Дивовижнi пригоди капiтана мiжзоряного плавання Небрехи - Юрiй Ячейкiн (сторінка 11)

Це, ска­жу я вам, чу­дова пла­нета, уу або­риге­ни надiй­но при­бор­ка­ли по­году i, зро­зумiло, ут­во­рили на всiх ши­ротах ста­лий рай­ський клiмат. Перiодич­но, су­воро за графiком заз­да­легiдь зап­ла­нова­них тран­сга­лак­тичних вiдкриттiв во­ни ви­руша­ли у космiчнi ман­дри до зiрок сво­су сис­те­ми, щоб ви­яви­ти нав­ко­лишнi пла­нети i на­лаго­дити тор­го­вель­ний та куль­тур­ний обмiн з но­вовiдкри­тими свiта­ми. Окрiм то­го, ухнi вченi дослiди­ли ме­ханiку тяжiння, i вiдтодi щас­ливi жи­телi пла­нети меш­ка­ли у каз­ко­вих, лег­ких, мов пух, будiвлях, що ве­лич­но ши­ряли над розкiшни­ми лiса­ми i лу­ками.

Пе­редусiм я завiтав до Го­лов­но­го уп­равлiння всеп­ла­нет­но­го об'сднан­ня по ко­ор­ди­нацiу ту­ристсь­ких мар­шрутiв в сис­темi об­слу­ги "Тiл-ту­рис­та", ско­роче­но - ГУ­ВОКО­ТУМ­СО ТТ. Атож, мо­лодий чо­ловiче, довгi наз­ви по­люб­ля­ють не ли­ше в Со­нячнiй сис­темi. Та не в тiм рiч. Прос­то на цивiлiзо­ваних пла­нетах я зав­ше по­чинаю з офiцiй­ноу ус­та­нови. Навiщо по­невiря­тися на ву­лицях, став­ля­чи зак­ло­пота­ним або­риге­нам ди­тячi за­питан­ня, ко­ли доцiльнiше ско­рис­та­тися пос­лу­гами досвiдче­ного фахiвця.

Об­слу­гу там ор­ганiзо­вано, ска­жу вам, вiдмiнно.

Но­вень­кий су­пер-кiбер з над­зви­чай­но ви­шука­ними ма­нера­ми, не га­ючи анi се­кун­ди, люб'яз­но зап­ро­пону­вав менi док­ладний прос­пект з най­по­пулярнiши­ми ту­ристсь­ки­ми мар­шру­тами. А кiбер ще й ко­мен­ту­вав мар­шру­ти вiд се­бе.

Лед­ве я по­чав вив­ча­ти спо­кус­ливi при­нади пiдвод­но­го царс­тва, як вiн за­хоп­ле­но повiдо­мив:

- Там цiло­добо­во вис­ту­пас зве­дений ан­самбль ру­салок у суп­ро­водi ор­кес­тру три­тонiв. Ма­тиме­те змо­гу по­бачи­ти най­моднiший та­нок "хвiст"...

Пе­чери кам'яно­го вiку...

- Ще не­об­житi! - радiсно ска­зав кiбер.

Гiрсь­кий ку­рорт на куп­частих хма­рах...

- Що­ден­но зма­ган­ня на повiтря­них ли­жах!

За­вод "Тяж­маш" - не­ваго­мий iндустрiаль­ний гiгант по кон­денсу­ван­ню всесвiтнь­ого тяжiння...

- Вiль­на i не­об­ме­жена за­ряд­ка тяжiнням си­фонiв для хатнь­ого вжит­ку!

Та для ме­не усе це не бу­ло ди­виною. За час сво­ух космiчних мандрiв я й не та­ке ба­чив. Ось чо­му я лагiдно усмiхнув­ся i з не­людсь­кою ввiчливiстю за­питав фахiвця:

- Мiй пер­шо­сор­тний дру­же, а що у вас с та­ке, чо­го у прос­пектах не­ма?

- Та­ке, чо­го не­ма?! - ос­товпiв ро­бот.

Я по­бачив, що й­ого слiд зас­по­ко­ути.

- Зро­зумiло, ме­не не цiкав­лять дер­жавнi тас­мницi...

- Але ж, доб­родiю, для то­го, щоб по­бачи­ти та­ке, чо­го не­ма, тре­ба й­ти ту­ди, нiхто не знас ку­ди, - фахiвець яв­но ухи­ляв­ся вiд не­гай­но­го вирiшен­ня проб­ле­ми.

- I оце на­зивасть­ся зраз­ко­вою об­слу­гою! - ви­гук­нув я, хит­ро роз'ят­рю­ючи й­ого елек­трон­ну пи­ху.

- При чо­му тут об­слу­га? - скипiв вiн, точнiсiнь­ко як у нас, у "Бю­ро доб­рих пос­луг". - Рiч у тiм, що до ГУ­ВОКО­ТУМ­СО ТТ ще нiхто не звер­тався з та­ким ди­вовиж­ним за­мов­ленням! Зваж­те хо­ча б на те, що ми не мас­мо потрiбно­го досвiду!

- Вга­муй­те своу блис­кавки! - рiшу­че грим­нув я. - Як­би я завiтав на ва­шу пла­нету ранiше, ви б дав­но цей досвiд ма­ли. Будь­те певнi!

Моя залiзна логiка й­ого пе­реко­нала, i вiн при­мир­ли­во мо­вив:

- По­думас­мо, що для вас мож­на зро­бити...

З й­ого бо­ку це бу­ло ду­же ро­зум­не рiшен­ня. Ад­же ГУ­ВОКО­ТУМ­СО ТТ не ма­ло жод­них га­рантiй, що я не вiдвiдаю пла­нету вдру­ге. А тодi що, зно­ву су­шити елек­трон­ну пам'ять?

Ро­бот звiвся на три­ноги i по­чав за­дум­ли­во чов­га­ти з кут­ка у ку­ток по кiмнатi. З й­ого очей iскри­ло, що на­оч­но де­монс­тру­вало нап­ру­жену ро­боту усiх блокiв пам'ятi. По тих спа­лахах я з цiкавiстю спос­терiгав ево­люцiю кiбер­не­тич­ноу дум­ки.

- р! - на­рештi за­волав вiн i по­лег­ше­но за­гув. - р та­ке, чо­го не­ма! Магiстр Кiмiхла! Вiн сам вик­реслив се­бе з iсто­рич­но­го пос­ту­пу!

- Ну, от ба­чите, а ви пру­чали­ся...

- Але вра­хуй­те, - зас­терiг ме­не ро­бот, - Кiмiхла - об'скт за­боро­нений. Ро­зумiсте, сво­ум генiаль­ним вiдкрит­тям вiн мо­же за­галь­му­вати i навiть бiль­ше то­го - за­кон­серву­вати! - роз­ви­ток цiлоу цивiлiзацiу. Ми й­ого пиль­но охо­роняс­мо вiд не­обе­реж­них вiдвiду­вачiв. Особ­ли­во у цей день, сди­ний день на кожнi де­сять рокiв. Але як­що ви на­поля­гас­те...

- Так! - поз­ба­вив й­ого я ос­таннiх сумнiвiв.

- Доб­ре, для вас ми зро­бимо ви­няток, бо ви прий­шли до нас iз ви­нят­ко­вим за­мов­ленням. Ось вам пе­репус­тка. Ех, як­би ви при­летiли до нас зав­тра, я б вже нiчим не мiг вас за­доволь­ни­ти. А за та­ку страхiтли­ву про­вину ме­не б точ­но спи­сали на пе­ретоп­ку. Дя­кую вам, капiта­не, за вчас­не при­бут­тя!

Отак ми­мохiть я вря­тував вiд не­мину­чоу за­гибелi здiбно­го кiбе­ра. Страх навiть по­дума­ти, що б ста­лося, як­би я запiзнив­ся хоч на день! Та не про це мо­ва...

Вкрай заiнтри­гова­ний, я сiв у повiтря­ну колiсни­цю з поз­начкою ТТ i по­казав вiзни­ковi пе­репус­тку. Вiн зди­вова­но звiв на ме­не очi, але бiль­ше нiчим не ви­явив сво­го збен­те­жен­ня. А тодi сть­об­нув ба­тогом кри­латих ко­ней, i ми шу­гону­ли в не­бо.

Нев­довзi виз­на­чив­ся мар­шрут.

Ми летiли до сди­ноу на пла­нетi чор­ноу хма­ри, на­ужа­ченоу над­по­туж­ни­ми блис­кавка­ми. Пев­но, уу за­лиши­ли, щоб по­лоха­ти над­то до­пит­ли­вих мандрiвникiв.

Над хма­рою на повiтря­них хви­лях гой­дав­ся не­вели­кий кла­поть землi, який зни­зу пiдпи­рали ан­тигравiтацiйнi по­душ­ки. По­серед ць­ого острiвця здiй­ма­лася ста­рез­на ха­лабу­да. З ви­соко­го цег­ля­ного ди­маря в'юнив­ся ди­мок. Оцю будiвлю ото­чува­ло кiль­ка пло­дових де­рев, якi на­полег­ли­во об­ди­рала бруд­на i ох­ля­ла ко­за. На шиу у неу телiпа­лася обiрва­на мо­туз­ка...

Вiзник приш­варту­вав­ся до хвiртки так­сяк злiпле­ноу ого­рожi i по­нуро процiдив:

- Я тут по­чекаю...

Бiльш пох­му­рого мiсця я в життi не ба­чив. Оцi хир­лявi де­рев­ця зi ста­рез­ною ко­зою... Оця мо­торош­на хур­де­лиця блис­ка­вок у ть­мя­ному че­ревi без­межноу хма­ри... I тем­на будiвля, вкри­та плiсня­вою i мо­хом... Од­нак я смiли­во пош­канди­бав до неу i хо­роб­ро пос­ту­кав про­тезом у ма­сивнi ду­бовi дверi. Не маю сумнiву, що ко­ли б во­ни бу­ли на за­сувi, ух мож­на бу­ло б ви­сади­ти хiба що доб­рим об­ло­говим та­раном.

- За­ходь­те! - про­лунав ри­пучий, як iржавi шпiнга­лети, го­лос. - Не за­чине­но!

Я штов­хнув дверi, що бiль­ше па­сува­ли б до бра­ми не­велич­коу фор­тецi, i увiй­шов до бу­дин­ку.

I що ви ду­мас­те? За­тиш­ку i тут не бу­ло!

У прос­то­рому хо­лод­но­му примiщеннi бу­ло ще темнiше, нiж над­ворi. Тiль­ки ме­рех­тливi кри­вавi вiдблис­ки з напiвзруй­но­вано­го камiна ки­дали хи­мернi тiнi вiд му­зей­них тиглiв, до­потоп­них ре­торт i глекiв, якi ма­ло не впри­тул бу­ли пiдсу­нутi ра­зом зi сто­лом до зга­са­ючо­го вог­ни­ща. У цих по­суди­нах щось яв­но не спо­жив­не шипiло i буль­ка­ло.

Не­подалiк ва­ляли­ся вкритi гус­тим ша­ром пи­лу де­талi пов­но­го ри­царсь­ко­го спо­ряд­ження. Пан­цир з обiрва­ними ремiнця­ми, важкi залiзнi ру­кавич­ки, по­точе­на iржею спiдни­ця, гру­без­ний меч у во­лоха­тих од вiковiчноу ко­розiу пiхвах... От тiль­ки шо­лома се­ред ць­ого iсто­рич­но­го мот­ло­ху не бу­ло. Ма­буть, вiн пра­вив гос­по­даревi за ка­занок, бо висiв на лан­цю­гу у камiнi.

Та найбiль­ше ме­не вра­зив сам ха­зя­ун.

Це був ви­сокий, мов жер­ди­на, i ви­суше­ний, як мумiя, чо­лов'яга з дов­гою си­вою бо­родою, що зви­сала до землi i, тре­ба ду­мати, пiдмiта­ла пiдло­гу. На самi й­ого бро­ви бу­ло на­суну­то гос­тро­вер­хий чер­во­ний ков­пак, прим­хли­во роз­ши­тий мiсце­вими зiрка­ми та сузiр'ями. А на вузькi плечi бу­ла на­кину­та чор­на мантiя, геть уся роз­пи­сана ка­балiстич­ни­ми сим­во­лами з бiлоу i чор­ноу магiу. На лiво­му плечi у нь­ого сидiла пiдтоп­та­на со­ва, а в правiй руцi вiн три­мав - жах зга­дати! - ке­лих з людсь­ко­го че­репа. У ць­ому ке­лиху канiбалiв па­рува­ла мас­на рiди­на.

- Ага! - з гос­тиннiстю лю­доже­ра прох­рипiв вiн. - З'яви­лися!

Вiн вту­пив у ме­не про­низ­ли­вий па­ла­ючий пог­ляд. Та хоч якi бу­ли нес­при­ят­ливi для грун­товних дослiджень умо­ви, я помiтив, що од­не око у нь­ого бу­ло штуч­но­го по­ход­ження.

Тим ча­сом ця ака­демiчна сумiш жер­ди­ни з мумiсю зва­жила у руцi свiй страхiтли­вий ке­лих i зно­ву, трiум­фу­ючи, зах­рипiла, мов по­ганий гуч­но­мовець на святi:

- Ще хви­лина... Так, ще хви­лина, i ви б навiки втра­тили най­уро­чистiшу в iсторiу на­шого дис­ка мить...

- Дис­ка? - не зро­зумiв я,

- Так, вiн пла­вас в без­межно­му оке­анi i дав­но пiшов би на дно, як­би не три­мав­ся на трь­ох ве­летенсь­ких ки­тах... Атож, ще хви­лина, i я пе­рехи­лив би свiй магiчний ке­лих. Оце тiль­ки че­кав, ко­ли про­холо­не елiксир...

Магiстр су­нув ке­лих менi пiд нiс. Рiди­на бу­ла на ди­во смер­дю­ча.

- О, це був не­лег­кий шлях до пе­ремо­ги! - нев­га­вав маг. Вiн довiрли­во вик­ла­дав усi своу тас­мницi: - Спо­чат­ку я й гад­ки не мав про елiксир, бо на­магав­ся знай­ти ре­цеп­ту­ру фiло­софсь­ко­го ка­меня.

- Для чо­го? - за­питав я, аби щось ска­зати.

Вiн ви­рячив­ся на ме­не, нiби я бов­кнув найбiль­шу у свiтi дур­ни­цю. Та об­ме­жив­ся ли­ше зне­важ­ли­вим пог­ля­дом, але по­яс­ни­ти по­яс­нив:

- Яс­но для чо­го: щоб за­володiти усiм свiтом.

У нь­ого це зву­чало так при­род­но, нiби вiн зби­рав­ся пiти у лав­ку по хлiб.

- Еге ж, я б тодi ку­пив на зо­лото всiх мирсь­ких во­лодарiв i князiв цер­кви... Та, од­верто ка­жучи, спра­ва по­сува­лася кепсь­ко. У ме­не вже бо­рода вiдрос­ла до по­яса, а я не зру­шив навiть з мер­твоу точ­ки! Отут i пос­та­ло пи­тан­ня про елiксир.

- Чо­му? - не вто­ропав од­ра­зу я.

Моу за­питан­ня по­чали й­ого дра­тува­ти.

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Yuriy_yachejkin_divovizhni_prigodi_kapitana.docx)Yuriy_yachejkin_divovizhni_prigodi_kapitana.docx212 Кб1629
Скачать этот файл (Yuriy_yachejkin_divovizhni_prigodi_kapitana.fb2)Yuriy_yachejkin_divovizhni_prigodi_kapitana.fb2337 Кб1900

Пошук на сайті: