Дивовижнi пригоди капiтана мiжзоряного плавання Небрехи - Юрiй Ячейкiн (сторінка 17)

Ко­ли я впер­ше на­читав­ся про тую ен­тропiю, то аж мо­торош­но ста­ло. З ма­тема­тич­них фор­мул з усiсю оче­виднiстю вип­ли­вало, нiби вже й паль­цем кив­ну­ти не­без­печно. Бо кив­ну­ти паль­цем - це зро­бити пев­ний рух, тоб­то по­сили­ти нав­ко­ло се­бе си­лове по­ле, от­же, ще в бiль­ший енер­ге­тич­ний ха­ос за­нури­ти всесвiтню ен­тропiю. I сло­во ж ви­гада­ли ге­монсь­ке яке! Та спра­ва не в словi, а в то­му, що, мов­ляв, ко­ли той ха­ос дiй­де кри­тич­ноу межi, весь Всесвiт ви­бух­не, як цис­терна з бен­зи­ном, ко­ли ту­ди вки­нути за­пале­ного сiрни­ка. Мо­жете собi це у­яви­ти? Весь Всесвiт у спо­пеля­ючо­му вогнiу

Над тiсю ен­тропiсю не один вче­ний по­сивiв i ви­сушив собi мо­зок. З фор­мул нед­вознач­но вип­ли­вало, що аби вря­тува­ти наш рiдний Всесвiт вiд не­мину­чоу по­гибелi, не­обхiдно штуч­но змен­ши­ти фа­таль­не на­копи­чен­ня ен­тропiу. А як й­ого змен­ши­ти, ко­ли усi га­лак­ти­ки, ту­ман­ностi, сузiр'я i свiти­ла-оди­наки що­митi вип­ромiню­ють та­ку си­лу енергiу, що уу навiть порiвня­ти не­мож­ли­во з енер­ге­тич­ним по­тенцiалом не­щас­но­го паль­ця. При­мусо­во га­сити зiрки, чи що? Чи, мо­же, ви­моро­зити усi га­лак­ти­ки? Та по­ки од­ну зiрку заллсш, як дру­га вже десь на­родить­ся. Ав­жеж, хи­мер­на та шту­ка ен­тропiя!

Але ме­не весь час не по­кида­ла дум­ка, що як­би з бо­ку ен­тропiу справдi iсну­вала якась ре­аль­на заг­ро­за, Всесвiт ще мiль­яр­ди рокiв то­му так ба­бах­нув би, що й ас­те­ро­удiв бу­ло б не зiбра­ти. А пла­нет - i по­готiв. Замiсть пла­нет­них сис­тем нав­ко­ло бу­яючих Сонць кру­тили­ся б вог­неннi ко­леса...

Чо­му ж сво­го ча­су Всесвiт не ви­бух­нув i досi не ви­бухас? Вис­но­вок один: не ви­бухас за бра­ком доб­роу кон­денсацiу ха­осу. А ку­ди ж тодi по­ринас про­мене­ва енергiя? Хто вис­моктус i пог­ли­нас уу кри­тичнi над­лишки? Ад­же прос­то узя­ти та й ви­пару­вати­ся во­на не мог­ла, бо це су­пере­чило б за­коновi збе­режен­ня енергiу.

Але нав­ряд чи хто вiдшу­кав би на цi за­питан­ня прис­тойнi вiдповiдi, як­би од­но­го ра­зу я не опи­нив­ся в га­лак­тичнiй сис­темi Чор­них Сонць.

Не бу­ду кри­тися, ме­не прой­няв ми­мовiль­ний жах, ко­ли я впер­ше уздрiв чорнi сузiр'я i вугiльнi ту­ман­ностi на тлi бiло­го i блис­ку­чого, мов гiрсь­кий снiг, космiчно­го прос­то­ру. Зро­зумiй­те ме­не вiрно: щой­но, якiсь мiзернi се­кун­ди то­му, я ми­лував­ся звич­ною па­нора­мою Всесвiту - ве­селим ме­режи­вом яс­кра­вих зiрок на тра­дицiй­но чор­но­му ок­са­мито­вому фонi, аж рап­том масш - суцiль­не ся­юче мо­локо, або, як­що зма­люва­ти точнiше, чис­те, про­менис­то-бiле по­лот­но, не­щад­но про­шите ки­мось з дро­бови­ка, за­ряд­же­ного рiзно­калiбер­ним шро­том. Розмiром од го­лов­ки англiй­ськоу шпиль­ки до ква­соли­ни.

Бу­ло вiд чо­го вжах­ну­тися - та­кими ней­мовiрни­ми нес­подiван­ка­ми Всесвiт ще нiко­ли ме­не не при­гощав. Про всяк ви­падок, я при­пус­тився зас­покiй­ли­воу дум­ки, що ото пер­ший з навiга­торiв зiткнув­ся з якимсь не вiдо­мим на­уцi, фе­номе­наль­ним космiчним ма­ревом. А вирiшив так то­му, аби не при­пус­ти­тися гiршоу дум­ки - що це в ме­не вiд ста­ростi зiр зiпсу­вав­ся. I в який не­дореч­ний мо­мент - ко­ли я ман­дру­вав у часi i прос­торi сам один, бо мiй вiрний штур­ман Ази­мут вже вiдвiду­вав шко­лу для об­да­рова­них дiтей. Гiрко зро­било­ся менi. У Всесвiтi навiть та­ка дрiбни­ця, як тер­мо­метр, що вий­шов з ла­ду, мо­же ста­ти фа­таль­ною. А що вже ка­зати, ко­ли роз­ладнасть­ся сам навiга­тор?

"Ех, капiта­не, ста­рий мiжзо­ряний вов­чись­ко! - по­чав сам по собi справ­ля­ти па­нахи­ду. - Вiку в те­бе, рев­ма­тику (а рев­ма­тизм я прид­бав, ко­ли за­губив но­гу, - пiсля ка­тас­тро­фи на ко­метi Гал­лея), як у ко­зи хвос­та!"

Во­но дiй­сно - по­жив, нiвро­ку. Таж хiба я тодi га­дав, що отой солiдний ба­гаж рокiв ме­не, зреш­тою, i вря­тус? Атож! Як­би то­го ра­зу мiй штур­ман був на бор­ту, вiн би вже нiко­ли не хо­див до шко­ли об­да­рова­них дiтей - й­ому, без сумнiву, заб­ракло б про­житих рокiв, щоб вий­ти з тiсу ска­женоу при­годи жи­вим i здо­ровим...

Але по­вер­не­мося до роз­повiдi.

Справжнiй дослiдник, до­щен­ту вiдда­ний на­уцi, нiко­ли не гу­бить­ся за будь-яких об­ста­вин. Ко­ли iншi втра­ча­ють го­лову, панiку­ють i внаслiдок без­слав­но ги­нуть без уся­коу ко­ристi для людс­тва, справжнiй на­уко­вець спокiй­но вив­ча­тиме но­ве для се­бе яви­ще. Скажiмо, що зро­бив ста­роримсь­кий вче­ний Плiнiй Мо­лод­ший, ко­ли вул­кан Ве­зувiй ви­вер­гав по­лум'я i сiрку, хо­ва­ючи пiд маг­мою Гер­ку­ланум i Пом­пею? Полiз у са­ме пек­ло, аби док­ладно вив­чи­ти страхiтли­ве стихiй­не яви­ще!

Зро­зумiло, я навiть не ду­мав рiвня­тися до ге­ро­уч­но­го вчин­ку Плiнiя. Вiн пiшов у во­гонь на очах у лю­дей, от­же, бу­ли свiдки, якi зво­руш­ли­во засвiдчи­ли й­ого без­межну вiдданiсть на­уцi. А я дiяв за на­бага­то гiрших об­ста­вин, самiтний, як па­лець, боз­на на якiй вiдстанi вiд матiнки-Землi, от­же, як­би за­гинув, нiко­му бу­ло б зга­дати про вiдчай­душ­ну смiливiсть капiта­на Неб­ре­хи.

Але хоч за яких нес­при­ят­ли­вих умов опи­нив­ся, ро­зуму не втра­тив. У ра­кетi нез­викло свiтло, як вночi на свят­ко­вому Хре­щати­ку, а я собi нез­во­руш­но спос­терiгаю по­ведiнку чис­ленних навiгацiй­них при­ладiв. Як не див­но, а во­ни теж не по­кази­лися. Що то зна­чить - осо­бис­тий прик­лад ко­ман­до­ра! Ко­ли див­лю­ся - ти­сяча ас­те­ро­удiв! - по­каж­чик шу­кача пла­нет вка­зус на на­явнiсть з лiво­го бор­ту чи­мало­го космiчно­го тiла, при­дат­но­го до жит­тя. Вiдстань - яки­хось кiль­ка де­сяткiв ти­сяч кiло­метрiв.

Пла­нета!!!

Тiль­ки за умов ото­го не­само­вито­го штуч­но­го освiтлен­ня я не помiтив уу не­оз­брос­ним оком.

"Оце по­щас­ти­ло! - зрадiв я. - Бу­де твер­дий грунт пiд но­гами! Хай хоч на ку­ряв­них сте­жинах цiсу да­лекоу пла­нети за­лишать­ся моу слiди..."

Та, ска­жу я вам, менi по­щас­ти­ло ще бiль­ше, нiж я сподiвав­ся, - пла­нета бу­ла гус­то за­селе­на ро­зум­ни­ми iсто­тами. На жаль, но­вовiдкри­та цивiлiзацiя, на пер­ший пог­ляд, не яв­ля­ла нiчо­го цiка­вого для космiчноу iсто­тологiу. Не бу­ло у меш­канцiв пла­нети трь­ох, а то й чо­тирь­ох очей замiсть двох, не но­сили во­ни на макiвцi ву­сикiв-ан­тен замiсть нор­маль­них вух, не стри­бали, спи­ра­ючись на пруж­ний м'язис­тий хвiст, i не ма­ли крил, хо­ча б у виг­лядi ма­лих атавiстич­них вiдросткiв. Во­ни бу­ли подiбнi до мо­ух за­губ­ле­них у зо­рянiй бе­зоднi зем­лякiв, як двi краплi дис­тиль­ова­ного H2O. Копiу лю­дей та й годi! Не кри­юся, як­би не суцiль­но ся­юче не­бо й чор­не, хо­лод­не ко­ло замiсть сон­ця у зенiтi, я б тодi запiдоз­рив, що яки­мось нез­багнен­ним чи­ном по­вер­нувся на рiдну пла­нету.

Та оця вра­жа­юча подiбнiсть не за­вади­ла тубiль­цям зустрiти ме­не з не­бува­лою уро­чистiстю. Ви б тiль­ки ба­чили, як ме­не зустрiча­ли! Нiде до то­го я не чув та­ких пал­ких вiтань, та­кого радiсно­го га­ласу, нiде не спос­терiгав та­кого непiдроб­но­го по­диву i бур­хли­вого, як мо­ре, зах­ва­ту, на жоднiй пла­нетi не ба­чив стiль­ки за­хоп­ле­них очей i щи­рих, спов­не­них лю­бовi та без­межноу сим­патiу усмiшок, як на цiй... Сто Чор­них Сонць на мою го­лову, ко­ли я хоч на пiвсло­ва пе­ребiль­шую!

Од­нак ви й самi збаг­не­те си­ту­ацiю, ко­ли я вам оце повiдом­лю, що там­тешнiй бiлий кос­мос був не ма­ревом, а най­справжнiсiнь­кою одвiчною ре­альнiстю. Але док­ладно про це пiзнiше. Ска­жу тiль­ки, що за та­ких, зда­вало­ся б, не­нор­маль­них при­род­них умов або­риге­ни пла­нети, не­залеж­но з яко­го бо­ку уу во­ни меш­ка­ли, нiко­ли не ба­чили ночi, бо уся пла­нета з усiх бокiв бу­ла ото­чена бе­зупин­ним вiковiчним ден­ним освiтлен­ням. А що з ць­ого вип­ли­вас?

Ось що.

Тубiльцi й гад­ки не ма­ли про iншi свiти. Ад­же, щоб по­бачи­ти свiтло да­леких зiрок, потрiбна нiч, а нiч ум не сни­лася навiть у хво­роб­ли­вому мо­роцi. Отож во­ни не бу­ли мо­раль­но пiдго­тов­ленi до мож­ли­вого вiзи­ту iншоп­ла­нет­них братiв по ро­зуму, як iншi цивiлiзацiу, котрi ма­ють зо­ряне не­бо над го­ловою i очi, щоб на нь­ого ди­вити­ся. А навiть для мо­раль­но пiдго­тов­ле­них цивiлiзацiй при­бут­тя iншо­мов­них космiчних мандрiвникiв подiя ве­личез­ноу всесвiтньо-iсто­рич­ноу ва­ги, яка стихiй­но i вод­но­час за­кономiрно пе­рет­во­рюсть­ся на три­вале всеп­ла­нет­не i все­народ­не свя­то. Тож якою му­сить бу­ти радiсть iстот без хоч та­коу-ся­коу мо­раль­ноу пiдго­тов­ки?

Так, для них це бу­ло ди­во з див! Лю­дина, та­ка ж, як i во­ни, рап­том впа­ла з не­ба! Як­би тубiльцi бу­ли ди­куна­ми, во­ни не­одмiнно вва­жали б ме­не за Все­вишнь­ого i все­верхнь­ого бо­га. Та, на щас­тя, нiякi за­бобо­ни i релiгiу на цiй каз­ковiй пла­нетi ще не на­роди­лися. З ць­ого бо­ку у них все ще бу­ло по­пере­ду. Але аж нiяк не з мо­су про­вини...

Од­не сло­во, зустрiча­ли ме­не ви­нят­ко­во, бо нiхто не сподiвав­ся на прик­ре не­поро­зумiння, що вже чи­гало на всiх, а особ­ли­во на ме­не. Нес­подiван­ки на но­вих пла­нетах зав­ше сип­лють­ся, як з ро­гу дос­татку.

Я в ото­ченнi ака­демiкiв, зо­дяг­ну­тих в ста­ровиннi мантiу, i си­вобо­родих про­фесорiв з не­бува­лими труд­но­щами про­дирав­ся крiзь роз­бурха­ний на­товп, нев­томно вiдповiдав на нев­щу­ха­ючi вiтальнi ви­гуки, сам про­мов­ляв для го­дить­ся поз­до­ровнi сло­ва, нес­хибно про­сува­ючись до три­буни. Знас­те, пе­ребу­ван­ня на чужiй пла­нетi не­одмiнно по­чинасть­ся з три­буни, з вро­чис­тих, iсто­рич­ноу ва­ги про­мов, з ба­гато­тисяч­но­го мiтин­гу на честь пер­шо­го кон­такту. Не знаю, вiд ко­го це пiшло, а та­кий вже за­веде­но се­ред ви­соко­роз­ви­нених цивiлiзацiй за­галь­нов­сесвiтнiй по­рядок, що зай­вий раз свiдчить про спiльнi за­кономiрностi у роз­витку iнте­лек­ту­аль­но­го пос­ту­пу.

Ледь ми дiста­лися до три­буни, як не­озо­рий на­товп по­чав скан­ду­вати:

- Iнтерв'ю! Iнтерв'ю! Iнтерв'ю! Про­мовцiв на ми­ло!

Отож опи­нив­ся я пе­ред ше­рен­гою мiкро­фонiв, i роз­по­чало­ся оте зна­мени­те iнтерв'ю, яке тран­слю­вало­ся по всiй пла­нетi i че­рез яке я впер­ше у свос­му життi пот­ра­пив до психiат­ричноу лiкарнi. Але хто ж на мос­му мiсцi мiг би оцю ха­лепу пе­ред­ба­чити? Ко­му спа­ло б на дум­ку, що прав­ди­ва роз­повiдь про успiхи зем­ноу на­уки i технiки бу­дуть сприй­нятi як безвiдповiдальнi те­ревенi не­сумнiвно­го бо­жевiль­но­го?

Вiд та­ких нес­подiва­нок й справдi мож­на з'уха­ти з глуз­ду.

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Yuriy_yachejkin_divovizhni_prigodi_kapitana.docx)Yuriy_yachejkin_divovizhni_prigodi_kapitana.docx212 Кб1629
Скачать этот файл (Yuriy_yachejkin_divovizhni_prigodi_kapitana.fb2)Yuriy_yachejkin_divovizhni_prigodi_kapitana.fb2337 Кб1901

Пошук на сайті: