Бiблiйнi пригоди на небi i на землi - Юрiй Ячейкiн (сторінка 33)

- Хто по­куш­тус плодiв з ць­ого Дре­ва, здо­бувас без­смер­тя. А рва вже до­бира­лася до нь­ого... Вар­то уй з Ада­мом бу­ло з'ус­ти хоч по од­но­му пло­ду, як во­ни по­роби­лися б все­могутнiми, не­мов сам гос­подь-бог! Навiть ян­го­ли вже не зна­ли б, ко­му ко­рити­ся. З ти­ранiчною вла­дою Най­мудрiшо­го бу­ло б покiнче­но на­зав­жди! I нiяко­го По­топу не бу­ло б! Та й iнших лих i зни­щень... Ось на цю без­божну ди­версiю у раю i замiряв­ся штов­хну­ти несвiдо­мих мо­лодят хит­ро­муд­рий мер­зотник Змiй. Та гос­подь вчас­но вик­рив цю пiдступ­ну змо­ву при­рече­них. По­карав усiх трь­ох! Особ­ли­во бу­ло не­пере­лив­ки Змiсвi... Та всю цю спра­ву Все­вишнiй ро­зум­но хо­вас в най­су­ворiшiй тас­мницi. Навiщо бен­те­жити сво­ух рабiв нездiй­снен­ни­ми надiями й мрiями?

Ко­рот­ко ка­жучи, оповiда­лося про Ада­ма та рву дов­го.

Роз­повiдаю Левiафа­новi, а сам пиль­но сте­жу, як вiн ре­агус. На по­чат­ку оповiдки (в уу сла­вос­ловнiй час­тинi) мiй кит бай­ду­же жу­вав план­ктон. Та потiм й­ого за­чепи­ло. На фри­воль­ний га­чок. Що­далi - га­чок мiцнiше впи­нав­ся. Левiафан навiть за­був жу­вати. А потiм так зас­лу­хав­ся, що аж па­щу роз­зя­вив.

Отут я й спос­терiг, що Левiафан, за­хоп­ле­ний бiблiй­ни­ми бас­чка­ми, втра­тив уся­ку пильнiсть, що нiяк не ли­чить нi в'яз­ницi, анi наг­ля­дачевi. Вiн навiть за кур­сом не сте­жив. Пот­ро­ху лiнивi хвилi при­били й­ого аж до бе­рега.

А я iнтри­гу­ючим гла­сом ка­жу:

- Як дiзнав­ся про Дре­во гос­подь...

Та й стрiмго­лов ки­нув­ся че­рез роз­зявле­ну ки­тову пель­ку на бе­рег.

- Ти ку­ди? - запiзнiло спо­лошив­ся Левiафан. - Тiка­ти? Ану, гай­да на­зад в ут­ро­бу!

- Нi, дру­же Левiафа­не, не бу­де ць­ого. Про­щавай!

Тодi вiн по­чав ка­нючи­ти, мов жеб­рак не­щас­ний:

- По­вер­ни­ся, Iоно, ко­ли справдi вва­жасш се­бе мо­ум дру­гом... Ме­не ж з ро­боти по­турять... Ска­жуть: роз­зя­ва... А в ме­не на шиу ки­тиха чу­до-юдо, малi ки­теня­та...

Ех, до­ведеть­ся до­помог­ти! Хо­ча б ко­рис­ни­ми в цiй си­ту­ацiу по­рада­ми...

- Який же ти роз­зя­ва. Левiафа­не? - при­мир­ли­во ка­жу я. - Та хто й насмiлить­ся ота­ку нiсенiтни­цю вер­зти? Ти ж сам пре­чудо­ве знасш, що все - в руцi божiй. Зна­чить, на мою вте­чу й­ого во­ля бу­ла. Але про яку це вте­чу я ка­жу? Це бу­ло звiль­нен­ня за бо­жим про­мис­лом! Твiй ха­зя­ун По­сей­дон все од­но до пут­тя не до­бере, що ста­лося. Ад­же свiдкiв не­ма! Окрiм то­го, нiхто й досi не под­бав про те, щоб за­вес­ти у твос­му че­ревi кан­це­лярiю з вхiдною i вихiдною до­кумен­тацiсю. От­же, ви­ходить, що ти - непiдзвiтна адмiнiстра­тив­на оди­ниця.

- Так-то во­но так, але...

- Нiяких "але". Левiафа­не! За­будь про тi лихi "але" i нiко­ли не зга­дуй! Пам'ятай: за вiдсутнiстю кан­це­лярсь­коу до­кумен­тацiу тобi му­сять вiри­ти на сло­во. Що ска­жеш, те й вiдповiда­тиме iстинi! А ще с один бю­рок­ра­тич­ний прий­ом, що б'с на­чаль­ство на­повал!

- Який це, Iоно? - схо­пив­ся Левiафан на мiй на­тяк, мов по­топа­ючий за со­ломин­ку.

- А ось який: ко­ли пос­та­неш пе­ред грiзни­ми очи­ма По­сей­до­на, на­бери­ся на­хабс­тва i од­ра­зу премiю про­си!

- А за що?

- Ну, це яс­но: за по­над­нормо­ву тру­дову вах­ту по ут­ри­ман­ню особ­ли­во не­без­печно­го зло­чин­ця. Тодi По­сей­дон бу­де ду­мати не про ме­не - втiк я чи не втiк, а про премiю - да­вати уу тобi чи не да­вати... Ну, бу­вай жи­вий-здо­ровий! А менi в до­рогу час!

- Бу­вай, ареш­танте! - вже ве­селiше вiдгук­нувся Левiафан. - Ну, й хит­рун же ти, Iоно! Але пос­лу­хай-но i мо­су по­ради. Iди, хлоп­че, в Нiневiю i не ба­рися. Як­що, звiсно, не хо­чеш бу­ти ув'яз­не­ним ще й у че­ревi Бе­гемо­та...

24. НЕ­МА ВОЛI Й НА ЗА­ЯЧИЙ СКIК

"Швид­ко й­ти - бiду знай­деш.

По­малу й­ти - бiда те­бе знай­де".

З на­род­ноу са­тири.

Стою на ви­соко­му па­горбi i ми­лу­юся зго­ри пре­чудо­вим мiстом, яке спо­рудив ле­ген­дарний цар Нiн, а прик­ра­сила ус­лавле­на ца­риця Се­мирамiда. Се­ред пиш­них зе­лених садiв ви­сочать бiлi па­лаци. Вздовж й­ого бе­регiв ли­не ши­рока рiка Тiгр. Ти­хо стру­менiють, зблис­ку­ючи в со­няч­них про­менях, про­зорi во­ди. Чов­ник ри­бал­ки пли­ве. Вда­линi вiтри­ло ко­раб­ля пло­менiс. Кра­са!

Отак ук­ляк на па­горбi i ми­лу­юся.

Аж гульк - з обох бокiв бiля ме­не стов­би­чать ще двос. Один, кра­сун­чик у ви­шука­ному хiтонi, нед­ба­ло паль­мо­вою вiттю по­махус. Дру­гий, бар­чистий ге­вал - з шиу до п'ят обвiша­ний вiй­сько­вими вiдзна­ками, зловiсно ме­чем поб­рязкус.

Нев­же я вско­чив у но­ву ха­лепу?

А на­ув­ний, мов ди­тина. Левiафан обiцяв ли­ше Бе­гемо­та. Та чо­го iншо­го мож­на че­кати вiд прос­то­го морсь­ко­го тру­даря-доб­ря­ги? Левiафан тiль­ки зовнi - чу­дись­ко. А цi двос...

- Як. ти га­дасш, Ми­хай­ле, - лiни­во цiдить кра­сун­чик, - по­розумнiшав у че­ревi ки­тово­му наш мо­лодень­кий не­пос­лух чи й досi дурiс?

- То твос шту­карс­тво, Гав­ри­ле, тобi й зна­ти, - зне­хотя бур­чить об­тя­жений м'яза­ми ге­вал. - А моя ме­тода прос­та: ка­зан­ком по мордi - i край! Та­кому - сло­во, вiн тобi - сто. А ко­ли да­си ка­зан­ком по мордi, од­ра­зу - пов­не взас­мо­розумiння.

- Це ти серй­оз­но?

- Цiлком! Ка­занок, особ­ли­во ча­вун­ний, дохiдли­вий i пе­рекон­ли­вий ар­гу­мент, що не пот­ре­бус жод­них дис­кусiй.

- Цiка­ве спос­те­режен­ня...

Отак ба­лака­ють помiж со­бою, нiби ме­не й на спо­мин не­ма. А я мiж ни­ми нi в сих нi в тих....

У кож­но­го на ра­менах, мов ге­нераль­ськi епо­лети, ле­жать ма­ленькi зо­лотi криль­ця. Чу­вав я, нiби у не­божи­телiв зав­жди так: чим ви­щий сан, тим менш об­тя­жу­ють плечi кри­ла. У ар­хангелiв, примiром, це прос­то ле­гесень­ка iсрархiчна оз­на­ка - ум не­бес­них бри­ляк не тя­гати. А ве­личезнi ван­тажнi кри­ла - то у ря­дових ян­голiв-чор­но­робiв.

Хто ж цi двос?

- Ка­зан­ком по мордi, ка­жеш? - замрiяно по­махус вiттю ми­лосер­дя гар­нень­кий до оги­ди кра­сун­чик.

- Ав­жеж, Гав­ри­ло. Але мож­на й чо­ботом пiд дих. А то й ку­лацю­рами реб­ра по­лос­ко­тати.

- Цiкавi про­позицiу, - зно­ву лiни­во мим­рить пот­ворно-гар­ний кра­сень.

Бо­же мiй! Нев­же?..

Нев­же це пер­ший по­рад­ник Все­вишнь­ого ар­хангел Гав­ри­ул i вер­ховний ду­шогуб ар­хис­тра­тиг Ми­ха­ул? Схо­же на те...

Ну, ко­ли так, то нiякi сло­веса менi не до­помо­жуть. Тiль­ки пов­на, без­межна й мов­чазна по­кора. Iнак­ше цей нiжний кра­сун­чик ме­не дво­ма паль­чи­ками при­душить.

Я бе­бех­нувся на колiна, мо­литов­не склав до­лонi i звiв очi до не­ба з нiмим бла­ган­ням.

- Мо­лод­ця! - ян­голь­ським го­лосом схва­лив моу капiту­ляцiйнi дiу ар­хангел Гав­ри­ул.

- Ага! - прис­днав­ся до нь­ого ар­хис­тра­тиг Ми­ха­ул. - Те­пер i чо­ботом й­ому по мордi зруч­но да­ти...

Чо­боти ар­хис­тра­тига бу­ли з мiцни­ми чо­тири­кут­ни­ми но­сака­ми, оку­тими брон­зою. Та­ким чо­ботам - зно­су не­ма. Скiль­ки б не­бес­ний го­лов­но­коман­ду­вач не чов­гав ни­ми по мор­дах, пи­ках та фiзiях.

- Чо­му ж ти не пос­лу­хав­ся, Iоно? - слей­ним го­лосоч­ком за­питав Гав­ри­ло. - Тобi ж ви­пала най­ви­ща честь: про­року­вати iм'ям Все­вишнь­ого.

- Доз­воль­те по­яс­ню! - змо­лив­ся я.

- Тiль­ки ко­рот­ко, - по­пере­див ге­вал Ми­хай­ло. - А то...

- Знаю: по мордi!

- Ти ди­ви! - роз­чу­лив­ся ар­хис­тра­тиг. - Ну, да­вай, ка­жи, що масш збре­хати.

- Вашi Свiтлостi! В усь­ому ви­нен ста­рий пень Авiме­лех. Вiн ска­зав, щоб я пiшов про­року­вати кiнець Нiневiу, та не ска­зав, вiд чо­го во­на мас за­гину­ти. А це с гру­бим по­рушен­ням свя­тоу iнструкцiу. Ад­же уся­ке про­роц­тво му­сить бу­ти кон­крет­ним, iнак­ше всi про­рочi зу­сил­ля ви­яв­лять­ся мар­ни­ми.

Я за­мовк i зно­ву звiв очi до не­ба, не мiня­ючи мо­литов­ноу по­зи.

- Вмо­тиво­вано бре­ше, - оцiнив Гав­ри­ло.

- Як на дур­ня, то повiрить! - по­годив­ся Ми­хай­ло, поб­рязку­ючи лус­кою на­город.

- Що ж, Iоно, - про­вадив далi кра­сун­чик Гав­ри­ло, - я вип­равлю по­мил­ку Авiме­леха. Хо­ча б для то­го, щоб на­далi ти не мав чим вiдбрiху­ватись. Знай: ресстр по­карань гос­поднiх нiчим не об­ме­жено. Кiнець мiста нас­та­не че­рез со­рок дiб з дня по­чат­ку тво­ух про­року­вань. Мож­ли­во, Нiневiю спо­пелять над­по­тужнi блис­кавки...

- То­рох-то­ророх! - повiдо­мив ко­дову наз­ву ка­раль­ноу акцiу ар­хис­тра­тиг Ми­хай­ло.

- Або мiсто бу­де зруй­но­вано ас­те­ро­уда­ми, ме­те­ори­тами, болiда­ми та iнши­ми сфе­ро­уда­ми...

- Вах-бах-бах! - по­яс­нив го­лов­но­коман­ду­вач.

- Або й­ого пог­ли­нуть во­ди Тiгру куп­но з хля­бами не­бес­ни­ми...

- Буль-буль-буль! - уточ­нив стра­тиг.

- Мо­же бу­ти зас­то­сова­ний ком­плексний ме­тод по­карань гос­поднiх.

- То­рох-то­ророх-бах-бах-бах-буль-буль-буль! - у зах­ватi роз­тлу­мачив Ми­хай­ло.

- Все у­яс­нив,, Iоно?

- Як на ду­ху! - га­ряче за­пев­нив я.

- Ну, тодi па­няй з бо­гом.

- А то - ба­няком по мордi!

25. ЯКА ПТАШ­КА, ТА­КА Й ПIСНЯ

"Ма­ло знай­деть­ся лю­дей, якi на­важи­лись би уго­лос вис­ло­вити те, про що тас­мно про­сять бо­га".

Мiшель МОН­ТЕНЬ.

Гос­по­ди, яке розкiшне мiсто ця Нiневiя!

Скрiзь стiль­ки при­над i спо­кус, що хоч очi по­лою за­туляй. Особ­ли­во ко­ли в те­бе, як у ме­не, в ки­шенях вiтер гу­ляс...

То­го ж дня сiв i склав звiт-молiння на iм'я са­мого Все­вишнь­ого (той скна­ра Авiме­лех - ка­нюч у нь­ого чи не ка­нюч - все од­но й ла­мано­го ше­ляга не дасть):

"Най­мудрiшо­му, Все­милос­ти­вому, Най­мо­гутнiшо­му

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Yuriy_yachejkin_biblijni_prigodi_na_nebi_i_na_zemli.docx)Yuriy_yachejkin_biblijni_prigodi_na_nebi_i_na_zemli.docx311 Кб2167
Скачать этот файл (Yuriy_yachejkin_biblijni_prigodi_na_nebi_i_na_zemli.fb2)Yuriy_yachejkin_biblijni_prigodi_na_nebi_i_na_zemli.fb2491 Кб2436

Пошук на сайті: