Дивовижнi пригоди капiтана мiжзоряного плавання Небрехи – Юрiй Ячейкiн

Я вжахано думав про зустрiч з майбутнiм поколiнням. Що про мене скажуть люди, коли побачать у такому, лише для лазнi, вбраннi? Яка ганьба!

Та я недовго журився. Спокiйно обдумав свос скрутне становище i заходився шукати порятунку. I де, ви думасте, я знайшов його? Не повiрите, але я буквально сидiв на ньому! Мосю рятiвницею була тигрова шкура. Я кинув уу собi на плечi i ще пiдперезався довгим смугастим хвостом. Вийшов цiлком пристойний костюм.

Одверто кажучи, не хочеться менi розповiдати про саму зустрiч. Але й мовчати не можна, бо це скидатиметься на злочинне фальшування фактiв.

Зустрiч була справдi незвичайна. Тiлькино машина часу зупинилася, як мене закидали квiтами. Квiтiв було так багато, що я просто тонув серед пелюсткiв. Довелося викликати рятувальну команду. Поети читали вiршi i поеми, оркестри грали симфонiу, ораторiу та кантати, об'сднанi хори спiвали пiсень, i все, знасте, модними "космiчними" голосами. Менi мало не позакладало, але я терпiв. Що вдiсш, концерт майстрiв мистецтв цiлком i повнiстю був присвячений одному менi.

А потiм перерiзали стрiчку i зайшли до музею.

Хочете вiрте, хочете не вiрте, а я наче прийшов до себе додому. Тут були зiбранi усi моу сувенiри! На стендах я побачив i справжнiй зуб справжнього дракона, i куряву з Чумацького Шляху, i оберемок хлорели, i грудку землi, i "Цiкаву арифметику", i значок заслуженого тренера… Знайшов я також свою люльку, протез та одяг. То ось куди вони позникали пiд час подорожi! З дозволу адмiнiстрацiу музею я негайно переодягнувся у свiй звичайний костюм.

А що Азимут виробляв! Вiн просто-таки носив мене на руках, не вiдходив анi на крок i на кожному кроцi зi мною фотографувався. А скiльки автографiв я тодi залишив! I все, мiж iншим, на палiтурках ваших книжок про мене…

Капiтан Небреха замовк i замрiяно втупився у куток кiмнати. Я його розумiв: вiн бачив картини, якi нiхто не бачив, i чув цiсу митi голоси, якi нiхто нiколи не чув.

– А звiдки ж узялася бiльярдна куля i дисертацiу небрехознавцiв?

– Ет! – схаменувся капiтан i негайно вийшов на орбiту початковоу розповiдi. – Справдi, звiдки взялася куля? Це питання турбувало всiх небрехознавцiв!

Увечерi того ж дня мене запросили на урочисте наукове засiдання. Там зiбралися усi вченi кити небрехознавства, i там я вперше почув про цю злощасну бiльярдну кулю.

Виявлясться, вона була iсторичною загадкою! Нiхто не знав, як, коли i чому з'явилася серед моух сувенiрiв. Iсторiю будьякого сувенiра вченi мужi знали назубок, а от куля "ум була не по зубах. I тому кожен науковець висував свою гiпотезу про походження цього сувенiра i запекло обстоював уу.

Але трагедiя була у тому, що я сам не знав, звiдки взялася ота бiльярдна куля! У мене уу нiколи не було. А науковцi весь час тiльки й теревенили про неу. Ну, я не хотiв ух розчаровувати, бо наука одразу втратила б з пiвсотнi докторiв i кандидатiв. I врахуйте, що кожен конче бажав, аби я пiдтвердив саме його гiпотезу.

Першим упiймав мене за гудзика i загнав у куток доктор небрехознавства з напрочуд iнтелектуальним прiзвищем – Iнтелiгатор. Не знаю чому, але я на нього дивився як на свосрiдне сполучення iнтелiгента й алiгатора. Мабуть, тому, що вiн просто ув мене очима.

Хижо свiтячи окулярами, вiн почав iнтерв'ю:

– Не крийтеся вiд мене, капiтане!

– Та я й не криюся, – заспокоював його я.

– Ви бували на планетi Луза?

Я боявся за свого гудзика i тому не заперечував :

– Атож, – кажу, – бував.

– I бачили зелене поле? – невгавав вiн.

– Авжеж, бачив.

– I кущi, на яких достигають бiльярднi кулi?

– Еге ж.

– А як тубiльцi збирають врожай?

– Ходять i збивають кулi киями!

– О! – простогнав Iнтелiгатор, вражений мосю залiзною логiкою, i необережно випустив з рук гудзика. – Генiально! Я напишу ще одну дисертацiю! – кричав менi вслiд.

Але до порятунку було ще далеко. Ледь я звiльнився вiд Iнтелiгатора, як мене полонили два спiвавтори, ух теж цiкавила тасмниця кулi.

– Ви були на планетi Вiл-Ярд? – ,гарячково запитали вони.

– Був, – не сперечався я, озираючись на всi боки.

– .А це правда, що кулi там – живi iстоти?

– Факт! – кажу. – I прудкi вони, як ртуть!

– А як же ви впiймали уу, коли кульгасте на протезi?

– Загнав у коробку дуплетом!

Та куля вже сидiла менi в печiнках. Я бачив, що коли так буде й далi, то класичне небрехознавство перетвориться на схоластичне кулезнавство. Треба будь-що добути кулю i покласти уу вдома серед моух сувенiрiв. Щоб першому-лiпшому дилетантовi було зрозумiло, звiдки вона взялася.

Ну, випручнувся я з брану небрехознавцiв i подався до мого колишнього штурмана.

– Азимуте, – кажу, – чи не час менi повертатися у свiй час?

Подивився вiн на годинник i важко зiтхнув :

– Час…

Поки Азимут заправляв машину часу секундами, хвилинами i годинами, вантажив уу тижнями, мiсяцями i роками, я пiшов у магазин спорттоварiв i придбав одну бiльярдну кулю, точний дублiкат музейноу. А коли, готуючись помандрувати у свiй час, знову переодягнувся в тигрову шкуру, я (хай уже вибачить менi директор музею!) нишком замiнив музейну кулю на щойно куплену.

Тепер небрехознавцям доведеться боронити новi дисертацiу!

I все ж при однiй думцi досi стас моторошно: а що, коли питання ще бiльше заплутасться? Адже тепер, замiсть одноу кулi, в майбутньому може виявитися двi! Тодi й гурт небрехознавцiв подвоуться!

Капiтан Небреха замовк, витрусив з люльки на чорну долоню попiл i, хитро примружившись, докинув:

– А втiм, ще побачимо. Ви чоловiк молодий i, безумовно, дочекастеся майбутнього навiть без машини часу. I коли Азимут складе iспити на атестат зрiлостi i його запросять директором до мого музею, неодмiнно приходьте на вiдкриття. Передавайте Азимутовi привiт i чекайте мене. Ми з вами ще зустрiнемося!

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: