Бiблiйнi пригоди на небi i на землi - Юрiй Ячейкiн (сторінка 22)

- Так от, ко­жен ту­пак му­сить утя­мити: як­що вiн хо­че вря­тува­ти вiд пе­кель­них мук свою без­смертну ду­шу, то му­сить най­ре­тельнiше под­ба­ти, щоб у нь­ого нiчо­го за ду­шею не ли­шило­ся. А свя­тий обов'язок скром­них прис­лужникiв бо­жих - док­ласти всiх зу­силь, аби пiд час ма­сових ря­туваль­них за­ходiв ко­жен вiру­ючий ли­шив­ся го­лий i бо­сий, щоб ду­ша й­ого звiль­ни­лася вiд мирсь­ких тя­гарiв. У ць­ому разi путiвку в рай за­без­пе­чено. Го­ла i бо­са ду­ша, мов ле­гень­ка пта­шеч­ка, по­лине, по­лине, по­лине...

Я вже ма­ло не прис­пав ек­за­менацiй­ну пильнiсть ста­рого Авiме­леха, та на­раз вiн про­кинув­ся:

- Ку­ди?

- На не­бесi! - по­яс­нив я. - Уго­ру!

- Пе­реходь уже до зак­лючно­го ета­пу.

- Третiй етап по­чинасть­ся з бiди: термiн ого­лоше­ного кiнця свiту ми­нас, аж гульк - нiяко­го ли­ха не­мас! Отут, аби нiхто не по­думав, що су­мирнi слу­ги божi - бре­хуни, шах­рау, здир­ни­ки, грабiжни­ки, ошу­кувачi, прой­ди, мер­зотни­ки, злодiу, дар­мо­уди...

- При­пини пе­релiк! - спо­лошив­ся ста­рець Авiме­лех. - Ка­жи по сутi!

- Отут i слiд под­ба­ти про пiдго­тов­ку док­ладно­го звiту, чо­му не вiдбув­ся кiнець свiту. Зно­ву ж та­ки, це ро­бить­ся згiдно муд­рих нас­та­нов iнструкцiу. Мов­ляв, гос­подь-бог згля­нув­ся на щи­росер­дне ка­ят­тя грiшникiв i пе­ресу­нув да­ту кiнця свiту на кращi ча­си, ко­ли во­ни зно­ву одяг­нуть­ся та за­роб­лять грошi на прис­той­не взут­тя. Бо що ти з го­лого та бо­сого вiзь­меш?

- У те­бе все? - за­питав ук­рай вис­на­жений мо­сю оповiддю Авiме­лех.

- Все! - збадь­орив­ся я.

- На­рештi! - зрадiв i вiн, та все ж та­ки, iрод, вирiшив пос­та­вити до­дат­ко­ве за­питан­ня. А вiдо­мо: хво­роб­ли­ва цiкавiсть до доб­ра не ве­де.

- Що та­ке утопiя? - пiдступ­но за­питав вiн.

Зро­зумiло, що та­ке утопiя, я не знав: бiлет скла­дасть­ся ли­ше з двох за­питань, а не з трь­ох. Та вчас­но при­гадав, що Авiме­лех - ви­дат­ний еру­дит з пи­тань по­топо­логiу. На проб­ле­мах по­топа­тики я й вирiшив вип­ливти.

- Утопiя, па­нот­че, - зух­ва­ло вiдповiв я, - це ко­ли по­топа­ючий да­рем­но сподiвасть­ся на по­яву спа­сате­ля.

- Не зовсiм точ­но, - су­воро за­ува­жив Авiме­лех. - Не на по­яву спа­сате­ля, а на з'яв­лення Спа­сите­ля. За­пам'ятай це на­далi, от­ро­че Iоно.

- Довiку пам'ята­тиму, па­нот­че!

Авiме­лех вмо­чив гу­сяче пе­ро в ка­лама­рик з чор­ни­лом i трем­тя­чою вiд ска­ред­ностi на доб­ру оцiнку ру­кою впи­сав у мою залiко­ву книж­ку "за­довiль­но".

Ху! Збув­ся ли­ха!

А мог­ло бу­ти на­бага­то гiрше, як­би братiя не ос­вя­тила са­танинсь­кий бiлет бо­жим хрес­ти­ком.

Я тодi ще нi сном нi ду­хом не вiдав, у якiй ве­ликiй на­годi ста­не менi "Ме­тоди­ка про­року­ван­ня".

5. ДУ­ША ДУ­ШУ ЧУр

"Хто ко­го лю­бить,

той то­го чу­бить".

На­род­не прислiв'я.

За тиж­день роз­почнеть­ся но­ве жит­тя.

За тиж­день нас роз­подiлять по па­рафiях.

Цiка­во, що менi су­дило­ся?

Чи не ошу­ка­ють?

А по­ки що я вирiшив не га­яти ча­су да­рем­но i здiй­сни­ти ще од­не бла­ге дiян­ня. За­пас доб­рих дiл ки­шенi не тяг­не, а на те­резах Доб­ра i Зла ва­жить.

Не­подалiк од на­шого келiй­но­го гур­то­жит­ку меш­кас в ок­ремiй iзоль­ованiй пе­черi сес­тра Мар­фа, вже доб­ре пiдтоп­та­на не­пороч­на дiва.

Ба­чу: за­непа­дас сес­тра, страж­дас сусiдка.

Го­лос втра­тила, змарнiла, ледь со­васть­ся з клю­кою.

А ранiше, бу­вало, ко­ли сес­тра Мар­фа жи­ла се­ред ко­муналь­но­го збiго­вись­ка, то ак­тивно втру­чала­ся у ви­ру­юче жит­тя. Во­на тодi за­жила зас­лу­женоу сла­ви справжнь­оу i не­пере­вер­ше­ноу ве­лико­муче­ницi ду­хов­них сес­тер та братiв.

Як бiй­ка помiж от­ро­ками - тут i во­на: всiх за­пам'ятас, на всiх до­несе.

Як свар­ка помiж сес­тра­ми - во­на i тут свiдок: всi плiтки пiдбе­ре, уся­кий нак­леп за­нотус.

уу ба­зар­ний альт вик­ри­вав га­небнi не­долiки на збо­рах у спiльнiй кухнi i гро­мив не­дос­той­ну по­ведiнку братiу на ко­легiях. У кож­ну шпа­рин­ку ли­хим оком за­зира­ла. До кож­ноу щiли­ни у две­рях ву­хо прик­ла­дала. Хто тiль­ки вiд неу не пос­траж­дав! Менi теж доб­ря­че пе­репа­дало...

Од­но­го ра­зу зiбра­лися зму­ченi Мар­фою бра­ти i сес­три та й од­но­голос­не ух­ва­лили: за­без­пе­чити ве­лико­муче­ницю Мар­фу ок­ре­мою, iзоль­ова­ною пе­черою. Гур­том узя­ли кай­ла та ло­пати - за день у скелi пе­черу ви­дов­ба­ли.

I з то­го ча­су, як Мар­фу пе­ресе­лили в ске­лю, де во­на й мощi своу скла­де, сес­тра на­ша ти­хо ко­нас вiд цiлко­витоу бездiяль­ностi. Ад­же на­зем­ним па­цюкам та ле­тючим ми­шам на уу бур­котiння плю­вати. I до­носа­ми пе­чер­них гадiв не за­ляка­ти.

"Ех! - за­журив­ся я. - Не мож­на ки­дати лю­дину у бiдi! Со­ром за­бути ве­лико­муче­ницю! Тре­ба по­дати уй ру­ку до­помо­ги, щоб во­на зно­ву жи­ла пов­ноцiнним бут­тям. Це свя­тий обов'язок кож­но­го свiдо­мого слу­ги бо­жого".

А я слу­гую свiдо­мо.

Сiв i на­писав ве­лико­муче­ницi спiвчут­ли­ве пос­лання.

I ось якi зво­руш­ли­во-про­мовистi сло­ва знай­шов я у серцi свос­му:

"Не­пороч­на дiво Мар­фо, радiй!

Не по­бивай­ся, доб­родiй­ко, да­рем­но. Твоя страж­даль­на ду­ша ма­тиме ще до­волi втiхи.

Ось пе­редрiкаю тобi: я ба­чу твою тендiтну ду­шу. Нав­ко­ло по­лум'я i клу­бища ди­му. Нав­ко­ло сно­вига­ють чорнi й ро­гатi людцi з ви­лами. Бо ду­ша твоя спо­чивас не се­ред рай­ських кущiв, а се­ред ка­занiв про­тилеж­но­го по­вер­ху по­тойбiчно­го свiту.

Але ти не су­муй, слав­на ве­лико­муче­нице!

Не то­му зап­ро­тори­ли те­бе до пек­ла, що ти не зас­лу­гува­ла ра­юван­ня, а то­му, що у раю з тво­уми ви­дат­ни­ми та­лан­та­ми ро­боти - кат­ма. А в пеклi працi до­волi. Ось те­бе й швир­го­нули ту­ди для пiдси­лен­ня згур­то­вано­го нав­ко­ло ка­занiв ко­лек­ти­ву. Муд­ро вирiши­ли си­ли не­беснi: кра­щого наг­ля­дача для ув'яз­не­них та при­рече­них не знай­ти.

Ось як ви­соко те­бе поцiну­вали!

А ду­ша твоя мет­лясть­ся се­ред по­лум'я i прискiпли­во по­зирас дов­ко­ла. Усе вик­ли­кас у те­бе пiдоз­ру. Усе тобi не­гаразд. Усе не до шми­ги.

Ото на­дивить­ся ду­ша твоя на рiзнi не­подобс­тва дос­хо­чу, а по то­му на iм'я й­ого пе­кель­ноу Ве­лич­ностi шкря­бас до­нос на бе­резо­вому лубi, приз­на­чено­му для роз­па­лу вог­ню пiд ка­зана­ми:

"НИЗЬ­КО СХИ­ЛЯ­ЮСЯ I ДО­ПОВIДАЮ:

а) стар­ший наг­ля­дач вiддiлу пе­ревар­ки у кип­лячiй сiрцi г/д (грiшних душ) пан Хвос­тюк, зло­чин­но ко­рис­ту­ючись сво­ум служ­бо­вим ста­нови­щем, жи­ве на нет­ру­довi до­ходи, бо збу­вас цiнну опа­люваль­ну си­рови­ну як налiво, так i нап­ра­во, особ­ли­во - в зи­мовий се­зон. У ка­занах й­ого г/д бук­валь­но роз­ко­шу­ють. Для пе­ревiрки я за­нури­лася в один з ка­занiв i навiть змер­зла;

б) май­стер пiдвiддiлу роз­пе­чених ско­ворiдок пан Ко­пит­ко влаш­ту­вав­ся на цю вiдповiдаль­ну по­саду по бла­ту, або, як­що вис­ло­витись по-на­уко­вому, за про­текцiсю. Вiн не мас нiякоу спецiаль­ноу освiти. Не вiдвiду­вав навiть кур­си ви­роб­ни­чого нав­чання. Цей тем­ний не­ук, не зна­ючись на справi, за­нед­бав тех­но­логiчний про­цес до то­го, що на па­тель­нях, якi ли­жуть й­ого пiдопiчнi г/д, навiть сли­на не ви­сихас;

в) внаслiдок ви­щена­веде­них фактiв у пеклi не чу­ти нi зойкiв, анi сто­гонiв, аж нуд­но стас, як на по­ганенькiй вис­тавi з ви­роб­ни­чою те­мати­кою, поз­бавле­ноу нап­ру­ги i дра­матиз­му. Усi цi га­небнi яви­ща пе­рекон­ли­во свiдчать про грубi по­рушен­ня пе­кель­но­го ре­жиму, зат­вер­дже­ного ве­ликою пе­чат­кою та осо­бис­тим пiдпи­сом Ва­шоу пе­кель­ноу Ве­лич­ностi.

Приймiть цi вопiющi ряд­ки до най­пильнiшоу ува­ги".

А ух­ня Ве­личнiсть не бю­рок­рат, во­ни не­гай­но вiдповiда­ють:

"Ша­нов­на ве­лико­муче­нице!

За тво­ум лис­том за­ходiв вжи­то:

а) стар­шо­му наг­ля­дачевi вiддiлу пе­ревар­ки у сiрцi г/д за служ­бовi зло­чини по­лама­но ро­ги i роз­жа­лува­но у ря­довi груб­ни­ки;

б) май­стра пiдвiддiлу роз­пе­чених ско­ворiдок па­на Ко­пит­ка надiсла­но на кур­си пiдви­щен­ня квалiфiкацiу з обов'яз­ко­вими прак­тични­ми за­нят­тя­ми ли­зан­ням па­телень;

в) за вiдсутнiсть мо­торош­них зойкiв та по­тойбiчних сто­гонiв об­слу­гову­ючо­му пер­со­налу ого­лоше­но су­вору до­гану.

Вель­зе­вул".

А твоя ду­ша, Мар­фо, нат­хнен­на успiхом, - но­ву скар­гу, тре­тю, чет­верту...

I на­рештi нас­тас зна­мен­на мить, ко­ли за твос не­чува­не сумлiння сам Князь пiть­ми Вель­зе­вул Лю­ципе­рович де Лек­ло зап­ро­понус тобi свiй хвiст, ро­ги i ко­пита та й роз­чу­лено ска­же:

"Во­на ме­не за му­ки по­люби­ла,

А я уу - за ро­зумiння ух..."

Сло­вом, не жу­рися, не­пороч­на дiво Мар­фо. По­бачиш, все бу­де так як по пи­сано­му.

Твiй нiкчем­ний брат, сми­рен­ний слу­га бо­жий,

мо­лод­ший про­рок IОНА".

I що б ви ду­мали?

Мiй лист подiяв, як цiлю­щий баль­зам!

Ве­лико­муче­ниця бук­валь­но ожи­ла, вмить пож­вавiша­ла, од­не сло­во зцiли­лася.

Вчо­ра нав­ко­ло неу зiбрав­ся на потiху роз­ве­селий на­товп, ко­ли во­на пiд вiкон­цем мо­су келiу гуч­но­мов­но во­лала:

- По­кидь­ок не­щас­ний! На­волоч! Мер­зенний прохiндей! Я до патрiар­ха зi скар­гою на те­бе дiй­ду, га­де!

Отак влуч­но й до­теп­но во­на пе­рет­во­рила мос бю­рок­ра­тич­не ско­рочен­ня "г/д" на за­галь­нов­жи­ване i дохiдли­ве сло­во "гад".

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Yuriy_yachejkin_biblijni_prigodi_na_nebi_i_na_zemli.docx)Yuriy_yachejkin_biblijni_prigodi_na_nebi_i_na_zemli.docx311 Кб2167
Скачать этот файл (Yuriy_yachejkin_biblijni_prigodi_na_nebi_i_na_zemli.fb2)Yuriy_yachejkin_biblijni_prigodi_na_nebi_i_na_zemli.fb2491 Кб2437

Пошук на сайті: