Г а н н а С е м е н і в н а. Коли ревнує – знак хороший… Ах, біда яка!.. І не злого серця. Господи милостивий. Ну, а цей Мулен хоче купити картину?
Р и т а. Хоче, здається. Тільки Корній ніби не розуміє моїх натяків. А якби я схотіла, Мулен купив би. Та й йому самому вигідно купити… А поганий все-таки спосіб ми придумали,мамо… Негарний…
Г а н н а С е м е н і в н а. Е, моя дитино, коли сім’ю рятувати, то всякі способи хороші. Аби дав Бог, щоб поміг тільки, щоб очулось його серце… Сім’я більш за все…
Р и т а. Не в тому… А в тому, що й я, може ж, не дерево.
Г а н н а С е м е и і в н а (тривожно). О? Ну, в такому разі краще вже… О, хай Бог милує! Краще вже хай свої геніальні картини малює…
Р и т а (саркастично). Так? Аби синкові жінка вірна була? Ха-ха-ха! Може, і з тим скажете помиритись, що він на Сніжинку задивляється? Аби йому добре було? Овва! Коли він так, то й я не буду мовчати. До якої це пори буде? Дитина? Він кидає, і я кину! Хай!
Чути плач дитини. Обидві прислухаються.
Р и т а. Лесик плаче! (Раптово тривожно кидається й прожогом вибігає в сусідню кімнату).
Г а н н а С е м е н і в н а (ідучи за нею, з сумною посмішкою хитає головою). Ой, така якраз, що кинеш! (Виходить).
На веранді весь час чути глуху розмову. Чується стук. Потім двері з веранди одчиняються, і входить М у л е н. Він не молодий уже, але рум’яний, з черевцем, очі розумні, хитрі, сластолюбиві й веселі. Пишна золотиста борода розчесана гарним віялом. Волосся посередині з пробором, в оці монокль, одягнений з чисто паризьким шиком.
М у л е н. Madame[2][2] (Озирається. Прислухається до кімнати, з якої чути плач дитини).
В дверях на веранду з’являється Сніжинка. Вона гарна, ясно-біла, вся пухка і жвава, з яскраво-червоними губами. Рухи повільні і граціозні, як лет сніжинок, вбрана з тонким і випещеним смаком, любується собою й почуває владу своєї краси і привабливості.
С н і ж и н к а (з легкою посмішкою слідкує за Муленом. Потім входить з ним в ательє й питає). Месьє, певно, хоче спитати madame, як вона відноситься до теорії мистецтва Гюйо? (Лукаво посміхається).
М у л е н (сміючись). Мадемуазель Сніжинка чудесно вміє проходити до самого дна душі людини. Ви якраз вгадали моє таємне бажання.
С н і ж и н к а. Я надзвичайно рада! І думаю, що мадам Пантера — чи то пак! — мадам Каневич з великою охотою скаже вам. Я підкреслюю, месьє, вам, бо з другими вона не охоче про це балакає. Месьє Мулен не вірить? О, в такому разі вона нічого не скаже, й ви нічого не знаєте. Розумієте? Хто в себе не вірить, тому ніхто другий не повірить. (Лукаво). А в таких справах, як “теорії мистецтва”, треба в себе вірити.
М у л е н (розуміючи її). Ха-ха-ха! Може б, ви мені дали кілька лекцій віри в себе!
С н і ж и н к а. З охотою. Перш усього треба кувати залізо, поки воно гаряче. Раз. Comprenez?[3][3] Друге: чого хочеш, те мусиш вважати найбільшим за все. Два. Comprenez? Третє. “Теорія мистецтва” мусить обговорюватись не… не під носом у мужа. Voilа tout, mon ami![4][4]
М у л е н. Дуже прохаю вибачення, шановний професоре, але мушу запитати: який ви маєте емпіричний грунт для ваших многоцінних тезів?
С н і ж и н к а. Мужчині це дуже трудно зрозуміти, але женщина зразу бачить. Раджу вам довіритися моїм тезам.
М у л е н. З великою приємністю. Але… Але ще одно питання. Бачите, я держусь того вузько утилітарного погляду, що людина все робить, навіть дрібниці, маючи себе на увазі. Така моя філософія..! от, збираючи перли, які сипле мені мадемуазель Сніжинка, я хотів би уяснити собі, які перли вона, збере за це? Ха-ха-ха!
С н і ж и н к а. Сніжинка буде задоволена щастям свого ближнього.
М у л е н. Який зветься Білим Медведем?
С н і ж и н к а. Фі, mоn cher[5][5], ви маєте поганий смак ставити крапки над “і”.
М у л е н. Pardon![6][6] (Посміхається, тре руки, ходить по хаті. Зупиняється). Ні, слухайте, серйозно ви маєте дійсні підстави до таких порад мені? Га?
С н і ж и н к а. Я маю серйозні підстави. Раджу слухатись мене. Потім от що: ви хочете купити полотно Корнія?
М у л е н. Хочу. Чудесне полотно… Власне, не так той… школа, розуміється, трохи…
С н і ж и н к а. Не крутіть. Полотно – чудесне. І ви на ньому заробите в двадцять раз більше.
М у л е н. О, мадемуазель!
С н і ж и н к а. C’est ca[7][7]. Нічого! Але раджу вам зараз не купувати. Розумієте? Не купуйте!
М у л е н. О? Він виставить її в салоні, і я вже не зможу тоді купить. Ваша рада…
С н і ж и н к а. Ах, так? Значить, ви не визнаєте один з моїх принципів, що те, чого хочеш, мусить бути більш за все? Ні? В такому разі — adieu![8][8] Чорна Пантера не для таких! Фі, жадний!
М у л е н. Я вагаюсь між двома родами краси. Полотно і…
С н і ж и н к а. І гроші!
М у л е н (сміючись). Гроші — теж краса.
С н і ж и н к а. Фі! Я з вами більше не хочу балакати. Ви розумієте красу?
М у л е н. Смію думати.
С н і ж и н к а. Ха! Ви? А хочете, я вам покажу красу. (Хутко повертається до дверей на веранду, ляскає в долоні і кричить). Алло! Алло!
В дверях з’являється худа висока постать Я в с о в а. Лице непорушно спокійне,
виголене, голландське; в зубах завжди люлька. Очі дивляться ва все спокійно,
упевнено, а на Сніжинку — м’яко і віддано. В один же час з дверей вліво виходить Рита і, звертаючись до Сніжинки, говорить.
Р и т а. Вибачте, але я прошу не кричати так дуже, у нас хвора дитина, й це її лякає.
С н і ж и н к а (щиро злякано). Ах, простіть ради Бога! Бідний мій Лесик! Я йому зробила боляче?
Р и т а (м’якше). Він став такий неспокійний.
Янсон підходить і мрвчки стає перед Сніжинкою з спокійним чеканням в лиці.
С н і ж и н к а. Простіть, Рито. Більше не буде. Поцілуйте його за мене. Я, бачите, хотіла тільки показати месьє Мулену красу. Він її розуміє тільки в грошах.
М у л е н. Pardon, смію сказати…
С н і ж и н к а. Нічого не смієте сказати. Хоч ви й багато пишете про красу, любов і таке інше, а їх не знаєте. Пляшка вина, добрий ростбіф9 і пікантна проститутка — от вся ваша краса. C’est ca, monsieur[9][9]. Янсоне, ви розумієте красу?
Я н с о н (спокійно пихкаючи люлькою). Сподіваюсь, що розумію.
С н і ж и н к а. Подивіться, який тут етаж. Рита. Перший, можете не дивитись.
Янсон, не звертаючи уваги, іде до вікна на вулицю, розчиняє й дивиться вниз.
С н і ж и н к а. Скільки футів буде до землі?
Я н с о й. З тридцять.
С н і ж и н к а. Янсоне, ви розумієте красу?
Я н с о н (спокійно, флегматично). Розумію. Сніжинка. Станьте на вікно і стрибайте вниз.
Янсон, пильно подивившись на неї, мовчки бере стілець, підставляє й вилазить.
Р и т а. Сніжинко, що ви робите? Лишіть. Що за дурниці. Янсоне, злізьте, я не позволяю!
Янсон, не звертаючи уваги, лізе на вікно з люлькою в зубах.
М у л е н. Месьє Янсоне, ви б хоч люльку свою лишили тут.
С н і ж и н к а. Янсоне! Злізьте. Я згадала одну істину з Євангелія про бісер. Злізьте!
Я н с о н мовчки злазить, зачиняє вікно, ставить на місце стілець і одходить.
С н і ж и н к а (до Мулена). Можете купувати полотно. (До Рити). Цей біфштекс хоче купити полотно Білого Медведя! Xa-xa-xal
М у л е н (з витонченою і злісною іронією). Не дивлячись на те, що мадемуазель Сніжинка на цьому втеряє.
С н і ж и н к а. Я? О, прошу. Я нічого не можу втеряти.
Р и т а. В чому річ? Я нічого не розумію. (До Мулена). Ви справді хочете-таки купити полотно Корнія?
М у л е н. З великою охотою, але месьє Корній не продає й не продасть.
Сніжинка. А ви його налякайте, що як не продасть вам, напишете про нього руйнуючу критику, що полотно його — нікчемність. Та і в салон можете не допустити. Гроші — сила.
М у л е н. Мадемуазель Сніжинка сьогодні холодна й гостра, як в тундрах Сибіру.
Сніжинка. Скільки ж даєте? Корнію! Ідіть сюди!
М у л е н. Я ще нічого не даю… (До Рити). А мадам згодилася б, щоб її прекрасний образ був прикрасою мого кабінету?
Р и т а. Ви хіба лишили б його у себе?
Сніжинка (іронічно). О, напевне! Через два дні був би уже у Швайцера і продавався б в тридцять раз дорожче!
М у л е н. Ви занадто, мадемуазель, читаєте в душах!
С н і ж и н к а. А особливо в таких, як ваша!
Входять Корній,Блекі Мігуелес. Блек і Мігуелес з ложками в руках, їдять з каструльки кашу, яку держить в руці Блек.
М і г у е л е с (палко до Блека). Мистецтво мусить відбивати все! А найперш страждання, радість людей! Мистецтво…