Бiблiйнi пригоди на небi i на землi - Юрiй Ячейкiн (сторінка 18)

Зро­зумiло, ста­родавнiй ма­нус­крипт пот­ре­бус ба­гато­том­них ко­мен­тарiв i тлу­мачень. Але оскiль­ки ви­давець не же­неть­ся за на­уко­вою сла­вою, вiн об­ме­жив­ся од­ним - под­бав, щоб кож­но­му роздiловi пе­реду­вав пу­тящий за­голо­вок i вiдповiдний епiграф, якi роз­кри­вали б усю й­ого суть.

ПЕ­КЕЛЬНI ПОДIт У РАЮ

Вступ­не сло­во Анонiма

"Лю­дина, кот­ра на Землi не спiва­ла, там спiвас; лю­дина, кот­ра на Землi не вмiла спiва­ти, там на­бувас цiсу влас­ти­востi. I цей все­ленсь­кий спiв три­вас постiй­но, без­пе­рер­вно, не вга­ва­ючи й на хви­лину".

Марк ТВЕН

"Бог хрис­ти­ян - це бать­ко, який над­зви­чай­но цiнус своу яб­лу­ка i ду­же ма­ло до­рожить сво­уми дiть­ми".

Денi ДIДРО

На сь­омо­му небi, у рай­ських ку­щах, безтiлеснi вiдчай­ду­хи ше­потiли­ся:

- Пра­вед­ни­ки оса­танiли...

- Ар­ханге­ли учадiли вiд фiмiаму...

- А сам Все­вишнiй...

- Тс-с-с!..

А ли­хо ста­лося то­му, що в раю бу­ло зап­ро­вад­же­но ре­жим мак­си­маль­но­го за­без­пе­чен­ня бла­женс­твом.

Iде­алу до­сяг­ли прос­то.

"Го­лов­блаж­за­без" не шко­дував вит­рат - скрiзь вис­та­вили боч­ки з нек­та­ром та ноч­ви з ам­брозiсю. Со­лод­кий фiмiам здiй­мав­ся вул­канiчни­ми ви­буха­ми. В очах па­моро­чило­ся. Го­лова й­шла обер­том.

Швид­ко бу­ло з'ясо­вано: на­дужи­ван­ня мiцним нек­та­ром доз­во­ляс вiзу­аль­но, не­оз­брос­ним оку­ляра­ми оком ба­чити сди­ного в сво­уй сутi гос­по­да од­ра­зу в трь­ох ли­чинах - бо­га-бать­ка, бо­га-си­на i бо­га-ду­ха свя­того.

Бла­годать...

То вам не грiшна Зем­ля!

Там, уни­зу, на твердi, вiд мiцних на­по­ув, бу­вас, в очах под­во­юсть­ся. Усi зна­ють: трап­лясть­ся та­ке.

Але щоб пот­ро­юва­лося?

Щось про та­ке не чу­вати...

Та й по­дума­ти: хiба мож­на огид­ну си­вуху порiвню­вати з не­бес­ним нек­та­ром? Не той напiй! Не тiсу чу­додiй­ноу якостi! Самi знас­те, са­могон будь-який во­лоцю­га за­люб­ки хле­ще, а нек­та­ром доз­во­лено упи­вати­ся ли­ше бла­жен­ним.

А на не­бесi святi та божi (усi по­голов­не - у бiлих хiто­нах) обсiли боч­ки з нек­та­ром, ве­село й зав­зя­то здiй­ма­ли кухлi з бо­жесь­ким на­посм до осяй­но­го сь­омо­го не­ба, нат­хнен­но скуб­ли стру­ни арф i в один го­лос вдяч­но рев­ли:

- Хва­ла тобi, гос­по­ди!

- Хай ус­лавлясть­ся iм'я твос!

- Осан­на! Осан­на! Осан­на!

У бо­га щод­ня - свя­то...

Вiд ць­ого бла­жен­но­го ре­вища аж у ву­хах ля­щало. Не ря­тува­ла нiяка зву­коiзо­ляцiя. Здри­гало­ся повiтря. Гу­ляли страхiтливi про­тяги. Ту­ди-сю­ди не­ор­ганiзо­ваним на­тов­пом шу­гали цик­ло­ни та ан­ти­цик­ло­ни. Ат­мосфер­ний стовп ледь три­мав­ся пiд на­тис­ком ура­ган­них тай­фунiв. Усi про­року­ван­ня си­ноп­тикiв бу­ли при­реченi на без­со­ром­ну брех­ню.

Ян­го­ли, зму­ченi не­угав­ним сла­воспiвом, мрiй­но зга­дува­ли старi ча­си:

- От ко­лись бу­ло!

- Пам'ятас­те, у раю тiль­ки й бу­ло на­родо­насе­лен­ня, що Адам­чик з рвонь­кою.

- Еге ж, бу­ва, приз­на­чав Адам по­бачен­ня рвi пiд чарiвним Дре­вом Пiзнан­ня...

- Ти­хень­ко й су­мир­но че­кав свою чарiвни­цю з бу­кети­ком квiтiв...

- Або ниш­ком во­рожив на ко­ролицi, аби дiзна­тися, лю­бить во­на й­ого чи не лю­бить...

- Ой, та­ки бу­ло ж!

- А ко­ли рва при­ходи­ла на по­бачен­ня, то хiба ж мо­лодя­та рев­ли, як бу­гау?

- Е, нi! Ше­потiли­ся собi про щось у свя­тому невiданнi...

- Аж не вiрить­ся...

- Ех, бу­ло та й за­гуло!

Вiд чарiвних спо­гадiв ян­голiв огор­та­ла чор­на ту­га по свiтлiй ми­нув­шинi. Та цю по­оди­ноку кри­тику надiй­но глу­шило згур­то­ване нав­ко­ло бо­чок з нек­та­ром сла­воспiвне сон­ми­ще.

- Хва­ла тобi, гос­по­ди!

- Усi вказiвки Зго­ри - генiальнi!

- Осан­на! Осан­на! Осан­на!

Iнодi повз хма­ри пролiтас по до­розi в рай­маг не­обе­реж­ний ян­гол i на­раз што­пором тiадас, за­вих­ре­ний над­по­туж­ною "осан­ною".

- А щоб ви сiрки на­пили­ся! - без­си­ло ласть­ся ян­гол, пiрна­ючи в стра­тос­фе­ру.

- А щоб вам смо­лою пель­ки по­залiплю­вало! - сва­рить­ся вiн.

- А щоб ви за­вили вiд мук пе­кель­них! - ба­жас бiдо­лаха вiд щи­роу душi, тяж­ко ге­па­ючись на твердь зем­ну i ла­ма­ючи кри­ла внаслiдок нев­да­лоу ви­муше­ноу по­сад­ки.

Кон­тингент пад­ших ян­голiв не­ухиль­но збiль­шу­вав­ся. А се­ред зем­них бо­году­хих створiнь по­шири­лись ре­альнi у­яв­лення про iстин­не ра­юван­ня. Бiля бо­чок з пи­вом од­ра­зу побiль­ша­ло не­роб. Во­ни швид­ко опа­нува­ли ви­соке мис­тец­тво сла­вос­ло­вити то­го, хто ух час­тус...

Са­ме в тi сла­вос­ловнi днi Все­вишнiй вик­ли­кав на чер­го­ву опе­ратив­ну на­раду двох най­мо­гутнiших се­ред по­тойбiчних са­нов­никiв ар­хангелiв не­бес­но­го те­оре­тика, кра­сун­чи­ка й че­пуру­на Гав­ри­ула та го­лов­но­коман­ду­вача вiй­ська не­бес­но­го, вкри­того, мов дра­кон залiзною лус­кою, усiма мож­ли­вими й не­мож­ли­вими зви­тяж­ни­ми вiдзна­ками, якi су­час­ним стра­тегам й не сни­лися, ар­ханге­ла Ми­ха­ула. Все­вишнiй зав­жди вик­ли­кав не бiльш як двох ар­хангелiв. З од­но­го бо­ку, це пiдкрес­лю­вало й­ого не­чува­ну де­мок­ра­тичнiсть (один про­ти двох!), а з дру­гого бо­ку, зав­жди за­без­пе­чува­ло Най­мудрiшо­му вирiшаль­ну бiльшiсть го­лосiв, оскiль­ки бог-отець, бог-син i бог-дух свя­тий в й­ого трис­динiй особi незмiнно го­лосу­вали од­ностай­но. Усi трос три­мали­ся твер­доу й не­похит­ноу вiри: во­ни вiру­вали у влас­ний Генiй. Са­мо со­бою, уся­ка реш­та тiй трiйцi в однiй особi вви­жала­ся викiнче­ними при­дур­ка­ми. Але, по­годь­те­ся, по­деку­ди са­ме при­дур­ки пре­чудо­ве па­су­ють прин­ци­повi ко­легiаль­ностi i ство­рю­ють не­пов­торний де­мок­ра­тич­ний ан­ту­раж.

Та пе­рей­де­мо вже вiд не­бес­них плiток до кон­крет­них справ не­бес­ноу кан­це­лярiу.

- Вель­ми­шановнi па­нове ар­ханге­ли! - гуч­но мо­вив Го­лову­ючий, вiдкри­ва­ючи на­раду. - 3 часiв вiко­пом­но­го Всесвiтнь­ого По­топу ми до­сяг­ли у такiй важ­ливiй ланцi на­шоу дiяль­ностi, як змiнен­ня вiри свя­тоу, не­запе­реч­них успiхiв.

Ар­хангел Ми­хай­ло спо­важнiв.

- Су­пер­ме­гатон­ни­ми блис­кавка­ми од­ним ма­хом спа­лено мiста Со­дом та Го­мор­ру! - не вга­вав Гуч­но­мовець.

Го­лов­но­коман­ду­вач, з го­лови до нiг одяг­не­ний в на­город­ну лус­ку, на­бун­дю­чив­ся.

- Про­веде­но блис­ку­чу ка­раль­ну акцiю пiд ко­довою наз­вою "Де­сять по­карань рги­петсь­ких"!

Ми­хай­ло з уда­ваною скромнiстю ка­хик­нув.

- Вирiза­но до но­ги пле­мена ха­нане­ян, фiлiстим­лян, амор­ре­ян та iнших iновiрцiв!

Ми­хай­ло грiзно на­бур­мо­сив­ся i заб­ряжчав на­город­ною лус­кою.

- Успiшно за­вер­ше­но ти­сячi дрiбнiших, але зав­жди то­таль­них по не­щад­ностi акцiй, яки­ми всi ми мо­жемо зас­лу­жено пи­шати­ся.

- Так точ­но! - не втерпiв Ми­хай­ло.

- Хва­ла тобi, гос­по­ди! - пiдтри­мало й­ого ре­вище за вiкном, аж вiкна за­дерен­ча­ли.

- Ко­леги! Нез­ва­жа­ючи на цi блис­кучi, досi не­чуванi успiхи, я му­шу звер­ну­ти ва­шу ува­гу на один iстот­ний не­долiк.

Че­пурун Гав­ри­ло на­раз пож­вавiшав.

- А са­ме: з вiддiлу обо­рони вiри свя­тоу до не­бес­ноу кан­це­лярiу досi не по­данi точнi, пiдра­хун­ки не­чес­тивцiв, яких ми вже встиг­ли ми­лосер­дно по­кара­ти.

Гав­ри­ло з-пiд дов­гих пух­настих вiй ки­нув на Ми­хай­ла ди­яволь­ський пог­ляд.

- До чо­го ве­де це нех­люй­ство? - грiзно на­полiг Нев­га­мов­ний. - А ось до чо­го: ми пос­лаблюс­мо мо­раль­ний вплив на грiшникiв. Циф­ра зав­жди вра­жас! А де во­на?

- А я ра­хува­ти не мас­так! - на­супив­ся го­лов­но­коман­ду­вач. - Мос дiло не ра­хува­ти, а ка­рати...

- Ой, по­рахую тобi реб­ра, Ми­хай­ло! - трис­ди­но грим­нув Не­запе­реч­ний.

- Трос на од­но­го? - знiтив­ся ар­хангел. - Це не по-бо­жому...

- Цить, вель­ми­шанов­ний!

- Слу­ха­юсь!

- Па­нове ар­ханге­ли! - вiв далi Гуч­нопро­мовець, лег­ко пе­рек­ри­ва­ючи сла­воспiви за вiкна­ми. - Ос­таннiм ча­сом ми роз­ро­били i впро­вади­ли но­ву для нас, але над­зви­чай­но ефек­тивну i ду­же пер­спек­тивну зброю: ми зба­гати­лися на хор пра­вед­них пiдла­буз­никiв.

Кра­сень Гав­ри­ло скром­но по­тупив своу чарiвнi очi.

- Сла­вослiв'я вже не од­но­го згу­било!

Гав­ри­ло млос­но за­шарiвся. Ми­хай­ло лю­то зир­кав на нь­ого. В очах й­ого жеврiла неп­ри­хова­на заздрiсть.

- Пра­вед­ний хор пiдла­буз­никiв, як­що вiн мас дос­татню кон­цен­трацiю, дас пре­чудовi наслiдки - на земнiй твердi ви­ника­ють ло­кальнi по­топи, тай­фу­ни з по­гибель­ни­ми жiно­чими iме­нами, от­рус­ння ат­мосфе­ри, ви­вер­ження вул­канiв i зем­летру­си. Од­нак нiку­ди прав­ди дiти: ця сла­вос­лавна зброя по­ки що мас пев­ну ва­ду, точнiше, на дiю уу весь час впли­вас фак­тор ви­пад­ко­востi.

Го­лов­но­коман­ду­вач вмить на­шоро­шив ву­ха.

- На пре­вели­кий жаль, ми нiко­ли не знас­мо на­перед, в яко­му са­ме мiсцi зем­ноу твердi ви­ник­не ура­ган, ста­неть­ся вул­канiчне ви­вер­ження або роз­лю­тусть­ся по­суха. От­же, не мо­жемо ро­бити нiяких прог­нозiв та ого­лошень, якi ши­роко прак­ти­кува­ли ранiше. Чи ка­зали ми на­перед про Всесвiтнiй По­топ?

- Так точ­но! - хваць­ко заб­ряжчав залiзною лус­кою Ми­хай­ло.

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Yuriy_yachejkin_biblijni_prigodi_na_nebi_i_na_zemli.docx)Yuriy_yachejkin_biblijni_prigodi_na_nebi_i_na_zemli.docx311 Кб2167
Скачать этот файл (Yuriy_yachejkin_biblijni_prigodi_na_nebi_i_na_zemli.fb2)Yuriy_yachejkin_biblijni_prigodi_na_nebi_i_na_zemli.fb2491 Кб2436

Пошук на сайті: