Бiблiйнi пригоди на небi i на землi - Юрiй Ячейкiн (сторінка 19)

- Чи по­перед­жа­ли про зруй­ну­ван­ня Вавiлонсь­коу Вежi?

- Ще б пак!

- Чи обiця­ли вчас­но спо­пели­ти Со­дом та Го­мор­ру?

- Бу­ло!

- А нинi нашi про­роки та ян­го­ли-кур'сри си­дять без дiла, ви­муше­но бай­ди­ку­ють, бо та­кож не вiда­ють, де i ко­ли вiдбу­деть­ся чер­го­ве по­каран­ня в iм'я по­даль­шо­го полiпше­ня ро­ду людсь­ко­го. Во­ни нинi не в змозi на­перед рек­ла­мува­ти на­шу муд­ру дiяльнiсть. А знавiснiлi грiшни­ки, не ма­ючи на ру­ках точ­них i чiтких прог­нозiв, сприй­ма­ють своу ли­ха як стихiйнi, а не як нашi ми­лосерднi тур­бо­ти про спасiння ухнiх про­пащих душ. У свою чер­гу, свя­та вiра в си­лу на­шого Про­мис­ла хи­тасть­ся i за­непа­дас.

- Р-р-розiгна­ти ту­не­ядцiв! - вой­ов­ни­чо бряз­нув лус­кою Ми­хай­ло.

- Цить, вель­ми­шанов­ний!

- Слу­ха­юсь!

- Ко­леги! Чи не час нам для не­обхiдноу й назрiлоу профiлак­ти­ки по­вер­ну­тися до вип­ро­бува­ноу в ба­гать­ох акцiях стра­тегiу, яку ми, мов нед­бай­ливi гос­по­дарi, зда­ли в архiв?

Обид­ва ар­ханге­ли вту­пили­ся у Най­мудрiшо­го.

- Нашi хма­ри пе­рена­сиченi буй­но­поточ­ни­ми зли­вами. Нашi стра­тегiчнi й так­тичнi блис­кавки пе­ренап­ру­женi спо­пеля­ючою енергiсю. Ми мас­мо ве­летенсь­кий за­пас добiрних кам'яних брил - ме­те­оритiв, болiдiв та ас­те­ро­удiв. Як­що за­хоче­мо, то й Мiсяць геп­не­мо на Зем­лю! З технiчно­го бо­ку це цiлком здiй­снен­ноу

- Оце здо­рово! - за­хопив­ся iде­сю Ми­хай­ло. - Та­кого ще не бу­вало!

- Космiчна ка­тас­тро­фа пер­ший сорт! - лагiдно заз­на­чив Гав­ри­ло. - Як­що Мiсяць геп­ну­ти на Зем­лю, то й Страш­но­го Су­ду не тре­ба...

- Ну, то як? - пом'як­шав Про­мовець. - Чи не вар­то нам зно­ву по­вер­ну­тися до ста­роу, але надiй­ноу ме­тоди­ки нас­тавлен­ня на Путь Iстин­ну? Зро­зумiло, в пос­днаннi з ши­рокою по­переднь­ою роз'яс­ню­валь­ною кам­панiсю. Аби ко­жен вто­ропав, що та­ке на­ша сфе­ра житт­свих iнте­ресiв...

- Вар­то, ой вар­то! - розквiтнув го­лов­но­коман­ду­вач вiй­ська не­бес­но­го. Гос­по­ди, ото дам при­курить!

- Якi мас­шта­би май­бутнь­оу де­монс­трацiу си­ли? - дiло­вито за­питав ар­хангел Гав­ри­ло. - Зем­на ку­ля? Кон­ти­нент? Кра­уна? Мiсто? Се­лище мiсь­ко­го ти­пу чи якась там нiкчем­на ро­дина фа­ра­онiв?

Все­вишнiй на мить за­мис­лився, а по то­му вдум­ли­во вiдповiв:

- Я га­даю, для по­чат­ку вис­та­чить до­щен­тно­го зруй­ну­ван­ня мiста. От ко­ли не збаг­нуть, що й до чо­го... Але, яс­на рiч, слiд об­ра­ти мiсто ве­лике, ба­гате, усiм доб­ре вiдо­ме. Ду­же зруч­но для ць­ого роз­та­шова­ний Бей­рут...

- Але ж, - делiкат­но на­гадав Гав­ри­ло, - Бей­рут по­ки що - ли­ше не­велич­ке при­морсь­ке се­лище, не вар­те бом­барду­ван­ня й бри­ляка­ми. От у май­бутнь­ому!..

- Дай­те менi Авс­тралiю або хо­ча б Ма­дагас­кар! - на­раз слiзно за­каню­чив Ми­хай­ло.

- Цить, вель­ми­шанов­ний!

- Слу­ха­юсь...

- Якi бу­дуть кон­кретнi дум­ки та про­позицiу?

- Доз­воль­те менi, - звiвся на но­ги те­оре­тик.

- Ка­жи, Гав­ри­ле.

- Ва­ша Блис­ка­вичнiсть! - уклiн у бiк Все­вишнь­ого. - Ва­ша Зви­тяжнiсть! уклiн у бiк хмар­но­го го­лов­но­коман­ду­вача. - На мiй пог­ляд, кон­ти­нент Авс­тралiя та острiв Ма­дагас­кар, як об'скти ка­раль­но-ви­хов­ноу акцiу, ма­ють що­най­мен­ше два не­долiки. По-пер­ше, во­ни стра­шен­но вiдда­ленi вiд Свя­тоу землi i нiхто там про них по­ки що навiть не вiдас: розквiт мо­реп­лавс­тва та ге­ог­рафiчних вiдкриттiв ще по­пере­ду.

- Чо­го ж досi ба­рили­ся?

- Цить, Ми­хай­ле!

- Слу­ха­юсь...

- По-дру­ге, або­риге­ни тих вiдда­лених об'сктiв ще й по­шеп­ки не чу­ли сло­ва Бо­жого, от­же, на­ша ка­раль­но-ви­хов­на опе­рацiя тiль­ки по­силить вплив на ав­то­ритет там­тешнiх удiль­них iдолiв, ку­мирiв i то­темiв. Мов­ляв, це во­ни, iро­ди, роз­пе­реза­лися! Вiдтак, на­ша акцiя ви­явить­ся да­рем­ною, уу пси­хологiчний ефект дорiвню­вати­ме ну­лю. З од­на­ковим успiхом ми б сидiли отут, бездiяль­не склав­ши ру­ки. До то­го ж не за­бувай­мо, i наш не­керо­ваний хор пра­вед­никiв свос дiло ро­бить.

- Осан­на тобi. Гос­по­ди! - стру­сону­ло ат­мосфе­ру.

- Чус­те? - тон­ко усмiхнув­ся ар­хангел.

- Ближ­че до спра­ви, Гав­ри­ле! До чо­го ти ве­деш?

- А ось до чо­го. Ва­ша Блис­ка­вичнiсть! Я насмiлюсь - зро­зумiло, з ва­шого лас­ка­вого доз­во­лу - зап­ро­пону­вати та­ке: при­рек­ти на профiлак­тичну по­гибель мiсто, кот­ре ме­жус з обiця­ною колiнам iзра­уле­вим зем­лею, аби всi i звiдусiль на власнi очi уздрiли по­тугу, ве­лич i мас­штабнiсть на­ших вiко­пом­них дiянь. Щоб са­ма згад­ка про них жа­хала!

- Ти здурiв, Гав­ри­ле, чи що? - щи­ро зди­ву-. вав­ся го­лов­но­коман­ду­вач. Я ж там усе по­руй­ну­вав! Пе­рето­пив, роз­тро­щив, пе­ретовк на по­рох! Та й люднiсть по­вирiзу­вав ру­ками зга­даних то­бою iзра­уле­вих колiн...

На цей ви­бух Гав­ри­ло вiдповiв лу­кавим за­питан­ням:

- I ко­ли ж ти встиг, Ми­хай­ле?

- Уже й сам не пам'ятаю... Дав­но бу­ло!

- Отож во­но i с - "дав­но"! - чем­но заз­на­чив че­пурун. - А тим ча­сом по­вирос­та­ли новi мiста.

- Нев­же? - зрадiв го­лов­но­коман­ду­вач. - Ка­меня на ка­менi не ли­шу! Ви­нищу у кра­щих тра­дицiях свя­того пись­ма! Та я...

- За­мов­кни, Ми­хай­ле!

- Слу­ха­юсь...

- Який об'скт ти про­понусш, Гав­ри­ле?

- Ось да­вай­те ра­зом пог­ля­немо на кар­ту. Ба­чите, Ва­ша Блис­ка­вичнiсть i Ва­ша Зви­тяжнiсть, ось тут, на пе­рех­рестi ос­новних тор­го­вель­них шляхiв, сто­уть ве­лике, ба­гато­люд­не, розкiшне мiсто. Для на­шоу ме­ти - прос­то-та­ки справ­жня пер­ли­на. Знахiдка!

- Нi-не-вiя, - по скла­дах ви­мовив го­лов­но­коман­ду­вач, бо чи­тати був не мас­так.

- Так, Нiневiя, - лас­ка­во заз­на­чив Гав­ри­ло. - Як ви га­дас­те, чи дiзнасть­ся про наш профiлак­тичний захiд що­до ць­ого мiста всень­кий свiт? Чи не за­живе­мо тодi ми но­воу нев­ми­рущоу сла­ви? Чи не за­ся­ють з но­вим блис­ком нашi iме­на на зо­лотих скри­жалях iсторiу? Чи не бу­де це ще од­ною слав­ною сторiнкою в на­ших свя­тих дiян­нях?

- Ой, бу­де!

- То­му, архiге­нера­ле, вам i цю кар­ту в ру­ки, як­що на мою скром­ну про­позицiю зго­лосить­ся й­ого Блис­ка­вичнiсть...

Та Все­вишнiй тiль­ки зак­ло­пота­но спи­тав:

- А про мо­тиви по­каран­ня ти по­думав, Гав­ри­ле?

- Пхе, мо­тиви... То, Ва­ша Блис­ка­вичнiсть, ви­бач­те на словi, су­ща дрiбни­ця. При­гадай­те ли­шень, за що ми ру­ками колiн ска­рали на гор­ло ма­ди­ани­тян по­голов­не - всiх чо­ловiкiв, усiх жiнок, усiх дiтей i навiть хатнiх тва­рин ухнiх? Чо­му ж ми ух отак все­осяж­но по­кара­ли?

- Справдi - чо­му?

- На­гада­ти?

- Шквар, Гав­ри­ле!

- Цить!..

- Мов­чу, мов­чу!

- А то­му по­кара­ли, що який­сь не­доте­па ма­ди­ани­тянин буцiмто нiчноу по­ри "по­мочив­ся до стiни" i цим мер­зенним фiзiологiчним ак­том бру­таль­но вра­зив на­шу цнот­ливiсть. Ць­ого бу­ло за­досить...

- Ну й ут­ну­ли! Лю­бо-до­рого! Мов­чу, мов­чу...

- А що Нiневiя? - усмiхав­ся -без­со­ром­ний Гав­ри­ло. - Ого­лоси­мо уу сфе­рою на­ших бо­жесь­ких iнте­ресiв, та й годi!

- Ну, ого­лоси­мо... А що далi?

- А далi ми ма­тиме­мо мо­раль­не пра­во у сво­уй сферi ви­мага­ти сво­ух пра­вил по­ведiнки. Примiром, менi вiдо­мо, що меш­канцi Нiневiу, ко­ли сь­ор­ба­ють юш­ку, три­ма­ють лож­ку пра­вою ру­кою. А це - пре­тяж­кий грiх!

- Роз­тлу­мач, Гав­ри­ле, бо вже i я нiчо­го з тво­ух те­ревенiв не вто­ропаю, - на­супив­ся Го­лову­ючий.

- По­яс­нення нес­клад­не: пра­ва ру­ка приз­на­чена для то­го, щоб свя­тий хрест на ло­ба клас­ти, а не че­рево на­бива­ти, тiша­чи свою грiхов­ну плоть. Хiба не грiх?

- Масш рацiю, Гав­ри­ле, - муд­ро по­хитав го­ловою Все­вишнiй.

- А кож­но­го лiвшу (ух усiх ра­зом i сотнi не на­береть­ся) ого­лоси­мо пра­вед­ни­ком i вря­тус­мо вiд по­гибелi як свiдкiв. Це бу­де цiлком у дусi най­кра­щих бiблiй­них тра­дицiй...

- Слуш­но!

- Так от. Нiневiю ми мо­жемо спо­пели­ти, як Со­дом або Го­мор­ру...

- То­рох-то­ророх! - за­хоп­ле­но роз­тлу­мачив го­лов­но­коман­ду­вач.

- Або пiдда­ти нищiвно­му бом­барду­ван­ню з не­бес...

- Бах-бах-бах! - уточ­нив за­пов­зя­тий Ми­хай­ло.

- Або влаш­ту­вати мiсце­вий ло­каль­ний по­топ­чик. Рап­то­ва повiнь Тиг­ру та рвфра­ту i...

- Буль-буль-буль! - роз­чу­лив­ся го­лов­но­коман­ду­вач.

- Або, на­рештi, здiй­сни­мо акцiю за ком­плексним ме­тодом.

- То­рох-то­ророх-бах-бах-бах-буль-буль-буль! - уза­галь­нив ар­хангел Ми­ха­ул.

Та Все­вишнiй рiшу­че пок­лав край втiшно­му для не­бес­но­го ар­хис­тра­тега об­го­ворен­ню.

- Не про це за­раз у нас мо­ва, - су­воро про­голо­сив вiн. - За­соби по­каран­ня виз­на­чимо пiзнiше, ко­ли де­таль­но ви­яви­мо найбiльш враз­ливi мiсця. Ча­су на це у нас дос­хо­чу. На­сам­пе­ред ми му­симо вирiши­ти на­галь­не пи­тан­ня: ко­му да­мо зав­дання жа­хати нiневiй­ських удокiв страхiтли­вими про­року­ван­ня­ми? Гав­ри­ле, пог­лянь-но у спи­сок ресс­тро­вих вiщунiв. Чи зберiгся у нас хоч один кадр, який ще не пог­руз у мар­нославствi, ха­бар­ництвi, каз­нокрадствi, шах­ра­юваннi та iнших грiхах, що пас­ку­дять пас­тирiв в очах ове­чок бо­жих?

Кра­сень Гав­ри­ул лег­ко зняв­ся з мiсця, узяв з по­лицi при­поро­шений космiчним пи­лом фолiант i по­чав й­ого гор­та­ти, еле­ган­тно здму­ху­ючи пи­люку в нiс го­лов­но­коман­ду­вача.

На­рештi повiдо­мив:

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Yuriy_yachejkin_biblijni_prigodi_na_nebi_i_na_zemli.docx)Yuriy_yachejkin_biblijni_prigodi_na_nebi_i_na_zemli.docx311 Кб2167
Скачать этот файл (Yuriy_yachejkin_biblijni_prigodi_na_nebi_i_na_zemli.fb2)Yuriy_yachejkin_biblijni_prigodi_na_nebi_i_na_zemli.fb2491 Кб2436

Пошук на сайті: