Дивовижнi пригоди капiтана мiжзоряного плавання Небрехи - Юрiй Ячейкiн (сторінка 18)

- Вель­ми­шанов­ний капiта­не Неб­ре­хо, - со­лод­ко заспiвав най­сла­ветнiший мiсце­вий га­зетяр, весь - з го­лови до п'ят - обвiша­ний фо­то­апа­рата­ми, звiсно, ми ще не мо­жемо ро­бити ос­та­точ­них вис­новкiв, бо на­ше iсто­рич­не знай­омс­тво по­ки що над­то по­вер­хо­ве, але, су­дячи з ва­ших побiжних те­оре­тич­них за­ува­жень, ма­нери мис­лення i технiчно­го спо­ряд­ження, нашi цивiлiзацiу пе­ребу­ва­ють на од­но­му рiвнi суспiль­но­го пос­ту­пу. Чи, мо­же, я по­миля­юся?

- Га­даю, що ва­ша гiпо­теза не­помиль­на, - вiдповiв я. - Мiж iншим, я теж, i зваж­те - цiлком са­мостiй­но, дiй­шов до то­тож­них вис­новкiв,

- Прис­мно чу­ти! - при­яз­но осмiхнув­ся га­зетяр, а на­товп ви­бух­нув гуч­ни­ми, дов­го не сти­ха­ючи­ми оп­леска­ми. - Якi ж, як­що це не дер­жавний сек­рет, пер­спек­ти­ви роз­витку ва­шоу на­уки i технiки?

Це бу­ла вiдповiдаль­на мить. Ад­же я в кiль­кох сло­вах му­сив зма­люва­ти ве­лич людсь­коу дум­ки. Я з гордiстю за до­сяг­нення мо­ух зем­лякiв роз­повiв про штуч­ний харч у таб­летках, про енер­ге­тичнi греблi на рiчках, про ко­баль­товi гар­ма­ти як лiку­валь­не зна­ряд­дя, роз­повiв, що на­ука сяг­ну­ла та­кого ве­летенсь­ко­го рiвня, що лю­динi вже не­сила опа­нува­ти уу в усiх роз­ма­утос­тях, i то­му на до­помо­гу уй прий­шли елек­трон­но-об­числю­вальнi ма­шини i спецiалiзо­ванi ро­боти, що лю­ди на­писа­ли мiль­яр­ди томiв ху­дожнь­оу i на­уко­воу лiте­рату­ри, хоч кож­на ок­ре­ма лю­дина нез­датна за свос жит­тя про­чита­ти бiль­ше як де­сять ти­сяч томiв. А ко­ли я по­чав оповiда­ти про не­чуванi успiхи кiбер­не­тики i суцiль­ноу ав­то­мати­зацiу, га­зетяр зди­вова­но за­питав :

- А навiщо вам усе це?

- Як це навiщо? - у свою чер­гу за­питав я. До то­го ж спос­терiг, що ба­гато­тисяч­ний на­товп якось нас­то­роже­но зас­тиг.

- Навiщо ви ус­клад­нюсте собi жит­тя? - уточ­нив свос за­питан­ня га­зетяр.

- Хiба ж за­дово­лен­ня усiх ду­хов­них i ма­терiаль­них пот­реб - це ус­клад­нення жит­тя? - ук­рай вра­зив­ся я. - На­ша ме­та - ду­хов­но вiль­на, гар­монiй­но роз­ви­нута лю­дина!

- Про яку ж ду­хов­ну сво­боду мо­же й­ти мо­ва, ко­ли лю­дина у свос­му пов­сякден­но­му життi в усь­ому за­лежить вiд про­мис­ло­во-технiчно­го по­тенцiалу? - вже зовсiм кис­ло за­питав iнтерв'ю­ер, а в й­ого очах з'яви­лися по­лох­ливi вог­ни­ки. - Хiба ж мож­ли­вий гар­монiй­ний роз­ви­ток за умов примiтив­ноу вузь­коу спецiалiзацiу?

Я не го­ден був хоч щось вто­ропа­ти. Над ве­личез­ним май­да­ном, вщерть за­пов­не­ним тубiль­ця­ми, за­вис­ла зловiсна цвин­тарна ти­ша.

А за­розумiлий iнтерв'ю­ер по­зад­ку­вав вiд ме­не на кiль­ка крокiв, узяв у ру­ку, мов ка­меню­ку, важ­кень­кий фо­то­апа­рат i во­роже мо­вив:

- Як вам не со­ром, капiта­не? Лiтня лю­дина, а про­пагус­те ма­шин­не рабс­тво, кли­чете на­зад, до мо­року се­реднь­овiччя! А мо­же, ви зовсiм нiякий не капiтан? Мо­же, ви втiкач з при­тул­ку для ура­жених га­неб­ни­ми пе­режит­ка­ми ми­нуло­го? Мо­же, усi вашi те­ревенi - атавiстич­ний про­яв хво­роб­ли­воу фан­тазiу?

Вiн та­ки не­дар­ма зад­ку­вав i оз­бро­ув­ся фо­то­апа­ратом! Та це й­ого не вря­тува­ло. Я од­ним ско­ком опи­нив­ся бiля нь­ого, згрiб в обiй­ми i за­волав:

- Гей, лю­ди! Клич­те швид­ку до­помо­гу! Бо­жевiль­ний на три­бунi!

Му­шу виз­на­ти, що двiчi кли­кати швид­ку до­помо­гу не до­вело­ся. Те, що я тiль­ки те­пер збаг­нув, при­сутнi, пев­но, зро­зумiли од­ра­зу, i ма­шина з чер­во­ним хрес­том бу­ла вик­ли­кана заз­да­легiдь. Во­на з про­низ­ли­вим вит­тям вже про­сува­лася крiзь на­товп до три­буни. А ко­ли з неу си­пону­ли ста­турнi санiта­ри, я по­лег­ше­но зiтхнув.

Аж тут ста­лося ней­мовiрне. Замiсть при­бор­ка­ти здурiло­го iнтерв'ю­ера, во­ни мов­чки по­чали вик­ру­чува­ти ру­ки менi.

- Ви що, всi тут при­чиннi? - об­ра­зивсь я. - Хiба ж так зустрiча­ють iншоп­ла­нет­них гос­тей? Чи у вас ска­сованi за­кони гос­тинностi?

Але це не спра­вило на них жод­но­го вра­жен­ня. З од­на­ковим успiхом я б со­ромив вось­ми­ногiв.

- На помiч! - за­волав я в усi мiкро­фони, але на­товп вiдповiв глуз­ли­вим ре­готом - нiхто й не зби­рав­ся ме­не бо­рони­ти.

Я вiдчай­душ­не бор­сався се­ред ду­жих санiтарiв. Та си­ли бу­ли нерiвнi. А ко­ли на ме­не си­ломiць на­тяг­ли гамiвну со­роч­ку, годi бу­ло пру­чати­ся. Ад­же бо­рони­тися в гамiвнiй со­рочцi ще важ­че, анiж бiгти на­пере­гони в мiшку. Нас­тупноу митi ме­не, мов лан­тух, вки­нули в роз­зявле­ну па­щу ма­шини з бо­жевiльнi.

Ув'яз­нення мос три­вало дов­го. Та не ска­жу, щоб во­но впли­вало на ме­не зле. Зраз­ко­вий ме­дич­ний наг­ляд, чу­довий са­натор­ний роз­клад дня, вчас­на i ви­соко­калорiй­на ужа - усь­ого ць­ого я дов­го був поз­бавле­ний. А те­пер на­долу­жував про­га­яне. Та й що ли­шало­ся ро­бити, ко­ли весь пер­со­нал вва­жав ме­не не­вилiков­ним мань­яком?

Оце за­гад­ко­ве став­лення до мо­су осо­би з бо­ку бук­валь­но усiх або­ригенiв я нiяк не мiг до пут­тя вит­лу­мачи­ти. А щоб вря­тува­тися, я кон­че му­сив розв'яза­ти цю прик­ру тас­мни­цю. Iнших шляхiв до по­рятун­ку не бу­ло.

Щод­ня до ме­не при­ходив аж до брiв по­сивiлий Про­фесор i вiв зi мною лагiднi бесiди. Вiн нiко­ли не су­пере­чив менi, бо по­бо­ював­ся ус­клад­ни­ти мiй ти­хий сказ ще й буй­ним бо­жевiллям. Вiн спокiй­но i не­бо­яз­ко вис­лу­хову­вав моу гордi оповiдки про на­уковi й технiчнi до­сяг­нення. Але, ко­ли я вже га­дав, що пе­реко­нав й­ого, що вiн упев­нився в мос­му зраз­ко­вому психiчно­му станi. Про­фесор тiсу ж митi руй­ну­вав моу оп­тимiстичнi при­пущен­ня.

- То у вас вiд пе­рев­то­ми, - лас­ка­во ка­зав вiн i, мов ди­тину, з батькiвсь­кою нiжнiстю гла­див ме­не по лисiй голiвцi. Виз­наю, у цi зво­руш­ливi хви­лини я й справдi вiдчу­вав се­бе iдiотом. Самi по­думай­те, хiба ж мож­ли­ва цивiлiзацiя бо­жевiль­них?

- То у вас вий­шла з-пiд кон­тро­лю ви­щоу нер­во­воу сис­те­ми ге­нетич­на пам'ять, - жа­хав вiн ме­не сво­уми на­уко­вими по­яс­нення­ми. - Те, що дав­но ми­нуло­ся i бу­ло зафiксо­вано чис­ленни­ми по­колiння­ми ва­шого ро­дово­ду в нер­во­вих клiти­нах як iнфор­мацiй­ний ма­терiал, нинi без­кон­троль­но вих­люпну­лося i за­поло­нило ва­шу свiдомiсть. I нинi ви нг; годнi зро­зумiти, що про­пагус­те са­мов­бивчi iдеу, бо кли­чете на­зад, у мо­рок се­реднь­овiччя, i ще далi - в не­мож­ли­ву дав­ни­ну, ко­ли нашi дикi пра­щури iсну­вали в страхiтливiй за­леж­ностi вiд без­жаль­ноу елек­трон­нокiбер­не­тич­ноу дик­та­тури...

По­годь­те­ся, нор­мальнiй лю­динi важ­ко збаг­ну­ти такi не­мож­ливi спо­луки, як даль­ший пос­туп на­уки i се­реднь­овiччя, що пог­ляд впе­ред с нас­правдi пог­ля­дом на­зад i що зо­лотий вiк - це ста­рез­на ми­нув­ши­на, час без­душно­го па­нуван­ня фан­тастич­но роз­ви­неноу ма­шинерiу. За­пев­няю вас, як­би я ще ранiше не по­лисiв, я б тодi не­одмiнно по­сивiв.

Ну, доб­ре: з вов­ка­ми жи­ти - по-вов­чо­му ви­ти. Зно­ву ж та­ки: в чу­жий мо­нас­тир зi сво­ум ста­тутом не хо­дять. Цi мудрi на­роднi прислiв'я я при­гадав, ко­ли пiдслу­хав роз­мо­ву Про­фесо­ра з за­уж­джим психiат­ричним свiти­лом.

- Як по­водить­ся ваш ди­вовиж­ний i та­кий рiдкiсний пацiснт? - за­питав но­воп­ри­булий ко­рифей. - Не ку­састь­ся? Не гар­чить? Не беш­ке­тус?

- Вiн ти­хий i смир­ний, - став на мiй за­хист Про­фесор. - А ко­ли мов­чить, по­водить­ся як цiлком нор­маль­на лю­дина. До то­го ж, нез­ва­жа­ючи на усю фан­тасма­горичнiсть й­ого суд­жень, во­ни не поз­бавленi логiки i послiдов­ностi. Як­би не оте прик­ре бо­жевiлля, вiн мiг би чу­дово вик­ла­дати iсторiю.

- Ви­ходить, по­ки що зру­шень не­ма?

- На жаль...

- Так, рiдкiсний ви­падок. По­дума­ти тiль­ки - вiн вва­жас справжнс не­бо чор­ним з ся­ючи­ми цят­ка­ми, ко­ли в дiй­сностi все с нав­па­ки!

- Ех, як­би ото з'ясу­вати, на яко­му грунтi вiн здурiв! Дзер­каль­не сприй­ман­ня свiту i за­кономiрнос­тей роз­витку суспiль­ства на­водить на дум­ку...

Але далi я вже нiчо­го не по­чув, бо про­тяг за­чинив дверi до кабiне­ту Про­фесо­ра. Втiм, i ць­ого бу­ло до­сить, щоб зро­бити певнi вис­новки. От­же, що­до ме­не ви­роб­ле­но ста­лий на­уко­вий пог­ляд. От­же, я не по­даю жод­них надiй на ви­дужан­ня. А ко­ли так, то менi не виб­ра­тися з цiсу лiку­валь­ноу в'яз­ницi. Що ж, до­ведеть­ся пiдко­рити­ся пра­вилам чу­жоу гри. I вже то­го ж са­мого дня я зро­бив пер­ший вда­лий хiд.

- Про­фесо­ре, - мо­вив я, ко­ли вiн звик­ло завiтав до мо­су па­лати, при­пус­каю, що ви мас­те рацiю. Але для то­го, щоб вилiку­вати ме­не, не­обхiдно при­бор­ка­ти i зап­ро­тори­ти ку­ди слiд пов­ста­лу ге­нетич­ну пам'ять. Хiба не так?

- Чу­дово, капiта­не! - вiд за­дово­лен­ня Про­фесор аж по­рожевiв. - Са­ме це ми й на­магас­мо­ся зро­бити! Я ра­дий за вас, що ви на­рештi це зро­зумiли! Пер­ший крок до ви­дужу­ван­ня по­лягас у то­му...

- Але ж. Про­фесо­ре, - зу­пинив я й­ого, - аби зап­ро­тори­ти ге­нети­ку, слiд ство­рити пе­рева­гу або ж вiдно­вити пам'ять ви­щоу нер­во­воу сис­те­ми, яка вга­мус моу роз­бурханi первiснi iнстин­кти. Як­що ж ць­ого не зро­бити, я тут у вас вкiнець зди­чавiю i дег­ра­дую.

- Не май­те сумнiву, капiта­не! - по­годив­ся зi мною Про­фесор.

- Отож я про­шу, щоб ви ме­не хо­ча б ко­ротень­ко поз­най­оми­ли з iсторiсю на­уко­вого i суспiль­но­го пос­ту­пу цивiлiзацiу, а та­кож лас­ка­во за­без­пе­чили вiдповiдною iсто­рич­ною i на­уко­во-по­пуляр­ною лiте­рату­рою.

- З ве­личез­ним мо­ум за­дово­лен­ням! - аж зат­ремтiв од зах­ва­ту Про­фесор. Поч­не­мо хоч би й за­раз, аби зце­мен­ту­вати у вашiй пам'ятi цю роз­мо­ву! З ва­шого доз­во­лу, я за­палю...

Звiсно, я пiдтри­мав ком­панiю. Ви­тяг лю­леч­ку, тю­тюнець, i за хви­лину ми вдвох за­нури­лися у си­нюва­то-си­вий за­тишок.

- Поч­ну, капiта­не, з ка­зок, - мо­вив Про­фесор, - бо каз­ки - то най­давнiшi вiдо­мостi з на­род­ноу фан­тазiу, що ко­лись бу­ли втiленi у певнi ре­альнi об­ра­зи, а до нас дiй­шли як чу­дер­нацькi i дивнi ви­гад­ки. Нiяких вiдо­мос­тей, старiших за каз­ки, ми не мас­мо. Бiль­ше од то­го, вже й у каз­ках не все до пут­тя ро­зумiсмо.,.

Я на­шоро­шив ву­ха.

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Yuriy_yachejkin_divovizhni_prigodi_kapitana.docx)Yuriy_yachejkin_divovizhni_prigodi_kapitana.docx212 Кб1630
Скачать этот файл (Yuriy_yachejkin_divovizhni_prigodi_kapitana.fb2)Yuriy_yachejkin_divovizhni_prigodi_kapitana.fb2337 Кб1901

Пошук на сайті: