Бiблiйнi пригоди на небi i на землi - Юрiй Ячейкiн (сторінка 28)

- Ва­ша прав­да, капiта­не!

- Сiс у на­ших ря­дах чор­ну зневiру?

- Факт, капiта­не!

- То що з ним ро­бити?

- На рею й­ого, капiта­не! - кро­вожер­но прох­рипiв чор­ний, як iз печi, боц­ман.

- Нi, кра­ще за борт - замiсть ба­лас­ту. Нiчо­го з ним не ста­неть­ся, бо п'яно­му мо­ре по колiна. А про­чумас - зно­ву лю­диною бу­де.

Не встиг я отя­мити­ся, як боц­ман зро­бив з про­фесiй­но­го про­рока по­зап­ла­ново­го му­чени­ка. Схо­пив ме­не здо­ровез­ни­ми ру­чись­ка­ми, пiдняв уго­ру, мов пух-пе­ро, та й швир­го­нув у морсь­ку пу­чину.

Ха­на тобi, Iоно!

Гап­лик!

15. ДИ­ВО ЯК СИ­ТО, А ЧУ­ДО ЯК РЕ­ШЕТО

"Чу­деса там, де в них вiрять, i чим бiль­ше вiрять, тим частiше во­ни трап­ля­ють­ся".

Денi ДIДРО.

Аж тут ста­лося чу­до.

Тiль­ки-но я шу­бов­снув у во­ду, як од­ра­зу зiп'яв­ся на но­ги. Хоч i по­хиту­вало, та сто­яв твер­до.

Ней­мовiрно, але факт!

Спер­шу я влас­ним очам не повiрив - мо­ре бу­ло менi точнiсiнь­ко по колiна.

До то­го ж i бу­ря вщух­ла: пев­но, Iллю­ша вже вiдга­сав тиж­не­ву нор­му.

За кiль­ка лiктiв вiд ме­не по­гой­ду­вав­ся на роз­ло­гих хви­лях грiзний пiратсь­кий ко­рабель "Зi свя­ти-ми упокiй". А я сто­яв се­ред без­межно­го морсь­ко­го прос­то­ру, мов у справжнiсiнькiй до­щовiй ка­люжi!

Ко­ман­да оте­терiло лу­пала очи­ма на ме­не, а я оч­манiло лу­пав очи­ма на ко­ман­ду.

Капiтан Бен-Аку­ла полiз сди­ною ру­кою у влас­ну чуп­ри­ну.

- А та­ки прав­ду старi лю­ди ка­жуть, - на­рештi ви­чавив вiн iз се­бе, - що п'яно­му мо­ре по колiна. Я ж ка­зав, що вiн нас­моктав­ся, як лин му­лу. Ка­зав чи не ка­зав?

- Ка­зали, - засвiдчив боц­ман. - А все-та­ки кра­ще бу­ло б й­ого на рею.

Ач який!..

- Як­що на рею, - за­ува­жив капiтан, - то вiн би зас­мердiв нам усю па­лубу.

- Але рея мас i пе­рева­ги, - об­сто­ював своу пе­реко­нан­ня боц­ман. У­явiть, що по­ряд з чор­ним клап­тем з че­репом та кiстка­ми ви­сить вис­ка­лений кiстяк i вис­ту­кус суг­ло­бами склян­ки. Та купцi вiд жа­ху самi спо­ряд­жа­ли б до нас ко­раблi з доб­ро­хот­ни­ми ла­ян­ня­ми!..

По­ки мiж капiта­ном та боц­ма­ном то­чила­ся чис­то те­оре­тич­на дис­кусiя про при­нади й пе­рева­ги умог­лядних пос­ту­латiв "за борт" та "на рею", я га­ряч­ко­ве оцiню­вав си­ту­ацiю. Згiдно вип­ро­бува­них, ка­нонiчних нас­та­нов з пер­шо­ос­нов про­роц­тва се­ред не­ор­ганiзо­вано­го ба­зар­но­го на­тов­пу.

У ме­не на ру­ках бу­ло три ко­зирi: щу­рячий за­бобон i два чу­да - мо­ре по колiна i рап­то­ве при­пинен­ня бурi.

Ото дав менi гос­подь!

Не ско­рис­та­тися з цих ви­нят­ко­вих умов - все од­но що взя­ти най­тяж­чий грiх на ду­шу. Та я нiза­що не при­пущу й на­тяку на грiховнi по­мис­ли! Пра­вед­ник я чи нiкчем­на ганчiрка?

Як­би я не ско­рис­тався цiсю чу­довою на­годою з трь­ома ко­зир­ни­ми ту­зами на ру­ках, а братiя дiзна­лася про цей вiро­лом­ний зло­чин, ко­легiя, по­за уся­кими сумнiва­ми, при­рек­ла б ме­не до спа­лен­ня жив­цем як огид­но­го вiдступ­ни­ка i мер­зотно­го сре­тика. Та я й сам з ота­кого знавiснiло­го зап­ро­дан­ця вiри свя­тоу з жи­вого б шкiру зiдрав! Сiллю б й­ого ра­ни по­сипав! На то­нень­ких па­тич­ках сма­жив би й­ого! Аби усвiдо­мив негiдник, що то зна­чить - вчи­нити зло­чин...

Ху, аж сам роз­хви­лював­ся!

Ка­нон гла­голить: будь-яке чу­до - це зо­лоте дно. Хоч би ди­вови­жа й ста­лася по­серед мо­ря...

Та й справдi: як­би чу­до не да­вало при­бут­ку, навiщо тодi бу­ли б чу­деса?

16. БА­ГАТО р ДУРНIВ, ТА НЕ ВСI ВКУПI

"Не­бес­ний ца­рю! Суд твiй всус,

I всус царствiс твос".

Т.Г.ШЕВ­ЧЕНКО

Вiд усiх тих бла­гочес­ти­вих ду­мок я спо­важнiв i зно­ву по­дав глас про­рочий:

- Грiшни­ки! Iстин­но гла­голю вам з пу­чини морсь­коу: ба­чите, Все­вишнiй явив пе­ред негiднi й­ого ми­лостi очi вашi справжнс чу­додiй­не ди­во - пiдклав пiд но­ги моу се­ред бур­хли­вих хвиль надiй­ну твердь i од­ним по­махом при­пинив бу­рю, яка ма­ла пог­ли­нути вас усiх без по­ка­ян­ня та вiдпу­щен­ня страхiтли­вих грiхiв ва­ших.

Я вро­чис­то по­мов­чав, щоб на­дати сло­вам мо­ум ще бiль­шоу ва­ги. А тодi спи­тав:

- А що це оз­на­час? А ось що: гря­де бо­жий суд! Все­вишнiй на прес­тол ся­де з точ­ни­ми лих­варсь­ки­ми те­реза­ми у ру­ках. Ся­де i пок­ли­че на суд, примiром, боц­ма­на: "Чор­ний ду­шогу­бе, де ти?"

- Ось я! - оз­вався з бор­ту спан­те­личе­ний мо­ум ди­вовиж­ним на­хабс­твом боц­ман.

- I за­питас Все­вишнiй, мов су­ворий ми­тар: "Боц­ма­не, чи брав ти на ду­шу грiх убiснiя людсь­коу плотi без мо­го доз­во­лу?"

- Брав, о гос­по­ди! - скруш­но прос­тогнав боц­ман.

- За­питас Все­милос­ти­вий: "Чи крав ти, чи ба­жав доб­ра ближнь­ого сво­го?"

- Крав i ба­жав, па­не, - пох­ню­пив­ся боц­ман.

- "Чи плюн­дру­вав ти, мов пре­пога­ний коз­ли­ще, чес­но­ти дiв не­пороч­них? Чи стри­бав ти, яко хи­жий тигр, на доб­ро­чес­них жон ближнiх сво­ух?

- Плюн­дру­вав, мов коз­ли­ще, i стри­бав, яко тигр, - зi сль­оза­ми ка­ят­тя в го­лосi зас­киглив боц­ман. - Нiку­ди прав­ди дiти, ва­ше Вер­хо­венс­тво...

- "Ай-яй-яй! - за­суд­ли­во по­хитас си­вою го­ловою Все­вишнiй. - I як тобi не со­ром, боц­ма­не?"

- Ой, со­ром, ва­ша Вель­можнiсть! Ой, со­ром...

- "Отож, горiти тобi, боц­ма­не, довiку в геснi вог­неннiй, бо тво­уй зчорнiлiй душi вже нiяка чис­тка не до­помо­же".

Не­щас­ний боц­ман зат­ремтiв, не­мов скру­тила й­ого лю­та про­пас­ни­ця.

А я не­ухиль­но виспiву­вав сво­су:

- "Але, о гос­по­ди, - змо­лить­ся наш боц­ман, бо щи­ро усвiдо­мив свою злодiй­ську про­вину, - грош­ву i камiнцi, що ви­пали на мою до­лю пiсля розбiй­но­го на­паду, я вiддав у храм бо­жий на свiчки. Про­шу спи­сати цей га­неб­ний грiх пог­ра­буван­ня з мо­го вкрай об­тяжли­вого для душi ба­лан­су".

Боц­ман од­ра­зу пож­вавiшав i ки­нув на сво­ух спiль­никiв радiсний пог­ляд.

- А далi боц­ман ска­же: "А на тi кош­ти, бо­же мiй, слу­ги твоу навiть то­нюсiнь­коу свiчеч­ки не ку­пили..."

- Ку­ди ж ви, об­лудни­ки, ух подiли? - вмить збу­рив­ся чор­ний боц­ман. - У ши­нок по­нес­ли? З дiвка­ми на моу кревнi бес­ти­лись?

- Ще чо­го? - обу­рив­ся i я. - У го­ловi тво­уй - од­не не­подобс­тво! А ще до ка­ят­тя узяв­ся... Та ми, сми­реннi слу­ги божi, твоу кош­ти ниш­ком, бо нам мирсь­ка сла­ва нi до чо­го, пус­ти­ли на ут­ри­ман­ня згорь­ова­них удiв та сирiт убо­гих. А цi сiро­махи вибiли­ли твою ду­шу чис­ти­ми сль­оза­ми по­дяки кра­ще вiд уся­коу пе­кель­ноу чис­тки. Збаг­нув?

- Ну, то це - iнша спра­ва! - мо­вив боц­ман.

- I тодi ска­же тобi Все­вишнiй: "Всень­ке жит­тя свос, боц­ма­не, ти був на землi за­тятим грiшни­ком, а на не­бесi зро­бив­ся пра­вед­ни­ком. Та­ке вже не раз трап­ля­лося. Бе­ри, боц­ма­не, кри­ла за розмiром, бе­ри ар­фу до рук i па­няй в рай­ськi кущi, якi тобi ли­шень любi. Там те­бе чарiвнi ян­го­лицi, усi - мов з пи­сан­ки, по­час­ту­ють нек­та­ром з ам­брозiсю, при­гор­нуть й при­голуб­лять..."

Я зно­ву вро­чис­то про­мов­чав, щоб це за­хоп­лю­юче не­бес­не ви­довись­ко дос­те­мен­но­го ра­юван­ня вкорiни­лося в най­тупiшi го­лови.

А по то­му - рiшу­че на­полiг.

- Грiшни­ки! Берiть прик­лад з ва­шого чор­но­го пра­вед­ни­ка! Впро­вади­мо гiдний по­диву по­чин свя­того боц­ма­на в ши­рокi ма­си роз­би­шак! Ви­вер­тай­те ки­шенi! Зда­вай­те менi, ра­бу сми­рен­но­му, все, що в га­манах под­зво­нюс та в по­яси за­шито! Я сам до­несу ва­шу де­щицю до хра­му бо­жого. До­несу, будь­те певнi! Ба­чите: мо­ре менi по колiна!

- А та­ки до­несе, - роз­чу­лено мо­вив боц­ман, роз­ма­зу­ючи на сво­уй бруднiй пицi чи то чистi сль­ози ка­ят­тя, чи то морськi бриз­ки - не до­береш. - " До­несе аж до пер­шоу кор­чми...

На бор­ту ко­раб­ля "Зi свя­тими упокiй" ви­бух­ну­ли глуз­ли­вим ре­готом.

Ви­яв­лясть­ся, цей негiдник весь час тiль­ки кле­ув iз се­бе дур­ня! От же гад пов­зу­чий...

- Що, не вiри­те? - за­волав я, вра­жений у са­ме сер­це не­чува­ним блюзнiрством ць­ого пiдступ­но­го вiдступ­ни­ка. - Хiба не ба­чите чу­да? Мо­ре менi по колiна!

- Ще па­ру пля­шок, - лагiдно мо­вив боц­ман, - i ти, Iоно, хо­дити­меш по водi, яко по су­ху.

О гос­по­ди! Якоу ре­путацiу я за­жив! Пра­виль­но лю­ди ка­жуть: з ким­по­ведеш­ся, з тим i на­береш­ся. А я во­чевидь весь час ще й пе­реби­рав...

Од­нак я ще мав надiю на щас­ли­вий кiнець: рап­том ста­неть­ся ще од­не чу­до?

- Грiшни­ки! - за­гор­лав я. - уй-бо­гу, я не бре­шу!

- Iоно, - поб­лажли­во оз­вався капiтан Бе­нАку­ла, - ходь на борт. Як пить дать да­мо тобi ви­пити... А ти, боц­ма­не, якоу дум­ки?

- Ну що ж, вис­та­ва вар­та чар­ки...

Ото й усе за всi моу тру­ди?

- Не пiду! - за­тяв­ся я. - Не пiду, ко­ли менi не вiру­ють. Бач, з про­рока бре­хуна зро­били!

А капiтан на те - ми­ролюб­но:

- Та звiдки нам зна­ти, бре­шеш ти чи нi? Он уже скiль­ки лан­тухiв гре­чаноу вов­ни на­молов...

I тут я зва­жив­ся на вiдчай­душ­ний крок.

Цiка­витесь який?

По­чав сам на се­бе не­бес­ну ка­ру нак­ли­кати! Аби нас­та­нови­ти за­коренiлих у роз­бо­ях грабiжникiв на путь iстин­ну до справжнь­ого ба­гатс­тва...

- Хай ме­не грiм поб'с, ко­ли бре­шу! - зап­ри­сяг­нувся я, сам жа­ха­ючись сво­го вчин­ку.

По­дивив­ся на не­бо - про­нес­ло.

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Yuriy_yachejkin_biblijni_prigodi_na_nebi_i_na_zemli.docx)Yuriy_yachejkin_biblijni_prigodi_na_nebi_i_na_zemli.docx311 Кб2167
Скачать этот файл (Yuriy_yachejkin_biblijni_prigodi_na_nebi_i_na_zemli.fb2)Yuriy_yachejkin_biblijni_prigodi_na_nebi_i_na_zemli.fb2491 Кб2436

Пошук на сайті: