Платон Воронько - Казка про Чугайстра (сторінка 7)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Platon_voronko_kazka_pro_chugaystra.docx)Platon_voronko_kazka_pro_chugaystra.docx84 Кб1260
Скачать этот файл (Platon_voronko_kazka_pro_chugaystra.fb2)Platon_voronko_kazka_pro_chugaystra.fb2176 Кб1508
Поспішай на верховини

Крізь густі тумани.

Бо у нас на верховинах

Не дощі, не грози,

То чужинці день і нічку

Точать кров та сльози.

Як зустрів Коваль чужинців

І почав кувати,

Тільки шмаття полетіло

Та на всі Карпати.

Юрасик не співає цю героїчну пісню, він вишіптує її слова, ледь рухаючи губами. Потім шепіт переходить в нечутний плач.

Юрасик закриває очі рукавчиком. Сльози самі навернулися, і ніяк не можна їх зупинити. В них було все — і невимовний розпач, і біль нестерпний, і злість на свою невдачу.

Не плач! Слізьми його не врятувати.

А що робить, хто може раду дати?

Вести у двір і попередить криком?

Ні — в інший бік густезним лісом диким.

Біля Юрасика знову запурхала Золотава Птаха і защебетала. У тому щебеті Юрасик розібрав слова:

У двір нізащо,

Ведіть у хащі,

У найтемніші,

У найгустіші.

Нехай у твані

Згинуть погані.

За мною йдіте,

Хороші діти.

Ідіть борами,

Ідіть ярами,

Я буду з вами

Та перед вами.

За цими словами Золотава Птаха знялась і полетіла просто понад травою до найгустішого бору.

Юрасик.

Спасибі, пташко, підем за тобою

У хащі із ворожою юрбою.

Гірко плачучи, на полонину вибігає Ганя... Вона ронить шматочки хліба і не підіймає їх. Нехай лежать, хай хоч вовки їх поїдять чи дикі кабани, коли за кожен кусник отаке знущання.

Ганя.

Куди ж ти дівся, Юрчику мій рідний?

Дісталося твоїй сестриці бідній.

Тут кухар ще лютіший, як чужинець.

Бабусі я хотіла на гостинець

Хоч хлібця взяти, а страшенний кухар

Схопив мене за коси і за вухо,

Ледь-ледь не відірвав мені голівку,

Підняв угору, вдарив об долівку.

Юрасик.

Мовчи, Ганнусю, я про все вже знаю.

На кухню не пішов, а сів отут ізкраю,

В густих кущах. Мені отой мисливець

Чужинцем видався. І справді він чужинець.

Рішили у гуцульське одягтися... І йти до нас.

Ти плачеш? Посміхнися. Хоч роблено.

Ганя.

Не можу, лячно, Юрцю. Юрасик.

А ти переможи себе, голубцю,

Не пророни і зайвого словечка.

Коли спитають — скажеш, недалечке

Подвір'я наше, тамо за горою.

Ми підемо дорогою новою.

Не по стежках, а прямо лісом, бором

Аж поза тим скелястим косогором.

Ганя.

Заблудимо ж.

Юрасик.

Цього і треба, Ганю,

Щоб заблудили хитруни погані

І не схопили в хижі генерала.

Ганя.

Він генерал?.. А я того й не знала.

Юрасик.

Тому ж вони і бігають хортами

Поміж дворами нашими й хатами.

Ганя.

Давай тікать.

Юрасик.

Куди? Сторожа всюди. Тут їхній штаб.

Тут гинуть наші люди.

Ганя.

І тато наш.

Юрасик.

Не відаю про тата.

Ганнусю, глянь, он сунеться багато

Чужинців.

Ганя.

Ні, здається, що гуцули.

Юрасик.

Вони чужі кептари одягнули.

Будь веселіша, ніби все як треба.

О, хоч би грім тяжкий на них із неба.

На галявині метушня потроху вщухає. З'являється чимала група фашистів, переодягнених в гуцульське вбрання. До дітей наближається мисливець-розвідник. Ще хтось товстий у чудернацькому вбранні. Він відстає від мисливця-розвідника, мабуть, не бажає швидкої зустрічі з гунулятами.

Діти, взявшись за руки, стоять осторонь. З'являється знову Золотава Птаха.

Золотава Птаха.

У двір нізащо,

Ведіть у хащі.

Ідіть борами,

Ідіть ярами,

Я буду з вами

Та перед вами.

Ще тривожніше зашуміли Столітній Бук. і Молода Смерічка., киваючи вслід гуцулятам, що вирушили в страшну дорогу.

Молода Смерічка.

Йой, дідоньку, на смерть і люту муку

Вони ідуть.

Столітній Бук.

Що ж діяти, онуко?..

А ти хіба, коли б ходить уміла,

В біді такій сей подвиг не вчинила?

Золотава Птаха (співає).

Ідіть без вагання,

У хащі і твані

Заводьте чужинців-заброд.

Про вас на Вкраїні

Казки вічноплинні

Складатиме вільний народ.

І смілі малята,

Ясні соколята

Шукатимуть ваші путі

На горах Карпатах,

На Татрах горбатих

В своєму новому житті.

 

КАРТИНА ДРУГА

Скеляста лобовина серед хащів. Попереду глибоке провалля з крутими обривами, порослими густим грабовинням та бур'янами. Туди навіть високе сонце не докидає свого проміння — одвічний морок і сира холоднеча. Аж страшно, коли поглянеш зі скелі в оту тьмяну безодню. Каміння покрите пухким, як хутро, мохом. Не видно ні стежок, ні поодиноких слідів — безлюдна і глуха місцевість. Тихо зітхають непролазні хащини, жарко парують вологі скелі, нічого не чути, крім рокотання невидимого потоку десь у глибокості.

Продираючись через гущавину, на лобовину виходять Юрасик, Ганя, мисливець-розвідник, солдати, наспіх переодягнені в гуцульське вбрання, і «Чугайстер». Це товстий, неповороткий чоловік у чудернацькій накидці, зробленій із мадярських плащів. На голові у нього високий зелений капелюх, схожий на куховарський пбсуд, а за спиною паперові крильця, уже добре пом'яті. На масному голеному підборідді чорною фарбою намальована борода і тоненькі, немов дві п'явки, вуса.

Всі чужинці потомлені і страшенно злі. їх уже не так багато, певне, розгубилися в хащах. Вони, мабуть, давненько догадалися, що діти хитрують, а тепер, коли перед ними бездонне провалля, — і зовсім переконалися, що гуцулята ведуть їх не додому, а в безлюдні, несходимі хащі.

Юрасик.

Щораз питають, де та де подвір'я.

У них до нас Велике недовір'я.

Ганя.

Дивися, ми дійшли до крутояра.

Йой, братику, нам буде люта кара.

Юрасик.

Тепер почнуть питати по-другому.

Ганя.

Ніколи ми не вернемось додому.

Мисливець-розвідник.

Стежок не видно, скрізь яри та пущі.

Поговорю ж я з вами, проклятущі.

Так де ж подвір'я, хата, говоріте,

Ви шпигуни, а не гуцульські діти.

Юрасик.

Не шпигуни ми, заблудились трішки.

Розмили зливи всі плаї-доріжки.

І запитати ні в кого, безлюдно.

Ганя.

Я ніжки збила, аж ступати трудно.

Малина дика шпичаками ріже,

А ви усе скоріше та скоріше.

Мисливець-розвідник.

Базікать годі, хитрі бісенята.

Як зветься місце те, де ваша хата?

Які прикмети: бук, смерека, скелі?

Кажіть, бо будуть жарти невеселі.

Він злісно шарпає дітей за одежку, рвучко витягає із кииїені пістолет і наставляє на Ганю. Та з переляку плаче і, запинаючись, починає говорити.

Ганя.

Місцевість наша зветься...

Юрасик.

...Верховина.

Навколо там саменька грабовина.

Смерек та буків не росте при хижі.

Праворуч дві скали, зовуться Крижі.

Мисливець-розвідник розгортає карту і разом з іншими пильно розглядає написи, але, мабуть, нічого із названого не знаходить.

Мисливець-розвідник.

Так, значить, ти говориш Верховина.

А може, Круторівна полонина?

Юрасик.

Не відаю, де тая Круторівна.

Це, може, там, де є гора Жарівна?

Але від нас вона далеко, пане.

Мисливець-розвідник.

Ти брешеш все мені, хлопча погане. На карті назв таких зовсім немає. Кажи, де хата, у якому краї?

Юрасик.

Я вже казав, отам вона, ізнизу.

Мисливець-розвідник.

Ану, несіть сюди побільше хмизу,

Підсмалимо оцих вовчат в кострищі,

То будуть знать, де нижче, а де вище.

«Чугайстер».

Не бійтеся, скажіть мені всю правду.

Я рятівник ваш. Можу дать пораду,

Як ізцілити партизана-брата

І де знайти загубленого тата.

Та й вас не будуть смажити в багатті.

Юрасик.

Не бути вам повік у нашій хаті!

А ти, пузань, Чугайстром одягнувся,

Бодай в могилі тричі повернувся

За люту хитрість. Знайдеться Чугайстер,

Усіх чудес невигаданих майстер.

Гуцульський, наш, — врятує партизана,

А ви звідсіль не вийдете до рана!

Мисливець-розвідник.

Гей, сосунці, звідкіль таке завзяття?!

Беріть їх разом, кидайте в багаття.

Два солдати, скинувши гуцульські свити, поволі підступають до дітей, як звірі, що потім спритно кидаються на здобич. Юрасик і Ганя також повільно відступають все ближче і ближче до провалля.

Журно-журно шумлять дерева, а з того шуму чується голос Молодої Смерічки.

Молода Смерічка.

Бодай ми всі ні гілочки не мали,

Аби на них ці дітки не палали.

З'являється Золотава Птаха. Вона до самісінької травиці припадає і слізно квилить до гуцулят. Але перелякані діти не чують її голосу.

Золотава Птаха.

Пошук на сайті: