Бiблiйнi пригоди на небi i на землi - Юрiй Ячейкiн (сторінка 26)

- А що тут див­но­го? - роз­судли­во мо­вив вiн. - Те­бе ж учо­ра двос мо­ух ло­буряк ледь на ру­ках при­нес­ли. Та ще твою ду­же ве­селу кни­гу. Ти ж по­обiцяв влаш­ту­вати на суднi ко­лек­тивну чит­ку, щоб на­вер­ну­ти ко­рабель на мар­шрут iстин­ний...

- I де ж ми за­раз?

- У вiдкри­тому морi.

- Жах! - прос­тогнав я.

- Нiяко­го жа­ху не­ма - не по­тоне­мо, - хиб­но зро­зумiв ме­не капiтан Бен-Аку­ла i, аби до кiнця зас­по­ко­ути, свос за­пев­нення об­грун­ту­вав: - Я пе­рело­вив усiх щурiв i ув'яз­нив до ми­шоло­вок, щоб не повтiка­ли. А по­ки щу­ри з ко­раб­ля не вте­чуть, суд­но нiза­що на дно не пiде. Це ко­жен мо­ряк знас! До речi, от­че, як те­бе зва­ти? Я й досi не знаю, бо вчо­ра ти ли­ка не в'язав...

- Звуть ме­не Iона! - поспiшив я ур­ва­ти й­ого пап­люжнi для мо­го са­ну спо­гади.

- Аз яко­го ро­ду?

- Мiй бать­ко - ги­цель Амiтай з колiна Зе­було­на.

- А де ж вiн котiв об­ди­рав... тоб­то де ти на­родив­ся, хо­чу я спи­тати.

- У мiстi Гад-Хе­фер.

- I хто ж ти за свя­тен­ниць­ким фа­хом?

- Я, Аку­ло, про­рок.

- А звiдки це тобi вiдо­мо?

- А в ме­не дип­лом с! Я закiнчив шко­лу про­рокiв, впер­ше зас­но­вану ве­ликим Са­му­улом!

- I ба­гато та­ких?

- Та як ска­зати... Роз­ра­хунок прос­тий: щоб на ко­жен ба­зар у кож­но­му мiстi ста­ло хо­ча б по од­но­му про­року...

- А що во­но, влас­не, та­ке - про­рок? - сди­не око капiта­на засвiти­лося цiкавiстю.

- Про­рок, Аку­ло, це лю­дина, яка не знас нiчо­го, але здо­гадусть­ся про все.

- Бре­шеш!

- Со­бака бре­ше, а не про­рок!

- Ану, вiдга­дай тодi, навiщо я ого­лосив до­дат­ко­вий набiр в ко­ман­ду мо­ух роз­би­шак?

- Ну, це для ме­не дрiбни­ця: щоб не бо­яти­ся нi бо­га, нi чор­та!

- Ти ди­ви - вга­дав! - вiн пiдсiв до ме­не ближ­че. - А навiщо це менi не бо­яти­ся нi бо­га, нi чор­та?

- Щоб гра­бува­ти i скар­би зби­рати.

- I ко­ли ж я роз­ба­гатiю? - ви­хопи­лось у нь­ого.

- Дай червiнця.

- Навiщо?

- Iнак­ше про­роц­тво не справ­дить­ся.

- На два! То ко­ли?

- Як тiль­ки зустрiнеш ку­пець­кий ко­рабель i ви­порож­ниш й­ого, як я оцю пляш­ку.

Я узяв у нь­ого пляш­ку й прис­моктав­ся.

Вiн сте­жив за про­цеду­рою з непiдроб­ним хви­люван­ням.

- Не ли­шай нi краплi! - ще й заб­ла­гав нап­рикiнцi.

- Будь спок! - втiшив й­ого я.

Се­анс про­року­ван­ня про­ходив нап­ро­чуд вда­ло. Настрiй мiй знач­но полiпшив­ся. У го­ловi вже не сур­ми­ли ар­ханге­ли i твердь не­бес­на не ре­пала. За бор­том лагiдно плюс­котiли хвилi. У ки­шенi под­зень­ку­вали червiнцi. Бла­годать! Я ви­тяг пач­ку "Фiмiаму" i з на­соло­дою вос­ку­рив.

- Iоно, ану дай i менi фiмiаму, - поп­ро­сив капiтан.

Ота­коу! Й­ого про­хан­ня ме­не вкрай зас­му­тило. Ой, як важ­ко бу­ло вiдмов­ля­ти такiй бла­городнiй лю­динi! Але що я мав ро­бити? Ад­же нас у школi нав­ча­ли тiль­ки бра­ти, а да­вати - не вчи­ли. Хiба ж я ви­нен, що ме­не ви­пус­ти­ли у свiт до ми­рян не­уком?

Од­нак, з по­ваги до капiта­на, я об­рав од­ну з найбiльш делiкат­них форм вiдмо­ви.

- А чи знасш ти, Аку­ло, - слей­ним го­лосом за­питав я, - що па­лити шкiдли­во?

- Нi, не знаю, - пох­ню­пив­ся скалiче­ний у бит­вах ва­таг пiратiв, - бо я не­пись­мен­ний...

- А мiж тим, - ве­лере­чиво пов­чав й­ого я, - курiння ду­же шко­дить здо­ров'ю. Щоб ти знав, од­на ци­гар­ка вби­вас ко­ня!

- Зро­ду не ба­чив ко­ня з ци­гар­кою в зу­бах, - роз­губле­но про­мим­рив вiн. Та ж я - не кiнь!

- Тим па­че! - на­полiг я. - Лю­динi курiння вко­рочус жит­тя на­поло­вину. Примiром, ска­жи: скiль­ки тобi за­раз рокiв?

- Не­пов­них со­рок п'ять, - вiдповiв морсь­кий бу­валець.

- Ну от ба­чиш, - спiвчут­ли­во зiтхнув я. - А все чо­му? Бо ку­риш! А як­би не па­лив, тобi вже бу­ло б пов­них дев'янос­то!

По­ки май­бутнiй адмiрал май­бутнь­оу фло­тилiу на­магав­ся збаг­ну­ти цю ма­тема­тич­ну нiсенiтни­цю, я спокiй­но до­курив "Фiмiам".

- Ко­ли бу­демо ус­ти? - дiло­вито за­питав я на­ув­но­го, як ди­тина, пе­репо­лови­нено­го те­сака­ми роз­би­шаку. Я iнту­утив­но пе­ред­ба­чав, що ско­ро вiн сам осо­бис­то за мо­ум сто­лом слу­гува­тиме. Дар­ма що з од­ною но­гою! Хiба не свя­те дiло - зро­бити з морсь­ко­го вов­ка покiрну овеч­ку бо­жу?

Та не встиг Бен-Аку­ла вiдповiсти, як з до­зор­ноу боч­ки за­гор­ла­ли:

- Пря­мо по кур­су - "ку­пець"!

- Ну,, Iоно, - вра­зив­ся мо­ум про­року­ван­ням капiтан, - ти як у во­ду ди­вив­ся...

- Свис­та­ти всiх на­гору! - хут­ко на­гадав й­ому я.

12. ДЕ ХРАМ - I Я ТАМ

"Ля­кас ми­ша киць­ку, та са­ма з но­ри не ви­лазить".

На­род­не прислiв'я.

Морськi роз­би­шаки - хлопцi всi такi, що й у дiдь­ка на ро­гах хвос­та зав'яжуть - мит­тю облiпи­ли бор­ти та щог­ли. Май­бутнiй адмiрал Бен-Аку­ла грiзно гу­пав про­тезом на капiтансь­ко­му мiстку. Ко­рабель "Зi свя­тими упокiй" на­ужа­чив­ся спи­сами, але­бар­да­ми, абор­дажни­ми га­ками. Один я ли­шив­ся у трюмi: менi й звiдси все доб­ре вид­ко i чут­но.

Два суд­на невiдво­рот­но наб­ли­жали­ся од­не до од­но­го.

- Бу­дем би­тися чи ми­рити­ся? - гуч­но за­волав Бен-Аку­ла, ко­ли ко­раблi наб­ли­зились на звук го­лосу.

- Би­тися! - вiдповiли з ку­пець­ко­го суд­на. - I вам зиск бу­де, i нам втрат мен­ше!

"Про що це во­ни?" - зди­вував­ся я.

- Мо­лод­ця! - схва­лив ге­ро­уч­не рiшен­ня ген­длярiв наш капiтан. - А що у вас на бор­ту?

- Сан­да­лове де­рево, чер­во­не де­рево, зо­лото...

- Оце нам! - за­волав капiтан. - Зо­лотом бий­те­ся!

- Так у нас зо­лото чор­не - невiль­ни­ки.

- Ть­ху на вас! Нiко­ли не повiрю, що ви без грош­ви! Нев­же анi ше­ляга не мас­те?

- Та де­що с... А до то­го ще - ко­косовi горiхи з про­холод­жу­валь­ним на­посм! Та кiль­ка ящикiв ро­му, по двад­цять пля­шок у кож­но­му!

- Оце усе - нам!

- За­раз!

I за мить з ку­пець­ко­го ко­раб­ля до­лину­ла су­то вiй­сько­ва ко­ман­да:

- Балiсти за­ряд­жай! З лiво­го бор­ту - прицiл на па­лубу грабiув пострiл!

Зас­кре­гота­ли на­тяг­нутi лин­ви. Бiля бой­ових спо­руд зас­тигли балiстiарiу. Друж­но гах­кну­ли ве­летенськi лож­ки балiст. Злетiли яд­ра i з мо­торош­ним вит­тям шви­гону­ли до нас. Але не до­летiли i шу­бов­сну­ли у во­ду.

- Ви що, по­дурiли? - обу­рив­ся Бен-Аку­ла. - Ще один та­кий пострiл, i я вас усiх пе­ревiшаю на ре­ях! Я нiко­му не доз­во­лю отак без­глуз­до гу­бити доб­ро!

- Та це ли­ше пристрiлка! - поспiши­ли з по­яс­ненням купцi. - А стрiля­ли ми ко­косо­вими горiха­ми. Во­ни у водi не то­нуть. Мож­на ви­лови­ти.

I схид­но за­пита­ли:

- А ви що, хотiли б, щоб ми од­ра­зу ба­бах­ну­ли по вас шрап­неллю з мо­нет?

- Ну-ну, - при­мир­ли­во про­бу бня­вив знiяковiлий Бен-Аку­ла. - Ну, по­гаряч­ку­вав... З ким не бу­вас... А ви ро­зум­но вчи­нили, нiчо­го не ска­жеш!

- З пра­вого бор­ту - пострiл!

Зно­ву рвуч­ко злетiли лож­ки балiст. Гуркiт розiтнув повiтря. Ко­косовi горiхи про­шили вiтри­ла i по­коти­лися па­лубою.

- рсть! - радiсно повiдо­мив капiтан. - Влу­чили! Бий­те нас далi!

- З лiво­го бор­ту - пострiл!

Лiвий борт ляс­нув лож­ка­ми, а на па­лубу ряс­но си­пону­ло мо­нета­ми.

Пiратiв вмить нiби з нiг поз­би­вало. Усi враз по­пада­ли нав­ка­рач­ки.

- З пра­вого бор­ту - пострiл!

На па­лубу пор­сну­ло кош­товним камiнням. Усiх не­мов ура­ган­ним под­му­хом з нiг зме­ло. Нiхто не всто­яв! Ну й бiй­ка - жах­на!

- Ура! - гук­ну­ли на ку­пець­ко­му суднi. - До­бивай­мо бан­дюг пляш­ка­ми!

- По­лун­дра! - зля­кано за­мету­шив­ся капiтан.

Я теж за­таму­вав по­дих.

Що ж це бу­де, о гос­по­ди?

Та хлопцi-мо­лодцi всi, як один, три­мали­ся на­пох­ватi. Жод­на пляш­ка не ляс­ну­ла на па­лубi. Хлопцi сприт­но ви­лов­лю­вати ух на ль­оту, не да­ючи роз­би­тися.

Ото вишкiл - зраз­ко­вий!

Аж рап­том морсь­ка бит­ва вщух­ла. Пев­но, у купцiв ви­чер­пався за­пас.

Од­нак Бен-Аку­ла про всяк ви­падок за­питав:

- Це вже все?

На ку­пець­ко­му суднi щи­ро зди­вува­лися:

- А вам хiба ма­ло?

- Ну, тодi бу­вай­те!

- I ви теж!

- Iдiть з ми­ром!

- А вам по­пут­но­го вiтру!

Суд­на розiй­шли­ся як у морi ко­раблi.

- Боц­ма­не! - гук­нув Бен-Аку­ла.

- Я тут, капiта­не!

- Якi у нас втра­ти?

- Жах­ливi, капiта­не, - ви­нува­то пох­ню­пив­ся боц­ман.

- До­повiдай, нiчо­го не кри­ючи.

- Бiда ста­лась! Не встиг я взя­ти пляш­ки на облiк, як ух з пiвсотнi вже встиг­ли вис­мокта­ти.

- Ого!

- Ав­жеж! Ма­буть, взя­ли на борт зай­вих вiдмiнникiв з пи­яти­ки. Он­дечки хо­дять з чер­во­ними пи­ками, аж за­тина­ють­ся...

- Ну-ну, бу­вас! Такi збит­ки навiть у вин­ма­гах пе­ред­ба­ченi. На­зива­ють­ся - склобiй.

- А так, щоб бу­ло чим з-пiд по­ли тор­гу­вати та ще й у не­уроч­ний час з ви­пивох три шку­ри дер­ти...

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Yuriy_yachejkin_biblijni_prigodi_na_nebi_i_na_zemli.docx)Yuriy_yachejkin_biblijni_prigodi_na_nebi_i_na_zemli.docx311 Кб2168
Скачать этот файл (Yuriy_yachejkin_biblijni_prigodi_na_nebi_i_na_zemli.fb2)Yuriy_yachejkin_biblijni_prigodi_na_nebi_i_na_zemli.fb2491 Кб2437

Пошук на сайті: