Дивовижнi пригоди капiтана мiжзоряного плавання Небрехи - Юрiй Ячейкiн (сторінка 16)

- Ще б пак! - зах­ли­нав­ся у дифiрам­бах капiтан Ко­зир на пов­них регiстрах сво­го не­мож­ли­вого го­лосу. - Як­би не отой не­потрiб, що так страхiтли­во за­харас­тив домiвку Неб­ре­хи i який, без сумнiву, вик­ли­кав би панiчний жах у будь-якоу хатнь­оу гос­по­дар­ки, людс­тво й по­нинi бу­ло б поз­бавле­не найцiннiших сторiнок всесвiтнь­оу хронiки зо­ряних зви­тяг. Але й ць­ого за­мало! Як­би не ва­ша до­пит­ливiсть вiдда­ного на­уцi дослiдни­ка, увесь цей неб­рехiвсь­кий смiтник й досi ле­жав би мер­твим ван­та­жем! Ад­же над­при­род­на скромнiсть мо­го космiчно­го ко­леги не доз­во­лила б й­ому про­хопи­тися й сло­вом про свою ко­лекцiю. Але в той же час Неб­ре­ха не ли­шить не­розв'яза­ним жод­не за­питан­ня, як­що во­но ро­зум­но пос­тавле­не. А ви, мiй вче­ний дру­же, у цiй га­лузi вiдзна­чили­ся ви­Ият­ко­вими здiбнос­тя­ми!

Атож, капiтан Ко­зир - то вам не кон­ку­рен­ти з iнсти­туту га­лак­то­логiу, якi над усе по­люб­ля­ють вiдшу­кову­вати в мо­ух пра­цях самi не­долiки.

- Ви спро­мог­ли­ся яс­кра­во зма­люва­ти ро­ман­тичнi, але й спов­ненi нес­подiва­нок i не­без­пек шля­хи до зiрок! - ревiв мiй кон­суль­тант, аж ха­тина здри­гала­ся, мов пiд час нiко­ли не бу­вало­го у Кисвi зем­летру­су. - Пер ас­пе­ра ад ас­тра! [per aspera ad astra (лат.) - крiзь тер­ни до зiрок] Але, ви­бач­те на словi, у ва­ших пра­цях на­яв­ний еле­мент ви­пад­ко­востi.

От i масш! А я тiшив­ся...

- Я не вба­чаю у ва­ших розвiдках сис­те­ми! Не вiдчу­ваю в них свiдо­мого на­уко­вого по­шукуi По­бачи­ли груд­ку землi - пи­шете про груд­ку землi, по­бачи­ли вiник з хло­рели - то й шква­рите про цю утиль­си­рови­ну... А слiд бу­ло б по­чати з го­лов­но­го! З най­дивнiшо­го!

- Цеб­то з чо­го? - спан­те­личе­но про­бель­котiв я.

Отут ус­лавле­ний капiтан Ко­зир на­хилив­ся до ме­не i, мов змов­ник, ма­ло не про­шепотiв (чим ме­не, влас­не, й найбiль­ше вра­зив):

- Про сек­рет дов­голiття нес­тарiючо­го капiта­на Неб­ре­хи... Оце i с тас­мни­ця но­мер один!

- Чо­му? - ту­по за­питав я, не год­ний хоч щось вто­ропа­ти.

- А то­му! Я знай­омий з капiта­ном не од­не столiття умов­но­го бор­то­вого ча­су, знаю, що ка­жу! Капiтан успiшно то­рував мiжзо­рянi путiвцi ще тодi, ко­ли я без­ву­сим юна­ком про це тiль­ки мрiяв. I що ж? Нинi ми виг­ля­дас­мо, як од­нолiтки, а дех­то всерй­оз вва­жас, що я старiший за Неб­ре­ху! Це факт, а не фан­тазiя: який Неб­ре­ха був ко­лись, та­кий вiн i по­нинi! Ось де хо­васть­ся й­ого найбiль­ша тас­мни­ця! А ви собi оповiдас­те про ро­ботiв та про стри­бунцiв...

Отак капiтан Ко­зир ок­реслив ве­личез­ну i, тре­ба виз­на­ти, га­неб­ну про­гали­ну в мо­ух твор­чих роз­робках. Але з якою то­варись­кою делiкатнiстю роз­крив вiн менi очi, ске­рував на магiстраль­ний на­уко­вий по­шук!

Я схви­лював­ся, мов гон­чак, що за­чув ди­чину, i рiшу­че по­тяг­нувся до сво­го ка­пелю­ха.

- Ку­ди це ви? - пiдвiвся й ха­зя­ун.

- До ка­си по­переднь­ого про­дажу квиткiв, - вiдра­пор­ту­вав я з ме­тале­вими iнто­нацiями ро­бота Ма­люка. - Зав­тра ж вилiтаю на пiвдень.

- Оце так од­ра­зу! Та ще з по­рожнiми ру­ками? Гей, Ма­люче! Ану при­готуй у путь на­шому юно­му дру­говi бу­тер­бро­ди з хло­рели i пас­ти! Та не за­будь на­топ­та­ти космiчним хар­чем тор­би­ну для слав­но­го капiта­на Неб­ре­хи! Ад валь­орем! [ad valorem (лат.) - вiдповiдно до цiни, тоб­то, гiдно осо­би]

Щи­ро ка­жучи, ко­ли я при­був до са­диби капiта­на да­леко­го мiжзо­ряно­го пла­ван­ня Неб­ре­хи, у ме­не в го­ловi вже надiй­но за­пану­вала якась суцiль­на мiша­нина з ди­ких i су­переч­ли­вих ду­мок. Жах! Де тут за та­ких нес­при­ят­ли­вих умов, ко­ли в го­ловi сум­бур замiсть зла­годи, мрiяти про плiдну на­уко­ву ро­боту? Ад­же за­галь­новiдо­мо, що доб­ре пра­ця й­де тодi, ко­ли дум­ка - од­на за всi, а всi за од­ну!

А роз­бурха­ла ме­не так за­гад­ко­ва, але слуш­на пiдказ­ка капiта­на Ко­зира.

Ко­ли i як мiг по­молод­ша­ти капiтан Неб­ре­ха? Яким чи­ном вiн спромiгся по­вер­ну­ти уже про­житi ро­ки, що виг­ля­дас на ро­вес­ни­ка капiта­на Ко­зира? Мо­же, вiн теж втра­пив у згубнi обiй­ми про­тилеж­но­го ча­су, як ото ста­лося з й­ого вiрним штур­ма­ном? Та нi. Бо нинi капiтан Неб­ре­ха не па­лив би оце пе­редi мною свою тра­дицiй­ну люль­ку, а ра­зом з Ази­мутом нав­чався б уму-ро­зуму у школi для об­да­рова­них дiтей. Чи, мож­ли­во, мiжзо­ряний вовк сво­го ча­су та­ки спо­кусив­ся та й про­дегус­ту­вав елiксир мо­лодостi з кош­марно­го ке­лиха магiстра Кiмiхли? Але й це при­пущен­ня ви­дасть­ся безпiдстав­ним. Як­би Неб­ре­ха спо­кусив­ся на оте пе­кель­не ва­риво, вiн би нинi не вiдав про доб­рий шмат з влас­ноу бiог­рафiу. Хiба ж за та­ких об­ста­вин щось ва­жить мет­рична довiдка з бю­ро за­писiв актiв гро­мадянсь­ко­го ста­ну? Ад­же Неб­ре­ха вiдвiдав Зем­лю, ко­ли ще й людс­тва на нiй не бу­лоу Ота­коу!

А вiн си­дить собi у ко­ман­дорсь­ко­му крiслi, роз­важли­во пос­моктус лю­леч­ку, нiби це не вiн шу­гав у прос­торi, а хтось iнший, старiший навiть за най­пра­давнiшу сги­петсь­ку мумiю...

Сон­це, мов яс­кра­во-чер­во­ний мiдний гонг, за­вис­ло над шов­ко­вою гладiнню розiмлiло­го мо­ря. Ден­на спе­ка по­волi роз­чи­няла­ся у дзвiнко­му, як бу­руль­ки, гiрсь­ко­му повiтрi, що спус­ка­лося зе­лени­ми схи­лами з одвiчно бiлих кряжiв.. При­рода нiби та­мува­ла по­дих, го­ту­ючись до одвiчно вра­жа­ючо­го ви­довись­ка, ко­ли со­нячнi про­менi звiль­нять не­бо по всь­ому вид­нокраю i вiдчи­нить­ся ве­летенсь­кий iлюмiна­тор в чор­ну кра­су зо­ряно­го без­межжя. Чи зна­ли б ми щось про Всесвiт, про нез­багнен­не да­лекi свiти, як­би Зем­ля обер­та­лася в сис­темi двох або й трь­ох Сонць i нiч нiко­ли б не огор­та­ла пла­нету, ча­ру­ючи i хви­лю­ючи сво­уми не­бес­ни­ми при­нада­ми i тас­мни­цями? Чи по­роди­ла б Зем­ля-матiнка за умов нескiнчен­но­го, нев­ми­рущо­го дня Пто­лемея, Джор­да­но Бру­но, Галiлео Галiлея, Iса­ака Нь­юто­на та Аль­бер­та Ей­нштей­на? Ми лю­бимо свiтлий, со­няч­ний день - час працi й творiння, але ми лю­бимо i тас­мничi ча­ри ночi - час мрiй, ко­хан­ня i роз­думiв. Що ж бiль­ше ва­жить - день чи нiч? Не знаю. Але без зо­ряних но­чей не бу­ло б зо­ряних буднiв. Сон­це да­ло землi Жит­тя, нiч - Дум­ку... Ось уже над обрiсм бла­кит­ною пер­ли­ною засвiти­лася Ве­нера. Ще тро­хи, i в до­пит­ливi очi лю­дей зно­ву бен­тежно втуп­лять­ся срiбнi, нез­во­рушнi очi га­лак­тик...

Та годi фiло­софс­тву­вати. Час бра­тися i до дiла. Зреш­тою, я при­ман­дру­вав аж на Чор­но­морсь­ке уз­бе­реж­жя не для то­го, аби по­Дум­ки про­дира­тися крiзь дiалек­тичнi хащi. Але, ска­жу на­перед, я й гад­ки тодi не мав, що моу роз­ду­ми бу­ли тодi цiлком слушнi, бо ух про­дов­жив сво­сю хи­мер­ною оповiддю капiтан Неб­ре­ха...

- Капiта­не, - хит­ро за­кинув я га­чок, рiшу­че бе­ручись до спра­ви, зап­ри­сяга­юся усiма зна­ками Зодiака, що ви - та­ки ди­вовиж­на лю­дина.

Неб­ре­ха пиль­но глип­нув на ме­не крiзь ви­пад­ко­ве вiкон­це у хма­рах ото­чу­ючо­го й­ого тю­тюно­вого ди­му, але нiчим не за­пере­чив мо­го, слiд виз­на­ти, вель­ми зух­ва­лого, хоч i цiлком спра­вед­ли­вого, твер­джен­ня.

- Ко­ли ди­виш­ся на вас, - виспiву­вав я сво­су, - ми­моволi спа­дас на дум­ку, що ви не старiсте, як i сам Всесвiт. Он капiтан Ко­зир ка­же, що ви то­рува­ли мiжзо­рянi путiвцi ще тодi, ко­ли вiн без­ву­сим юна­ком про це тiль­ки мрiяв, а нинi виг­ля­дас­те на й­ого од­нолiтка. Бiль­ше то­го: дех­то вва­жас, що капiтан Ко­зир старiший за вас!

Я пе­редих­нув, щоб за­пита­ти про го­лов­не:

- Пев­но, ви, капiта­не, на яки­хось свiтах за­володiли сек­ре­том дов­голiття?

- Точнiше бу­ло б ска­зати не "на свiтах", а "на чор­но­тах", - за­гад­ко­во за­ува­жив капiтан Неб­ре­ха, який по­над усе по­люб­ляв аб­со­лют­ну точнiсть у виз­на­чен­нях. - Окрiм то­го, не я за­володiв отим сек­ре­том, а сек­рет дов­голiття за­пану­вав над мо­сю скром­ною осо­бою... Але скажiть, мо­лодий чо­ловiче, чи не мiй зо­ряний ко­лега, про яко­го ви оце бу­ли лас­кавi зга­дати, на­по­умив вас на такi хитрi пiдсту­пи? - за­питав вiн i за­вер­шив свою дум­ку в улюб­ленiй ма­нерi капiта­на Ко­зира: - Хiк Ро­дус, хiк саль­та!

З мо­го бо­ку бу­ло б без­глуз­до за­пере­чува­ти. Ще вва­жати­ме Неб­ре­ха ме­не за без­со­ром­но­го хваль­ка, який прив­ласнюс чужi гiпо­тези! Ад­же га­лак­тичний вовк зовсiм нед­вознач­но про­циту­вав за­вер­шу­валь­ний ря­док з бай­ки Езо­па про од­но­го хваль­ка, кот­рий за­пев­няв, що на ос­тровi Ро­дос вiн ро­бив ней­мовiрно дов­же­лезнi стриб­ки, та ще по­силав­ся на ви­гада­них свiдкiв. А й­ому ска­зали, що свiдки не потрiбнi i яду­че до­дали: "Тут Ро­дос, тут i стри­бай". Атож! Вiд зо­ряно­го бу­валь­ця не­сила при­хова­ти жод­ноу тас­мницi!

- Ва­ша прав­да, - му­сив виз­на­ти я. - Але й сам капiтан Ко­зир да­рем­но су­шить го­лову над ва­шою за­гад­ко­вою вiко­вою влас­тивiстю. Во­но й справдi, ко­ли по­диви­тися на вас...

- Як­би сво­го ча­су, - зу­пинив мою не­долу­гу ба­лака­нину капiтан Неб­ре­ха, я не на­важив­ся на жас­кий i вель­ми не­без­печний ек­спе­римент, ви б нинi не ма­ли честi вив­ча­ти ме­не, хiба що на архiвнiй фо­токартцi...

Вiн на хвиль­ку за­мовк, аби ввiмкну­ти шнур елек­тро­кав­ни­ка в ро­зет­ку, роз­клав на жур­наль­но­му сто­лику люль­ку, тю­тюн, сiрни­ки та попiль­нич­ку, аби що­митi бу­ли на­пох­ватi, i за­дум­ли­во до­кинув:

- Ав­жеж, як­би сво­го ча­су я не на­разив влас­но­го жит­тя на не­без­пе­ку, я б нiко­ли не по­бачив га­лак­ти­ку Чор­них Сонць, i нинi, на­пев­но, не я, а капiтан Ко­зир за­бирав би у вас до­рогоцiнний час космiчни­ми спо­гада­ми.

Як не с, а Неб­ре­ха та­ки вмiс iнтри­гува­ти, Самi по­думай­те - га­лак­ти­ка Чор­них Сонць! Бр-р! Аж му­раш­ки по спинi бiга­ють, нiби ти си­диш не на бе­резi мо­ря, а за­вис у космiчно­му прос­торi в ска­фандрi з про­бо­уна­ми завбiль­шки з най­дрiбнiшо­го мiкро­ба.

А капiтан Неб­ре­ха хлюп­нув у фiлiжан­ки по кавi i нек­ва­пом по­чав свою ди­вовиж­ну роз­повiдь.

- Усе по­чало­ся з так зва­ноу ен­тропiу, або, ко­ли простiше ска­зати, сис­те­матич­но­го збiль­шен­ня ха­осу у Всесвiтi.

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Yuriy_yachejkin_divovizhni_prigodi_kapitana.docx)Yuriy_yachejkin_divovizhni_prigodi_kapitana.docx212 Кб1630
Скачать этот файл (Yuriy_yachejkin_divovizhni_prigodi_kapitana.fb2)Yuriy_yachejkin_divovizhni_prigodi_kapitana.fb2337 Кб1901

Пошук на сайті: