Б л е к (спокійно). Дуже прошу. Я вчора стр страждав животом… Може б, ти проявив це страждання…
М і г у е л е с. Вульгарність не одповідь!
С н і ж и н к а. Білий Медведю! Слухайте,продасте ви своє полотно месьє Швайцеру, чи то пак месьє Мулену?
К о р н і й (здивовано). Я ніяке полотно не продаю панове… От єсть! Ніякого полотна не маю. Я все вже продав, що мав. (Поводить рукою по стінах).
С н і ж и н к а. А це?
К о р н і й. Це — в Салон. І воно не скінчене… От маєш. Тут роботи ще… Ха! Ні-ні, месьє Мулеи, тут лучче й не думайте… І не думайте… Тут, мої панове плюс!.. Це моя робота. Тільки моя! В цьому, мої панове моя, скажу я вам, надія… От…
М і г у е л е с (грізно). Продать?! Що продав?! Це полотно? Зараз? (До Мулена). Ану, спробуйте,месьє, купити його! Ану! Це полотно купити? Та ви знаєте, що в цьому полотні? Ну? А! Ви, критики! Тут імпресіанізм, реалізм, натуралізм? Правда? Тут — Бог!Розумієте? Ви можете Бога купити? Говоріть!
Б л е к. Їж кашу, Мігуелес.
М і г у е л е с. Я сам оцими руками порву полотно як сеньйор Корній продасть його вам. Voila![10][10]
Б л е к. Мігуелес, їж кашу, бо не зостанеться.
Мігуелес машинально бере кашу з казана.
М у л е н. Сеньйор Мігуелес більший рояліст,ніж сам король… Але мушу спитати, колись же та продасть месьє Корній своє полотно?
С н і ж и н к а. Із Салону продасть! Ось коли.
М і г у е л е с. Безумовної (Їсть кашу).
К о р н і й. Мої панове! Я мушу наперед скінчити його… Наперед треба, знаєте, скінчити. А я не занаю, чи до Салону встигну… Ну, як там. Рито, Лесику, гa?
Р и т а. Зараз лікар прийде, спитаєш у нього.
К о р н і й. Ну, от, лікар. От єсть. А полотно стоїть… От і маєте… Салон.
С н і ж и н к а. Ех, Білий Медведю, скували ви себе лікарями, Лесиками, пелюшками! (Дивиться з сміливим викликом на Риту). Артист мусить бути вільним од усього і жерцем тільки краси! Правда, сер Блек?
Б л е к. Yes![11][11]
Р и т а. Білий Медвідь, Сніжинко, так і робить, не бійтеся!
С н і ж и н к а. Так? О ля-ля! Хіба такі вільні? Ха! Вільні трішки інакше виглядають. Ех, славне було колись Запоріжжя! От, месьє Мулен, знаєте, було колись в українців таке військо, яке не знало сім’ї. Це були рицарі війни і краси! Коли чого хочеш добути, то мусиш все йому віддати. От всім артистам Січ Запорізьку установити. Киями того, хто одружиться.
Р и т а (холодно-вороже). Так? О, таких “рицарів” багато знайдеться.
С н і ж и н к а. Ви думаєте? Ой, ні. Сильних мало. Через пелюшку не переступлять. Ха-ха-ха! Ходімте, Янсоне! Мігуелес, не стережіть полотно, все одно продадуть. (Стук у двері з коридору).
Р и т а. Ввійдіть.
Входить лікар. З настовбурченими сивими бровами і різким крикливим голосом.
Л і к а р (киває всім головою, до Рити). Ну, як? Що нового? Нічого?
Р и т а. Нічого.
Л і к а р. Температура не впала?
Р и т а. Ні. Лікар. Треба подивитись. Ходімте.
Ідуть наліво.
Корній кудовчить волосся, ходить но хаті.
С н і ж и н к а. От, Мігуелес, женіться й малюйте дітей і їхні страждання.
М і г у е л е с. В стражданні дитини найбільше чистоти і краси!
Б л е к. Я як був малим, то тільки й знав, що страждав на шлунок.
М і г у е л е с. Ти з пелюшок — цинік.
Б л е к. Навпаки, найчистіша й найгарніша, виходить, істота.
Мулев підходить до полотна, піднімає покривало й дивиться.
М і г у е л е с (обертаючись туди, до Блека). Ти подивись: ну що варті всі ваші казочки, голі тіла, фантасмагорії перед цим великим… Цим вселюдським, цим виразом любовної скорби матері над дитиною… Тут… тут… чорт забирай, тут історія людей, тут екстракт всякої любові і краси. Ну, ти, шлунок, подивись! Та це полотно весь Салон ковтне, весь, з усіма вашими примітивами, імпресіонізмами і всім лахміттям! Ось де краса! Бачиш, шлунок?
Б л е к. Їж кашу, Мігуелес, бо буде порожній шлунок.
С н і ж и н к а (різко). Це — краса? Це інстинкт! Краса не тут. Картина тільки показує, що в автора велика сила, й більше нічого, яка навіть такий пошлий мотив може зробити гарною симфонією тонів. Але вона ж і показує, що автор гине! Білий Медвідь гине в пелюшках!
К о р н і й (виходячи з задуми). Що?.. А, панове, лишіть… Е, що там дивитись.
М у л е н. Месьє Корній, я можу знайти вам доброго покупця на це полотно. Правда! Хочете?
К о р н і й. А, мої панове, дайте мені спокій… Нікому я не продам. Ну що ви, їй-богу… Та й не до полотна мені. От маєш… Хай воно собі…
С н і ж и н к а. Ходім, Янсоне!
Виходить лікар, за ним Рита.
Л і к а р (до Корпія). Сина треба вивезти з Парижа. І якнайшвидше. Помре. В Італію або в гори. Цими ж днями.
К о р н і й (розтеряно). Цими днями?
Л і к а р. Чим швидше, тим краще. Говорю рішуче. (До Рити). Що прописав, — робити зараз же…
К о р н і й. А тут не можна помогти?
Л і к а р. Сказав — ні. Прощайте. (Виходить, хмуро уклонившись всім).
С н і ж и н к а (хутко підходить до Корпія, сильно стискає йому руку і з чуттям говорить). Ех, ви! Бувайте… Ходімте, панове!
Всі прощаються й мовчки виходять.
Р и т а. Ну?
Корній ходить по хаті, кудовчить волосся, тре носа, поводить плечима.
Рита. Ну, Корнію?
К о р н і й. Ну що?
Р и т а. Що ж ти думаєш?
К о р и і й. У нас нема грошей.
Р и т а. Я це знаю. Ти мусиш дістати.
К о р и і й. Де? (Здивований).
Р и т а. Де хочеш.
К о р н і й. Я не можу дістати… Де ж я дістану? Даєш… Якби я міг дістати… Мені он треба за місце в Салоні, потім… той, потім франків сто, щоб… ну, словом, за протекцію… А де я візьму?
Р и т а. Ти мусиш дістати.
К о р н і й. Господи Боже мій! Та де ж я дістану? От єсть. Що я, не хочу, чи що? Ну, маєш собі… “Мусиш”… Розуміється, мушу… Гм! “Цими днями”… Я не можу цими днями… От єсть: я не можу тепер із Парижа їхати.
Р и т а. Значить, ти цілком свідомо вбиваєш Лесика?
К о р н і й (вражено). Рито?! Та як ти можеш… Господи Боже мій! Лесика… Ех!.. “Цілком свідомо”… От це маєш!
Р и т а. Цілком свідомо. Ти знаєш, що від тебе залежить його врятувати, й ніби не догадуєшся.
К о р н і й. Я знаю? Я?!
Р и т а. Ти.
К о р н і й. Що ти хочеш сказати?
Р и т а. Те, що ти сам весь час думаєш.
К о р н і й (сердито-тривожно). Я нічого не думаю. От єсть! Ну що ж я думаю? Я нічого не думаю. Говори, що я думаю?
Р и т а. Ти думаєш, що треба продати полотно.
К о р н і й. Продати полотно? Яке полотно?
Р и т а. Он те.
К о р н і й. Ну?
Р и т а. Та й усе.
К о р н і й. Та що ти говориш?! Щоб я продав це полотно! Нескінченим?! Та як же це можна? Що ти говориш? Ха! Щоб я продав це полотно. От узяв і продав, і все. Наче старі штани… От — це єсть! От то-то! Ха-ха-ха!
Р и т а. Це — єдиний вихід. Або смерть Лесика, або продаж полотна.
К о р н і й. Та чого ж смерть? Ну, маєш собі! Прийшов якийсь ідіот, сказав смерть, і вже. І єсть. Чого смерть? Чого смерть?
Р и т а. Того, що ця хвороба у малого може ве сьогодні-завтра перейти в скоротечний туберкульоз, і в два дні його не стане. Розумієш?
К о р н і й. Та хто сказав?
Р и т а. Лікар.
К о р н і й. А, маєш, лікар!..
Р и т а (надзвичайно тихо). Корвію! Не доводь мене до… Ти виявляєш такий егоїзм, що мені гидко до… бажання плюнути на тебе. Щоб прикрити цей егоїзм, він лікарю не вірить. А кому ж вірити? Сніжинці твоїй?
К о р н і й. Ну, то що я маю робити? Ну? Продати полотно? Та хто його купить нескінченим? Маєш!
Р и т а. Мулен купить.
К о р н і й. А, Мулев! Ага, це розуміється… “Мулен купить”. А я як? Як же я, ти подумай, ну, ти подумай: продать полотно, це полотно… А я ж як? Так от собі живи, і потім все… Та чи можеш подумати це: не скінчить і продать?..
Р и т а. Можу.
К о р н і й (глибоко вражений). Можеш?! Не скінчить, одірвать половину серця і кинуть? А маєш, та цього не буде! А цього не буде ні-за-що. А візьми всього мене тоді й викинь. Що то справді? Прийшов якийсь лікар і вже маєш. Та що то? Лесик не вмре, я скінчу, і тоді… тоді можеш продавати… Та не купить Мулен! Нізащо не купить. Хто може купити нескінчене полотно? Де ти бачила?
Р и т а. Він зараз гроші дасть, а скінчиш потім.
К о р н і й. Він не дасть.
Р и т а. Дасть. Позичить.
К о р н і й. Не дасть, кажу я! Він позичить знаєш за що? (Дивиться на неї). А, маєш. А так, я не позичу!
Р и т а. Він купить нескінчене.
К о р н і й. А я нескінчене не продам. От і єсть.
Р и т а. Що ж ти хочеш?