Мисливські усмішки (збірник) – Остап Вишня

У протоцi риба грає: окунi та щуки. А малечi тої, малька, – табуни хмарами гуляють!

Протока ця за розчахнутою вербою повертає влiво i помiж вербами берегами йде лiворуч у Фролiв лиман, а праворуч – у Казначейський.

Чому Фролiв, чому Казначейський? Чому такi назви дивовижнi?

Тут монастир був… I всi цi неосяжнi угiддя, луки, лимани, озера – все це було монастирське, i був чернець Фрол – то його iм'ям лиман прозвано, а монастирський казначей залишив назву для другого лиману.

А в лиманах – риба й раки: карасi, як ваганки, а лини, як пiдсвинки, окунi, як постоли, а щука – як човни-довбанки.

Часто-густо чути тут над протокою вiдчайдушний хлоп'ячий крик:

– Диви-диви-диви! Он! Он-он-он, поплив! Окунь! Хай мене бог уб'є, як постiл!

Єриками лимани сполучаються з рiчкою Конкою, що вiд Днiпра тече поруч рiчки Кринки пiд селом Кринками аж туди до села Козачих Лагерiв, а там уже знову з'єднується з Днiпром…

За селом за Кринками з Конки праворуч витiкає невеличка, густо-прегусто вербами закучерявлена рiчечка Басанка, яка шанобливо пригортається до могутнього Днiпра, а з Басанкн невеличкий єрик iде у Дiдiв лиман, а круг Дiдового лиману порозлягалися лимани Мала Злодiївка, Велика Злодiївка, Круглик, Шия…

…Посеред Дiдового лиману був колись невеличкий острiвець, густющим-прегустющим очеретом зарослий. А на тому острiвцi та росло три кущi калини. Давно це було. Ще до царицi Катерини. Жив у тi часи десь аж пiд Херсоном дiд Ступа. Жив вiн з бабою Килиною, а дiтей їм господь не дав. Баба Килина була дуже люта, така люта та клята, що впiймала колись у себе в обiйстi татарина i повернула йому голову очима назад:

– Щоб уперед басурмен нiколи бiльше не дивився! Дiд Ступа саме ятерi на озерi трусив. Потрусивши ятерi, дiд прийшов додому, побачив того татарина, що взад дивився, перехрестився, проказав, тремтячи:

– I менi таке буде!

Та городами, городами, городами на луки та до Днiпра… Та як пiшов понад Днiпром проти води, та й дiйшов аж до теперiшнього Дiдового лиману. Дивиться – острiвець. Вiн переплив рiчку Басанку, де бродом, де плавом – на острiвець. Викопав мiж трьома калиновими кущами землянку та й оселився на тому острiвку. Утiк, виходить, од баби.

Та ви гадаєте, не знайшла його баба? Знайшла! Перебралася баба Кплина на острiвець заганяти дiда додому.

– Доки ти мене мучитимеш? – кинувся до баби дiд.

Баба Килина дiда по тiм'ю цiпком! Дiд-у неприто-мiю!

Баба на нього – цеберку води! Дiд схопився i тiкати! А в головi ще в дiда як слiд не вияснилося, – вiн у воду. А там – ковбаня! Потонув дiд – тiльки бульбашки на тiм мiсцi пiшли.

З того часу й прозивають цей лиман Дiдовим лиманом.

Давно це було. Вже й острiвця того нема – у воду осiв, а ще й досi на тiм мiсцi, де пiрнув дiд Ступа, як подивитися, бульбашки з дна пiдносяться…

– Ну, а з бабою Килиною що?

– А що з такими бабами, як баба Килина, буває? У вiдьми пошилася! Довгенько на мiтлi отам побiля Херсона кружляла, корови висмоктувала, а потiм до Києва на Лису гору подалася. За головну вiдьму, кажуть, на Лисiй горi правила. Ото, як було справляється на Лисiй горi вiдьомський шабаш, так часто-густо чувся найдужчий голос, – рiзко отак заспiва, заспiва, заспiва, а потiм i виведе, нiби бугай з поросям, – то баба Килина! А ото рокiв iз десять тому приїздив до нас iз Херсона лектор, так казав, що вiдьом уже й на Лисiй горi зничтожено, вже тепер там самi забобони залишилися! А що воно за штука отi забобони, я вам уже й не скажу! Казав тут один, бiля церкви, як я ото у великий пiст говiв, що то нiби антилерiгiйна пропаганда! Могло буть!

Це так про Дiдiв лиман дiд Кирюха з Маячки розповiдає.

– Та що ви його слухаєте? – пихкає люлькою дiд Круча. – Верзе чортiйщо! I хто б ото йому повiрив, що баба дiда втопила?! Та не народилася ще й нiколи в свiтi не народиться та баба, щоб мене втопила! Моя покiйниця теж колись була за качалку вхопилася! Так я їй показав качалки! Якби була чобiт не заховала та на пiч мене не загнала, – я б її був порiшив! I не кавкнула б! А так своєю смертю померла! Бачили ми таких бабiв!

– А де ж, дiду, Сiркова Iванова щука, на три пуди з фунтом? – запитав у дiда Кручi Гордiй Iванович.

Дiд Круча подивився на небо, позiхнув, перехрестивши рота:

– Побiлiшав, дивiться он, уже Чумацький Шлях! I Волосожар геть он аж куди вiдкотився! Давайте подрiмаємо! Ось-ось уже й на свiт благословлятиметься! Лягайте! Взавтра хай про щуку розкажу.

* * *

…Дiд Круча набив люльку, притоптав тютюн у люльцi нiгтем великого пальця, зашморгнув кисета, заховав кисета в кишеню, узяв з багаття жаринку, поклав у люльку, розпалив люльку, пихнув разiв iз п'ять, вийняв люльку з рота, сплюнув i почав:

– Було це… Та ще мiй дiд покiйний, царство їм небесне, живi були. Щоб не збрехати, було це якраз отодi, як вийшло замиренiє з Гапонiєю (Японiю дiд Круча уперто називав Гапонiєю, а японцiв-гапопцями). Почали в нас тодi, пам'ятаю, панськi якономiї палити. То там у степу пан горить, то там… Та й у нас була панська якономiя… Я родом не тутешнiй, я звiдти, аж iз-за Чаплинки, туди ближче до Таврiї… Менi вже тодi на призов повернуло. От дiд i кажуть:

"Що ж воно таке оце на свiтi робиться?! Скрiзь пани горять, а наш же як: у бога теля з'їв, чи як?"

Подивилися дiд на мене, а я на дiда, а потiм дiд i кажуть бабi:

"Ти, Федосько, хлiба нам у торбину поклади, хлiбин зо двi, та цибулин з десяток, солi, пiдемо ми з Ваньком (мене Iваном кличуть) сiткою перепели ловити".

"А навiщо ж вам аж двi хлiбини?" – запитує баба.

"Та ми не швидко повернемо! Наловимо перепелiв – та, може, аж до Олешек на базар понесемо, в Олешках, кажуть, нiмцi за перепели добрi грошi дають!"

Дiд говорять, а самi й не посмiхнуться, а я зразу здогадався, що не перепелами тут тхне.

Одне слово, щоб довго не говорити, згорiла тої ночi нашого пана якономiя, а ми з дiдом опинилися аж ув Основi, працювали на виноградниках, а потiм у цi мiсця прибилися та тут уже й отаборилися.

Батько мої з братами та з сестрами на Дальнiй Схiд подалися, десь аж на Амурi опинилися, а я з дiдом залишився. Коли все трохи вщухло, переїхала до нас i баба, та й жили вже ми тутечки, тут я й одружився, тут спочатку бабу ми поховали, а потiм i дiда…

Замовк дiд i замислився, замислився…

Покотилася з неба зоря, заревiв бугай у Казначейському лиманi, вдарила пiд кугою щука.

– Ач б'є! Ач, як б'є! – мотнув бородою дiд.

– А коли ж уже про щуку, дiду? Про Сiркову? – Гордiй Iванович до дiда.

– А ти не перебаранчай! – сердито огризнувся дiд. – Ти слухай!

Тихо, тихо стало навкруги. Така настала тиша, що не чути було навiть плюскоту джерельного струмка, не шарудiли очерети, не викидалася риба. I ми нiби не дихали.

Раптом крик:

– Ко-ко-ко! Крг-гр-гр-гр!!

Залопотiли крила, i сонний пiвень зiрвався з верби й упав на Гордiя Iвановича.

– Бий тебе сила божа! – пiдскочив Гордiй Iванович. – Звiдки вiн тут?

– Здох би вiн йому! – вилаявся дiд Круча. – То сторожовi кури на вербi ночують. Сторож тут рибальську снасть стереже! Бригада тут рибальська колгоспна рибалить!

– Дивись, налякав як, гемонський пiвень!

I знову тиша, тихо, тихо…

… – Так ото, значить, i попливли ми на човнi з дiдом, – почав дiд Круча, – у рiчку в Басанку. У Дiдовому лиманi в нас ятерi стояли. Так ми було потрусимо ятерi, а тодi й балуємося на щук у Басанцi, на живця… А ковбанi там глибочезнi є. Там така є ковбаня – сажнiв, мабуть, iз п'ять завглибшки. Закинули, значить, ми на живця. Живець чималенький, гачок теж такий, що й бугая вдержить, а лiска – у двадцять п'ять волосин. Тодi ще капронiв ми не знали, а самi лiску плели з кiнського хвоста. У степових коней, що в табунах довга ходили, добряча волосiнь була – мiцна, замашна i у водi непомiтна. Щук ми ловили на живця багато. Так що не було нiчого дивовижного, що раптом поплав пiрнув.

Пiдсiк я. А дiд – поруч. Пiдсiк, значить, смикнув, – i згадав чорта: за корч зачепилося. Дiд не любив на водi чорта згадувати, лайнув мене за те, що я його згадав, та й питає:

"Чого ж не тягнеш?"

"Чепа, – кажу, – корч!"

Та як смикну! А воно мене як смикне – так я стовбцем у воду; виринув та до дiда:

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: