Бiблiйнi пригоди на небi i на землi - Юрiй Ячейкiн (сторінка 13)

- Ну, бу­вай­те! По­пут­но­го вам вiтер­ця!

- Щас­ли­во i вам доп­ливти!

Ков­чег i скри­ня розiй­шли­ся як у морi ко­раблi. А на обрiу вже бов­ванiла но­ва пла­вуча ба­за.

За го­дину вiдбу­лася ще од­на двос­то­рон­ня роз­мо­ва :

- Гей, на ков­чезi!

- Агов!

- Як вас ве­лича­ють?

- Адмiрал Ной. А вас?

- Шкiпер Ут­напiштiм. А ви звiдки?

- З рай­сько­го ку­точ­ка!

- Ого!

- Отож! А ви?

- А ми з око­лиць Вавiло­на. Хто у вас зай­масть­ся пи­тан­ня­ми По­топу?

- Все­вишнiй. А у вас?

- Мар­дук.

- А я й не чув про та­кого!

- Я про ва­шого теж!

- Ну, бу­вай­те!

- По­пут­но­го!

Так ось на що на­тякав ста­рий Не­рей. На небi, ви­яв­лясть­ся, скуп­чи­лося до­волень­ки кон­ку­ру­ючих ор­ганiзацiй. Ну й дiла!..

А на обрiу вже бов­ванiла но­ва ря­туваль­на по­суди­на...

19. ОЙ НА ГОРI, НА ГОРI

- Зем­ля! - гук­нув чер­го­вий навiга­тор ка­пелан Iафет. - Хва­ла тобi, гос­по­ди! Зем­ля! Осан­на, осан­на, осан­на!

Адмiрал Ной Бiблiй­ний вп'яв­ся очи­ма в то­му нап­рямку, ку­ди ти­цяв ука­зу­ючим пер­стом Iафет. На обрiу, де куп­чи­лися ле­генькi бiлi хмар­ки, крiзь си­зува­ту iмлу й справдi щось не­вираз­но чорнiло, здiй­ма­ючись ви­ще хмар.

- Справдi - зем­ля! - аж зди­вував­ся адмiрал. - Сто га­лет тобi в на­горо­ду! Цiла го­ра землi!

Опiвднi про­били­ся крiзь при­береж­не на­мис­то рифiв i сiли на мiли­ну бiля самiсiнь­ко­го бе­рега. Ба­гатомiсяч­на гой­дан­ка при­пини­лася. Бу­ло див­но хо­дити по не­порушнiй твердi, а не по хиткiй па­лубi.

Мо­реходiв зустрiчав схвиль­ова­ний на­товп мiсце­вих жи­телiв.

Це був сто п'ят­де­сят пер­ший день не­чува­ноу навiгацiу без вiтрил.

Адмiрал дав ос­танню ко­ман­ду:

- Свис­та­ти всiх на­гору, сто пля­шок кож­но­му у пель­ку!

За хви­лину по­чав­ся уро­чис­тий па­рад вря­това­них. Схiдця­ми ска­кали ко­ники i ви­кида­ли ко­ники, пла­зува­ли пла­зуни, ви­роб­ля­ли ак­ро­батичнi трю­ки мав­пи, м'яко стри­бали один че­рез од­но­го хи­жаки, ко­тили­ся ди­коб­ра­зи та ужа­ки. По­важ­но схо­дили сло­ни i но­соро­ги, зеб­ри i зуб­ри, стра­уси й жи­рафи, буй­во­ли i кен­гу­ру i т.д., i т.д., i т.д. (Пов­ний спи­сок па­сажирiв вмiще­но у шес­ти­том­но­му довiдни­ку Бре­ма).

Екiпаж бiблiй­них навiга­торiв зустрiла по­важ­на де­легацiя. Усiх но­воп­ри­булих зап­ро­сили до свят­ко­вого сто­лу, вис­тавле­ного прос­то не­ба. На бен­кетi грав ор­кестр. Му­зикан­ти вид­зво­нюва­ли ке­лиха­ми, куб­ка­ми, пляш­ка­ми, тарiлка­ми, гле­чика­ми i сулiями. Ди­ригент ви­маху­вав дов­гим шам­пу­ром з шаш­ли­ками. Це був непiдроб­ний ан­самбль пiснi i пляш­ки.

Вiд iменi при­сутнiх сло­во взяв та­мада зустрiчi. Вiн схвиль­ова­но звер­нувся до бра­вого адмiра­ла:

- Гос­тем, до­рогий, бу­деш! Дру­гом, до­рогий, бу­деш!

- А до ко­го ж ми доп­ливли? - роз­чу­лено за­питав адмiрал Ной Бiблiй­ний.

- Ви при­були до слав­ноу го­ри Ара­рат в со­нячнiй ца­ринi ви­норобiв Урар­ту!

- Нев­же у вас не бу­ло По­топу?

- Ет! Хiба в го­рах по­чусш, що дiсть­ся у свiтi? Ти роз­ка­жеш, до­рогий!

- Ой, сум­на бу­де моя оповiдка...

- А ти пий ви­но, до­рогий, i все ми­не!

З сло­вами щи­роу по­дяки вис­ту­пив Iафет:

- До­рогi друзi! Ваш чу­довий стiл зо­бов'язус, на­дихав i кли­че! З сер­ця ли­нуть сло­ва щи­роу по­дяки! Ду­ша радiс! Ваш гос­тинний дос­та­ток мобiлiзув! Док­ла­демо всiх зу­силь! Знай­де­мо усi при­хованi ре­зер­ви! Всi, як один...

- Пий ви­но, до­рогий, потiм до­бала­касш...

Ста­рого Ноя швид­ко розiбра­ло. За го­дину вiн уже лед­ве во­рушив язи­ком. Але впер­то вар­ня­кав, на­мага­ючись оповiсти свою гос­троп­ри­год­ниць­ку бiог­рафiю. Зро­зумiло, ви­ника­ли певнi мовнi труд­нощi. То­му не­мас нiчо­го див­но­го, що дiду­ган за­тинав­ся ма­ло не на кож­но­му словi.

Вiн оповiдав i лiз цiлу­вати та­маду:

- Дррру­же!.. У-уя-у­яви, дрру­же!.. Це ж прррос­то... ди­кий кош­маррр... дррру­же!.. Д-д-да­вай по­по-по-че­лом­касмо­ся! Сам гос­подь, дрру­же, пiшов на мокр­рре дiло... Га? Жжжах!..

- Пий ви­но, до­рогий, i все ми­не! - пе­реко­нано ра­див муд­рий та­мада.

- Оте мок-ррре дiло й сп-п-ррравдi слiд за­мочи­ти...

Ко­ли адмiра­ла при­волок­ли до на­мету, вiн вже й ли­ка не в'язав.

- В'язать бом-бррром-брррам... на рррею! - за­дери­кува­то кри­чав вiн.

- Та­ту, дiд силь­но наб­рався, - прибiг до Ха­ма син. - Сiрни­ка за­пали­ти страш­но - ви­бух­не! - до­повiв Ха­на­ан.

Сiм со­лод­ко хропiв пiд бен­кетним сто­лом. Iафет сидiв твер­до. Вiн все ба­чив i все чув.

20. ОЙ У ПАТРIАР­ХА ТА ГОЛIВКА БО­ЛИТЬ

- Не­обхiдно рiшу­че за­гос­три­ти, пiдня­ти на на­леж­ну ви­сочiнь i пос­та­вити ру­ба пи­тан­ня про ви­хован­ня.

- Ко­го? - оч­манiло прос­тогнав Ной. - Ой, го­лова моя, голiвонь­ка бiдна...

- Мо­лодоу змiни, - по­яс­нив Iафет. - А то, примiром, вчо­ра прибiгас до Ха­ма й­ого вкрай не­вихо­ваний си­ночок Ха­на­ан i ре­петус: "Дiд, ка­же, так по-свинсь­ки на­лизав­ся, ка­же, що сiрни­ка, ка­же, за­пали­ти страш­но, бо дiд ви­бух­не, ка­же, мов смер­дю­ча боч­ка зi спир­том..."

- Так i ска­зав? Ой, бо­лить...

- Це ще не все! Ка­же, буцiм, ви одяг про­пили i го­лим бiга­ли...

- Нев­же? - жах­нувся Ной.

- Я ваш одяг принiс, - скром­но повiдо­мив Iафет. - От я й пи­таю: де по­вага до стар­ших?

- Ой, голiвонь­ка потрiскус...

- I ць­ому мож­на бу­ло за­ради­ти, як­би не од­на прикрiсть, - нiби ва­га­ючись, ти­хо до­кинув Iафет.

- А що та­ке?

- Та сь­огоднi з вiддiлу кадрiв прибiгли, щоб новi свiжi кад­ри на де­гус­тацiю ки­нути...

- Ой-ой-ой!...

- I при­нес­ли вам ку­маси­ка, щоб пiдлiку­вати вiд усiх хво­роб...

- Ну, то де вiн - отой ку­масик?

- Та Хам пе­рехо­пив й­ого...

- Що? Вис­моктав моу лiки, мер­зотник? Сто про­бок й­ому у пель­ку!

- Не знаю, як вам i ска­зати...

- Та вже ка­жи до краю!

- Ви­лив Хам вашi лiки у мо­ре!..

- Ну й не­долю­док!.. Хiба нi?

- Цей га­неб­ний факт - акт безвiдповiдаль­ностi та без­госпо­дар­ностi.

- Ой, голiвонь­ка моя роз­ва­люсть­ся... Що ж ти про­понусш, Iафе­те?

- Я ось для вас пля­шеч­ку при­пас...

- Ага!..

- Мо­же за­гос­три­ти пи­тан­ня, пiдня­ти на ви­сочiнь та й пос­та­вити ру­ба?

- Слуш­на дум­ка. Клич, Iафе­те, ко­лек­тив де­гус­та­торiв на ви­роб­ничi те­ревенi. Сто до­ган й­ому у пель­ку...

Чер­го­ве сiмей­не об­го­ворен­ня про­ходи­ло ак­тивно: Iафет зав­бачли­во на­лив у чай­ник лiкiв вiд усiх хво­роб. Ще до ого­лошен­ня по­ряд­ку ден­но­го Сiм внiс цiнну конс­трук­тивну про­позицiю:

- Щоб у ротi про­мовцiв не пе­реси­хало i щоб всiм вис­та­чало, про­поную до нас­тупноу на­ради замiсть чай­ни­ка прид­ба­ти вiдро i ков­шик до нь­ого. Це, по­за вся­ким сумнiвом, пiдне­се на­шу ба­лакучiсть на ще не­чува­ну ви­соту!

21. ТРИ СВЯТI У ХАТI

На по­ряд­ку ден­но­му ви­роб­ни­чоу ра­ди бу­ло од­не пи­тан­ня: на ко­го ши­ти ро­бу ви­норо­ба.

У ко­рот­ко­му вступ­но­му словi бри­гадир де­гус­та­торiв Ной яс­кра­во зма­лював за­галь­не ста­нови­ще:

- Си­ни моу! Ле­ген­дарне ходiння пiд всi вiтри до го­ри Ара­рат успiшно за­вер­ше­но! Але не бу­ду вiд вас при­хову­вати: до не­ба ви­соко, до ха­ти да­леко, а до шин­ку близь­ко. З цих ре­аль­них умов ми i му­симо ви­ходи­ти. Пе­ред на­ми пос­тавле­но по­чес­не зав­дання - ке­лихи пiднiма­ти та ви­но де­гус­ту­вати. Важ­ка ця пра­ця й ду­же шкiдли­ва для здо­ров'я. З влас­но­го досвiду знаю, що пiсля нап­ру­женоу ви­роб­ни­чоу вах­ти де­гус­та­тори прос­то-та­ки па­да­ють з нiг. I нав­ко­си - теж! Навiть не­сила доп­лента­тись до лiжка без пе­реш­код. Але ко­ли це нас ля­кали тим­ча­совi труд­нощi? Нiко­ли! I ми зно­ву до­веде­мо, що успiшно по­дужас­мо будь-який пла­новий об­сяг! Од­нак нам не­обхiдно вирiши­ти ще од­не ви­роб­ни­че пи­тан­ня. З на­шого не­велич­ко­го, але згур­то­вано­го ко­лек­ти­ву ми му­симо ви­суну­ти од­но­го кан­ди­дата на вiдповiдаль­ну ро­боту ви­норо­ба, де с всi мож­ли­востi по­каза­ти зраз­ки нат­хнен­ноу працi. Якi бу­дуть дум­ки i про­позицiу в свiтлi га­неб­но­го вчин­ку Ха­ма?

Пер­шим узяв сло­во Сiм, бо у нь­ого в ротi бу­ло су­хо, як у зiпсо­вано­му си­фонi:

- Бать­ку i бра­ти! Що я хо­чу ска­зати? Га? Ага! Я хо­чу ска­зати, що нам не слiд панiку­вати. Здав­на вiдо­мо: кра­ще вто­пити­ся у винi, анiж у водi. (Iафе­те, на­лий скля­ноч­ку... Та не бiй­ся за ме­не - ду­ша не тiль­ки бо­га, а й мiру знас! А який бог змо­чив, та­кий i ви­сушить... Ху!.. Доб­ре пiшла!) То про що я хотiв ска­зати? Га? Ага! Я хо­чу на­гада­ти, як Хам нап­лу­тав у спис­ках ху­доби. Це жах i навiть кош­мар: ми гриз­ли такi то­ненькi га­лети, що крiзь них мож­на бу­ло за­тем­нення сон­ця спос­терiга­ти! А зло­дюга Хам в цей час вiз кон­тра­бан­дою цiлу ота­ру харчiв! (Iафе­те, хлюп­ни до склян­ки - ду­ша мiру знас, а я роз­хви­лював­ся...) То що я хотiв ска­зати? Га? Ага! Я мов­ча­ти не бу­ду! Я ще го­вори­тиму - ду­ша мiру знас... Так от! Хiба ми га­ран­то­ванi вiд то­го, що наш Хам­ло зно­ву не нап­лу­тас i не наллс у ке­лихи замiсть горiлки по­миу? Фу, аж гид­ко ста­ло! Хлюпнiть у склян­ку - ду­ша го­рить... От Iафет про­сить сло­ва. Вiн ска­же як по пи­сано­му. Ху! Доб­ре пiшла!

- Бать­ку i бра­ти! - уро­чис­то по­чав Iафет. - Ви­соке зван­ня де­гус­та­тора зо­бов'язус, на­дихас i кли­че!

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Yuriy_yachejkin_biblijni_prigodi_na_nebi_i_na_zemli.docx)Yuriy_yachejkin_biblijni_prigodi_na_nebi_i_na_zemli.docx311 Кб2167
Скачать этот файл (Yuriy_yachejkin_biblijni_prigodi_na_nebi_i_na_zemli.fb2)Yuriy_yachejkin_biblijni_prigodi_na_nebi_i_na_zemli.fb2491 Кб2437

Пошук на сайті: