Мисливські усмішки (збірник) - Остап Вишня (сторінка 13)

- У нас не хутiр, а рай!

А ви вiзьмiть та їх i запитайте:

- А ви рай бачили?

Вони за словом у кишеню не полiзуть:

- А навiщо ми того раю шукатимемо, коли в нас свiй єсть...

А коли ви вже захочете, щоб на свiй бiк їх пригорнути, ви їм скажiть:

- Нi, товаришi, у вас тут тепер краще, як у раю! Вони вам привiтно посмiхнуться i скажуть:

- Могло буть! Отакий Коропiв хутiр!

 

II

На цей раз ми з вами умовимося так: у Коропiв хутiр ви не пливiть, а правуйте човна до отого зеленого-зеленого острiвця, тiльки обережненько правуйте, щоб вудочки не зачепити, бо часто й густо отак бiля куреня, куди вам пристати треба, -  там лиманський дiд Кирило Iванович Дудка рибу вудить...

От вам i пощастило: вудочок нема, i ви спокiйно стукнулися човном об берег...

Пiдвели голову, а на березi бiля куреня дiд Кирило Iванович Дудка сидить.

У солом'яному брилi й босий...

- Здоровенькi були, Кириле Iвановичу! - весело ви до нього...

- Драстуйте, -  вiн до вас...

- Живенькi-здоровенькi? Як рибка? - ви дiдовi.

- Порвало! - дiд вам.

- Кого порвало?! Хто порвав?! - iнтересуєтеся ви.

- Снасть! - сердито кидає Кирило Iванович. - Не бачите хiба! Ось! Порвало й переплутало! Оце вже годин зо три сидю, розплутую i розплутати не можу! Сатана!

- Та хто ж порвав, хто ж заплутав? - не вiдстаєте ви вiд дiда.

- Хто ж, як не вiн!

- А хто вiн?

- Та що, ви не знаєте: короп! - люто вже говорить дiд i з серцем кидає на траву лiску. - Закурить нема?

- Закурюйте, дiдусю! Закурили...

Помовчавши трохи, Кирило Iванович починає розповiдати...

- Воно й брало потихеньку! Так тiльки ледь-ледь на свiт заблагословилося. Смик! I тихо... потiм ще раз - смик! I знову-тихо. А потiм повело, повело, повело, до того он, -  бачите? - кущика по-о-овело! Дай, думаю, пiдсiкну! Сiп! Ех, воно ж як i рвонуло! Ех же ж, як i рвонуло! А волосiнь у мене у двадцять волосин, та ще з якого жеребця! Iз Рицаря, з племiнного, орловського рисака! Там така волосiнь, що на одну волосинку можна бузiвка  налигати!  Вудлище - дугою!  Я - попускать! А воно рве, а воно рве! Я - держу! Коли ось - викидається! Їй-же богу, як ночви!

- Ну, Кириле Iвановичу, невже ж таке велике?

- Їй-богу, як ночви! Сатана! Бiльше, як сатана! Хвостом по водi як урiже, й на дно! Я - смик! А волосiнь - дзень! А я в воду з усiх нiг - лясь! I - по шию! Сушусь оце! Одежа вже трохи висохла, а чоботи й досi он мокрi! Босий ходю. Так з гачком i пiшло! Бiля грузила - перервало.

- Може, грузило волосiнь перетерло?

- Е, нi! Перервало! Та хiба таке не перерве?! Як ночви! Так оце й розплутую! Кiлограмiв на двадцять! Не менше!

Вам краще повiрити Кириловi Iвановичу, щоб його не розгнiвати, бо Кирило Iванович Дудка, як розгнiвається, -  замовкне, i нiколи в свiтi не розкаже вам, як вiн позатої весни на Лиманському озерi лебедя стрiляв...

Кирило Iванович дуже неохоче про того лебедя розповiдає, отже вам треба дуже тонко й дипломатичне роз'ятрити його рану, щоб вiн у гнiвi на свого онука Васька розказав вам про той випадок, пiдкреслюючи:

- А все той гемонський Васько! Якби не вiн, був би лебiдь мiй...

 

ІІІ

- Ой, той менi Васько! I досi забути не можу, -  починає Кирило Iванович, запалюючи цигарку. -  Да... Ви ж знаєте наше озеро Лиман. Воно звiдси, вiд Дiнця, кiлометрiв iз дванадцять. I село Лиман називається, i озеро Лиман. Кiлометрiв на сiм те озеро простяглося, аж до села Андрiївки. Чудесне озеро. На ньому андрiївськi колгоспники силу качок свiйських i гусей розплоджують у природних, сказать, умовах. А якi там карасi!.. Вони й невеличкi, i не золотi, а срiблястi якiсь, -  а до чого ж смачнi - i в юшцi й на сковорiдцi. Харкiв'яни на базарi завжди питають: "Чи не лиманськi, часом, карасi?" - "Лиманськi!" - "Давайте, дiду, давайте, спасибi, що привезли!" Да... Так отак, значить, озеро Лиман, а сюди ближче до села Лиман друге озеро, Чайки зветься... А мiж тими озерами такий собi перешийок, метрiв так iз п'ятсот, а може, й бiльше. Добряче там полювання на качок восени. На перешийку викопуються ямки, маскуються бур'яном, сiдаєш у ямку й сидиш: качка вранцi i ввечерi тягне, перелiтає або з Чайок на Лиман, або з Лиману на Чайки... i таки iнодi добре попострiляєш... Да... От позатої весни, якось надвечiр, прилiтає Васько, онук отой мiй гемонський, i ще з вулицi криком кричить:

- Дiду-у-у! На Лиманi два лебедi сiло! Їй-бо, правда! Швидше, а то полетять!

Я за рушницю та туди. Васько бiжить за мною й командує:

- Ви, дiдусю, бiжiть, сiдайте в ямцi, ми з Федьком побiжимо та забредемо озером, бо вони недалечке з цього боку сiли, на мiлкому!

- Обережно, -  кажу, -  забрiдайте, щоб не потопилися!

- Нi, там, дiду, мiлко! Не бiйтесь! - подавсь Васько до озера, де вже його чекав Федько.

Сiв я в ямцi, прикрився бур'яном, звiв курки, чекаю... А як спускався з гiрки, бачив, що справдi на Лиманi, недалечко вiд берега, з цього боку два лебедi плавають. Сидю я. Ну, поки хлоп'ята ж ото забрели та потихеньку до лебедiв пiдходили, чималенько часу проминуло. Уже в мене i спина болить, уже й очi злипаються, i ноги терпнуть... Я терплю, -  аякже: лебiдь! Коли ось чую Васькiв крик: "Дiду-у-у! Пильнуйте!" Пiдвiвся я трошки в ямцi, зирк у той бiк крiзь бур'ян, - бачу, справдi знялися з озера лебедi I летять просто на мене. I низько, так низько пливуть... Бiлi, бiлi, -  аж нiби блищать... Сонечко якраз заходить, i як сонячний промiнь упаде на лебедя, -  так у нього одно крило нiби золоте, а друге - срiбне! Летять тихо, не сурмлять. Один летить вище, а другий - нижче, - i той, що нижче, прямує просто на мою ямку... У мене аж зуби цокотять i руки пiдскакують. Ось-ось уже лебiдь мене крилами накриє. Я беру його на мушку, вiрно беру, даю, як і треба, вперед: клац! не спалило!.. Аж я зубами заскреготав. -  Клац - з лiвого! - не спалило! А я ружжо об землю! А я картуза об землю! Та впав у ямку i за чуба себе вхопив! Пiдбiгають Васько з Федьком:

- Чого ж не стрiляли, дiду?!

А я не сказав, а нiби аж заревiв:

- Не спа-га-га-ли-ло!

Васько пiдбiг до ямки, вхопив рушницю, -  а в мене централка, тулка, добряче ружжо! - розкрив її.

- Та вона ж у вас, дiдусю, без набоїв! Не заряджена! Оце охотник! Я як закричу:

- Як не заряджена?!

- Дивiться самi! - смiється Васько. - Де ж вашi набої?

Так отаке буває! Раз у життi довелося лебедя стрiляти, i забув рушницю зарядити! А все той Васько гемонський. "Швидше, -  кричить, -  швидше!" От тобi й швидше!

 

IV

Ви не смiйтеся з дiда Кирила Iвановича Дудки, бо вiн розсердиться...

А ви його так лагiдненько запитайте:

- Весною це, дiдусю, було? А чи дозволено тодi було весняне полювання, не пам'ятаєте?

- То ж бо й є, що не дозволено! Так хiба ж отямишся, коли Васько, як навiжений, кричить: "Швидше, дiду, бо лебедi сiли!" Хiба той Васько не спантеличить?

- А цiєї весни, дiдусю, сiдали лебедi на Лиманi?

- Сiдали! Васько бачив!

- I що: не прибiгав за вами, щоб ви з рушницею йшли лебедiв стрiляти?

- Таке скажете? Тепер Васько в пiонерах, та ще й за голову отих, -  як їх там? - юннатiв, що ото птицю оберiгають! Так такий завзятий, що як побачить когось iз ружжом у заборонений час, -  зразу до сiльради! Та ще й менi навеснi наказує:

- Ховайте, дiдусю, рушницю аж до осенi! Кирило Iванович Дудка докурив цигарку i взявся знову розплутувати снасть...

Мовчав, мовчав, а потiм додав потихеньку:

- Та воно, може, й краще, що тодi ружжо не "спалило", мав би я мороку, що навеснi лебедя встрелив.

...Тепер ви можете пливти Дiнцем на Коропiв хутiр i далi повз Козацьку могилу, аж до... та куди, хочете...

1951

 

 

КОРОП

І

Чудесний лiс. Мiшаний. I дуби, великi-великi, в лiсi ростуть, i ясенки, i берестки, i сосни. Найбiльше дубiв та сосен. У тиху погоду в лiсi анi шелесне: тихо-тихо, тiльки коли-не-коли флейтою iволга заграє, застукотить дятел, затiвлiкає щиглик...

I знову тихо.

Серед лiсу ставок, очеретом з одного боку прикрашений...

I якесь так воно вийшло, що з одного берега у ставок сосни заглядають, а з другого, протилежного, -  дуби... Лiворуч над ставком - гребля, а праворуч - луки прослалися, з зеленими кущами, з вербами, з густою-густою травою.

У тому ставку коропи живуть. Отакеннi коропи!

- Ой, та й здоровi ж коропи отут у ставку живуть! Як ночви!

I як же хочеться впiймати отi "ночви"!.. Та ще пiсля того, як вам скажуть:

- Та що ви?! Та там як ухопить, як смикне, як поведе, - так i не думайте пiдсiкати! Намагайтеся, щоб зiрвався сам. Бо й гачка не буде, i лiски не буде, i вудлища не буде, i самi ви, як за дуба не вхопитеся, у ставку будете! Нашi такi коропи! Не коропи, а жеребцi! Вони в нас особливої породи - гiбриди: мати дзеркальна, а батько - симентал.

Отож i хочеться впiймати отакого гiбрида. Голову колгоспу, що йому належить той чудесний ставок, ми знайшли на степу, бiля комбайна, що якраз домолочував великий лан озимої пшеницi.

- Дозвольте, Iване Павловичу, коропця у вас упiймати, -  сказав я безнадiйно, бо знав, що нiкого вiн i близько до ставка не допускав.

Iван Павлович посмiхнувся та й каже:

- Ловiть, хлопцi, ловiть! Бачу, що рибалки з вас бiдовi.

Рвонулись ми завзято до ставка. Дозволив-таки, бо настрiй у нього чудесний: жнива закiнчує завчасно, озима пшениця була, як лiс, хлiбоздачу уже виконано.

Навздогiн голова нам кинув:

- Тiльки дивiться, щоб коропець вас не вловив! Коропцi в нас такi!..

- Та ми тiльки так, щоб поборюкатися з коропом! - гукнули ми.

А беруть коропа на свiтанку... I особливо тодi, як перший нiжний промiнь дубовi крони прорiзує i листя дубове золотить.

А як сонячний промiнь дубове листя позолотить, тодi вiн iз дубової гущавини виривається i на ставок падає, -  тодi i ставок золотий, i очерет, i рогiз, i пiсок на березi, -  все тодi золоте.

А промiнь од води вiдскакує, летить на той берег ставка, а там сосни, - золотiють тодi сосни, i ясенки, i клени, -  їх позолотивши, промiнь летить далi, аж туди, туди, туди, що вже його й не видно. Тiльки слiд його залишається - веселий та грайливий...

А як у золотому ставку короп викинеться, так i короп тодi золотий...

А короп - як ночви... Золотi ночви...

Отакi дiла над ставком сонце iз своїми весело-грайливими променями виробляє...

Воно сходить лiворуч од вас, за дубами, i спецiально саме там сходить, що насамперед дуби позолотити...

Ох, i хитрюще отам над ставком сонце!

Воно хоче, щоб усе, де воно променi свої кине, -  щоб усе там грало, вилискувало, радiло, буяло...

Хоче - i робить!

Ох, i хитрюще! Сонце хитрюще!

 

II

Ви коли-небудь переживали такий момент, коли вам на гачок клюнув короп? Переживали? Коли не переживали, обов'язково переживiть, а коли переживали, вам закортить цей момент пережити ще раз! До болю, до шалу, до крику закортить.

Уявiть собi таку картину: сидите ви над ставком рано-вранцi ще й ранесенько. Благословляється на свiт. Лiворуч од вас загорiлося небо... То сонце пiдводиться...

Про це вже писано, не будемо ще раз писати... В руках у вас вудочка. Лiска у вас крiпка, гачок у вас сталевий, загартований, мiцний. На гачку - картопля, зварена якраз так, як любить короп: не м'яка й не тверда, а саме враз. Ви дивитесь на поплавок так, як навiть, коли були женихом, не дивилися в голубi великi-великi очi своєї коханої... З такою увагою, з таким бажанням, з таким чеканням. I раптом поплавок - сiп! А вас у серце - штрик! Ще раз - сiп! Ще раз - штрик! I ось ваш поплавок поїхав-поїхав-поїхав i зник пiд водою. Коли починає поплавок їхати-їхати-їхати, у вас iз-пiд серця щось холодне покотилося-покотилося-покотилося кудись униз. I ви почуваєте, що оте холодне вдарило вам у п'яти. I вашим п'ятам холодно. Ви за вудку - ррраз! - пiдсiкли. I почуваєте, що в руках у вас щось трiпоче! I бачите, що лiска ваша натяглася, як струна, а вудлище-дутою i тремтить! Єсть! Вiн, короп! Ведете його до берега... Вудлище з лiскою - ходить по водi сюди, ходить туди... Ось короп уже бiля берега. Ось виткнулася його голова, ось уже видно його спину. Вiн рветься, вигинається, б'є хвостом, скручується бубликом, виривається... Але ви його не попускаєте, ведете... Ще - крок, i вiн на березi... Серце у вас колотиться, дихаєте ви глибоко i прискорено. Ви вже бачите цього коропа або фаршированим, або маринованим, або просто смаженим, а з голови - юшку... Раптом - ррраз! Лясь! -  Ви - смик! - гачок порожнiй, а короп, на мить отетерiлий, ще стоїть перед вами... Якi хвилини!..

Взагалi коропа в даному разi у вас нема: зiрвався.

Що робити?

Були такi випадки, що рибалка стрибав у воду, щоб ухопити коропа руками. Шубовсть! В одежi, в чоботях, з картоплею в торбинцi, з цигарками i з путiвкою у Гагру в кишенi... Даремно! Короп на путiвку навiть у Гагру не бере, не бере вiн i на картоплю в торбинцi, а тiльки, коли та картопля на гачку.

Спокiйнiшi рибалки в такий момент вигукують щось, залежно вiд темпераменту, i наживляють на гачок свiжу картоплю. Закидають знову i сердито сопуть.

Коли сусiда запитає (а сусiда ваш, передовик заводу "Ленiнська кузня", пристрасний рибалка, що вiдпочиває в лiсi, обов'язково запитає): - Здоровий зiрвався?

- Здоровий, аж чорний! - вiдповiдають i знову сопуть.

Гiрше, розумiється, коли попадається такий коропище, що з вашої лiски залишається тiльки клаптик, а гачок ваш прикрашає коропову верхню губу...

В такому випадку на запитання сусiди, що трапилося, суворо вiдповiдається:

- Порвало!

Не рекомендується, мiж iншим, вудивши коропа, залишати вудочку на березi неприв'язаною, а самому пiти пройтись по лiсу, бо частенько трапляються такi випадки, коли пастушки вам гукатимуть:

- Дядю, ваша вудка попливла! Потягло!

Тодi доводиться роздягатися i гасати по ставку, ловити вудку...

А короп у таких випадках майстер iз вас поглузувати: тiльки-но ви до вудки, а вiн - смик! - i поплив... Потягло!

...Так скажiть, прошу вас, варт чи не варт вудити коропа, переживаючи отакi хвилюючi моменти?

Ми вже не говоримо про переживання, коли короп не зiрвався, а його привезено додому, замариновано, чи зафаршировано, чи просто засмажено!

I ви закусюєте та й розповiдаєте:

- От як ухопило! От як потягло! Та я не з тих, щоб упустити...

 

* * *

Ну, закусюйте собi на здоров'я!

1951

 

 

Сом

Ви були коли-небудь на рiчцi, на Осколi, що тече Харкiвщиною нашою аж у рiчку Пiвнiчний Донець? Не були? Побувайте!

...За славним мiстом Енськом Оскiл тече повз радгосп, i радгоспiвський садок, як то кажуть, купається в рiчцi.

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Ostap_vishnia_mislivski_usmishki.docx)Ostap_vishnia_mislivski_usmishki.docx202 Кб7704
Скачать этот файл (Ostap_vishnia_mislivski_usmishki.fb2)Ostap_vishnia_mislivski_usmishki.fb2406 Кб6934

Пошук на сайті: