Дивовижнi пригоди капiтана мiжзоряного плавання Небрехи - Юрiй Ячейкiн (сторінка 19)

- Найбiльш по­пулярнi за­раз каз­ки - це iсторiу про ки­лим-лiтак i чо­боти-ско­рохо­ди, ска­тер­ку-са­моб­ранку i все­видю­че око, а та­кож про не­розмiнний кар­бо­ванець...

Я ледь не схо­пив­ся i не бов­кнув, що в нас точнiсiнь­ко то­тожнi каз­ки, та вчас­но стри­мав­ся. I пра­виль­но зро­бив, бо як нев­довзi з'ясу­вало­ся, тут каз­ки бу­ли на iнший лад.

- Що ми нинi знас­мо про цi речi? - вiв далi Про­фесор. - Тiль­ки й то­го, що це бу­ли над­зви­чай­но складнi хит­ро­мудрi ви­роби. Чо­боти-ско­рохо­ди i ки­лими-лiта­ки май­стру­вали­ся на ос­новi ан­тигравiтацiй­ноу ме­ханiки i ви­корис­то­вува­лися як найбiльш надiй­ний i зруч­ний на­зем­ний тран­спорт. Ска­тер­ка-са­моб­ранка бу­ла пор­та­тив­ним син­те­зато­ром для мо­леку­ляр­но­го вiдтво­рен­ня хар­чо­вих про­дуктiв. Iнодi уу прог­ра­ма-ме­ню ся­гала кiль­ка­сот най­ме­нувань. Наз­ва ж все­видю­чого ока го­ворить са­ма за се­бе - за до­помо­гою ць­ого кар­ко­лом­не склад­но­го, але мiнiатюр­но­го при­ладу ви мог­ли б по­бачи­ти все, що тiль­ки ко­уло­ся кож­ноу да­ноу митi на пла­нетi. Яс­но, усi цi речi, на пер­ший пог­ляд не­замiннi i ко­риснi, вик­ли­кали бу­рю нев­до­волен­ня. Ко­му, примiром, бу­ло прис­мно усвiдом­лю­вати, що за ва­шими дiями зад­ля роз­ва­ги будь-якоу митi з хво­роб­ли­вою цiкавiстю слiдкус який­сь невiдо­мий вам бла­зень-ан­ти­под? Мож­на ска­зати, то був не ко­рис­ний, а яв­но шкiдли­вий i амо­раль­ний ви­нахiд! Нинi й­ого вже солiдно спрос­ти­ли - до су­час­но­го те­левiзо­ра на два­над­цять на­перед вiдо­мих прог­рам.

Та це що! От з не­розмiнним кар­бо­ван­цем та­ки бу­ло справжнь­ого кло­поту!

Не­розмiнний кар­бо­ванець ви одер­жу­вали в день пов­нолiття, ко­ли оби­рали собi про­фесiю i ста­вали на стеж­ку са­мостiй­но­го жит­тя, не­залежнi i вiльнi вiд дос­таткiв батькiв. Але рiч по­ляга­ла в то­му, що хоч не­розмiнний кар­бо­ванець мав кож­ний, та самi кар­бо­ванцi бу­ли не од­на­ковоу вар­тостi. У кож­но­му ок­ре­мому кар­бо­ванцi бу­ли вра­хованi пот­ре­би кож­ноу iндивiду­аль­ноу осо­би. Як­що ви, примiром, во­лодiли однiсю мо­вою, то на свiй кар­бо­ванець нiза­що не змог­ли б прид­ба­ти iншо­мов­них кни­жок, бо не ма­ли в них жод­ноу пот­ре­би. Але бу­ли й речi, що цiка­вили всiх, як, скажiмо, рiзно­сортнi ска­тер­ки-са­моб­ранки. Син­те­затор най­ви­щого га­тун­ку на кiль­ка­сот назв ви ма­ли змо­гу одер­жа­ти, як­що Посiда­ли чiль­не мiсце в дер­жавно­му уп­равлiннi i за сво­ум служ­бо­вим ста­нови­щем му­сили влаш­то­вува­ти гучнi прий­оми. Як­що ж ви обiй­ма­ли скром­ну по­саду, то во­лодiли низь­ко­сор­тним син­те­зато­ром з штуч­ним до­бором ком­плексних снiданкiв, обiдiв та ве­чер на двi-три осо­би. Це вик­ли­кало жах­ливi ан­та­гонiстичнi про­тирiччя. Нинi ми злiквiду­вали цей га­неб­ний не­долiк, що сiяв во­рож­не­чу у суспiль­ствi, бо вже кiль­ка столiть, замiсть ска­терок-са­моб­ра­нок, ви­пус­касмо книж­ки з ти­сяча­ми найрiзно­манiтнiших кулiнар­них ре­цептiв. Оби­рай собi сам стра­ви i го­туй на влас­ний смак i роз­суд.

Або вiзь­ме­мо чо­боти-ско­рохо­ди. Примiром, ви рев­ма­тик, але мас­те нез­начнi осо­бистi пот­ре­би, в кот­рих вра­хова­но, що ба­гатомiсний ком­форта­бель­ний ки­лим-лiтак вам нi до чо­го. От i му­сили чов­га­ти в тих осо­руж­них чо­ботах до ско­ну рокiв.

Внаслiдок отiсу ней­мовiрноу рабсь­коу за­леж­ностi од, зда­вало­ся б, чу­дових ре­чей на пла­нетi весь час спа­лаху­вали за­коло­ти, кри­вавi бун­ти i жах­ливi пов­стан­ня. Ги­нули ма­терiальнi цiнностi, па­лали схо­вища з син­те­зато­рами, на смiтни­ках куп­чи­лись цiлi гор­би не­розмiнних кар­бо­ванцiв, пiд но­гами пов­ста­лих хрумтiли пот­ро­щенi все­видючi очi. З не­ба па­дали чис­леннi жер­тви, ко­ли знавiснiлi чобiтни­ки вiдчай­душ­не лiзли на абор­даж до ки­лимiв-лiтакiв. У хiд пiшли шап­ки-не­видим­ки, па­лоч­ки-ви­руча­лоч­ки i мечi-кла­денцi...

Та най­страхiтливiшою у тi пра­давнi ча­си збро­сю бу­ли вог­не­дишнi Змiу Го­риничi. Оскiль­ки ж ви, капiта­не, не мас­те навiть еле­мен­тарно­го у­яв­лення про цих мо­торош­них пот­вор, про цих не­щад­них чу­довиськ, я спро­бую ух вам зма­люва­ти.

Змiу Го­риничi ви­корис­то­вува­лися вик­лючно пiд час жор­сто­ких ка­раль­них акцiй. По­за­як го­ловнi су­тич­ки то­чили­ся в повiтрi - цi жах­ливi одо­роб­ла лiта­ли.

Бу­ли во­ни рiзно­го кла­су i по­туж­ностi - вiд однiсу до два­над­ця­ти бос­го­ловок, - та всi ма­ли ха­рак­терну, од­но­тип­ну по­будо­ву з од­на­кови­ми так­тични­ми i стра­тегiчни­ми за­соба­ми ве­ден­ня то­гочас­но­го дво­бою. У­явiть собi сто­мет­ро­ву мо­гут­ню пот­во­ру з вог­не­диш­ною, усес­по­пеля­ючою бос­го­лов­кою на довгiй елас­тичнiй шиу з не­об­ме­женим нап­рямком прицiль­них спа­лахiв в усiх трь­ох вимiрах, гiгантсь­кий ту­луб, щiль­но вкри­тий неп­ро­бив­ною, вог­нетрив­кою лус­кою, мо­гутнi ла­пи з роз­чепiре­ними от­руй­ни­ми па­зура­ми, дов­же­лез­ний хвiст в неп­риступнiй ти­лязi з гос­трякiв, що стир­ча­ли нав­себiч... Уся ця фан­тастич­на штуч­на спо­руда бу­ла ство­рена ли­ше для то­го, аби ни­щити, па­лити, вби­вати i мор­ду­вати. Навiть гуч­но­мовцi, якi бу­ли в тих Змiув вмон­то­ванi, про­мов­ля­ли вик­лючно з уль­ти­матив­них грам­за­писiв. А який жах на­води­ло ота­ке стра­ховид­ло, ко­ли во­но ма­ло не од­ну, а два­над­цять бос­го­ловок, ус­татко­ваних нищiвни­ми ла­зера­ми? Окрiм то­го, трап­ля­лися не­серiйнi ек­зем­пля­ри з ус­клад­не­ним бiологiчним са­моп­рогра­муван­ням i са­мовiдтво­рен­ням. У цих не­серiй­них лiта­ючих бан­дюг замiсть однiсу зни­щеноу бос­го­лов­ки, не­гай­но вiдбрунь­ко­вува­лися аж три! Бу­вало, пiсля су­тич­ки ок­ремi Змiу Го­риничi ма­ли по со­рок вiсiм бос­го­ловок, а то й бiль­ше! На щас­тя, пiд тя­гарем то­го по­над­нормо­вого по­голiв'я во­ни бу­ли не в силi нi лiта­ти, анi пла­зува­ти i швид­ко ко­нали при­род­ною смер­тю вiд за­галь­но­го фiзич­но­го вис­на­жен­ня.

От тодi на­роди­лася над­то не­без­печна, але вель­ми по­чес­на про­фесiя змiсбор­ця. Нинi навiть при­пус­ти­тися важ­ко, що од­на лю­дина до­лала ота­ку лiта­ючу фор­те­цю. А сек­рет по­лягав у то­му, що шиу бос­го­ловок не бу­ли вкритi важ­кою i неп­ро­бив­ною лус­кою. Ад­же лус­ка зве­ла б нанiвець ма­нев­ровiсть бос­го­ловок, от­же, й усю смер­то­нос­ну ефек­тивнiсть ка­раль­них ве­летнiв. Окрiм то­го, у ближнь­ому дво­боу Змiй Го­ринич зму­шений був вiдмов­ля­тися вiд ви­корис­тання сво­су най­не­без­печнiшоу зброу - ла­зер­них про­менiв, бо iнак­ше спа­лив би са­мого се­бе. Отож до­сить бу­ло наб­ли­зити­ся до вог­не­диш­но­го стра­ховись­ка впри­тул, як дiло вирiшу­вав меч смiли­вого зви­тяж­ця. Пос­ту­пово усi Змiу Го­риничi бу­ли ви­нищенi по всiй пла­нетi, iнку­бато­ри-розплiдни­ки ро­зоренi, а уся вiдповiдна технiчна до­кумен­тацiя спа­лена.

З то­го й по­чав­ся мир­ний, бла­годiй­ний пос­туп на пла­нетi. А вiд жах­ли­вих ми­нулих часiв тiль­ки й ли­шило­ся, що чарiвнi, фан­тастичнi каз­ки - прим­хли­ва фоль­клор­на тка­нина з ок­ре­мих найбiльш вра­жа­ючих пра­давнiх iсторiй...

Пiсля оцiсу вступ­ноу лекцiу Про­фесо­ра я впав у ще бiль­ший вiдчай. Гар­них наплiв вiн менi ка­зок! Нiби пе­ред ним сидiла не до­рос­ла i солiдна лю­дина, а соп­ли­ве ди­тя дошкiль­но­го вiку. Та я нiчим не зра­див се­бе i не ви­казав сво­го не­задо­волен­ня.

Але у­явiть мiй по­див: ко­ли я по­чав студiюва­ти iсто­ричнi хронiки i на­уко­во-по­пулярнi бро­шури, то од­ра­зу пе­реко­нав­ся, що Про­фесор не бре­хав. Ка­зав менi са­му прав­ду, якою б не­мож­ли­вою во­на не ви­дава­лася!

З хронiк з усiсю iсто­рич­ною оче­виднiстю ви­ника­ло, що пос­туп на пла­нетi дiй­сно ба­зував­ся на ней­мовiрно­му грунтi. Вiн нiби зад­ку­вав вiд надс­клад­но­го до сво­го примiтив­но­го про­тоти­пу. Але в той же час усе це сприй­ма­лося i по­яс­ню­вало­ся вче­ними iсторiог­ра­фами як не­запе­речнi до­сяг­нення мiсце­воу цивiлiзацiу i зна­ходи­ло свос, хоч i па­радок­саль­не, але логiчне те­оре­тич­не тлу­мачен­ня.

Рiч по­ляга­ла у то­му, що че­рез якiсь нез'ясо­ванi i по­ки що не зро­зумiлi менi при­чини iсто­рич­ний роз­ви­ток на пла­нетi за­почат­ку­вав­ся не з первiсно-ди­кунсь­ких вiдно­син, а з на ди­во роз­ви­нено­го тех­нокра­тич­но­го суспiль­ства. Мож­на бу­ло тiль­ки фан­та­зува­ти про той ко­лосаль­ний рiвень на­уки i технiки, що без­надiй­но за­губив­ся в сивiй дав­нинi ще до­каз­ко­вого перiоду. Нiчо­го див­но­го тут зреш­тою не­ма, бо й на Землi бу­ло надiй­но за­буто безлiч сек­ретiв пра­давнiх май­стрiв, що ста­нов­лять нинi за­гад­ки iсторiу. У нас поз­ни­кали цiлi га­лузi на­уки, як ото ас­тро­логiя, ге­раль­ди­ка, сфрагiсти­ка, там­го­логiя, алхiмiя, чарiвниц­тво i вiдь­мо­логiя, фiзiономiсти­ка i те­оре­тич­на ка­зу­ус­ти­ка. Ку­ди подiли­ся фа­ус­ти, щорiчнi кон­фе­ренцiу по обмiну досвiдом з пи­тань де­моно­логiу на Лисiй горi, грiзнi во­лодарi пiдзем­них, пiдвод­них i ефiрних стихiй? Де во­ни те­пер - про­видцi, про­роки i те­лепа­ти? Але ко­ли на Землi роз­ви­ток в ос­новно­му й­шов шля­хом ус­клад­нення, то на цiй чу­дер­нацькiй пла­нетi ста­лося нав­па­ки.

З ць­ого пог­ля­ду на пла­нетi бу­ло до­сяг­ну­то чи­малих успiхiв. Як я вже зга­дував, все­видю­ще око бу­ло прек­расно спро­щено до два­над­ця­тика­наль­но­го те­левiзо­ра зi ста­лими i нуд­ни­ми прог­ра­мами. Ко­лишнi чо­боти-ско­рохо­ди удос­ко­нали­лися (ма­ло не вдав­ся до по­мил­ко­вого виз­на­чен­ня - " дег­ра­дува­ли ") до мо­торо­лерiв, мо­тоциклiв, мо­педiв, ве­лоси­педiв i ди­тячих са­мокатiв, а ки­лими-лiта­ки - до прос­то лiтакiв. Ска­тер­ки-са­моб­ранки та­кож без слiду поз­ни­кали. На­томiсть пиш­но розквiтла чу­дово роз­га­луже­на сис­те­ма бу­фетiв, за­кусоч­них, кав'ярень i чай­них, уда­лень та рес­то­ранiв з на­тураль­ни­ми стра­вами, а не штуч­но син­те­зова­ними з абс­трак­тних мо­лекул.

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Yuriy_yachejkin_divovizhni_prigodi_kapitana.docx)Yuriy_yachejkin_divovizhni_prigodi_kapitana.docx212 Кб1629
Скачать этот файл (Yuriy_yachejkin_divovizhni_prigodi_kapitana.fb2)Yuriy_yachejkin_divovizhni_prigodi_kapitana.fb2337 Кб1901

Пошук на сайті: