Дивовижнi пригоди капiтана мiжзоряного плавання Небрехи - Юрiй Ячейкiн (сторінка 2)

Ча­вуннi яд­ра вiдска­кува­ли вiд цик­лопiчно­го об­личчя сфiнкса i стри­бали точнiсiнь­ко в жер­ла фран­цузь­ких гар­мат, а Нiл нев­томно нiс своу во­ди не в Се­ред­земне мо­ре, а в глиб чор­но­го кон­ти­нен­ту. Я ба­чив, як ра­би роз­би­рали пiрамiди i по камiнчи­ку роз­тя­гали хра­ми та па­лаци, по­ки в до­линi не за­лиши­лося жод­ноу бу­дови. Я ба­чив, як пус­те­ля зацвiла, i в уу джун­глях не­само­вито рев­ли жах­ливi ящу­ри. Я ди­вив­ся на все це i ти­хень­ко вiтав се­бе з тим, що моя ста­ра ко­роб­ка надiй­но за­хищас нас вiд руйнiвно­го впли­ву ча­су.

Та нас­тав мо­мент, ко­ли Зем­ля зро­била­ся го­лою, як шко­лярсь­кий гло­бус. Хiба що тiль­ки по гло­бусу не пов­за­ють бруднi сли­маки i драг­листi пот­во­ри. Але й по Землi во­ни не дов­го пла­зува­ли. Час-не­наже­ра вправ­но зли­зав ух з по­верхнi.

А потiм i са­ма Зем­ля по­чала по­волi роз­по­рошу­вати­ся i та­нути у часi!

I тодi Ази­мутовi нер­ви не вит­ри­мали.

- Капiта­не! - зой­кнув вiн. - Ви ба­чите, капiта­не? Ги­не матiнка-Зем­ля! Я збе­режу уу i бу­ду до ско­ну сво­го но­сити на серцi!

Не встиг я й­ому за­пере­чити, як вiн вис­триб­нув з ра­кети. Хоч би зас­тебнув­ся! Але для нь­ого пра­вила технiки без­пе­ки не iсну­вали.

За хви­лину вiн вже зно­ву був у ра­кетi i, хе­ка­ючи, пок­лав на пульт ве­личез­ну бри­лу чор­но­го ба­заль­ту. Але й­ому не до­вело­ся но­сити уу на серцi, бо нев­бла­ган­ний час не жа­лував й­ого.

Вiн мiняв­ся що­митi.

Спо­чат­ку зник­ли змор­шки, на­че ух ста­ран­но ви­тер­ли гум­кою. Потiм зiй­шли нанiвець ву­са. А за пiвхви­лини замiсть кре­мез­но­го штур­ма­на iз ска­фан­дра ви­зирав тон­кий, як жер­ди­на, i нез­граб­ний не­дорос­ток. Ще за п'ят­надцять се­кунд вiн уже мав га­бари­ти пер­шоклас­ни­ка i пiрнув у ска­фандр з го­ловою. Вер­шок ска­фан­дра опав, i бу­ло яс­но, що Ази­мутовi вже не виз­во­лити­ся з нь­ого без сто­роннь­оу до­помо­ги.

Я ви­ловив й­ого з надр космiчно­го одя­гу тiсу митi, ко­ли бiдо­лаха про щось не­само­вито га­ласу­вав нез­ро­зумiлою менi мо­вою. Та я все ж та­ки вто­ропав, що вiн ка­тего­рич­но ви­магав пе­люшок... .

Тре­ба бу­ло не­гай­но ря­тува­ти Ази­мута. Я блис­ка­вич­но увiмкнув усi дви­гуни i рво­нув у простiр. Я знав, що летiти­му довгi ро­ки, дот­ри­му­ючись ре­жиму со­няч­но­го про­меня. Ад­же на Землi все ма­ло вiдбу­тися з са­мого по­чат­ку i аж до су­час­но­го кiнця...

...Капiтан Неб­ре­ха ви­бив на свою чор­ну до­лоню люль­ку i закiнчив роз­повiдь:

- Ось вам при­года з груд­кою землi! Це все, що за­лиши­лося вiд ба­заль­то­воу бри­ли, яку бук­валь­но ви­дер з без­донноу пащi ча­су хо­роб­рий Ази­мут.

- А що за­лиши­лося вiд нь­ого са­мого?! - ми­моволi ви­хопи­лось у ме­не.

- Нiчо­го й­ому не ста­лося, - зас­по­ко­ув ме­не капiтан. - Ази­мут жи­вий i здо­ровий. За­раз й­ому вже оди­над­цять рокiв, i вiн нав­часть­ся у школi для об­да­рова­них дiтей.

2. РОЗ­МО­ВА З ДЗЕР­КА­ЛОМ

Ко­ли гос­тюсш у капiта­на Неб­ре­хи, нiко­ли не вга­дасш, яка нес­подiван­ка ча­тус на те­бе. Скiль­ки разiв я ба­чив й­ого по­чорнiлу вiд тю­тюну та ча­су люль­ку! Але менi й на дум­ку не спа­дало, що ця не­око­вир­на люль­ка - сди­на релiквiя сди­ноу за сво­сю космiчноiсто­рич­ною ва­гою мiжсвiто­воу зустрiчi! I це бу­ла не прос­то зустрiч двох цивiлiзацiй...

То­го теп­ло­го без­журно­го ве­чора ми сидiли на ве­рандi i слу­хали ро­ман­тичнi каз­ки мо­ря, якi з лас­ка­вим ше­рехом ше­потiли при­бережнiй рiнi про­зорi хвилi.

Капiтан Неб­ре­ха па­лив свою люль­ку. На сто­лику сто­яла полiро­вана скринь­ка з па­хучим тю­тюном. Ось капiтан вос­таннс за­тяг­нувся, ви­бив при­сок на до­лоню i ки­нув люль­ку на стiл.

На лiво­му боцi люль­ки був який­сь напiвстер­тий нез­ро­зумiлий на­пис. Я нiко­ли не на­магав­ся й­ого розiбра­ти, бо капiтан Неб­ре­ха вiль­но во­лодiв трь­ома сот­ня­ми чу­жеп­ла­нет­них мов i мiг пи­сати будь-якою з них. А в й­ого домi бу­ло стiль­ки див, що во­ни прос­то не мог­ли не вiдвер­ну­ти мою ува­гу вiд яки­хось там за­кар­лю­чок.

От­же, у­явiть мiй по­див, ко­ли люль­ка вiддзер­ка­лила­ся на гла­денькiй по­верхнi тю­тюно­воу скринь­ки, i я нес­подiва­но для са­мого се­бе про­читав на ць­ому дзер­каль­но­му вiдбит­ку прiзви­ще мо­го гос­тинно­го гос­по­даря.

- "Неб­ре­ха!" - ви­гук­нув я, вра­жений до краю.

- Що? - не зро­зумiв вiн ме­не.

- Тут на­писа­но "Неб­ре­ха", - схвиль­ова­но по­яс­нив я. - Але чо­му...

- У цiй хатi, - уро­чис­то зу­пинив ме­не мiжзо­ряний вовк, - ви знай­де­те де­сят­ки, як­що не бiль­ше, рiзних "чо­му". Але iсторiя цiсу люль­ки i справдi мо­же зда­тися цiка­вою. Ви не повiри­те, що че­рез цю не­показ­ну на пер­ший пог­ляд люль­ку ма­ло не нак­ла­ли го­ловою двi з по­лови­ною сотнi най­хо­робрiших у га­лак­тицi Мис­ливцiв, ко­жен з яких був чле­ном Всесвiтнь­ого об'сднан­ня пла­нет­них То­вариств Мис­ливцiв та Ри­балок. Як­би я запiзнив­ся ще на хви­лину...

Вiн пiдвiвся i, куль­га­ючи на лiву но­гу, пош­канди­бав до кiмна­ти. Се­кунд iз трид­цять вiн рипiв там про­тезом i ша­рудiв на по­лицях, ко­ли на­рештi по­вер­нувся з пляш­кою, при­поро­шеною гус­тим космiчним пи­лом. У пляшцi бу­ла ота кав­казь­ка рiди­на, яку ме­дичнi свiти­ла ще на свiтан­ку космiчних поль­отiв виз­на­ли ан­ти­речо­виною. Та Неб­ре­ху нiко­ли не ля­кала страхiтли­ва пер­спек­ти­ва анiгiлю­вати. З ки­шенi капiтан до­був двi склян­ки. Вiн пе­рехи­лив стан­дар­тну до­зу ан­ти­речо­вини, хук­нув, на­бив люль­ку ме­довим тю­тюном i роз­та­нув у вул­канiчних хма­рах ди­му.

- Ав­жеж, ще хви­лина - i вiд членiв Всесвiтнь­ого об'сднан­ня Мис­ливцiв та Ри­балок за­лиши­лися б самi ска­фан­дри з пот­ро­щени­ми кiстка­ми, - по­чув я з хма­ри спокiй­ний, як зав­ше, го­лос капiта­на Неб­ре­хи.

- За­галом, це ма­ла бу­ти ли­ше ве­села про­гулян­ка, то­варись­кий пiкнiк на однiй пла­нетi в сузiр'у Дра­кона, - по­чав вiн свою роз­повiдь. - ргерi правлiння вис­те­жили там прек­расну пот­во­ру. У­явiть собi гiгантсь­ку кро­коди­лячу мор­ду на змiуно­му тiлi зав­тов­шки з ра­кету. До­дай­те до цiсу хи­мери ве­летенськi кри­ла пте­родак­ти­ля, при­чепiть дов­же­лез­ний хвiст, засiяний гос­тря­ками, що над­то на­гаду­вали ста­ровиннi палi, пос­тавте усю цю над­бу­дову на двiстi п'ят­де­сят тов­щенних лап, з яких нав­себiч стир­чать жах­ливi па­зури, i ма­тиме­те пов­ний пор­трет. При­най­мнi копiю.

Цей каз­ко­вий монстр пе­рет­равлю­вав навiть камiння i вже встиг зжер­ти по­лови­ну влас­ноу пла­нети. Не бу­ло нiяких сумнiвiв, що ко­ли пот­во­ра жи­тиме i далi, во­на пог­ли­не усю пла­нету. Про наслiдки та­коу за­жер­ли­востi не хотiло­ся й ду­мати. Зро­зумiло, зник­нення цiлоу пла­нети по­руши­ло б за­кон всесвiтнь­ого тяжiння, що, без­пе­реч­но, спри­чини­лося б до без­пре­цеден­тноу космiчноу ка­тас­тро­фи в сузiр'у Дра­кона. Усi цивiлiзацiу сузiр'я бла­гали нас прий­ти не­гай­но на помiч.

Я одер­жав зап­ро­шен­ня на цi ви­датнi ло­ви за но­мером 251 i од­ра­зу по­чав го­тува­тися до стар­ту. До мо­су ста­роу ко­роб­ки летiли на­боу, за­паснi ска­фан­дри, ме­дичнi па­кети, де­сятис­твол­ки, па­ки тю­тюну, ба­лони з рiдким кис­нем, кон­серви, ящи­ки "Мис­ливсь­коу"... Сло­вом, я не мав вiль­ноу анi хви­лин­ки, щоб ще раз пе­ревiри­ти мар­шрут. А штур­ман Ази­мут був тодi у вiдпустцi.

Оче­вид­но, це й приз­ве­ло до мiзер­ноу по­мил­ки, а най­дрiбнiшi по­мил­ки, тре­ба вам ска­зати, на­бува­ють у кос­мосi воiсти­ну космiчних мас­штабiв.

Ази­мут потiм довiв менi, що пiд час стар­ту я схи­бив на якусь пiвмiль­йон­ну час­тку се­кун­ди.

Як я ли­шив­ся жи­вий, менi й досi нез­ро­зумiле. Ко­роб­ка ков­та­ла мiль­яр­ди кiло­метрiв не­перед­ба­чено­го мар­шру­ту з швидкiстю свiтла. А ко­ли пог­ли­насш Всесвiт iз швидкiстю свiтла, пе­ред тво­уми очи­ма сто­уть од­на й та ж незмiнна кар­ти­на. I сто­уть, аж по­ки поч­неш галь­му­вати. Рiч у то­му, що новi свiтловi хвилi не всти­га­ють те­бе наз­догна­ти, а давнi - од те­бе втек­ти, i ти ба­чиш ли­ше ту свiтло­ву кар­ти­ну, з якою нiздря у нiздрю ле­тиш у прос­торi. Ко­рот­ко ка­жучи, ба­чиш зас­покiй­ли­ву по­рож­не­чу i рап­том вга­няс­шся в якесь не­бес­не тiло завбiль­шки з наш Юпiтер... Ось що та­ке ман­дру­вати у Всесвiтi нав­мання.

Але я, вид­но, на­родив­ся у зо­рянiй со­рочцi або прос­то пiд щас­ли­вою зо­рею. Най­мен­ший ме­те­орит не пе­ретяв мою не­зап­ла­нова­ну тра­су. Тiль­ки ко­ли хо­дики по­каза­ли, що вже по­ра сти­шува­тися, i я на­тис­нув на галь­ма, то по­бачив, на яку не­без­пе­ку на­ражав­ся.

За усiма роз­ра­хун­ка­ми я вже мав бу­ти в сузiр'у Дра­кона, а рап­том опи­нив­ся зовсiм в iншо­му мiсцi, на ма­ловiдомiй стежцi Чу­маць­ко­го Шля­ху. Ве­ликий i Ма­лий Во­зи лед­ве бов­ванiли у зо­рянiй ку­рявi.

Я зу­пинив ко­роб­ку, аби роз­ди­вити­ся се­ред зiрок, i рап­том помiтив, що по­руч ме­не за­вис зо­релiт точнiсiнь­ко та­коу ж конс­трукцiу, як i мiй. Навiть лат­ки бу­ли од­на­ковiсiнькi. Космiчнi мiкролiтраж­ки сто­яли нiс у нiс, як со­баки, ко­ли знай­ом­лять­ся.

Менi фан­тастич­но щас­ти­ло! Отак - нi сiло нi впа­ло - зустрiти­ся з бра­том по ро­зуму в глу­хому за­кут­ку Всесвiту! Те­пер я ви­гадаю час хо­ча при­най­мнi б на орiснтацiу, бо зна­ти не знав, ку­ди за­летiв.

Я мит­тю вис­ко­чив з ко­роб­ки, а далi...

А далi, як­що ви хоч раз посмiхне­теся, я не роз­повiда­тиму!

З чу­жого зо­рель­ота теж вис­ко­чив кос­мо­навт, i тiсу ж митi вiн зак­ляк так са­мо, як зак­ляк я: вiн i я ба­чили пе­ред со­бою копiю один од­но­го!

Як­би я мав бра­та-близ­ню­ка, то й тодi б ми не бу­ли такi подiбнi. Я ба­чив по­пере­ду са­мого се­бе, вiд вусiв до про­теза! Я ба­чив се­бе з усiма под­ро­биця­ми! Од­не тiль­ки вiдрiзня­ло нас: там, де в нь­ого бу­ло пра­ве око, у ме­не бу­ло лiве, а де у нь­ого бу­ло лiве, у ме­не пра­ве. У ме­не про­тез замiсть лiвоу но­ги, а в нь­ого - замiсть пра­воу...

Ко­ли б не цi дрiбницi, нiхто б не розiбрав, де вiн, а де я.

Я сту­пив крок упе­ред з пра­воу но­ги, а вiн сту­пив з лiвоу. Ми прос­тягли один до од­но­го ру­ки, але по­тис­ну­ти ух нам не вда­лося. Менi зда­лося, нiби я тор­кнув­ся дзер­ка­ла. Вiн теж зди­вова­но звiв бро­ви. I вза­галi ми дiяли нап­ро­чуд син­хрон­но.

Ми од­но­час­но роз­зя­вили ро­та i в один го­лос привiта­лися:

- Привiт!

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Yuriy_yachejkin_divovizhni_prigodi_kapitana.docx)Yuriy_yachejkin_divovizhni_prigodi_kapitana.docx212 Кб1629
Скачать этот файл (Yuriy_yachejkin_divovizhni_prigodi_kapitana.fb2)Yuriy_yachejkin_divovizhni_prigodi_kapitana.fb2337 Кб1900

Пошук на сайті: