Дивовижнi пригоди капiтана мiжзоряного плавання Небрехи - Юрiй Ячейкiн (сторінка 12)

- "Чо­му", "чо­му"? - про­бур­чав Кiмiхла. - Яс­но чо­му: щоб по­молод­ша­ти. Ад­же це - елiксир мо­лодостi. Як­би я по­молод­шав, я мiг би роз­по­чати дослiди зно­ву. Я ж не вiдмо­вив­ся вiд ве­лич­но­го намiру за­пану­вати над усiм свiтом вiд бе­рега до бе­рега! Аж тут на ме­не чи­гала но­ва ха­лепа. У ме­не не бу­ло й ше­ляга на ек­спе­римен­ти. Ви­ходи­ло за­чаро­ване ко­ло: щоб знай­ти ре­цеп­ту­ру фiло­софсь­ко­го ка­меня, слiд бу­ло ви­най­ти елiксир мо­лодостi, а щоб ви­гото­вити елiксир, тре­ба бу­ло ма­ти фiло­софсь­кий камiнь! Що бу­ло ро­бити? Та я знай­шов вихiд - узяв i, нез­ва­жа­ючи на су­вору за­боро­ну, ви­кар­бу­вав сди­ний у свiтi не­розмiнний кар­бо­ванець. Ось вiн!

Магiстр Кiмiхла сяг­нув ру­кою у дiрку в мантiу i з радiсним зой­ком ви­добув з надр пiдклад­ки блис­ку­чу мо­нету.

- А навiщо ви утас­мни­чили цей каз­ко­вий ви­нахiд? - поцiка­вив­ся я.

Магiстр зах­ви­лював­ся.

- Яс­но навiщо: як­би я не три­мав й­ого у сек­ретi, грошi швид­ко впа­ли б до цiни би­тих че­репкiв. А яким по­битом я прид­бав би тодi не­обхiднi ре­чови­ни для елiкси­ру? I ко­му б тодi був потрiбен фiло­софсь­кий камiнь?

- А навiщо вам фiло­софсь­кий камiнь, ко­ли ви мас­те не­розмiнний кар­бо­ванець? - з'ясо­вував я.

- Бо­же мiй, ви як ма­ла ди­тина - "навiщо" та "навiщо"! Яс­но навiщо: я б до са­моу смертi не встиг би намiня­ти та­ку ку­пу гро­шей, щоб ку­пити усiх мож­новладцiв. От­же, зно­ву ж та­ки, щоб з успiхом про­вес­ти цю грандiоз­ну фiнан­со­ву опе­рацiю, не­обхiдно зва­рити елiксир!

Вiн нед­ба­ло ки­нув не­розмiнний кар­бо­ванець на стiл i обо­ма ру­ками пiдняв ке­лих.

Хи­мернi логiчнi впра­ви магiстра Кiмiхли на­вели ме­не на три­вожнi роз­ду­ми. Чи не бо­жевiль­ний вiн? Пев­но, бо­жевiль­ний! З'ухав з глуз­ду на iдеу свiто­вого па­нуван­ня. Iнак­ше навiщо су­пер-кiбе­ровi бу­ло по­сила­ти ме­не сю­ди? Тiль­ки бо­жевiль­ний мо­же опи­нити­ся у ка­тегорiу су­щого, що нас­правдi не iснус. Ад­же, хоч й­ого й ото­чус ре­аль­ний свiт, сам вiн жи­ве у ди­вовиж­но­му ви­гада­ному свiтi.

Але, на жаль, ць­ого ди­вака ки­нули нап­ризво­ляще. Жод­но­го санiта­ра! Нiяко­го наг­ля­ду! Пов­на сво­бода дiй, хоч i об­ме­жена кор­до­нами лiта­ючо­го острiвця. За та­ких умов вiн зда­тен на­кухо­вари­ти боз­на-що. Хто й­ого знас, мож­ли­во, Кiмiхла оце три­мас че­реп не з мо­лодiжним на­посм, а з страш­ною от­ру­тою? Жах! Ще ско­нас, i ме­не ж зви­нува­тять, що я був тут при­сутнiй i не за­побiг без­глуз­до­му са­могубс­тву. Вiд цих ду­мок у смер­дючiй ат­мосферi ла­бора­торiу менi по­чали вчу­вати­ся па­хощi гiрко­го миг­да­лю, якi, як вiдо­мо, влас­тивi смер­то­нос­но­му цiанiсто­му калiю.

Я вирiшив будь-що за­побiгти страшнiй тра­гедiу.

- Слу­хай­те, магiстре, - по­чав жа­хати й­ого, - а рап­том у вас у ру­ках не елiксир, а зви­чай­на от­ру­та? Звiдки ви знас­те, що ви на­вари­ли? Чи не кра­ще пос­та­вити дослiд на тва­ринi? Дай­те спо­чат­ку на­пити­ся хо­ча б козi. Тодi по­бачи­мо...

- А це iдея! - пож­вавiшав Кiмiхла. - Але не ду­май­те, що ви ме­не на­ляка­ли. Це справжнiй алхiмiчно чис­тий непiдроб­ний елiксир. Я ва­рив й­ого не нав­мання, як ви га­дас­те, а за фор­му­лою без­смер­тя, яку шу­кав де­сять дов­гих рокiв...

- Де ж во­на - оця фор­му­ла? - ви­гук­нув я, радiючи, що за­раз усе з'ясусть­ся.

- Хе-хе-хе, де фор­му­ла, пи­тас­те? - схид­но за­хихотiв магiстр. - Фор­му­лу вам не по­бачи­ти, як власнi ву­ха! Ру­копис з бо­жес­твен­ним ре­цеп­том елiкси­ру мо­лодостi я здав до надiй­ноу схо­ван­ки з сди­ною умо­вою, щоб уу вiдда­ли тiль­ки у моу власнi ру­ки. Але ходiмте до ко­зи. Хай жи­ве ста­ра, бо менi ще до бiса ро­боти, а я над усе люб­лю ко­зяче мо­локо.

Кiмiхла хлюп­нув у мис­ку омо­лод­жу­валь­но­го на­пою, i ми вий­шли надвiр.

Про­низ­ли­вий хо­лод­ний вiтер хи­лив де­рева. Чор­на бе­зод­ня ве­летенсь­коу хма­ри час вiд ча­су спа­лаху­вала слiпу­чим ме­режи­вом. блис­ка­вок. Ко­за жалiбно ме­кала.

Кiмiхла пос­та­вив пе­ред нею мис­ку i з нес­подiва­ною лагiднiстю пог­ла­див по уу збитiй у бруднi ков­ту­ни шерстi. Ко­за на­хили­лася до мис­ки i по­чала жадiбно сь­ор­ба­ти алхiмiчну рiди­ну. Все вис­мокта­ла!

I тут ста­лося ди­во. За кiль­ка се­кунд пе­ред на­ми жва­во стри­бало бiлень­ке пруд­ке ко­зеня! Тiль­ки обiрва­на мо­туз­ка ще телiпа­лася на й­ого тонкiй шиу, як ре­човий до­каз ней­мовiрноу подiу...

- Вiват! - не­само­вито за­гор­лав магiстр, не­долад­но ви­маху­ючи ру­ками. Вiват! Вiват! Вiват!

Вiн пiдхо­пив ко­зеня на ру­ки, нiжно при­тис­нув до гру­дей i, ку­мед­но пiдстри­бу­ючи, пом­чав до ха­ти. Я за­рипiв за ним слiдом.

"Ти­сяча ас­те­ро­удiв! - ви­ла­яв­ся в душi я. - I ота­ку генiаль­ну лю­дину три­ма­ють по сутi у в'яз­ницi. Та ще, замiсть су­час­них при­ладiв, пiдсу­нули се­реднь­овiчне на­чин­ня! Не­ма ж нiчо­го див­но­го, ко­ли за та­ких жах­ли­вих умов лю­дина тро­хи спри­чинить­ся i поч­не вар­ня­кати про свiто­ве па­нуван­ня або трь­ох осо­руж­них китiв..."

Магiстр ви­пус­тив ко­зеня на пiдло­гу i трем­тя­чими ру­ками схо­пив лю­дожерсь­кий ке­лих. Обид­ва й­ого ока - при­род­не i штуч­не - па­лали з од­на­ковою iнтен­сивнiстю. Вiн пiднiс мiсткий че­реп до ро­та i жадiбно вись­ор­бав все до ос­таннь­оу краплi.

Я вже був го­товий до митт­свих пе­рет­во­рень i то­му ди­вив­ся на всi очi, щоб не про­мину­ти й най­мен­шоу под­ро­бицi.

Бо­рода у нь­ого по­чала густiша­ти i вко­рочу­вати­ся... Кiлькiсть змор­щок на об­личчi знач­но по­мен­ша­ла... Стан розiгнув­ся... На­раз ста­лося зовсiм не­очiку­ване - з й­ого оч­ницi ви­пало штуч­не око i по­коти­лося по пiдлозi. А на ме­не ди­вило­ся два нор­маль­них людсь­ких ока!

Атож, магiстр Кiмiхла ди­вив­ся на ме­не! I в й­ого очах свiти­лася неп­ри­хова­на пог­ро­за!

- Хто ви? - пiдозрiло за­питав вiн, ози­ра­ючи ме­не пог­ля­дом з нiг до го­лови, нiби впер­ше по­бачив. - I як ви сю­ди пот­ра­пили?

- Та ви що? - зди­вувавсь я, хоч менi вже бу­ло не­сила ди­вува­тися. Нев­же за­були? Ви ж самi п'ять хви­лин то­му роз­повiда­ли менi про фiло­софсь­кий камiнь та елiксир мо­лодостi...

- Який фiло­софсь­кий камiнь? - пох­му­ро вирiк вiн i ки­нув швид­кий пог­ляд на ли­царськi об­ла­дун­ки. - Який елiксир мо­лодостi? Як я мiг роз­повiда­ти про те, про що й сам не маю най­мен­шо­го у­яв­лення?

- А це що? - я тиць­нув паль­цем у бiк не­розмiнно­го кар­бо­ван­ця.

В очах магiстра спа­лах­ну­ла не­побор­на лють, й­ого су­хе об­личчя спот­во­рила огид­на гри­маса. Вiн рвуч­ко стриб­нув до сто­лу i су­дорож­не за­тис­нув не­розмiнний кар­бо­ванець у руцi.

- Трик­ля­тий шпи­гун! - злiсно про­сичав вiн. - Мер­зенний зрад­ни­ку! Ти, пов­зу­чий га­де, по­милив­ся, бо прий­шов по сек­ре­ти, яких я ще не маю... Але це ос­тання по­мил­ка у твос­му зло­чин­но­му життi!

Вiн ки­нув кар­бо­ванець у дiрку в мантiу i схо­пив­ся за му­зейнi об­ла­дун­ки. Надiв на се­бе пан­цир, влiз у залiзну спiдни­цю, опе­резав­ся пу­довим ме­чем i, зловiсно посмiха­ючись, по­чав на­тяга­ти iржавi ру­кавич­ки...

- Я по­ховаю своу тас­мницi ра­зом з то­бою, прой­дисвiте! - мсти­во по­обiцяв вiн.

Я про всяк ви­падок по­зад­ку­вав до две­рей. Але ця зустрiч та­ки ма­ло не скiнчи­лася трагiчно: я сту­пив про­тезом на штуч­не око магiстра i лед­ве не впав.

А як­би впав, то, будь­те певнi, вже не пiдвiвся б, - знавiснiлий Кiмiхла, бе­зумов­но, ска­рав би ме­не.

- Бо­рони­ся, нiкчем­ний ви­род­ку! - за­ревiв магiстр, аж зах­ли­на­ючись вiд гнiву.

Вiн схо­пив­ся за меч. Та зброя не лiзла з пiхов. Пев­но, iржа доб­ре ух зце­мен­ту­вала. Це ме­не i вря­тува­ло. По­ки Кiмiхла, чер­вонiючи вiд нап­ру­ги, сми­кав ме­ча, я схо­пив й­ого штуч­не око i з усiсю мож­ли­вою швидкiстю пош­канди­бав до кри­лато­го екiпа­жа.

Рап­том за мо­сю спи­ною про­лунав мо­торош­ний звук. Це меч на­рештi зi скре­готом вилiз з пiхов.

Я бук­валь­но впав у колiсни­цю i хрип­ко гук­нув вiзни­ковi:

- Ру­шай!

Й­ого не до­вело­ся двiчi зап­ро­шува­ти. Оче­вид­но, мав досвiд. Вiн пiдвiв ба­тога i лун­ко ляс­нув по кру­пах зас­то­яних пе­гасiв.

Ос­таннс, що я ба­чив, це магiстра, який ви­маху­вав дов­же­лез­ним ме­чем i ди­ко во­лав:

- На па­лю зрад­ни­ка! На ба­гат­тя!

Роз­стеб­нутi об­ла­дун­ки гримiли на нь­ому, як кон­сервнi бля­шан­ки на опу­далi...

...Су­пер-кiбер з ГУ­ВОКО­ТУМ­СО ТТ зустрiв ме­не зi спiвчут­ли­вою посмiшкою:

- Ну що? Ба­чили та­ке, чо­го не­ма?

- Ба­чив, хай й­ому грець! Але чо­му ви вва­жас­те Кiмiхлу тим, чо­го не­ма? Прав­да, магiстр - лю­дина з ди­вац­тва­ми, але ж вiн справдi ви­най­шов цiкавi речi!

Ро­бот сум­но заб­ли­мав рiзно­колiрни­ми лам­почка­ми.

- Кожнi де­сять рокiв, - про­казав вiн, - ста­рий вiддас нам на схо­ван­ку пух­кий ру­копис i ста­вить умо­ву, щоб вiдда­ли й­ого тiль­ки й­ому осо­бис­то. У на­шому архiвi нинi зберiгасть­ся цiла ку­па аб­со­лют­но то­тож­них ру­кописiв Кiмiхли, за­галь­ний ти­раж яких вже ста­новить 217 примiрникiв.

- Чо­му ж магiстр по них не при­ходить?

- А вiн i не мо­же прий­ти. Елiксир що­разу вiдки­дас й­ого на де­сять рокiв у ми­нуле, тоб­то у той час, ко­ли вiн тiль­ки по­чинав дослiджу­вати проб­ле­ми вiчноу мо­лодостi. I вiн що­разу точ­но у де­сятирiчний строк ро­бить той са­мий ви­нахiд. Ми мас­мо 217 ру­кописiв, от­же, Кiмiхла зай­масть­ся да­рем­ною пра­цею вже 2170 рокiв. Вiн те, чо­го не­ма, бо хоч iснус по­ряд з на­ми, але жи­ве у­яв­лення­ми стра­шен­но да­леко­го ми­нуло­го. Це постiй­но iсну­ючий анах­ронiзм, жи­вий без­глуз­дий вiчний дви­гун.

Ро­бот при­сунув­ся до ме­не i з щи­рим жа­хом до­дав:

- У­яв­лясте, що ста­лося б, як­би лю­ди ско­рис­та­лися цим бо­жевiль­ним ви­нахо­дом? Людс­тво весь час туп­цю­вало б на мiсцi, пос­туп свiжоу дум­ки вмер би. I нинi навiть нас, ро­ботiв, не бу­ло б! Який жах, який жах! То що, за­пише­те нам по­дяку у кни­гу скарг! За зраз­ко­ву об­слу­гу?

- Атож, юна­че! Но­ри той без­смертний кан­ди­дат у во­лодарi свiту да­рем­но на­магасть­ся за­пану­вати на мiфiчно­му дис­ку, що три­масть­ся на трь­ох ки­тах, й­ого живi спiввiтчиз­ни­ки за­володiли Всесвiтом!!!

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Yuriy_yachejkin_divovizhni_prigodi_kapitana.docx)Yuriy_yachejkin_divovizhni_prigodi_kapitana.docx212 Кб1629
Скачать этот файл (Yuriy_yachejkin_divovizhni_prigodi_kapitana.fb2)Yuriy_yachejkin_divovizhni_prigodi_kapitana.fb2337 Кб1901

Пошук на сайті: