Так i знайте, що то вже не гагара.
Буває й навпаки: хвiст рiвно 6 сантиметрiв, а крило 37 або 39.
Знову не гагара, а щось iнше.
А вам треба обов'язково гагару, iнакше не будете мати нiякої насолоди з полювання на негагару.
Бахнете – птиця й полетить.
А гагара – нирець, ниркова птиця, через те охота на неї має свої особливостi й свою принаднiсть.
А от, коли всi вимiри (65-75Х38Х6) ви зробили правильно i пересвiдчилися, що по-латинi вона зветься Колімбус, – отодi вже можна її й полювати.
В чому ж полягає принаднiсть охоти на гагару?
Ось у чому:
1. Коли ви полюєте на озерi гагару, ви цiлiсiнький день перебуваєте пiд враженням, що кожної хвилини ви маєте перед собою дичину. Ви не гуляєте, шукаючи качки, – вона цiлий день перед вами.
2. Гагара розвиває у вас три види спорту: мисливський, стрiлецький i легкоатлетичний.
3. Гагара полегшує вам подорож з полювання додому.
От приїздите ви на село.
Iз дому ви берете з собою пiвтори-двi сотнi набоїв, менше брати не можна, бо, виїздячи на охоту, завжди треба мати на увазi, що ви можете потрапити на такий перельот, чи на таке на болотi скупчення качви, що тiльки те й робитимете, що бахкатимете.
I от уявiть собi, що у вас не вистачило набоїв?!
Та ви лiктi собi кусатимете, коли качки вам просто на мушку сiдають, а ви нiчого зробити не можете!
Завжди мисливець повинен мати добрий запас набоїв.
Приїхали ви, значить, на село з добрим запасом набоїв.
Тягти з собою зразу всi набої на болото чи на озеро нема нiякої рацiї – ви їх залишаєте в хатi у того селянина, де зупиняєтесь.
А зупиняєтесь ви, ясно, в селянина, що живе недалечко вiд озера чи вiд болота.
Виходячи на озеро, берете ви тридцять-сорок набоїв.
Ранкова зорька була невдала: стрiляли ви мало, набої у вас цiлi…
Вiдпочивши трохи пiсля ранкової зорьки та як слiд поснiдавши, ви йдете до озера, – може ж, де назирите якусь на озерi дичину.
На озерi плаває якась птиця.
Прикинули – гагара…
Ви смiливо йдiть до озера, бо хоч гагара й сторожка птиця, проте i вона не вiд того, щоб погратися з вами у полювання.
Ви пiдходите – нацiляєтесь!
– Бах! – i нема гагари!
У той самий момент, коли ви сiпаєте "собачку", гагара пiрнає!
Шрiт робить на тiм мiсцi на водi цiлу бурю, – й гагари нема!
Хвилинка, i крокiв за три вiд того мiсця, де шаленiв на водi ваш шрiт, витикається гагаряча голiвка. Ви за лiву "собачку" – сiп.
– Бабах! – i нема гагари…
Поки ви швиденько перезарядите рушницю, перед вами знову гагара.
Прекрасна вона на водi, струнка, довгошия i слiпучо-бiла, коли повертається до вас грудьми своїми…
– Бабах! – i нема гагари!
Хвилина – i є гагара.
– Бабах з лiвої! – i нема гагари.
Вашi тридцять патронiв вилiтають за тридцять-сорок хвилин!
Але хiба ж ви вiдступитесь од бажання добути гагару?!
Та нiколи в свiтi!
Щоб ото вiдмовитися мати в себе в кабiнетi таке прекрасне чучело?
А хiба не приємно буде вам подарувати дружинi шкурку з гагари?
Убити двiстi-триста гагар, зняти з них шкурки (у гагар дуже мiцна шкура й густий-прегустий пух!) – таке вийде оригiнальне тепле пальто, що нi в кого в свiтi такого не буде!
I я можу навiть побожитися, що нi в кого в свiтi такого пальта не було й не буде!
Вистрiлявши всi свої тридцять набоїв, ви бiгом до хати, до свого запасу.
Прибiгли – набили патронташа, взяли два десятки в кишенi – знову бiгом на озеро.
Хазяйка до вас:
– Мо'б пообiдали! Я борщу з карасями наварила!
– Потiм… Потiм! – кидаєте ви. – Гагара!
Пiдбiгаєте до озера, а гагара, голубочка, плаває собi та хлюпочеться, пiр'ячко своє дзьобом перебираючи.
Подивиться на вас i нiби ось-ось скаже:
– Приготувались! Почали!
Вона вже вiдпочила й готова знову гратися з вами в полювання.
Починається знову:
– Бабах з правої! – нема гагари.
– Бабах з лiвої! – нема гагари.
Вистрiливши другу порцiю набоїв, знову бiжите до хати, знову берете набої…
Взяти зразу всi набої до озера – нiколи ви їх не вiзьмете, бо ви твердо переконанi, що ось оцим уже пострiлом ви обов'язково гагару встрелите!
Можна навiть антракт зробити – i ви вiдпочинете, i гагара вiдпочине.
Так ото, сюди-туди бiгаючи та в гагару стрiляючи, ви й проводите цiлий день у мисливському запалi й напруженнi.
А крiм того, їхатимете додому без тягаря, легеньким i веселеньким…
Сумувати з того, що ви не встрелили гагари, – не сумуйте, i на той рiк вона ще прилетить i ще дасть вам один, а коли захочете, то й кiлька днiв напруженого й запального полювання!
Та ще майте на увазi, що ви воднораз перевiряєте при цьому, як ви стрiляєте.
Ви чудовий стрiлець, бо весь шрiт лягає якраз саме на тiм мiсцi, де тiльки-но була гагара.
Ви не промазали!
А це теж чого-небудь та варт!
А чи можна взагалi встрелити гагару?
Можна!
Ну, добре, – я вже вам одкрию цей секрет.
Бачите, в чiм рiч: гагара дуже спостережлива птиця.
I дуже гостроока, – бачить вона крокiв на сто так, як не можна бачить у найудосконаленiший бiнокль.
От вона плаває i нiби зовсiм на вас не звертає жодної уваги…
А насправдi одним оком аж просвердлює вас, всi вашi найменшi рухи.
I особливо пильно стежить за вашим пальцем, що на "собачцi" лежить.
I тiльки вiн натискує, – навiть ще тiльки ворухнеться, щоб натиснути "собачку", вона – хоп! i вже пiд водою.
А поринає вона, як блискавка!
Основне ваше завдання, щоб устрелить гагару, не дати їй помiтити, коли саме ви натискуєте "собачку".
Як це зробити?
Накрити курки картузом – не бачитимете мушки.
Робиться це так: ви становитесь до гагари спиною, нiби зовсiм не звертаючи на неї уваги, рушниця лежить у вас через плече, в лiвiй руцi у вас невеличке дзеркальце i ви через це дзеркальце нацiляєтесь.
Гагара думає, що ви пудритесь, чи взагалi туалетитесь.
А ви, через дзеркальце прицiлившись, – бабах!
– I єсть гагара!
Яка ж радiсть, що у вас в руках справжнiй Colymbus (Колiмбус), 75 сантиметрiв завдовжки, крило в нього 38 сантиметрiв, а хвiст – 6 сантиметрiв.
Ви зразу знiмайте з нього шкурку.
Їсти його не можна, бо вiн рибою сильно одгонить!
Але ж нiде так, як у гагарячiй шкурцi, не розплоджується мiль!
ЕКIПIРОВКА МИСЛИВЦЯ
"Без пристрою, – як каже народне прислiв'я, – й блохи не вб'єш".
Мисливець, як ми знаємо, блiх не полює, мисливець, коли вiн є справжнiй мисливець, – вiн полює левiв, перепiлок, тигрiв, зайцiв, бiлок, носорогiв, бекасiв, жирафiв, дупелiв, бiзонiв, качок, ведмедiв, гусей, тегерукiв i iнших звiрiв та птиць, ризикуючи в окремих випадках заполювати крокодила або слона.
Спробуйте забити слона або гiпопотама (вiн же бегемот) голими руками!
В нашiй коротенькiй розвiдцi ми не будемо говорити про те, як повинен екiпiруватися мисливець на слона або на крокодила, – це дуже складна штука, та й практично не дуже для нас потрiбна, бо слони й крокодили плодяться на "дуже суверенних" територiях, звiдки ось уже кiлька столiть виводяться iноземнi вiйська.
Поради нашi стосуватимуться мисливцiв, що полюють на територiї "вiд Кавказу до Алтаю, вiд Амуру до Днiпра…"
Два принципи повиннi керувати нами, коли ми екiпiруємось на полювання:
П е р ш и й: їдеш на день, бери хлiба на тиждень.
Д р у г и й: на величезнiй нашiй територiї сила рiзного звiра може трапитись, – вiд нiжної перепiлочки до страшного бурого ведмедя чи уссурiйського тигра.
До всього треба бути готовим, бо незручно буде, зустрiвши уссурiйського тигра, говорити йому:
– Не їж мене, голубчику, бо забув я з собою взяти жаканiвську кулю, я вийшов тiльки на качок i найбiльший у мене шрiт номер четвертий! Тепер уже, як їхатиму, вiзьму й кулi на тебе, а сьогоднi не бий люто хвостом, а йди собi з богом, пошукай краще марала! Маралом, голубчику, i поснiдаєш!
Тигр може не послухати вас i вами поснiдати.
Ще раз пiдкреслюємо: на полюваннi треба бути готовим до всього, щоб потiм не жалкувати.
Приготувавши рушницю з твердим футляром, бо в м'якому її можна в дорозi пошкодити, ви, розумiється, одкладаєте набої, набитi рiзнокалiберним шротом, щоб було чим бити i бекаса, i тигра.
Двадцять чотири набої ви кладете в патронташ (не забудьте, отже, патронташа), а решту, штук так 500 – 600, ви складаєте в спецiальний для набоїв ящик, оббитий непромокальним брезентом або шкiрою.
Без шомпола з рiзними щiточками й ганчiрочками (чистити рушницю), флаконом рушничного масла (мастити рушницю) виїздити не можна, бо рушницю пiсля пострiлу обов'язково треба чистити.