Дивовижнi пригоди капiтана мiжзоряного плавання Небрехи - Юрiй Ячейкiн (сторінка 13)

З усь­ого бу­ло вид­но, що цi спо­гади стра­шен­но роз­хви­люва­ли зав­жди спокiй­но­го капiта­на Неб­ре­ху. Вiн навiть за­був па­лити i ли­ше те­пер пiдсу­нув до се­бе люль­ку i га­ман. А ко­ли за­палив, то хит­ро прим­ру­жив­ся i закiнчив свою кар­ко­лом­ну роз­повiдь цiлком прис­той­ним космiчним жар­том:

- рди­не, що ме­не не­поко­уть: чи не по­доро­жую я, сам то­го не вiда­ючи, по око спри­чине­ного магiстра кож­но­го де­сятирiччя? Як­що во­но справдi так, то ли­ше за оцим ма­лень­ким су­венiром я то­рував космiчнi путiвцi 217 разiв? Ви мо­жете це збаг­ну­ти?

8. ПЛА­НЕТА, ЯКОт НЕ­МА

Я летiв до капiта­на да­леко­го мiжзо­ряно­го пла­ван­ня Неб­ре­хи як на кри­лах. Влас­не, це й справдi бу­ли кри­ла. Тiль­ки пiдводнi. По­туж­ний дво­мотор­ний ка­тер з бiли­ми лам­па­сами на бор­тах пруд­ко рiзав ку­черявi хвилi, за­лиша­ючи за со­бою доб­ре вип­ра­сува­ну сма­раг­до­ву дорiжку.

Та ось прим­хли­вим ме­режи­вом вже роз­си­па­ють­ся на при­береж­них ске­лях про­зорi хвилi. Ви­гуль­кнув з гу­щави­ни са­доч­ка верх ла­таноу-пе­рела­таноу ко­роб­ки. На­рештi!

Для та­коу тре­нова­ноу лю­дини, як я, пiдня­тися вго­ру стрiмкою стеж­кою (для зруч­ностi вiдвiду­вачiв капiтан Неб­ре­ха ви­дов­бав на нiй схо­дин­ки, кiлькiсть яких дорiвню­вала квад­ра­товi дю­жини), пробiгти зви­вис­ту сто­метрiвку че­пур­но­го са­доч­ка i од­ним стриб­ком по­дола­ти вiдстань вiд землi до ве­ран­ди бу­ло спра­вою кiль­кох хви­лин.

Але, як не поспiшав, все ж встиг помiти­ти бiля по­шар­па­ноу ча­сом i прос­то­ром ра­кети капiта­на но­вень­кий од­номiсний вер­толiт з жов­тим тав­ром МКМ у зе­лено­му колi. Яс­но, це на чер­го­вий се­анс умов­ляння при­був пиш­но­мов­ний фахiвець з Му­зею космiчних мандрiв. У по­переднiх но­тат­ках я побiжно зга­дував про ць­ого нев­томно­го мис­ливця за су­венiра­ми капiта­на Неб­ре­хи.

Цi су­венiри бук­валь­но спа­ти не да­вали працiвни­кам му­зею. Во­но й не див­но, бо по­ки капiтан Неб­ре­ха не пос­ту­пить­ся сво­уми унiку­мами, здо­бути­ми у не­забутнiх космiчних ман­драх, ко­лекцiу му­зею нiко­ли не бу­дуть пов­ни­ми.

Я ти­хень­ко про­чинив дверi вiтальнi, на­перед сма­ку­ючи радiсний зойк Неб­ре­хи, та ма­ло сам не скрик­нув вiд нес­подiван­ки. Й пiвпог­ля­ду бу­ло до­сить, аби пе­реко­нати­ся, що я поспiшав не­дарем­но: капiта­новi заг­ро­жува­ла страхiтли­ва i не­очiку­вана не­без­пе­ка.

Нинi я мо­жу з певнiстю ска­зати, що ко­ли б тодi на мос­му мiсцi опи­нив­ся сам капiтан Неб­ре­ха, вiн би з влас­ти­вою й­ому об'сктивнiстю по­чав оцю роз­повiдь так:

- Як­би то­го чор­но­го дня я запiзнив­ся бо­дай на хви­лину, у са­дибi не за­лиши­лося б жод­но­го су­венiра, i менi за­раз нi про що бу­ло б вам оповiда­ти...

Атож!

Тiль­ки-но я за­зир­нув у кiмна­ту, як щас­ли­ву посмiшку на мос­му об­личчi зас­ту­пила гнiвна гри­маса. Я доб­ре пам'ятаю цю iстот­ну де­таль, бо са­ме нап­ро­ти вхо­ду сто­яло дзер­ка­ло.

Та й хто за­лишивсь би бай­ду­жим, ко­ли б по­бачив, як у вiтальнi ме­тушить­ся роз­червонiлий вiд надмiрно­го збуд­ження мис­ли­вець за су­венiра­ми i га­ряч­ко­ве на­пихас ве­личез­ну тор­бу безцiнни­ми космiчни­ми релiквiями мiжзо­ряно­го вов­ка?

А сам капiтан Неб­ре­ха вер­хи си­дить на дра­бинцi, гос­тра верхiвка якоу, мов пiдко­рений гiрсь­кий пiк, ви­пинасть­ся з гус­тоу тю­тюно­воу хма­ри, i без­по­рад­но спос­терiгав це свавiлля. I, го­лов­не, капiтан навiть сло­ва не мо­же ска­зати без­со­ром­но­му злодiсвi або пок­ли­кати на помiч, бо з ро­та у нь­ого вiялом стир­чать дов­же­лезнi цвя­хи, а в лiво­му кут­ку ще мiцно за­тис­ну­та незмiнна люль­ка. Дим з неу ва­лус, як з дiючо­го вул­ка­на. До то­го ж i ру­ки Неб­ре­хи не вiльнi, бо в однiй вiн три­мас важ­кень­кий мо­лоток, а в другiй са­дову ло­пату.

А схвиль­ова­ний та­кою рiдкiсною на­годою по­чат­ку­ючий злодiй, як хорт, ниш­по­рить по всiх за­кут­ках i ще мас на­хабс­тво за­питу­вати:

- О вель­ми­щед­рий капiта­не, чи доз­во­лите ви менi прис­дна­ти до му­зей­ноу ко­лекцiу ще оцей справжнiй зуб справжнь­ого дра­кона? Здасть­ся, ви при­вез­ли й­ого аж iз Ма­гел­ла­новоу Хма­ри?

У вiдповiдь бра­вий капiтан тiль­ки по­нуро зас­кре­готав зу­бами i цвя­хами.

- Щи­ро дя­кую! - по-те­ат­раль­но­му вкло­нив­ся Неб­ресi му­зей­ний до­муш­ник. Я ду­маю, мiй лю­бий капiта­не, що ви не бу­дете за­пере­чува­ти, як­що я прис­днаю до ко­лекцiу та­кож вiдо­мий вам гле­чик з ку­рявою Чу­маць­ко­го Шля­ху?

Капiтан аж зас­тогнав крiзь цвя­хи вiд без­си­лоу лютi.

- А "Цiка­ва ариф­ме­тика" з Кiбе­ри? Хiба мож­на за­бути про неу? Хiба ж бу­де пов­ною на­ша ко­лекцiя без цiсу по­цуп­ле­ноу у ро­ботiв релiквiу?

Зви­чай­но, капiтан тiль­ки й мiг, що з обу­рен­ням пих­ка­ти сво­сю про­куре­ною люль­кою. А пiдступ­ний екс­пропрiатор зух­ва­ло вва­жав це ви­муше­не мов­чання за не­запе­реч­ний знак зго­ди.

Та му­шу виз­на­ти, що з су­венiра­ми вiн по­водив­ся ду­же обе­реж­но. Пе­ред тим як вки­нути якусь рiч у не­нажер­ли­ву па­щеку тор­би, вiн дбай­ли­во, на­че ма­ти ди­тину, спо­вивав уу м'якою хло­релою. Од­ра­зу бу­ло вид­но, що гра­бус не тем­ний, не­освiче­ний вар­вар, а за­коха­ний у свос дiло еру­дит. Са­ме за цю бла­город­ну вiдданiсть iнте­ресам на­уки капiтан Неб­ре­ха зго­дом ви­бачив й­ому.

Тим ча­сом еру­дова­ний злодiй за­кинув на­топ­та­ну тор­бу за плечi i чкур­нув до две­рей. Ба­чили б ви, як вiн ос­товпiв, ко­ли зне­наць­ка тиць­нув­ся но­сом у мою грiзну пос­тать! Оче­вид­но, в той трагiчний для Му­зею космiчних мандрiв мо­мент я ви­дав­ся й­ому жи­вим у­особ­ленням мо­раль­но­го ко­дек­су.

- Умiв крас­ти, умiй i очи­ма лу­пать! - су­воро нас­ва­рив­ся я на нь­ого паль­цем i пов­чаль­но до­кинув: - Лiпше ус­ти хло­релу i пас­ту, та чужi су­венiри не крас­ти!

По­ки я сповiдав на­уков­ця, капiтан Неб­ре­ха влуч­ним уда­ром заг­нав у стiну ос­таннь­ого цвя­ха, надiй­ни­ми морсь­ки­ми вуз­ла­ми прив'язав до ло­пати стро­кату стрiчку i вро­чис­то повiсив цей не­показ­ний са­довий iнстру­мент на стiну. Вiдтак спус­тився з над­хмар­них ви­сот, ки­нув на свою ро­боту оцiню­ючий кри­тич­ний пог­ляд i, вель­ми за­дово­лений, ве­село за­муги­кав собi пiд нiс ко­ман­дорсь­кий марш.

Ме­не оця нез­ро­зумiла прим­ха капiта­на вра­зила, як ко­лись й­ого звич­ка па­лити пе­ред груб­кою. Спiй­ма­ний на га­рячо­му фахiвець теж роз­зя­вив ро­та.

Так! Як­би Неб­ре­ха оз­до­бив вiталь­ню важ­ким на­мис­том якiрних лан­цюгiв, зу­бас­ти­ми ще­лепа­ми тиг­ро­воу аку­ли або хай навiть пот­ворною мумiсю брид­ко­го вось­ми­нога, я i бро­вою не повiв би. Але на вид­нотi по­чепи­ти зви­чайнiсiнь­ку ло­пату! Та ще се­ред космiчних скарбiв, яким цiни не­мас! I хоч би но­вень­ку, а то бу­валу в бу­валь­цях...

- Капiта­не, - з по­дивом за­питав я, - навiщо ви повiси­ли та­ку сумнiвну прик­ра­су?

Капiтан Неб­ре­ха нек­вапли­во ви­бив на твер­ду, як ко­пито, до­лоню попiл з люль­ки i ли­ше тодi за­гад­ко­во вiдповiв:

- Як­би наш вче­ний друг знав iсторiю оцiсу, як ви цiлком пра­виль­но виз­на­чили, прик­ра­си, вiн би сь­огоднi не га­ряч­ку­вав, а тер­пля­че че­кав бiльш слуш­ноу на­годи...

Вiд цiсу ба­гато­обiця­ючоу ти­ради на­шого вче­ного дру­га ки­нуло у пе­кучий жар. Я по­бо­ював­ся, що вiд спо­пеля­ючо­го со­рому у нь­ого зай­меть­ся во­лос­ся, i ми­моволi по­чав шу­кати очи­ма вог­не­гас­ник.

- Ав­жеж, - на­полiг капiтан Неб­ре­ха, - як­би не оця ло­пата, наш вче­ний друг не гра­бував би нинi ста­рого капiта­на, а спос­терiгав би у те­лес­коп де­сяту пла­нету Со­няч­ноу сис­те­ми.

- Де­сята пла­нета?! - за­чудо­вано пе­репи­тав я.

- Еге ж, - хо­лод­нокров­не пiдтвер­див капiтан Неб­ре­ха, - бо ця пла­нета вже з мо­мен­ту сво­го ут­во­рен­ня ма­ла солiдну ат­мосфе­ру.

Я вiдчу­вав, що й­ду га­рячи­ми слiда­ми свiжень­коу iсторiу. Мос­му хви­люван­ню не бу­ло меж. Ще б пак! Сон­це не встиг­не прий­ня­ти за обрiсм свою вечiрню морсь­ку ван­ну, як мiй блок­нот по­пов­нить­ся ще од­ним хви­лю­ючим за­писом! I хто б мiг по­дума­ти, що вiко­пом­ною вiхо­то в iсторiу космiчних дослiджень ви­явить­ся зви­чай­на ло­пата?

Але наш вче­ний друг од­ра­зу зро­бив нез­граб­ну спро­бу за­пере­чити при­голом­шли­ве повiдом­лення капiта­на Неб­ре­хи.

- Яка ще де­сята пла­нета? - за­питав вiн з та­ким ви­разом, нiби об'ув­ся кис­ли­цями. - На­уцi вiдомi ли­ше дев'ять пла­нет, що круж­ля­ють нав­ко­ло Сон­ця. Мер­курiй, Ве­нера, Зем­ля, Марс, Юпiтер... - за­гинав вiн пальцi.

- До­сить! - зу­пинив капiтан Неб­ре­ха цю скеп­тичну де­сяти­палу рахiвни­цю. - Каз­ку про дев'ять пла­нет знас ко­жен шко­ляр, який хоч раз три­мав у ру­ках пiдруч­ник з ас­тро­номiу.

Капiтан зруч­но вмос­тився у ко­ман­дорсь­ке крiсло, за­рядив люль­ку доб­ря­чою пуч­кою тю­тюну, але по­чав свою за­хоп­лю­ючу роз­повiдь ли­ше тодi, ко­ли дим з вог­не­диха­ючо­го кра­тера люль­ки за­ховав й­ого вiд очей слу­хачiв ра­зом з про­тезом i ву­сами.

- Не ду­маю, щоб навiть наш вче­ний друг на­важив­ся за­пере­чува­ти за­галь­новiдо­му iсти­ну: ас­тро­номiя дав­но вий­шла з пе­люшок кабiнет­ноу на­уки i мiцно ста­ла на но­ги прак­тично­го досвiду, - по­вагом повiв вiн. - Скiль­ки вже бу­ло вiдкриттiв, але й лосi зо­ряна на­ука по­лонить ро­ман­тикiв сво­уми незлiчен­ни­ми тас­мни­цями i нез­багнен­ни­ми за­гад­ка­ми Всесвiту. Узя­ти хо­ча б кос­мо­гонiю, роздiл ас­тро­номiу, що на­магасть­ся розв'яза­ти тас­мни­цю по­ход­ження не­бес­них тiл. Це, ска­жу я вам, мiцний горiшок! Та хоч як вче­ним важ­ко бу­ло, а гiпо­тез що­до "звiдки все взя­лося" нiко­ли не бра­кува­ло.

Щоп­равда, тут па­нував пов­ний рiзнобiй. Однi вва­жали, що пла­нети ут­во­рили­ся з хо­лод­них кам'яних брил, iншi га­дали, що з со­няч­них кра­пель, якi на­ше свiти­ло стру­сило з се­бе, як пiт з чо­ла. Третi за­пев­ня­ли, що ма­терiалом свiто­будо­ви бу­ла хма­ра га­зу, а чет­вертi до­води­ли, що то бу­ли пок­ла­ди космiчно­го шла­ку. Бу­ла навiть ви­суну­та iдея, нiби у сте­риль­но чистi во­лодiння Сон­ця ко­лись вдер­ла­ся гiгантсь­ка зiрка-заб­лу­да з ве­личез­ною си­лою тяжiння. Ну, яс­но! Свiти­ла вче­пили­ся у про­тубе­ранцi од­не од­но­го, як хлоп'ята у чуп­ри­ни. Про­тубе­ранцi летiли клоч­чям! З тих шматкiв, мов­ляв, зго­дом й ут­во­рили­ся пла­нети.

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Yuriy_yachejkin_divovizhni_prigodi_kapitana.docx)Yuriy_yachejkin_divovizhni_prigodi_kapitana.docx212 Кб1629
Скачать этот файл (Yuriy_yachejkin_divovizhni_prigodi_kapitana.fb2)Yuriy_yachejkin_divovizhni_prigodi_kapitana.fb2337 Кб1900

Пошук на сайті: