Бiблiйнi пригоди на небi i на землi - Юрiй Ячейкiн (сторінка 14)

- Ще як! - вклин­цю­вав­ся нев­га­мов­ний Сiм.

- У свiтлi пос­тавле­них зав­дань ми не мо­жемо ми­рити­ся з тим га­неб­ним фак­том, що Хам зло­чин­но зни­щив цiлий ку­масик цiнноу ви­роб­ни­чоу си­рови­ни. Я рiшу­че вiдки­даю не­доречнi за­раз ро­диннi по­чут­тя i з усiсю вiдвертiстю ка­жу: я не до­ручив би Ха­мовi навiть зда­вати по­рожнi пляш­ки, бо вiн не мас жод­ноу у­яви про ма­терiаль­ну вiдповiдальнiсть. А ще я хо­чу за­пита­ти збо­ри: хто публiчно пап­лю­жив генiальнi вказiвки Все­вишнь­ого i сiяв чор­ну зневiру в на­ших сер­цях? Хто гань­бив слав­них ков­че­гобудiвникiв на сторiнках бортiвки "З наж­дачком"? Хто прирiк на по­гибель ок­ра­су тва­рин­но­го свiту? Хто пiдмiнив спис­ки "чистiне­чистi" на спис­ки "устiвнi-не­устiвнi"?

- Атож - хто? - бадь­оро оз­вався Сiм.

- Вiдповiдаю: Хам!

- А я що ка­зав?

- Хам i ще раз Хам! Вiн один док­ла­дав всiх зу­силь i зна­ходив при­хованi ре­зер­ви, щоб ми до­лали все новi й новi труд­нощi. Тож не­хай спо­кутус своу грiхи на ви­норобнiй нивi. Хай ви­рощус ло­зу! Хай да­вить гро­на! А ми не пош­ко­дус­мо усiх на­ших сил, щоб да­ти об'сктив­ну оцiнку й­ого працi.

- Ще як да­мо! - ра­до пiдхо­пив Сiм.

- Бать­ку! - звiвся на но­ги Хам, зно­ву по­рушу­ючи по­рядок, бо й­ому ще нiхто не на­давав сло­ва. - Ко­го ви слу­хас­те? Один ла­ден вто­пити­ся у кухлi си­вухи, а дру­гий ме­ле не­наче з бiлоу га­ряч­ки. Та ух обох'спа­рува­ти й бiсовi по­дару­вати!

- Вiн об­ра­жас збо­ри, - про­сичав, Iафет. - Поз­ба­вити й­ого сло­ва! Вилiз на три­буну неп­ро­ханий, то й злiзе не­коха­ний. Ач який!..

- Рег­ла­мент! - за­гор­лав Сiм. - Пiдвес­ти рис­ку! Вже й на де­гус­тацiю по­ра!

Але го­лову­ючий Ной i так уже де­рен­чав склян­кою по чай­ни­ку, зак­ли­ка­ючи при­сутнiх до по­ряд­ку.

- Ста­вимо про­позицiю на го­лосу­ван­ня, - цiлком де­мок­ра­тич­но мо­вив вiн. Хто за те, щоб за не­етич­ну по­ведiнку на збо­рах поз­ба­вити Ха­ма сло­ва? Один, два, три... Пе­реваж­ною бiльшiстю го­лосiв про­позицiю прий­ня­то. Ану, Ха­ме, геть з три­буни i за­тули пель­ку!.. Я вва­жаю, що ми поп­ра­цюва­ли плiдно i не­ма пот­ре­би дис­ку­тува­ти далi: вже всi на­бала­кались. Доз­воль­те ого­лоси­ти про­ект ре­золюцiу, бо, як слуш­но пiдка­зав сумлiнний тру­дяга Сiм, вже й на змiну по­ра.

Збо­ри доз­во­лили. Iафет по­дав Но­евi заз­да­легiдь наш­кря­баний про­ект, i той за­читав й­ого:

"За безпiдстав­не кри­тиканс­тво, сис­те­матич­не злов­жи­ван­ня сво­ум служ­бо­вим ста­нови­щем та ви­роб­ничi зри­ви збо­ри ух­ва­лили ки­нути Ха­ма на ви­нороб­ну пе­риферiю, щоб на ни­зовiй ро­ботi нав­чи­ти й­ого три­мати:

1) ру­ки по швах;

2) язик за зу­бами.

Амiнь!"

ЕПIЛОГ

Ой, не хотiло­ся так сум­но кiнча­ти на­шу до­потоп­ну iсторiю. Ки­нули­ся до пер­шодже­рела - Бiблiу: рап­том ще мож­на щось зро­бити для ро­ботя­щого тру­даря Ха­ма? Нi, спра­ви й­ого - швах. Не тiль­ки са­мого Ха­ма, а й си­на й­ого Ха­на­ана i всiх на­щадкiв й­ого закрiпос­ти­ли три святi, що й до хо­лод­ноу во­ди не бра­лися. А на до­каз - ось на­ша ре­золюцiя в уу бiблiйнiй ре­дакцiу:

"Ной прос­пався вiд ви­на сво­го, i дiзнав­ся, що зро­бив над ним мен­ший син й­ого;

I ска­зав: прок­лят Ха­на­ан; ра­бом рабiв бу­де вiн у братiв сво­ух.

Потiм ска­зав: бла­гос­ло­вен гос­подь Сiмiв; Ха­на­ан же бу­де ра­бом й­ому.

Та по­ширить гос­подь Iафе­та; та й по­селить­ся вiн в на­метах Сiмо­вих; Ха­на­ан же бу­де ра­бом й­ому".

Ось так.во­но бу­вас!

Ото й уся Ха­мовi на­горо­да...

КНИ­ГА ТРЕ­ТЯ. МЕ­МУ­АРИ ПРО­РОКА СА­МУт­ЛА

"I зрiс Са­му­ул, i гос­подь був з ним; i не за­лиши­лося жод­но­го iз слiв й­ого, щоб не ви­пов­ни­лися. I пiзнав весь Iзра­уль, вiд Да­на до Бе­ер-Се­би, що Са­му­ул уго­ден бу­ти про­роком гос­поднiм".

КНИ­ГА ЦАРСТВ, розд. 3. ст. 19 - 20.

ЗШИ­ТОК ПЕР­ШИЙ

Ко­ли хтось хо­че ме­не зас­му­тити, то дош­ку­ляс менi оповiдкою про свя­того ду­ха, що згля­нув­ся на мою матiр i зiй­шов на неу. Це ста­лося рiвно за дев'ять мiсяцiв до мо­го на­род­ження - нiч у нiч, а мiж ни­ми стiль­ки днiв, скiль­ки тре­ба для пло­ду у че­ревi. Ви за­питас­те: а чим же свя­тий дух мо­же дош­ку­лити бла­говiрнiй лю­динi? Ад­же всiм вiдо­мо: свя­тий дух - iсто­та безтiлес­на. Як­що вiн зiй­де навiть на дiви­цю не­пороч­ну, во­на й ли­шить­ся не­пороч­ною. Хоч би й на­роди­ла ди­тя пiсля то­го. То чим же дух менi дош­ку­ляс?

Вiдповiдаю: дух ду­хом, а без по­па не обiй­шло­ся.

Та­то мiй Ел­ка­на (та чи бать­ко вiн менi?) i ма­ти моя Ан­на (ка­жуть, гар­ною за­моло­ду бу­ла) прий­шли в мiсто Сiлом до Скинiу, де сто­уть у ко­морi чу­додiй­ний Кiвот За­повiту. А при­були во­ни, щоб ви­моли­ти у Кiво­та ди­тину, бо вже кiль­ка лiт бу­ли у шлюбi, а гос­подь ум дiто­чок все не да­вав.

Та­то мiй Ел­ка­на ( та хто вiн менi?) в Сiломi од­ра­зу по­дав­ся на ба­зар де­що про­дати вiд ланiв сво­ух i де­чого ку­пити у ремiсникiв сiломсь­ких вiд май­сте­рень ухнiх. А ма­ти моя Ан­на сми­рен­но сту­пила в Скинiю - Дiм бо­жий, вста­ла пе­ред чу­додiй­ним Кiво­том на колiна i вiд усь­ого сер­ця взмо­лила­ся до гос­по­да на­шого:

- Ми­лосер­дний па­не Все­вишнiй! Зглянь­ся на скор­бо­ту ра­би тво­су, не за­бувай мос го­ре i дай ра­достi, що всiм дасш. Дай рабi тво­уй ди­тят­ко!

Свя­щеник, що був при­сутнiй тут, спiвчут­ли­во прис­лу­хав­ся до щи­рого молiння гар­нень­коу про­чаноч­ки:

- Як­що це бу­де хлоп­чик, я вiддам й­ого слу­жити в Дiм твiй, о Все­милос­ти­вий, щоб був вiн ра­бом тво­ум в усi днi жит­тя й­ого!

- Дщер моя! - тут оз­вався свя­тен­ник замiсть гос­по­да. - Я по­чув твос молiння, го­ре твос пiзнав i згля­нув­ся на твою скор­бо­ту. I от вiд жа­лю до те­бе ка­жу: цю нiч я доз­во­ляю про­вес­ти тобi тут, у Скинiу, пе­ред Кiво­том За­повiту. I взмо­лимо­ся уд­вох, щоб зiй­шов на те­бе дух свя­тий i зро­сив твос без­плод­не чре­во. Хай под­вигне нас на все­нощ­ну вiдпра­ву пал­ка лю­бов до ближнь­ого сво­го!

Це бу­ла та­ка ве­лика милiсть, якою ма­ло хто мiг пох­ва­лити­ся. Ма­ти моя Ан­на з ти­хою радiстю по­годи­лася на все­нощ­не молiння ус­та­ми уу та ус­та­ми доб­ро­чес­но­го слу­ги бо­жого.

А на ра­нок привiв свя­тен­ник ду­же по­том­ле­ну все­нощ­ною вiдпра­вою Ан­ну до чо­ловiка уу Ел­ка­ни i ска­зав й­ому:

- Зiй­шов дух свя­тий на жiнку твою i чре­во уу роз­пе­чатав. Але пам'ятай: як­що гос­подь у ми­лосердi свос­му дасть вам хлоп­чи­ка, ти, Ел­ка­но, не за­будь при­вес­ти ди­тя в храм бо­жий на служiння в усi днi й­ого. Бу­ти ра­бом у храмi - честь, бо раб цей - бо­жий.

I справ­ди­лося про­роц­тво й­ого!

Че­рез дев'ять мiсяцiв - нiч у нiч - на­родив­ся хлоп­чик. I на­рек­ли й­ого Са­му­улом.

Са­му­ул - це я.

Ко­лишнiй ве­лелюб­ний свя­тен­ник - те­перiшнiй вер­ховний жрець хра­му бо­жого, пре­подоб­ний ста­рець Iлiй.

Я - раб й­ого у храмi.

Важ­ка пра­ця в ме­не, неп­рис­мна й при­низ­ли­ва.

Мию я пiдло­ги в келiях вер­ховно­го жре­ця Iлiу та ли­хих синiв й­ого пре­подоб­них Офнi та Фiнес­са, ви­ношу по­миу i стуль­ча­ки ухнi та ви­коную рiзну чор­ну ро­боту. А у вiль­ний час стов­би­чу аз не­дос­той­ний на вартi бiля Кiво­ту За­повiту.

Це та­ка собi не­показ­на скри­ня, але мiстка й важ­кень­ка, що сто­уть в ок­ремiй ко­морi. З бокiв у неу - по двi руч­ки. Це для то­го, щоб зi скри­нею зручнiше бу­ло тiка­ти, як­що зне­наць­ка нас­ко­чать на Сiлом во­роги нашi. Нав­ко­ло неу про­чани та мiсцевi бо­гомольцi ло­бами сво­уми ви­били в гранiтнiй плитi хоч i ву­зень­кий, але гли­бочень­кий рiвча­чок. Вночi я спо­чиваю в штуч­но­му кам'яно­му ложi ць­ому, бо плоть мою ду­же ви­суши­ла убо­га i пiсна пай­ка моя.

У скринi (а це всi зна­ють) меш­кас нинi сам Все­вишнiй з усiм сон­мом безтiлес­них ян­голiв сво­ух. Так за­пев­няс вер­ховний жрець Iлiй, i всi вiрять й­ому. А я не знаю, бо нiко­ли ще не за­зирав пiд да­шок Кiво­ту.

Навiть у­яви­ти собi мо­торош­но й важ­ко, яких жах­ли­вих по­невiрянь заз­нав гос­подь наш, як­що вiру­вати сло­вам Iлiу. По­дума­ти тiль­ки: Все­вишнiй зму­шений був за­лиши­ти прес­тол свiй на Сь­омо­му небi та рай­ський мас­ток на Треть­ому i пе­ресе­лити­ся в зли­ден­ну скри­ню. Зреш­тою, во­но й не див­но: як бо­гом об­ра­ний на­род Ерес-Iсра­елю з усiх кор­донiв ото­чу­ють бо­гоп­ро­тивнi й не­чес­тивi ха­нанеу, амор­реу, хет­теу, фе­резеу, свеу, гер­ге­сеу, мо­ави­тяни, ам­мо­нитя­ни, мадiани­тяни та фiлiстим­ля­ни, так i Все­вишнь­ого на­шого ото­чили бо­ги не­чес­тивi ухнi Ва­ал, Ас­тарта, Мо­лох, Мель­карт, Ор­музд, Мар­дук, Елом, Бел, Асур, Сiн, Ану, Нер­гал, Адар, Мерiдах, Бiлiт ра­зом з пот­ворни­ми iдо­лами, охо­чими до роз­бою та крив­ди. Ви­ходить, ви­пер­ли во­ни Все­могутнь­ого з теп­ло­го i яс­но­го не­ба i си­лою сво­сю при­муси­ли й­ого са­моза­точи­тись у хо­лоднiй i темнiй скринi.

Я ду­маю про це, але мов­чу, нiмий, аки ри­ба, щоб за ба­лач­ка­ми не пог­рузну­ти в баг­но кра­моли та сресi. Бо нас­тром­лять тодi плоть мою на дов­гу й гос­тру па­лю або очи­щати­муть ду­шу мою вiд грiхiв вог­нем на прив­се­люд­но­му ви­довищi.

Вер­ховний жрець хра­му бо­жого Iлiй та пре­подобнi си­ни й­ого Офнi та Фiнесс на­зива­ють мiж со­бою Все­вишнь­ого прос­то - Сун­дук, а для ме­не не шу­ка­ють у слов­ни­ково­му фондi свос­му iнших слiв, крiм "бов­дур", "чмур", "iдiот", "кре­тин" або ж "й­олоп". Навiть "дур­ня" для ме­не шко­ду­ють.

Я див­лю­ся на них i ду­маю.

Нуд­ний i нас­тирли­вий цей нинi без­зу­бий i хир­ля­вий ста­рець Iлiй з й­ого пар­ши­вою звич­кою всiм заз­дри­ти.

По­бачить, як я по­том вми­ва­юся, шкре­бучи пiдло­гу келiу й­ого, вту­пить­ся в ме­не вицвiли­ми, як со­роч­ка моя, очи­ма й сум­но зiтхас, на­че я по­том вми­ва­юся не на пiдлозi, а за тра­пезою:

- Де б менi знай­ти ро­боту ота­ку?

Або не­су я по­миу - i зно­ву чую за спи­ною й­ого наб­ридли­вий го­лос, нуд­ний i заздрiсний, на­че я не по­миу не­су, а щи­ре зо­лото:

- Де б менi знай­ти ро­боту ота­ку?

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Yuriy_yachejkin_biblijni_prigodi_na_nebi_i_na_zemli.docx)Yuriy_yachejkin_biblijni_prigodi_na_nebi_i_na_zemli.docx311 Кб2167
Скачать этот файл (Yuriy_yachejkin_biblijni_prigodi_na_nebi_i_na_zemli.fb2)Yuriy_yachejkin_biblijni_prigodi_na_nebi_i_na_zemli.fb2491 Кб2436

Пошук на сайті: