Бiблiйнi пригоди на небi i на землi - Юрiй Ячейкiн (сторінка 32)

- Адам... Ска­зав... За­боро­нено... Та чи по­дума­ли ви: рап­том вiн бре­ше? I що вiн вза­галi знас, ваш тем­ний не­ук Адам? I ро­зум й­ого не посвiтлiшас, по­ки нех­ту­вати­ме ци­ми чу­додiй­ни­ми пло­дами. Бо пло­ди з ць­ого де­рева со­лод­ке дже­рело пiзнан­ня. От по­куш­туй­те i дiзнас­те­ся, бре­шу я чи нi... Я прав­ду ка­жу: за­боро­нене - со­лод­ке...

- Ну, хiба шма­точок, щоб ви­вес­ти вас на чис­ту во­ду, - за­вага­лася рва.

Спо­кус­ник од­ра­зу вклав у руч­ку рви за­боро­нений плiд i у зах­ватi аж сплес­нув у до­лонi:

- Бо­же мiй, яка кра­са! Хоч кар­тинку ма­люй "Дiвчи­на з яб­лу­ком"... Ну... Ну... Смiливiше, нiчо­го не бiй­те­ся... На­рештi, ро­зум­ни­це моя! А те­пер скажiть, во­лодар­ко мо­ух мрiй, чи бре­хав я, ко­ли при­сягав­ся, що ви най­чарiвнiша жiнка у свiтi?

- На­хабо! - у рви прорiза­лася жiно­ча логiка.

Спо­кус­ник оте­терiв вiд нес­подiван­ки.

- А що та­ке? - роз­губле­но за­бель­котiв вiн. - А що я та­кого? Я ж тiль­ки хва­лив...

- Хва­лив! - грим­ну­ла рва. - Зну­щав­ся, а не хва­лив! Бач, й­ому порiвня­ти ме­не не­ма з ким... Яс­но, не­ма! I не бу­де, по­ки я ли­шати­мусь сди­ною жiнкою на свiтi! На мос­му мiсцi i гор­ба­та бу­ла б кра­щою!

- Ну, ко­ли так, - розiзлив­ся Змiй-Спо­кус­ник, - то вiднинi кож­на жiнка лю­то страж­да­тиме вiд то­го, що во­на - не сди­на!

22. ЯКУ ХТО МАр, ТА­КУ Й ОБIЙ­МАр

"Чи не прав­да, во­на до­сить ку­мед­на, "свя­та" Бiблiя, ко­ли чи­тасш уу уваж­но?"

Лео ТАКСIЛЬ.

- Адам­чи­ку, ану злазь з де­рева!

- Навiщо?

- Курiнь бу­дува­ти.

- Який ще курiнь?

- Ну, як не курiнь, то ха­ту.

- Яку ще ха­ту?

- Ну, як не ха­ту, то са­диба не за­вадить.

- Та я навiть слiв та­ких не чув!

- Нiчо­го - я нав­чу...

- Адам­цю, де ти цiлий день но­ги б'сш? Хоч би дров на­рубав...

- А навiщо?

- Щоб роз­клас­ти ба­гат­тя...

- А ба­гат­тя для чо­го?

- Для чо­го, для чо­го... Бо­же мiй, ко­ли ти зро­зумiсш? Щоб ри­бу зас­ма­жити - ось для чо­го! Сма­жена ри­ба смачнiша.

- А ти звiдки знасш?

- Знаю, та й усе...

- А без ба­гат­тя хiба не мож­на?

- Звiсно, мож­на! Як­що ти груб­ку скла­деш...

- Ада­ме, i не со­ром тобi цiлiсiнь­кий день на пiдсоннi ви­лежу­ватись? Ро­боти в хатi не­ма, чи що?

- А що я маю ро­бити?

- Ну, хоч би огiркiв наб­рав та на­солив, грибiв по­наз­би­рав на за­суш­ку... Бо ж нiяких за­пасiв у хатi! Гiсть прий­де, по­час­ту­вати нiчим...

- Який ще гiсть?

- Та хоч би отой ста­рець Все­вишнiй...

- А ти звiдки знасш, що гiсть прий­де?

- Як не прий­де, то й самi з'умо...

- Адам­чи­ку, ти хоч би пог­ля­нув ко­ли на ме­не...

- Ха! Нiби я те­бе не ба­чив!

- Нев­же у всь­ому роз­ди­вив­ся?

- Та не слiпий...

- Щось не помiтно, щоб ти був зря­чий...

- Адам­чи­ку, ко­тику, мур-мур-мур...

- Чо­го це ти? Чи не зах­ворiла?

- Ну, Адам­цю, не будь та­ким... Ну, при­голуб свою рвонь­ку...

- Знасш, нiко­ли - ро­боти по гор­ло.

- Якоу ще ро­боти? Вже сон­це ни­зень­ко, вже вечiр бли­зень­ко...

- Нiчо­го, ще встиг­ну го­роди­ну зiбра­ти. Свiжих фруктiв та овочiв при­несу. Са­ма ка­зала: гiсть з'явить­ся - по­час­ту­вати нiчим.

- Ой, ти, пев­но, зго­лоднiв, мiй ми­лий? О, яка я не­уваж­на! На, по­ласуй оцим...

- Як?! З ото­го де­рева?! Пiд стра­хом не­мину­чоу ка­ри?!

- Яка ка­ра? Нiчо­го не бу­де... Я куш­ту­вала... I нiчо­го та­кого...

- Ко­ли ти ула?

- Та ще по­зав­чо­ра... Знасш, за­боро­нене - ду­же со­лод­ке... Та ти хоч над­ку­си на про­бу...

- Ну, хiба що над­ку­сити...

- Отак... Мо­лод­ця!.. Ще, Адам­чи­ку, ще!.. Ну, то як? А те­пер, мiй лю­бий, пог­лянь на ме­не...

I впа­ла по­луда з очей Ада­мових:

- Ага, ба­чу, од­не у те­бе на думцi - го­лою спо­кус­ни­цею ви­хиля­тися... Хоч би лис­точком за­тули­лася!

- Адам­цю, а навiщо менi вiд те­бе хо­вати­ся? Хiба ми - не па­ра?..

Той рай­ський ви­падок ду­же зап­лу­таний. Свiдкiв - кат­ма. Ко­жен оповiдас в мiру влас­ноу роз­бе­щеностi.

Од­не яс­но: Все­вишнiй був ду­же за­дово­лений, що при­муд­рився так хит­ро втiли­ти свiй смiли­вий за­дум у жит­тя. Вiн навiть ос­вя­тив пер­ше у свiтi ательс мод, в яко­му сам обiй­няв ду­же вiдповiдаль­ну по­саду пер­шо­ряд­но­го май­стра кра­вець­коу спра­ви.

У свя­тому пи­санiу пря­мо ска­зано:

"I зро­бив гос­подь (бог) Ада­мовi та дру­жинi й­ого одя­ги шкiрянi, i одяг­нув ух обох".

I що б ти ду­мав, Левiафа­не?

Шкiря­ний одяг досi не вий­шов з мо­ди!

23. ВИЙ­ШОВ СУ­ХИМ 13 ВО­ДИ

"I ось Iона зно­ву на су­ходолi. Ще й за­раз по­казу­ють мiсце, де кит вип­лю­нув про­рока. Втiм, бо­гос­ло­ви не зна­ють твер­до, чи був Iона ви­риг­ну­тий, чи ж кит ева­ку­ював й­ого з бо­ку хвос­та".

Лео ТАКСIЛЬ.

Це я тiль­ки тут iсторiю грiхо­падiння Ада­ма i рви так фраг­ментар­не вик­лав: щоб i дiти до шiстнад­ця­ти рокiв мог­ли про­чита­ти. У свя­тому письмi iнтимнi сто­сун­ки ян­голiв та лю­дей роз­пи­санi з со­ромiць­кою вiдвертiстю, без уся­кого бла­гоп­ристой­но­го ка­муф­ля­жу. Не­дар­ма в без­божно­му за­оке­ансь­ко­му царствi Жов­то­го Ди­яво­ла в по­дару­нок мо­лодо­жонам ви­дано "Пор­но-Бiблiю" з "ого­леним" iлюс­тра­тив­ним "ма­терiалом". Хтоз­на, рап­том мо­лодя­та не­пись­меннi! То хоч з чу­дових ма­люнкiв до­беруть, що й до чо­го та як... Вартiсть ви­дан­ня - ого-го!

Але навiщо менi бу­ло роз­бе­щува­ти Левiафа­на? Мiй наг­ля­дач - бла­город­на й цнот­ли­ва тва­рюка. До то­го ж Левiафан ви­явив­ся нап­ро­чуд уваж­ним й до­пит­ли­вим слу­хачем. Не­дар­ма ка­жуть, що мо­зок морсь­ких ссавцiв нiчим не пос­ту­пасть­ся людсь­ко­му.

Нап­риклад, я оповiдаю, а вiн за­питус:

- А який вiн на виг­ляд був?

- Хто? - не мо­жу втя­мити я, ури­ва­ючи свою гла­день­ку оповiдку.

- Бiблiй­ний Змiй.

- рва прий­ня­ла й­ого за лю­дину. Змiй тодi хо­див на двох но­гах, а не пла­зував. Хваць­ко роз­мовляв, а не шипiв. А лю­дей гос­подь сот­во­рив за сво­ум об­ра­зом та по­добою. Вiдтак, с грун­товнi пiдста­ви при­пус­ти­ти, що й Змiй-Спо­кус­ник був копiсю са­мого Все­вишнь­ого. Тiль­ки мо­лод­ший... Звер­ни ува­гу. Левiафа­не: вiн i по раю вiль­но веш­тався!

- А звiдки ж вiн узяв­ся?

- Дру­же, вiд тво­ух за­питань упрiти мож­на. Аж го­лова обер­том й­де! Звiдки узяв­ся ве­лемов­ний i пре­муд­рий Змiй, один гос­подь знас, та нiчо­го про це не на­писав...

- А мо­же, це вiн - Ви­кона­вець На­казiв гос­поднiх? Ска­зав гос­подь: "Хай бу­де Свiтло!" I ста­ло свiтло... Як ти, Iоно, га­дасш?

- Ой, кра­ще по­мовч, Левiафа­не! А то й у те­бе Все­вишнiй вiдбе­ре мо­ву. I за­мов­кнеш ти навiки, як не­щас­ний бiблiй­ний Змiй... Ко­му потрiбнi зайвi те­ревенi?

- Так во­но ж цiка­во...

- Й­ому, ба­чите, цiка­во! Ха! Та менi ли­ше за те, що я слу­хав те­бе, охаль­ни­ка дiянь гос­поднiх, строк ув'яз­нення збiль­шать на пов­ну ко­туш­ку! Зам­кни вус­та - ть­ху! - ут­ро­бу - i на­мотуй на вус, що чор­ним по бiло­му пи­сано. Яс­но? Мов­чки слу­хай!

- Та я слу­хаю...

Я собi далi оповiдаю, а вiн зно­ву:

- А чо­му Все­вишнiй од­ра­зу не виг­нав з раю Ада­ма i рву?

- Га? - ту­по ви­гук­нув я, сил­ку­ючись ос­мисли­ти но­ве ка­пос­не за­питан­ня.

- Сам по­думай, Iоно, - впер­то роз­тов­кма­чус менi Левiафан, - то вiн мо­лодят го­лубить i сам ум моднi строу шис, а то враз - ви­ганяс! Навiщо бу­ло й­ому стiль­ки ча­су з ни­ми во­лово­дитись? Ад­же ви­рок ух­ва­лено на­перед! I су­довоу спра­ви по­рушу­вати не­ма пот­ре­би... Ка­рай - та й усе!

Аж тут при­ход­жу до тя­ми i вик­ру­чу­юсь, як вуж на па­тельнi:

- А хто тобi ска­зав, що гос­подь виг­нав Ада­ма з рвою за пре­любi дiян­ня?

- Так усi пас­тирi ка­жуть!

- Усi пас­тирi ка­жуть... Усi невiгла­си бре­шуть! Як гос­подь мiг ви­ганя­ти ух за милi лю­бощi? Ад­же вiн сам на­казав: "Любiть­ся i роз­мно­жуй­те­ся". Вто­ропав? А тi пас­тирi бай­ди­ку­ють на за­нят­тях з пер­шо­ос­нов ра­юван­ня, а потiм па­тяка­ють, як викiнченi не­уки. Чу­ли дзвiн, та не зна­ють, де вiн...

- А за що ж виг­нав? - по­вер­тас на свос впер­тюх Левiафан.

До­вело­ся на­тужи­ти пам'ять i при­гада­ти залiко­вий курс з до­помiжних пи­сань - апок­рифiв, що не увiй­шли до бiблiй­но­го ка­нону.

- Бо в раю бу­ло ще од­не Дре­во, - при­тише­ним го­лосом повiдо­мив я.

- Яке? - мов змов­ник, про­шепотiв i Левiафан.

- Дре­во Жит­тя! - на­важив­ся я про­шелестiти без­бар­вним го­лосом.

- То й що з ць­ого?

З усь­ого бу­ло вид­но, що Левiафа­новi мос повiдом­лення про Дре­во Жит­тя в но­вин­ку. До­вело­ся по­яс­ни­ти док­ладнiше:

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Yuriy_yachejkin_biblijni_prigodi_na_nebi_i_na_zemli.docx)Yuriy_yachejkin_biblijni_prigodi_na_nebi_i_na_zemli.docx311 Кб2167
Скачать этот файл (Yuriy_yachejkin_biblijni_prigodi_na_nebi_i_na_zemli.fb2)Yuriy_yachejkin_biblijni_prigodi_na_nebi_i_na_zemli.fb2491 Кб2436

Пошук на сайті: