Дивовижнi пригоди капiтана мiжзоряного плавання Небрехи - Юрiй Ячейкiн (сторінка 5)

I все ж, поп­ри ге­ро­учнi зу­сил­ля на­шого дру­га Плю­са, ба­гато членiв вче­ноу ра­ди схи­ляло­ся на про­позицiю Мiну­са, бо ро­боти по на­турi сво­уй дослiдни­ки, а зро­зумiти нез­най­ому, ма­шинерiю бу­ло над­то спо­кус­ли­во.

Тодi я, ко­рис­ту­ючись сво­ум виз­на­ним ав­то­рите­том пе­рехiдноу лан­ки мiж лю­диною i ро­ботом, оз­най­омив чи­тачiв че­рез га­зету "Де­бют", що на Землi не ро­боти май­стру­ють лю­дей, а лю­ди май­стру­ють ро­ботiв. От­же, перш нiж ме­не з .^зй­му­том розiбра­ти, ще слiд розiбра­тися, хто ко­го му­сить роз­би­рати. Але мою щи­ру оповiстку взя­ли за нез­граб­ну i на­хаб­ну спро­бу пе­реш­ко­дити обмiну знан­ня­ми мiж ви­соко­роз­ви­нени­ми цивiлiзацiями ро­ботiв. I ав­то­ритет не вря­тував!

Ко­ли нас вве­ли до за­ли засiдань Вче­ноу ра­ди Ака­демiу об­числю­валь­них на­ук, я по­бачив, що тут при­гото­вано вже всi при­лади для жас­коу ек­зе­куцiу, яку об­числю­вачi ох­рести­ли гу­ман­ним сло­вом "ек­спе­римент". Я ма­шиналь­но вис­лу­хав ви­рок. Над на­ми зми­лува­лися - вирiши­ли розiбра­ти на мо­леку­ли, а потiм зно­ву зiбра­ти.

Я га­ряч­ко­ве шу­кав по­рятун­ку, ко­ли об­числю­вач Мак­си­мум, не­одмiнний го­лова ра­ди, прос­крипiв по­гано зма­щеним го­лосом:

- Як ба­чите, ми вiдхи­лили неп­рис­мну для вас про­позицiю об­числю­вача Мiну­са i ух­ва­лили но­ву пос­та­нову.

Цi сло­ва на все жит­тя за­пали в мою пам'ять, бо са­ме пiсля них штур­ман Ази­мут на­думав­ся жар­ту­вати. Вiн ме­лан­холiй­но мо­вив:

- Точнiсiнь­ко та­кий ви­падок став­ся з од­ним водiсм ав­то­мобiля. Вiн по­бачив на спiдо­метрi циф­ру 15951 i ви­гук­нув: "Що злiва нап­ра­во, що спра­ва налiво - од­не й те ж! Дру­гоу та­коу на­годи не ско­ро до­чекас­шся!"

Отут нас i вря­тува­ла моя при­род­на спос­те­реж­ливiсть.

Я помiтив, що пiсля Ази­муто­вих слiв об­числю­вач Мак­си­мум рап­том одiрвав пог­ляд од по­ряд­ку ден­но­го, сек­ре­тарi вiдсу­нули сте­ног­ра­ми, в об­числю­вача Мiну­са ви­пали з рук ан­ти­тези. Всi ти­хо i за­дум­ли­во по­чали бли­мати лам­па­ми, на­че ух за­воро­жили. Ази­мут, оше­леше­ний цiсю нес­подiва­ною по­ведiнкою ро­ботiв, про всяк ви­падок по­зад­ку­вав до две­рей.

На­раз об­числю­вач Мак­си­мум радiсно ви­гук­нув :

- Си­ту­ацiя пов­то­рить­ся за двi го­дини, як­що ма­шина й­ти­ме з се­реднь­ою швидкiстю п'ят­де­сят п'ять кiло­метрiв на го­дину! На спiдо­метрi бу­де 16061, най­ближ­ча циф­ра­пере­вер­тень!

Ази­мут оч­манiв.

А всi ро­боти радiсно за­гули, за­вере­щали, затрiща­ли елек­трич­ни­ми iскра­ми, бур­хли­во вiта­ючи пер­шо­вирiшаль­ни­ка но­воу оригiналь­ноу за­дачi, що, без­пе­реч­но, зго­дом увiй­шла до всiх хрес­то­матiй та iсто­рич­них хронiк Кiбе­ри. Над го­ловою об­числю­вача Мак­си­мума спа­лах­нув нiмб, що свiтив­ся стiль­ки се­кунд, скiль­ки ух бу­ло вит­ра­чено на розв'язан­ня.

Але я вже знав, що ро­бити, аби вiдволiкти ува­гу Вче­ноу ра­ди вiд фа­таль­ноу для нас ух­ва­ли. У роз­пал все­робот­ноу ра­достi я, на­че бом­бу, ки­нув у нвтовп об­числю­вачiв но­ве ма­тема­тич­не за­питан­ня:

- Яке чис­ло ма­тимуть два­над­ця­та i двад­цять дру­га пляш­ка у ба­тареу з трид­ця­ти чо­тирь­ох пля­шок, як­що ра­хува­ти спра­ва налiво?

Зно­ву за­пала чарiвна ти­ша, зно­ву за­дум­ли­во бли­мали лам­пи, аж по­ки об­числю­вач Плюс ви­гук­нув:

- Три­над­ця­та i двад­цять тре­тя!

I зно­ву лу­нас сим­фонiя без­межноу ра­достi, а над го­ловою пер­шо­вирiшаль­ни­ка Плю­са спа­лахус нiмб пе­ремож­ця.

Вiдтодi я вже не да­вав ро­ботам отя­мити­ся. Я нев­томно бом­барду­вав ух все но­вими i но­вими за­питан­ня­ми. Я ввiмкнув рет­ран­сля­тори, щоб уся Кiбе­ра чу­ла мiй влад­ний го­лос:

- Яке най­мен­ше чис­ло, як­що дiли­ти на чис­ла 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8 i 9, дас вiдповiдно у за­лиш­ку 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7 i 8?

I над го­ловою ць­ого нез­граб­но­го си­фона Мiну­са жод­но­го ра­зу не спа­лах­нув нiмб пер­шо­вирiшаль­ни­ка. Усi ро­боти пе­реко­нали­ся, що замiсть го­лови вiн но­сив гле­чик.

А я всесiу­яав добiрни­ми за­дача­ми, як з пла­кат­но­го ро­гу\дос­татку.

Ази­мут пас ме­не очи­ма i з гли­боким жа­лем раз у раз спiвчут­ли­во ше­потiв:

- Бiдний, бiднир капiтан Неб­ре­ха... Бiдо­лаха зовсiм з'ухав з глуз­ду...

Я й­ого прек­расно ро­зумiв: i справдi, нас при­рек­ли до стра­ти, а я, на­че не­до­ум­ку­ватий, роз­ва­жаю сво­ух катiв.

Та я не мав ча­су по­яс­ни­ти й­ому свiй так­тичний за­дум, що му­сив нас вря­тува­ти. Ро­боти розв'язу­вали най­складнiшi кру­тиго­лов­ки з швидкiстю пе­рего­нових ра­кет, а я де­далi повiльнiше за­пов­ню­вав па­узи. Iнодi вiд не­тер­пляч­ки я грю­кав про­тезом по ме­талевiй пiдлозi за­ли засiдань Вче­ноу ра­ди, на­че, крiм iскор, мiг вик­ре­сати з неу ще ма­тема­тич­не за­питан­ня.

Я ли­хоман­ко­ве шу­кав якусь прис­той­ну пра­цю на ца­ринi ма­тема­тики, щоб на­дов­го по­садо­вити ро­ботiв на мiли­ни ча­су. Ад­же нам з Ази­мутом тре­ба бу­ло не тiль­ки втек­ти з Ака­демiу об­числю­валь­них на­ук, а й встиг­ну­ти добiгти до на­шоу ко­роб­ки...

Але щось путнс на дум­ку не спа­дало. У ме­не не бу­ло вiль­ноу анi се­кун­ди, бо ро­боти ков­та­ли за­дачi не­нажер­ли­во, мов го­лоднi уда­ви. Ще тро­хи, i я му­сив би сам стриб­ну­ти у ух­ню без­донну па­щу. Цiсу дра­матич­ноу митi я роз­пачли­во ляс­нув се­бе по бо­ку i рап­том по­чув, як у лiвiй ки­шенi щось за­дерен­ча­ло... О не­бо! Я зрадiв i зля­кав­ся! Я зрадiв - мо­же, це наш по­ряту­нок, i зля­кав­ся, а що як прос­то та­бакер­ка...

I що ви га­дас­те? Це був по­ряту­нок!

Я шас­нув до ки­шенi i ви­тяг­нув най­по­пулярнiшу на Землi гру "15"! Гру, че­рез яку ямай­ськi пiра­ти роз­би­вали своу ко­раблi об ри­фи, ма­шинiсти не зу­пиня­ли по­уз­ди на станцiях i летiли пiд укiс, а пач­карi ки­дали свiй при­бут­ко­вий про­мисел! Бо во­ни бу­ли нес­про­можнi хоч на хви­лин­ку вiдiрва­тися вiд чарiвницi-ко­робоч­ки...

Я гор­до пiдняв на­шу рятiвни­цю над го­ловою й уро­чис­то звер­нувся до ро­ботiв:

- Ша­новнi кiбе­ряни! За­раз я поз­най­ом­лю вас з най­по­пулярнiшою се­ред ро­ботiв Землi грою "15"! У цiй ко­робочцi - п'ят­надцять квад­ра­тових ша­шок, про­нуме­рова­них вiд 1 до 15. Один квад­рат у ко­робочцi вiль­ний. Гра по­лягас в то­му, щоб шаш­ки, роз­та­шованi довiль­но, пе­ресу­нути в по­ряд­ку зрос­тання но­мерiв. Од­нак це вдасть­ся не зав­жди. От­же, знайдiть, як най­ко­рот­ше мож­на вирiши­ти зав­дання.

Я пе­редав ко­робоч­ку об­числю­вачевi Мак­си­муму i втом­ле­но втер спiтнiле чо­ло.

- Тiкай­мо не­гай­но, капiта­не! - смик­нув ме­не за ру­кав Ази­мут, ко­ли я на­рештi за­мовк.

- Не­ма чо­го поспiша­ти, - сти­ха зас­по­ко­ув я й­ого. - Ти ли­шень по­дивись, що роб­лять цi ме­талевi ди­ваки! Во­ни по­чали пе­реби­рати усi мож­ливi по­зицiу до п'ят­надця­ти ша­шок... А чи знасш, що ум до­ведеть­ся пе­реб­ра­ти до двох триль­йонiв по­зицiй?! Хай во­ни роб­лять навiть по де­сять ходiв на се­кун­ду, ум од­на­ко вис­та­чить на п'ят­сот рокiв без­пе­рер­вноу ро­боти...

- Капiта­не, ви - генiй! - щи­ро виз­нав Ази­мут.

Влас­ти­ва менi скромнiсть не доз­во­ляс го­вори­ти так про се­бе. Але що вдiсш? За­питай­те будь-яко­го мiжзо­ряно­го капiта­на, i ко­жен вiдповiсть, що штур­ман Ази­мут - це втiлен­ня точ­ностi i гли­бини фор­му­лювань. А я у сво­ух роз­повiдях зав­жди дот­ри­му­юсь го­лих фактiв, хоч якi б для ме­не во­ни бу­ли неп­рисмнi.

Отож, не пе­ребiль­шу­ючи, по­дорож ви­яви­лася ду­же цiка­вою. Я пе­вен, що ро­боти й досi кла­ца­ють шаш­ка­ми. А про­те, пра­виль­не рiшен­ня ле­жить на­пох­ватi. Щоб знай­ти й­ого, до­сить прос­то вий­ня­ти шаш­ки з ко­робоч­ки i роз­та­шува­ти ух у по­ряд­ку но­мерiв. Як­що та­ких пе­рес­та­новок - чiт, то зав­дання мож­на вирiши­ти, як­що ж лиш­ка - не­мож­ли­во.

Але ро­бот до ць­ого нiко­ли не до­думасть­ся. Вiн, як i кож­на об­числю­валь­на ма­шина, впер­то й послiдов­но пе­реби­рати­ме всi варiан­ти, хоч би ух ви­яви­лося, як зiрок у Всесвiтi. А лю­дина зав­жди вiдки­дас мар­ну пра­цю. Пам'ятас­те, як Олек­сандр Ма­кедонсь­кий роз­ру­бав Гордiув ву­зол, а зна­мени­тий капiтан Хрис­то­фор Ко­лумб пос­та­вив яй­це? По­ки ро­бот муд­рус, лю­дина ро­бить дiло, ось що я вам ска­жу! У ць­ому пе­рева­га лю­дини над ро­бота­ми...

Я ба­чив, що капiтан Неб­ре­ха от-от заг­рузне у ха­щах кiбер­не­тич­ноу фiло­софiу, i поспiшив зно­ву ви­вес­ти й­ого на пря­му до­рогу струн­коу роз­повiдi:

- А звiдки ж взя­лася оця ху­день­ка "Цiка­ва ариф­ме­тика"?

Капiтан не ха­пав­ся вiдповiда­ти. Вiн нек­вапли­во на­топ­тав тю­тюном люль­ку, ста­ран­но роз­па­лив уу i ли­ше тодi про­бур­чав:

- Зви­чай­но, я мiг при­вез­ти з Кiбе­ри ба­гато­тон­ну ма­тема­тич­ну ен­цикло­педiю, та ще й з чин­ним об­числю­вачем. Але, як ба­чите, не привiз, хоч вiд ен­цикло­педiй у крам­ни­цях усi по­лицi трiща­ли, а об­числю­вачiв мож­на бу­ло бра­ти го­лими ру­ками. I не то­му, що в ки­шенях бра­кува­ло гро­шей, а в ко­робцi мiсця. Прос­то гра у "15" за­чару­вала всiх ро­ботiв. Замiсть об­слу­гову­вати кiбер­не­тичнi пiдло­гона­тирачi, пи­лосо­си та прас­ки, про­давцi шу­кали рiшен­ня, i нiчо­го ух не об­хо­дило. Це смiшно, але менi не бу­ло ко­му зап­ла­тити, а на са­мо­об­слу­гу там ще не пе­рей­шли! До­вело­ся взя­ти су­венiр на згад­ку про Кiбе­ру за­дур­но. А щоб ро­боти не по­дума­ли про лю­дей зле, я й узяв най­де­шев­шу ро­ботя­чу кни­жеч­ку...

4. ЯБ­ЛУ­КО НЕЗ­ГО­ДИ

Я з утiхою зга­дую тi не­забутнi днi, ко­ли я гос­тю­вав у капiта­на да­лекоу мiжзо­ряноу плав­би Неб­ре­хи. Упев­не­но мо­жу ска­зати, що нi од­на го­дина у то­вариствi цiсу нез­ви­чай­ноу лю­дини не ми­нула для ме­не мар­но.

Нам нiхто не за­важав. Капiтан об­рав та­ку мiсцин­ку на уз­бе­режжi, де ха­зяй­ну­вали тiль­ки сон­це, мо­ре i ти­ша.

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Yuriy_yachejkin_divovizhni_prigodi_kapitana.docx)Yuriy_yachejkin_divovizhni_prigodi_kapitana.docx212 Кб1629
Скачать этот файл (Yuriy_yachejkin_divovizhni_prigodi_kapitana.fb2)Yuriy_yachejkin_divovizhni_prigodi_kapitana.fb2337 Кб1901

Пошук на сайті: