Бiблiйнi пригоди на небi i на землi - Юрiй Ячейкiн (сторінка 12)

Зрадiли сер­ця i зве­сели­лися нашi душi, ко­ли зав­дя­ки пиль­ностi юно­го й не­пороч­но­го от­ро­ка Ар­факса­да у галь­юнi ми вчас­но й успiшно вик­ри­ли цей не­чува­ний, воiсти­ну са­танинсь­кий зло­чин. Нас­то­рожус той не­сумнiвний факт, що всi кон­тра­банднi па­ри - устiвнi. Це ко­зи, ба­рани, кролi, що з ли­ховiсною швидкiстю роз­мно­жу­ють­ся, здо­ровезнi веп­ри, оленi, сар­ни, ве­лика ро­гата ху­доба вiд корiв до бiзонiв i так далi за ревiзiй­ним спис­ком. А та­кож - осо­ружнi свинi, що на­вели нас на зло­чин­ний слiд. Але ми док­ла­демо всiх зу­силь, щоб вип­ра­вити ста­нови­ще на ков­чезi згiдно нас­та­нов Все­вишнь­ого, що при­хиль­но ди­вить­ся на нас зi сво­го осяй­но­го прес­то­лу. По­дорож на­ша три­вала - от­же, с час, щоб упо­рати­ся з на­яв­ни­ми на бор­ту не­долiка­ми пе­релiкiв.

Вiд цих за­паль­них слiв, якi кож­но­му гли­боко за­пада­ли в ду­шу, боц­ман Сiм (за сумiсниц­твом - кок) навiть роз­чу­лено роз­рюмсав­ся:

- По­дума­ти тiль­ки, як­би не мiй слав­ний ро­зум­нятко Ар­факсад, ми б i досi го­лоду­вали...

Ха­мовi сло­ва не да­ли. Уже до­волi нас­лу­хали­ся й­ого те­ревенiв. Окрiм то­го, iсну­вала ре­аль­на не­без­пе­ка, що вiн поч­не до­води­ти, що пе­релiченi Iафе­том тва­рини - чистi. А що, ко­ли до­веде?

Iафет внiс конс­трук­тивну про­позицiю:

- Хай те­пер Хам не шаш­ли­ками з пе­ченею сма­кус, а гри­зе кiстки i об­жи­расть­ся тель­бу­хами ра­зом з хи­жака­ми!

Цю ре­золюцiю ух­ва­лено пе­реваж­ною бiльшiстю го­лосiв".

На дру­гий день:

"Сiм бо­жить­ся:

- А я ба­чив ось та­ку ри­бину!

I по­казус вiд кор­мо­вого лiхта­ря аж до кiнчи­ка буш­при­та. Це що, по­чали­ся ри­баль­ськi га­люци­нацiу? Чи боц­ман прос­то жар­тус? Та на й­ого хлоп'ячi витiвки вже нiхто не звер­тас ува­ги. Навiть прин­ци­повий Боа, яко­му вдiли­ли па­роч­ку жи­вих кролiв. Те­пер спить Конс­трик­тор, згор­нувши­ся в бар­вистий клу­бочок.

З ков­че­га нес­подiва­но повтiка­ли ра­ки, яких ми теж узя­ли по ресс­тру чис­тих, од­нак нiхто не пiдда­вав сумнiву ух­ню дос­те­мен­ну чис­то­ту. Ос­таннь­ого ра­ка я по­бачив, ко­ли той уже за­висав над бор­том, щоб шу­бов­сну­ти у во­ду. Хоч вiдо­мо: ра­ки у морськiй водi не жи­вуть. Мо­ре - ца­рина крабiв. Чо­го ж ра­ки пруть за борт?

Я по-дружнь­ому за­питав втiка­ча:

- Ку­ди ти пнеш­ся, сто крабiв тобi у пель­ку?

- Все од­но не ли­шуся, - во­рушить вiн ву­сами.

- Чо­му ж бо?

- Та нас тут уже роз­ку­сили, - за­гад­ко­во вiдповiв вiн i без даль­ших роз­мов шу­бов­снув у во­ду.

Сь­огоднi я розв'язав цю тас­мни­цю. Ви­яв­лясть­ся, моу ши­бай­го­лови Сiм та Iафет ниш­ком влаш­ту­вали в кор­мо­вому трюмi бу­фет i те­пер ла­су­ють пи­вом з ра­ками. Я зняв про­бу - смач­но!

- А в не­чис­тий спи­сок за­нес­ли? - за­питую ми­мохiдь для по­ряд­ку.

- Га? - ту­по ви­балу­шив очi кок.

- Са­мо со­бою, - за­пев­нив ме­не ка­пелан.

- Ага! - збаг­нув на­рештi кок.

- Я ух мо­мен­таль­но спи­сав з чис­ла чис­тих, лед­ве по­бачив, що Сiм вже ки­дас ракiв у ка­занок...

Ре­тельнi у ме­не бу­вальнi - нiчо­го не ска­жеш.

А вже пiд кiнець вах­ти по­бачив, що Iафет при­нишк пiд щог­лою i щось тво­рить, по­зира­ючи на чис­те не­бо. Пiдiй­шов тих­цем до нь­ого зi спи­ни i на власнi очi пе­ресвiдчу­юсь - пле­те цей тхiр на ме­не пись­мо­ве ме­режи­во:

"Все­милос­ти­вий па­не Все­вишнiй!

Як вам доб­ре вiдо­мо, вже дав­но не бу­ло до­щу. Усi ми ду­же заб­рудненi. Але адмiра­ла Ноя Бiблiй­но­го цей кри­чущий факт чо­мусь не бен­те­жить. Вид­но, й­ому до впо­доби хо­дити у не­чис­тих..."

Ах ти, га­дюче­ня!

Але сиг­нал с сиг­нал. Сиг­на­ли для то­го й зас­ну­вали, щоб на них ре­агу­вали. До­вело­ся не­гай­но вжи­ти вiдповiдних за­ходiв. За до­мов­ленiстю з ки­тами я вiдкрив постiй­но дiючу ду­шову на три кабiни. Всi три ки­ти фон­та­ну­ють безвiдмов­но i не пот­ре­бу­ють нi по­точ­но­го, нi профiлак­тично­го, анi капiталь­но­го ре­мон­ту...

17. "ЛЮ­ДИНА ЗА БОР­ТОМ!"

"Дня бо­жого, по­гожо­го.

Не­бо ви­соке, мо­ре гли­боке.

Чер­го­вий навiга­тор - боц­ман Сiм.

Стер­но­вий Хам, вид­но, дав­но збив­ся з пра­виль­но­го кур­су. Скiль­ки вже пли­вемо, а навiть острiвця не ба­чили. Та не­хай Iафет роз­бе­реть­ся...

Зран­ку вах­та про­ходи­ла спокiй­но. Тiль­ки опiвднi ста­лася над­зви­чай­на подiя.

- Лю­дина за бор­том! - гук­нув я i що­сили ба­бах­нув у дзвiн гуч­но­го бою.

- Я не лю­дина, а бог, - об­ра­зив­ся мир­ша­вень­кий дiдок, що плес­кався собi за бор­том. - Бач, ря­тува­ти ме­не зiбрав­ся! Сто гар­пунiв тобi у печiнку!

- Ти - бог? - зди­вував­ся я.

- А так, морсь­кий бог Не­рей!

- А що ти мо­жеш, ко­ли ти бог?

- Що я мо­жу? - за­мис­лився вiн. - Ну, примiром, хо­дити по водi, яко по су­ху.

Вiн i справдi по­казав менi цей рiдкiсний i свосрiдний фо­кус. А потiм до нь­ого пiдплив дельфiн, i ста­рий Не­рей всiвся на нь­ого вер­хи, мов на морсь­ко­го ко­няку.

Аж тут при­був на мiй дзвiн адмiрал, i все по­чало­ся зно­ву.

- Який ти в бо­га бог, сто ка­шалотiв тобi у пель­ку? - пiддав сумнiву за­яву Не­рея адмiрал Ной Бiблiй­ний. - Бог си­дить на небi з ян­го­лами, а не по­лощеть­ся у водi з жа­бами. Мо­же, ти цар пу­головкiв, звiдки я знаю, щог­лу тобi у пель­ку!

- Ах ти, сар­дель­ко по­репа­на! - не на жарт роз­лю­тив­ся морсь­кий дiдок. Це я - цар пу­головкiв? Ах ти, ста­ра шка­по, бруд­ний мiшок гною, кiстяк усох­лий, сто гвинтiв тобi у печiнку!

- А ти!.. А ти!.. - за­гаряч­ку­вав у по­лемiчно­му за­палi й адмiрал. Роз­ду­тий пу­хир, буль­баш­ка на водi, гнiзди­лище сли­макiв - ось хто ти! Сто вось­ми­ногiв тобi в обiй­ми!

Це був на­че стихiй­ний кон­курс на зван­ня ла­уре­ата со­лоно­го сло­ва. I на су­ходолi до По­топу такi су­тич­ки по всiх крам­ни­цях трап­ля­лися. Ех, аж прис­мно зга­дати. Знас­те, як ве­село бу­вало? Ла­ють­ся у черзi двос, i самi не зна­ють чо­го. Так i за­раз вий­шло.

Не­рей яв­но пе­рева­жав - лай­ка бу­ла з ви­гад­кою.

А наш адмiрал хут­ко ви­чер­пався в сво­ух убо­гих фан­тазiях.

- За­ховай пiд кар­туз свою ли­сину, блаз­ню! - хрип­ко, але го­лос­но кри­чав морсь­кий во­лодар. - При­бере­жи уу для пек­ла! Там чор­ти з тво­су пус­то­порожнь­оу ко­робоч­ки бу­бон зроб­лять! Сто ка­рака­тиць тобi у кож­ну нiздрю!

- А ти... а ти... мок­ра кур­ка - ось хто ти! - вже слаб­ку­вато бо­ронив­ся адмiрал.

А Не­рей, вiдчу­ва­ючи й­ого сла­бину, повiв пе­ремож­ний нас­туп:

- Слу­хай ти, не­до­ум­ку­ватий скле­роти­ку! Хо­чеш, я за­раз пок­ли­чу сво­го зя­тя бо­га По­сей­до­на? Вiн як ви­лами-три­зубом ма­хоне - тут тобi й бу­ря! Чи, мо­же, пок­ли­кати мо­го ону­ка бо­га Три­тона? Вiн як у ра­кови­ну за­дудить - тут тобi й шквал! Та я й сам мо­жу. Ось як дам за­раз ко­ман­ду ки­там "Всi униз", пiдеш ти на дис­кусiю до тиг­ро­вих акул! Плiсня­ва ти га­лета, су­хопут­ний шпак, ко­рабель­ний па­цюк, без­зу­ба шваб­ра, харч для крабiв, сто сди­норогiв тобi у печiнку!

Ки­ти, вид­но, по­чули знай­ому ко­ман­ду i за­сова­лись. Дни­ще затрiща­ло. Ков­чег заг­розли­во за­хитав­ся. Екiпаж i па­сажи­ри зля­кано зав­мерли. Адмiрал враз сха­менув­ся.

- У ме­не на­каз Все­вишнь­ого! - за­голо­сив вiн. - Ось посвiдчен­ня! Я сди­ний у бо­га патрiарх, що вря­тував­ся!..

- рди­ний ти у бо­га ду­рень! - обiрвав й­ого роз­пачливi зой­ки Не­рей. - А чи один ти ота­кий бла­жен­ний, це ще ви­лами мо­го зя­тя по водi пи­сано. Сто хо­лод­них ме­дуз на твою га­рячу го­лову!

I пiд оп­лески при­сутнiх та плескiт хвиль Не­рей грацiоз­но пiрнув пiд во­ду. На ць­ому нес­подiва­ний кон­церт со­лоно­го сло­ва закiнчив­ся. Цiка­во, на що на­тякав морсь­кий во­лодар?"

18. НА ЩО НА­ТЯКАВ НЕ­РЕЙ

Боц­ман Сiм до­повiв:

- На обрiу ков­чег пiд нез­най­омим пра­пором!

- Пок­ли­чу Конс­трик­то­ра, - лiни­во по­обiцяв адмiрал Ной Бiблiй­ний.

- Та уй-бо­гу - ков­чег! - при­сягав­ся боц­ман. - Ли­ше на чо­тири рум­би лiво­руч вiд кур­су. Хоч би пог­ля­нули...

I справдi, у вка­зано­му боц­ма­ном квад­ратi ру­хало­ся якесь суд­но з хи­мер­ним ран­го­утом.

Че­рез пiвго­дини доб­ро­го хо­ду вже мож­на бу­ло роз­ди­вити­ся ок­ремi де­талi. Но­вий ков­чег був по­будо­ваний у формi ве­ликоу, ви­дов­же­ноу, мов чо­вен, скринi. Криш­ки уу за­раз бу­ли вiдки­нутi на бор­ти. Пев­но, пiд час По­топу скри­ня бу­ла за­пако­вана наг­лу­хо.

З див­но­го зустрiчно­го суд­на ви­зира­ли двi го­лови i чу­дер­наць­кий кiнь з кри­лами.

- Гей, на скринi! - гук­нув адмiрал.

- Агов, на ков­чезi! - ве­село оз­вався нез­най­омий навiга­тор.

- Вiтаю вас!

- Привiт i вам!

- Звiдкiля це ви узя­лись?

- З око­лиць Олiмпа. А ви звiдки?

- З око­лиць раю!

- Ого!

- Отож!

- А ку­ди пря­мус­те?

- А бог й­ого знас! А ви?

- Ха! А ми - про­тилеж­ним кур­сом!

- Ве­селий ви чо­ловiк!

- А чо­го су­мува­ти?

- Вид­но, нам ви­пису­вали мар­шру­ти у рiзних вiдомс­твах.

- Ва­ша прав­да!

- Хто у вас вер­хо­вода?

- Зевс. А у вас?

- Все­вишнiй. А як вас ве­лича­ти?

- Дев­калiон. По­доро­жую з дру­жиною Пур­рою та ко­нем Пе­гасом.

- А навiщо кiнь?

- Вiн знас шлях на го­ру по­етiв Пар­нас. Ка­же, уу не за­топи­ло. А як вас звуть?

- Ной. На бор­ту - дру­жина, си­ни, невiстки, ону­ки, звiрi...

- Ото бу­ло кло­поту!..

- I не кажiть!

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Yuriy_yachejkin_biblijni_prigodi_na_nebi_i_na_zemli.docx)Yuriy_yachejkin_biblijni_prigodi_na_nebi_i_na_zemli.docx311 Кб2167
Скачать этот файл (Yuriy_yachejkin_biblijni_prigodi_na_nebi_i_na_zemli.fb2)Yuriy_yachejkin_biblijni_prigodi_na_nebi_i_na_zemli.fb2491 Кб2436

Пошук на сайті: