Дивовижнi пригоди капiтана мiжзоряного плавання Небрехи - Юрiй Ячейкiн (сторінка 3)

- Привiт!

А потiм в унiсон вiдре­комен­ду­вали­ся:

- Капiтан да­леко­го мiжзо­ряно­го пла­ван­ня Неб­ре­ха.

- Капiтан да­леко­го мiжзо­ряно­го пла­ван­ня Неб­ре­ха.

З по­диву у ме­не за­макiтри­лося в го­ловi. Та я не роз­гу­бив­ся. За усiма оз­на­ками, пе­редi мною сто­яв непiдроб­ний капiтан Неб­ре­ха.

Але ж я теж капiтан Неб­ре­ха! Цю ней­мовiрну кру­тиго­лов­ку слiд бу­ло не­гай­но розв'яза­ти.

- Звiдки ви при­летiли? - спи­тав я й­ого.

- Звiдки ви при­летiли? - спи­тав вiн ме­не.

- Iз Землi, - вiдповiв я.

- Iз Землi, - вiдповiв вiн.

От вам це важ­ко навiть збаг­ну­ти, а нам ще важ­че бу­ло по­розумiти­ся! Ми го­вори­ли та­ким собi ду­етом. Що я ка­зав, теж са­ме тiсу ж митi ка­зав вiн, а що ка­зав вiн, тiсу ж митi пов­то­рював я. Ви­пере­дити й­ого я не здо­лав i на пiвсло­ва. Так са­мо, як i вiн ме­не. З од­на­ковим успiхом ми мог­ли б втек­ти вiд влас­ноу тiнi. Як­що хо­чете хоч трош­ки у­яви­ти, спро­буй­те у по­рожнiй кiмнатi го­монiти з дзер­ка­лом. Iнодi менi навiть мо­торош­но ста­вало.

Ми обид­ва один од­но­го пи­тали i обид­ва один од­но­му вiдповiда­ли. Але щоб спрос­ти­ти дiалог, я не бу­ду пов­то­рюва­ти реплiки. Я пам'ятаю й­ого дослiвно, на­че роз­мовляв тiль­ки вчо­ра.

Ось пос­лу­хай­те:

- Ку­ди пря­мус­те?

- На по­люван­ня.

- I я теж.

- А вас не ди­вус цей ней­мовiрний збiг?..

- I ця про­зора пе­репо­на?..

- Атож!

- На ва­шу дум­ку, що це та­ке?

- Ме­жа мiж свiтом та ан­тисвiтом?

- Ма­буть, во­на.

- По­дума­ти ли­шень, я пер­ший з лю­дей на власнi очi уздрiв ан­ти­себе!

- I цi рiднi ан­ти­вуса...

- I цю ста­ру ан­ти­люль­ку...

- До речi, ви помiти­ли?

- Що ме­жа ко­ливасть­ся?

- Так, нiби по нiй ко­тять­ся повiльнi хвилi...

Ми чу­дово по­розумiли­ся. Оче­видяч­ки, нашi дум­ки бу­ли цiлком то­тожнi. Та чо­го тiль­ки у Всесвiтi не бу­вас! Але як­що помiрку­вати, iнак­ше не мог­ло i бу­ти.

- Пев­не, тут с невiдомi течiу мiж свiтом та ан­тисвiтом.

- I тодi...

- Дру­же ан­ти­ку, пе­ревiри­мо на­ше при­пущен­ня. Пок­ладiмо на хвилi цiсу течiу нашi люль­ки...

- А самi вiзь­ме­мося по­ки що за роз­ра­хун­ки.

- Ав­жеж! Час по­каже...

- До зав­тра!

- До зав­тра!

Роз­мо­ва з ан­ти­собою ма­ла своу пе­рева­ги. Нап­риклад, не тре­ба бу­ло до­мов­ля­тися про термiн ек­спе­римен­ту. I так бу­ло цiлком яс­но, що ми ух­ва­лимо од­на­кове рiшен­ня.

Ми син­хрон­но пок­ла­ли до нiг люль­ки i поп­ря­мува­ли до сво­ух ко­робок. Прис­мно бу­ло пра­цюва­ти, зна­ючи, що по­ряд з то­бою пор­пасть­ся в зо­ряних кар­тах ан­ти­ти - ан­тисла­вет­ний ан­ти­капiтан Ан­ти-Неб­ре­ха. З од­на­кови­ми дум­ка­ми, з од­на­кови­ми праг­нення­ми, з од­на­ковою до­лею. Цiлу до­бу я кру­тив "ко­зячi нiжки" i схвиль­ова­но ду­мав, чи вдасть­ся наш генiаль­ний ек­спе­римент. Мо­зок мiй був у та­кому не­людсь­ко­му збуд­женнi, що роз­ра­хун­ки до но­вого мар­шру­ту в сузiр'я Дра­кона я склав iз швидкiстю ве­лико­го елек­трон­но­го об­числю­вача - за п'ят­надцять се­кунд.

За ос­таннiми го­дина­ми до­би, яку я, бе­зумов­но, ра­зом з Ан­ти-Неб­ре­хою зга­яв на ек­спе­римент, я слiдку­вав, пiдстри­бу­ючи з не­тер­пляч­ки. Як менi кортiло тро­хи пiдiгна­ти упе­ред стрiлки хо­дикiв! Але я стри­мував се­бе, бо за два кро­ки вiд ме­не у сво­уй ан­ти­коробцi пiдстри­бував Ан­ти-Неб­ре­ха, i й­ого теж так кру­тило, що хоч одя­гай гамiвну ан­ти­сороч­ку.

Але тiль­ки-но стрiлки по­каза­ли час, як я ку­лею ви­летiв з ра­кети.

Чи вар­то на­гаду­вати про те, що Ан­ти­Неб­ре­ху теж на­че хтось вистрiлив? Сло­вом, ми при­були на мiсце од­но­час­но.

Не ва­га­ючись анi мiкро­секун­ди, ми схо­пили нашi люль­ки i, тан­цю­ючи на осi про­тезiв, за­вола­ли:

- Хай жи­ве ан­тисвiт! Вда­лося!

А тан­цю­вати бу­ло чо­го: ми три­мали в ру­ках ан­ти­люль­ки. Я спо­чат­ку навiть не знав, з яко­го кiнця уу за­пали­ти. Зро­зумiй­те ме­не пра­виль­но, ранiше на мо­уй люльцi з пра­вого бо­ку бу­ло фак­симiле, а з лiво­го бо­ку - карб. А за до­бу фак­симiле i карб помiня­лися мiсця­ми!

Якi на­уковi вис­новки мож­на бу­ло зро­бити з цiсу ви­дат­ноу подiу? Пер­ше: мiж свiтом та ан­тисвiтом iсну­ють у часi та прос­торi якiсь не­дослiдженi течiу. Дру­ге: мiж свiтом та ан­тисвiтом с який­сь третiй стан ма­терiу, де енер­ге­тич­ний за­ряд будь-якоу речi мiнясть­ся на про­тилеж­ний знак, - ад­же в ру­ках ми три­мали ан­ти­люль­ки i не анiгiлю­вали! I знас­те що, iнодi менi спа­дас бо­жевiль­на дум­ка, що не люль­ки, а нашi ко­роб­ки помiня­лися мiсця­ми! I тодi пе­ред ва­ми си­дить не ста­рий капiтан Неб­ре­ха, а й­ого двiй­ник з ан­тисвiту! I я, мiжзо­ряний вовк, навiть не здо­гаду­юсь, що мос пра­ве око нас­правдi лiве i нав­па­ки!

Так, це вiдкрит­тя ней­мовiрно роз­ши­рюс обрiу на­уки...

Ми сто­яли один про­ти од­но­го i ладнi бу­ли ки­нути­ся в обiй­ми. Але про­зора ме­жа не доз­во­ляла нам навiть до­тор­кну­тися один до од­но­го. На очах Ан­ти-Неб­ре­хи бли­щали сль­ози, менi теж щемiло...

- Бу­вай, ан­ти­ку! - од­но­голос­не поп­ро­щали­ся ми. - Щас­ли­воу тобi до­роги!

Ми посiда­ли у своу ко­роб­ки i обе­реж­но да­ли заднiй хiд, щоб не зруй­ну­вати Ве­ликоу Межi...

I за­раз я не го­ден вто­ропа­ти, навiщо ми так швид­ко роз­про­щали­ся? Ад­же мудрiшоу, освiченiшоу, чемнiшоу, ви­хованiшоу, ви­нахiдливiшоу i хо­робрiшоу лю­дини, нiж ан­ти­капiтан Ан­ти-Неб­ре­ха, я не зустрiчав i вже, ма­буть, не зустрiну.

- Тiль­ки в й­ого генiальнiй го­ловi, - зах­ли­нав­ся у дифiрам­бах капiтан Неб­ре­ха, - мог­ла на­роди­тися ця блис­ку­ча iдея! Зав­дя­ки й­ого свiтлим дум­кам впер­ше за iсторiю зо­ряних поль­отiв бу­ло ек­спе­римен­таль­не пе­ревiре­но, чи iснус пря­мий ма­терiаль­ний зв'язок мiж свiтом та ан­тисвiтом!

Я слу­хав капiта­на Неб­ре­ху i вiдчу­вав, що ми взя­ли не той курс i схи­били не на якусь там жа­люгiдну се­кун­ду, а на цiлих двi го­дини роз­мо­ви.

- А пот­во­ру зло­вили? - ввiчли­во i делiкат­но на­гадав я.

- Атож! - сха­менув­ся капiтан Неб­ре­ха i хлюп­нув у склян­ки ан­ти­речо­вини. - Ко­ли я при­був на не­до­уде­ну пла­нету, пот­во­ра ма­хала криль­ми i сво­уми дво­мас­та­ми п'ят­де­сять­ма ла­пами три­мала за комiр двiстi п'ят­де­сят най­досвiдченiших у Всесвiтi мис­ливцiв. Та на ме­не в чу­довись­ка ла­пи не вис­та­чило, i менi тiль­ки й ли­шило­ся, що вря­тува­ти цивiлiзацiу в сузiр'у Дра­кона. Ска­жу вам, що стрiляв я спокiй­но, як у мiсь­ко­му тирi. Але я хотiв би ще раз по­вер­ну­тися до то­го мо­мен­ту, ко­ли най­мудрiший з ан­ти­капiтанiв, а вiн, без­пе­реч­но, теж ра­зом з цивiлiзацiями Ан­ти-Дра­кона вря­тував цвiт мис­ливс­тва та ри­баль­ства ан­тисвiту...

Нi, капiта­на Неб­ре­ху та­ки не­сила зби­ти з об­ра­ного ним кур­су!

3. ЦIКА­ВА АРИФ­МЕ­ТИКА

Нинi навiть шко­лярi зна­ють, що в хатнiй бiблiотецi капiта­на да­леко­го мiжзо­ряно­го пла­ван­ня Неб­ре­хи бу­ло 1000 на­уко­вих фолiантiв, ко­жен з яких мав не мен­ше 1000 сторiнок i ва­жив не мен­ше трь­ох кiлог­рамiв: капiтан терпiти не мiг лег­ко­важ­них праць.

От i у­явiть собi мiй по­див, ко­ли се­ред цих ва­гомих (у влас­но­му i в пе­ренос­но­му ро­зумiннi ць­ого сло­ва) творiв я по­бачив то­нюсiнь­ку ди­тячу кни­жеч­ку "Цiка­ва ариф­ме­тика". Во­на ва­жила не бiль­ше 100 грамiв i ма­ла не бiль­ше 100 сторiнок.

Я пе­регор­нув кiль­ка сторiнок i пе­реко­нав­ся, що з примiтив­ни­ми за­дача­ми, якi за­пов­ню­вали цю бро­шуру, впо­рав­ся б навiть пер­шоклас­ник-дру­горiчник.

А про­те в пiдруч­ни­ку iсторiу кос­мо­нав­ти­ки ць­ого фак­ту чо­мусь не­мас, хоч пов'яза­ний вiн справдi з нез­ви­чай­ною при­годою. Бiльш то­го, в iсторiу навiть не зга­дусть­ся, що най­сла­ветнiший се­ред зо­ряних капiтанiв мав у сво­уй бiблiотецi ди­тячу книж­ку.

Але роз­повiм все до пут­тя, щоб раз i на­зав­жди злiквiду­вати цей га­неб­ний iсто­рич­ний не­дог­ляд.

Бу­ло це так.

- Капiта­не, - мо­вив я, ко­ли з пер­шо­го до ос­таннь­ого ряд­ка прос­тудiював "Цiка­ву ариф­ме­тику", - що ви, ен­цикло­педист i зо­реп­ла­вець, знай­шли у цiй за­халявнiй книжцi для по­чаткiвцiв?

- Са­ме те, - вiдгук­нувся капiтан Неб­ре­ха, - чо­го ви не за­ува­жили. Цю книж­ку ви­пус­ти­ло у свiт ви­дав­ниц­тво "Ре­бус". А ви­дав­ниц­тво "Ре­бус", щоб ви зна­ли, мiстить­ся не де-не­будь, а на пла­нетi Кiберi, в сузiр'у Во­лопа­са. Як­би отам я пи­тав отак без­глуз­до, як оце ви, я б не сидiв за­раз пе­ред ва­ми, i ви не пе­регор­та­ли б цiсу книж­ки. Як­би моя спос­те­реж­ливiсть зра­дила менi хоч на хви­лину...

Неб­ре­ха взяв у ме­не з рук "Цiка­ву ариф­ме­тику" i за­рипiв на про­тезi до книж­ко­вих по­лиць. Там вiн пос­та­вив уу на чiль­не мiсце - мiж дво­ма най­грубiши­ми фолiан­та­ми у мо­гутнiх пан­ци­рах син­те­тич­них об­кла­динок. Ма­лень­ка кни­жеч­ка нiби роз­та­нула се­ред книж­ко­вих ди­нозаврiв.

Капiтан по­вер­нувся до ме­не, зно­ву вмос­тився у крiслi i ще раз пiдкрес­лив:

- Ав­жеж, як­би моя спос­те­реж­ливiсть зра­дила менi хоч на хви­лину, ви б за­раз не ба­чили капiта­на Неб­ре­ху, а штур­ман Ази­мут уже нiко­ли не нав­чався б у школi для об­да­рова­них дiтей...

- Пла­нету Кiбе­ру ми вiдкри­ли треть­ого ро­ку пла­ван­ня у ве­лич­них прос­то­рах Во­лопа­са, - по­чав вiн свою, як зав­жди, за­хоп­ли­ву роз­повiдь. Зiрка, нав­ко­ло якоу обер­тасть­ся Кiбе­ра, да­леко ос­то­ронь вер­сто­вих га­лак­тичних шляхiв, i то­му не див­но, що ми з Ази­мутом першi сту­пили на грунт пла­нети: мiй штур­ман зав­жди оби­рав ще не звiданi мар­шру­ти.

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Yuriy_yachejkin_divovizhni_prigodi_kapitana.docx)Yuriy_yachejkin_divovizhni_prigodi_kapitana.docx212 Кб1629
Скачать этот файл (Yuriy_yachejkin_divovizhni_prigodi_kapitana.fb2)Yuriy_yachejkin_divovizhni_prigodi_kapitana.fb2337 Кб1901

Пошук на сайті: