Бiблiйнi пригоди на небi i на землi - Юрiй Ячейкiн (сторінка 29)

- Хай ме­не блис­кавка спо­пелить, ко­ли щось кри­ве мо­вив! - мо­вив уже смiливiше.

Пог­ля­нув уго­ру - про­нес­ло.

- Хай хлябi воднi роз­вер­знуть­ся, ко­ли хоч грiш втаю! - вже зовсiм хо­роб­ро збре­хав я i на до­каз туп­нув но­гою.

На­раз твердь пiдi мною за­хита­лася, роз­вер­зла­ся чор­на бе­зод­ня i вмить пог­ли­нула ме­не.

17. У ПЕКЛI ХОЧ I ТЕП­ЛО, ТА ХТО ТУ­ДИ ЗА­БАЖАр

"Ць­ого Iона не че­кав. Але оскiль­ки зро­бити щось бу­ло не­мож­ли­во, вiн вирiшив тер­пля­че очiку­вати нас­тупних подiй в свос­му див­но­му но­вому примiщеннi".

Лео ТАКСIЛЬ.

Я опи­нив­ся в аб­со­лют­но темнiй i вогкiй ка­мерi. Пiть­ма - хоч в око стрель. Звiдкiлясь повiва­ло смо­родом, нiби я вско­чив прямiсiнь­ко в галь­юн.

Я ви­тяг­нув ру­ки i су­нув­ся нав­мання. Тиць­нув­ся сю­ди, тиць­нув­ся ту­ди скрiзь бу­ли вогкi i драг­листi стiни, нiби ух сли­мака­ми ви­маза­ли. За­ходив­ся бу­ло об­ти­рати од­ну стiну по­лою, ко­ли це во­на рап­том кон­вуль­сив­не здриг­ну­лася, а потiм дрiбнодрiбно зат­ру­сила­ся.

Хтось за­рего­тав страш­ним ут­робним ба­сом:

- Ха-ха-ха! Ой, не лос­ко­чи, бо я не втри­ма­юсь, i те­бе пе­рет­равлю... Хи-хи! Ой, не мо­жу!.. Ха-ха-ха!

Во­лос­ся в ме­не ста­ло сторч, а сам я з ля­ку за­дубiв, як на лю­тому мо­розi, хоч у ка­мерi бу­ло теп­ло i навiть за­душ­ли­во.

- Ц-ц-ц-ц-це де я? - тiль­ки й спромiгся, що про­цокотiти зу­бами.

- У че­ревi ки­тово­му, - вiдповiв той же ут­робний го­лос. - Хо-хо...

- А хто ц-ц-ц-це го­ворить?

- Че­рево.

- Яке че­рево?

- Мос, ки­тове.

"Ду­рить, гни­да, - вирiшив я. - Мо­рочить менi го­лову, бо знас - тут не ду­же роз­ди­виш­ся..."

- Зна­чить, у че­ревi?

- Ав­жеж.

- У ки­тово­му, ка­жеш?

- Точ­но.

- А хiба ж мо­же че­рево роз­мовля­ти?

- Це як у ко­го, - охо­че по­яс­нив ут­робний го­лос. - У ме­не, нап­риклад, мо­же, бо я кит-че­рево­мовець. Та й по­дума­ти: тре­ба ж ареш­тантовi хоч з ки­мось слiвцем пе­реки­нутись. Хоч би й з наг­ля­дачем.

- Так ти наг­ля­дач?

- Пе­редусiм - в'яз­ни­ця.

- Як же так?

- А прос­то - за сумiсниц­твом.

- Ви­ходить, я - ув'яз­не­ний?

- Ви­ходить, що так.

- I на­дов­го?

- На п'ят­надцять дiб.

- Ото!

- Не ого­кай! Строк по­каран­ня вiдмiря­ли в са­мий раз, бо твою про­вину вирiши­ли вва­жати дрiбною. З де­яких мiрку­вань...

- Це ж яких, цiка­во?

- Тобi кра­ще зна­ти.

- А тобi до­ля в'яз­ня бай­ду­жа?

- Мос дiло ма­ле: за на­казом зго­ри ха­пати i три­мати, по­ки строк по­каран­ня не ми­не.

- I щось за це масш?

- Та не так щоб i розкiшно - за харчi.

- I доб­ре го­ду­ють?

- Най­дрiбнiшим план­кто­ном! Мож­на ска­зати, на го­лоднiй пайцi три­ма­ють...

- А ти що?

- Та нiчо­го... Сла­вос­ловлю i за тур­бо­ти дя­кую! Бо ко­ли що не так, у мо­ре од­ра­зу от­руй­них ме­дуз на­кида­ють... Ть­ху, ги­дота яка!

Обид­ва су­мови­то за­мов­кли. Не­веселi дум­ки зас­ну­вали в мо­уй го­ловi.

- Бо­же мiй! - зас­киглив я. - Зми­луй­ся над сми­рен­ним ра­бом тво­ум.

- Мо­лод­ця! - пох­ва­лив ме­не го­лос. - Повiдом­ляю: термiн ув'яз­нення бу­де знач­но ско­роче­ний, як­що ти доб­ро­чес­но роз­кас­шся i нев­томно вих­ва­ляти­меш Все­вишнь­ого.

- То це вiн ме­не сю­ди зап­ро­торив?

- А хто ж iще?

- Ви­ходить, ти слу­гусш Все­вишнь­ому?

- Нi, бо­гу морiв По­сей­до­ну. Од­нак брат По­сей­до­на вер­ховний олiмпiсць Зевс ук­лав з тво­ум Все­вишнiм уго­ду про то­варись­ку взас­мо­допо­могу. Отож, у вiдповiдь на дружнс кло­потан­ня кан­це­лярiу Сь­омо­го Не­ба про зат­ри­ман­ня у во­лодiннях По­сей­до­на не­без­печно­го зло­чин­ця, що сприт­но втiк з те­рену, пiдвлад­но­му Все­вишнь­ому...

- Яс­но! - ур­вав я й­ого осо­руж­ну кан­це­лярсь­ку мо­ву. - Мо­жеш пе­репо­чити...

Тiль­ки те­пер я усвiдо­мив до кiнця влас­ну при­реченiсть. Оце влип! З ко­раб­ля та в стра­вохiд. Сiв я прос­то у ка­люж­ку (пев­но, шлун­ко­вого со­ку) i за­журив­ся. Тра­пилось як у то­го нев­да­хи: хотiв ми­нути пень, та за ко­лоду пе­рече­пив­ся...

А кит-че­рево­мовець пи­тас:

- Як те­бе, зло­дюж­ко, зва­ти?

- Iоною, - вiдповiдаю, про всяк ви­падок не ре­агу­ючи на об­ра­зу: зне­вага до в'яз­ня - свя­тий обов'язок наг­ля­дача. - А те­бе як ве­лича­ти?

- Нев­же не знасш?

- Звiдки? Я ж упер­ше...

- I то прав­да! А звуть ме­не Левiафа­ном.

- Що ж, будь­мо знай­омi!

- А ку­ди дiти­ся? Ти, Iоно, той - влаш­то­вуй­ся. За­раз я вiдкрию вен­ти­ляцiйнi от­во­ри, свiтлiше ста­не. Роз­ди­вися в че­ревi, що там i до чо­го...

I справдi, вгорi роз­су­нули­ся два оч­ка, крiзь якi ки­ти фон­та­ни пус­ка­ють, i в че­ревi од­ра­зу посвiтлiша­ло.

18. НЕ ЛЯ­КАЙ В'ЯЗ­НЯ ТЮР­МОЮ: ТО Й­ОГО ХА­ТА

"Пер­ший: Да, ве­селий раз­го­вор.

Дру­гий (зiтхас): Що да, то да".

Федiр МАКIВЧУК.

Я ози­рав­ся навсiбiч. Че­рево Левiафа­на бу­ло не та­ке вже й ве­лике: три кро­ки вздовж, два кро­ки впо­перек. Ву­зень­кий обе­ремок во­дорос­тей мав, оче­вид­но, пра­вити за лiжко.

Я звiв очi i аж зас­тиг вiд зах­ва­ту - над ло­жем бу­ло пов­но пар­сун най­врод­ливiших не­ре­уд, на­яд та ру­салок, ве­ликих, як на мiй смак, спо­кус­ниць. Ота­кий набiр по­деку­ди й по­нинi мож­на по­бачи­ти в па­рубоць­ких келiях. Але хто цi гарнi, мов мрiя, зоб­ра­жен­ня чарiвниць сю­ди при­тас­кав?

Пiд кож­ною пар­су­ною був на­пис, що в су­куп­ностi де­що на­гаду­вало шлюбнi ого­лошен­ня:

БЕЗ ПА­РИ НЕ­МА КО­ХАН­НЯ.

ОЙ, ГАР­НА Я, МОВ ЗАС­ВА­ТАНА.

КО­МУ ЩО, А МЕНI ПА­РУБОК.

НЕ ЛIЗЬ, ХО­РОШИЙ, ЯК­ЩО ТИ БЕЗ ГРО­ШЕЙ.

КРА­ЩЕ ХВОС­ТА­ТА, НIЖ ЯЗИ­КАТА.

ВРО­ДА - ЗАВ­ЖДИ МО­ДА.

ЛЮ­БИ, ТА НЕ ЗГУ­БИ.

ПО­КОХАЮ ЯКО­ВА, ТА НЕ УСЯ­КОГО.

ЛЮ­БИ МЕ­НЕ, ЯК Я ТЕ­БЕ.

"Таж хiба я про­ти? - по­дум­ки мо­вив я. - Та я за од­ну жи­ву не­ре­удоч­ку вiддав би усю цю кар­тинну га­лерею!"

Аж тут я зас­терiг де­що не­чем­ний на­пис, що був над­ря­паний на бе­рес­тя­ному лубi:

НА ТАКI ЗАЛЬ­ОТИ НЕ МАЮ ОХО­ТИ.

- Левiафа­не, що за не­чема тут сидiв?

- Про ко­го ти? - оз­вався наг­ля­дач. - У че­ревi ба­гато хто вiдбу­вав строк.

- Я про то­го, хто на дiвочi сло­ва гру­бо вiдпи­сав: "На такi заль­оти не маю охо­ти". Хто цей не­долу­гий пiута?

- Ну, це лю­дина ду­же вiдо­ма...

- Ти ка­жи пря­мо - хто?

- Ге­ракл.

- Ге­ракл? - вра­зив­ся я. - Тоб­то Ге­рак­лес?

- Вiн са­мий...

- Ви­ходить, i ге­роя у че­рево ув'яз­ни­ли?

- А чо­го ж?

- На який же строк?

- Безс­тро­кове.

- Щось не збаг­ну...

- Ту­пий ти, Iоно! Нев­же нiко­ли не чув про довiчне ув'яз­нення?

- А я чув, що Ге­рак­ла ого­лоси­ли напiвбо­гом i узя­ли жи­вим на не­бо. Як же так? Нев­же брех­ня?

- Та нi, усе прав­да...

- Як же так ста­лося?

- А це - служ­бо­ва тас­мни­ця, - за­вагав­ся Левiафан.

- Ко­му ж менi отут тас­мницi оповiда­ти? Тобi? Але ж ти й сам усi тас­мницi знасш!

- Ну, доб­ре, - не­охо­че про­мим­рив Левiафан, - ска­жу тобi: Ге­ракл втiк...

- Як утiк?

- Вiдсидiв три до­би i втiк...

- Я не про це, я пи­таю, в який спосiб?

- Так я тобi й ска­зав! Щоб i ти втiк? Лiпше за­молюй грiхи та ус­лавлюй Все­вишнь­ого, строк i по­мен­шас...

Од­нак но­вина бу­ла прецiка­ва: кмiтли­ва лю­дина i з че­рева мо­же вис­лизну­ти!

Я зно­ву вту­пив­ся в на­пис:

ЛЮ­БИ МЕ­НЕ, ЯК Я ТЕ­БЕ.

А що, ко­ли це гас­ло зро­бити те­мою мо­ух апе­ляцiй­них молiнь до Все­вишнь­ого? Хоч i хвос­та­та дiвка, а ро­зум­ни­ця. Про­те я збаг­нув й iнше для чо­го тут розвiшанi пар­су­ни чарiвних спо­кус­ниць: щоб по­сили­ти страж­дання i скор­бо­ту за во­лею...

Та хай! Зреш­тою, п'ят­надцять дiб - не строк, а житт­свий досвiд.; До то­го ж, як на че­рево, ка­мера бу­ла не­пога­но об­ладна­на. Теп­ло, ло­же м'яке, зго­ри свiтло сiсть­ся. Мож­на бу­де якось i пе­реби­тися два тижнi з во­ди на хло­релу. Че­рево ки­тове - це вам не кам'яний мiшок в пiдва­лах ти­рана Iсро­во­ама Дру­гого! А ко­ли якась на­ядоч­ка зми­лос­ти­вить­ся над бiдо­лаш­ним в'яз­нем та при­несе пе­реда­чу... Ух, аж по­дих пе­рехо­пило!

I рап­том се­ред цих iдилiчних ду­мок май­ну­ла по­лох­ли­ва: а що, як мо­го Левiафа­на за­гар­пу­нять ки­тобоу?

Во­ни ж ме­не жив­цем тут зас­ма­жать, ко­ли то­пити­муть ки­товий жир!

Нi! Не­гай­но ка­яти­ся! Не­гай­но вих­ва­ляти й усiля­ко сла­вос­ло­вити бо­га! Чи в ме­не язи­ка не­ма, щоб дур­ницi мо­лоти? На брех­ню ме­не зав­жди ста­не - у школi про­рокiв нав­чи­ли. Вирiше­но: бог з ним, з отим бо­гом! Зроб­лю, як вiн хо­че...

19. У БО­ГА ВСЕ МО­ГА

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Yuriy_yachejkin_biblijni_prigodi_na_nebi_i_na_zemli.docx)Yuriy_yachejkin_biblijni_prigodi_na_nebi_i_na_zemli.docx311 Кб2167
Скачать этот файл (Yuriy_yachejkin_biblijni_prigodi_na_nebi_i_na_zemli.fb2)Yuriy_yachejkin_biblijni_prigodi_na_nebi_i_na_zemli.fb2491 Кб2437

Пошук на сайті: