Дивовижнi пригоди капiтана мiжзоряного плавання Небрехи - Юрiй Ячейкiн (сторінка 6)

У­явiть собi ма­лень­ку за­току, зу­себiч ото­чену мо­гутнiми го­рами, мiнiатюр­ний са­дочок, у й­ого гу­щавинi ви­гуль­кус верх ла­таноу-пе­рела­таноу ко­роб­ки, i не­велич­кий бу­дино­чок з ши­рокою ве­ран­дою, зак­ле­чаною ди­ким ви­ног­ра­дом. Оце i бу­де капiта­нова са­диба.

Дiста­тися ту­ди су­ходо­лом бу­ло не­мож­ли­во. Нi ав­тос­тра­ди, анi стеж­ки, навiть ту­ристсь­коу... Тiль­ки вiдчай­душнi вер­хо­винцi нав­ко­лишнiх а­улiв з бур­дю­ками за пле­чима ге­ро­уч­но до­лали кар­ко­ломнi кручi, щоб капiтан Неб­ре­ха зав­жди мав гiдний й­ого всесвiтнь­оу сла­ви за­пас ан­ти­речо­вини. Та ще ве­чора­ми об'яко­ряли­ся ко­ло бе­рега там­тешнi ри­бал­ки, щоб у то­вариствi гос­тинно­го ха­зя­уна ту ре­чови­ну де­гус­ту­вати.

Прав­да, щод­ня вер­толь­отом при­бував ще ве­лемов­ний фахiвець iз му­зею космiчних мандрiв ка­нючи­ти су­венiри в капiта­на, але й­ого отi земнi релiквiу щи­роу друж­би i по­шани чо­мусь не цiка­вили. Й­ого мож­на бу­ло умо­вити ви­хили­ти хiба що склян­ку ко­зячо­го кис­ля­ку. Оче­вид­но, са­ме то­му цей бiдо­лаха i не зна­ходив спiль­ноу мо­ви з Неб­ре­хою.

Але годi вже га­яти час по­буто­вими дрiбнич­ка­ми. Кра­ще роз­повiм про при­году, яка не ма­ла i не мас собi подiбних в усiй свiтовiй iсторiу. А дiзнав­ся я про неу зовсiм ви­пад­ко­во...

Неб­ре­ха мав од­ну свосрiдну звич­ку. Вiн лю­бив се­ред бiло­го дня залiзти до сво­су ко­роб­ки, вмос­ти­тися пе­ред хо­лод­ною груб­кою, боз­на-ко­ли аби­як зрих­то­ваною з ру­дого заiржавiло­го вiдра, i за­пали­ти люль­ку. I от за хви­лину жер­стя­ний ди­мар, що стримiв з од­но­го бор­то­вого iлюмiна­тора, по­чинав курiти си­вими кiль­ця­ми. Це один з найрiшучiших i най­хо­робрiших капiтанiв обе­реж­но ви­пус­кав дим у груб­ку, точнiсiнь­ко як отой шко­ляр, що впер­ше по­цупив у та­та ци­гар­ку i ниш­ком за­палив уу на кухнi. Ну, шко­ляра ще мож­на зро­зумiти. А от капiта­на Неб­ре­ху годi зро­зумiти.

Якось я ла­сував на ве­рандi за­паш­ною пас­тою, ко­ли див­лю­ся - в'юнить­ся над ко­роб­кою ди­мок. Ну, ду­маю, час уже роз­га­дати цю тас­мни­цю. Пiдкрав­ся до ко­роб­ки i за­зир­нув усе­реди­ну.

Так i с! Капiтан Неб­ре­ха си­дить ко­ло груб­ки, па­лить люль­ку, а на колiнах - пiдруч­ник фiзи­ки для се­реднь­оу шко­ли! Я тодi ж за­ува­жив, який са­ме роздiл й­ого зацiка­вив. Це був без­смертний роздiл про за­кон всесвiтнь­ого тяжiння. А з роз­горну­тоу сторiнки ди­вив­ся сам пер­шовiдкри­вач, генiаль­ний англiсць, ве­ликий вче­ний Iса­ак Нь­ютон.

- Як­би не ця лю­дина, - делiкат­но по­чав я роз­мо­ву, - ви, капiта­не, мож­ли­во, нiко­ли не то­рува­ли б мiжзо­ряних шляхiв i оце не па­лили б люль­ки у старiй ко­робцi пе­ред са­мороб­ною груб­кою.

- А ви не поспiшай­те, юна­че, - спокiй­но зас­терiг ме­не капiтан Неб­ре­ха. - Як­би сво­го ча­су я за­барив­ся бо­дай на мить, ви б за­раз, оче­видяч­ки, шу­кали зовсiм iншоу при­чини, а ць­ого пор­тре­та у пiдруч­ни­ках не бу­ло б...

Я оше­леше­но заклiпав очи­ма. А капiтан лю­бесень­ко пок­лав пiдруч­ни­ка на ден­це ко­лишнь­ого вiдра, нек­вапно ви­бив з люль­ки га­рячий попiд i на­топ­тав уу свiжим тю­тюном.

- Ав­жеж, - на­голо­сив вiн, - як­би я за­барив­ся ще на мить, кос­мос, мож­ли­во, досi хо­вав би вiд людс­тва своу тас­мницi.

Капiтан пiднiс сiрни­ка до сво­го постiй­но дiючо­го вул­ка­на, за­нурив­ся у тю­тюно­ву хма­ру i по­чав свою ди­вовиж­ну роз­повiдь:

- Все по­чало­ся з Ази­мута. Хло­пець вiн за­галом хо­роший i штур­ман здiбний, а все ж мав од­ну неп­рис­мну ри­су - лю­бив спе­реча­тися i стар­ших пов­ча­ти. А спе­речав­ся вiн, як за­тятий, нi сну й­ому не тре­ба, анi спо­чин­ку... Ото, при­гадую, якось один на­уко­вець за­хищав кан­ди­датсь­ку ди­сер­тацiю на по­пуляр­ну те­му: "Чи бу­ло жит­тя на Марсi?" А мiй штур­ман був й­ому за опо­нен­та. То Ази­мут так вис­на­жив усiх при­сутнiх сво­уми за­пере­чен­ня­ми, що кан­ди­датсь­ке зван­ня на­дали й­ому, а не то­му нев­дасi-на­уков­цю. Аби спе­кати­ся... I, щоб ви зна­ли, по­тому й­ого на за­хист ди­сер­тацiй не зап­ро­шува­ли, бо­ячись, що вiн за мiсяць ма­тиме зван­ня ака­демiка. Ну, i я на­магав­ся не роз­мовля­ти з ним на на­уковi те­ми...

Так от. За­раз я вже не ска­жу пев­но, з яко­го са­ме при­воду, але якось я не­обе­реж­но бов­кнув у при­сут­ностi Ази­мута про Нь­юто­нове яб­лу­ко.

Ази­мут не­гай­но по­вер­тасть­ся до ме­не, ди­вить­ся в очi i ка­тего­рич­но за­пере­чус:

- Нiяко­го яб­лу­ка не бу­ло!

- Як це не бу­ло? - лагiдно пе­реко­ную й­ого. - Навiть у свiтовiй лiте­ратурi цей факт за­ресс­тро­вано i в ка­лен­дарi ювiлесм вiдзна­чено.

- Це ще не факт! - за­тяв­ся Ази­мут. - Це лiте­ратур­ний анек­дот!

Приз­на­тися, тут я теж по­чав га­ряч­ку­вати.

- А за­кон всесвiтнь­ого тяжiння теж анек­дот? - кри­чу. - Як­би не яб­лу­ко, не бу­ло б за­кону!

Сло­во за сло­во, i Нь­юто­нове яб­лу­ко ста­ло для нас справжнiм яб­лу­ком нез­го­ди. Тiль­ки й мо­ви, що про яб­лу­ка, як во­сени у за­готiвель­никiв.

Ази­мутовi що? Й­ому бай­ду­же. Вiн до су­пере­чок i дис­кусiй звик, змал­ку гар­ту­вав свос гор­ло. Вiн навiть увi снi хрипiв як сно­вида :

- Яб­лу­ко вiд яб­лунi да­леко не па­дас...

Сло­вом, Ази­мут упи­рав­ся як мiг, але я теж пра­вив сво­су, хоч менi од тих су­пере­чок бу­ло, як вiд кис­лицi. I що ви га­дас­те? Хоч я й­ого ос­та­точ­но i не до­конав сво­уми до­каза­ми, але та­ки зму­сив тро­хи пос­ту­пити­ся. Як за­раз це пам'ятаю. Ми спе­реча­лися цiлу нiч. На ра­нок Ази­мут оч­манiв i як пiдко­шений упав на лiжко. Але я не дав й­ому дов­го роз­ко­шува­ти. Вже з пер­ши­ми пiвня­ми пiдняв й­ого на но­ги i ка­жу:

- Бу­ло яб­лу­ко! В Англiу пiдсон­ня са­ме для яб­лук!

Ази­мут хи­тасть­ся, але ще на­магасть­ся бо­рони­тися.

- Не повiрю, - стог­не вiн, - по­ки не по­бачу во­чевидь...

- Га­разд! - зрадiв я. - По­бачи­ти ще не пiзно!

Сон iз нь­ого на­че ру­кою зня­ло. Вiн витрiщив­ся на ме­не, як оце ви на по­чат­ку роз­мо­ви.

А тим ча­сом ди­вува­тися тут не­ма чо­го. Як­що по­дума­ти, що ми ба­чимо? Ми ба­чимо про­менi свiтла, вiдбитi вiд нав­ко­лишнiх ре­чей. Будь-яка кар­ти­на, вiдтво­рена на­шим зо­ром, це ней­мовiрно склад­на мо­за­ука свiтла рiзноу то­наль­ностi. А ку­ди ця мо­за­ука iде? Яс­но - у простiр. От­же, щоб по­бачи­ти якусь ста­родав­ню кар­ти­ну, слiд прос­то наз­догна­ти то­гочас­ну мо­за­уку i приш­варту­вати­ся до неу. А тодi ро­би з нею що хо­чеш, хоч фо­тог­ра­фуй.

Ко­ли Ази­мут утя­мив мою iдею, нам уже спе­реча­тися не бу­ло пот­ре­би. Ад­же вiд те­оре­тич­них роз­ра­хункiв ми пе­рехо­дили до прак­тично­го дослiду. А на прак­тицi мiй штур­ман зав­жди дiяв зi мною син­хрон­но.

- Ось тобi зав­дання на цей день, - на­казую я Ази­мутовi, - пiдра­хуй з упе­ред­женням на тиж­день сь­ого­час­не мiсцез­на­ход­ження то­гочас­ноу мо­за­уки Нь­юто­на та яб­лу­ка.

Ази­мут не­гай­но сiв об­числю­вати. От що та­ке залiзна дис­циплiна!

Ну, дав й­ому зав­дання, а са­мому тре­ба розв'яза­ти за­дачу на­бага­то складнiшу. Ази­мутовi що? Й­ому тiль­ки пiдра­хува­ти ко­ор­ди­нати. А вес­ти ко­роб­ку - менi. Що, ду­маю, ро­бити? Як ви­пере­дити свiтло, що сяг­ну­ло вже на кiль­ка­сот рокiв? Зви­чай­но, нинi ко­жен шко­ляр знас, що в та­кому разi слiд ско­рис­та­тися гар­ма­тою, яка до­лас си­лу тяжiння. Але хто дасть менi гар­ма­ту, ко­ли й­деть­ся про смiхо­вин­ну при­ват­ну су­переч­ку? У ме­не язик не по­вер­нувся б мо­тиву­вати цим...

I тодi я при­гадав, що в му­зеу космiчних мандрiв ек­спо­нусть­ся од­на з най­пер­ших та­ких гар­мат. Прав­да, по­туж­ностi цiсу примiтив­ноу спо­руди не вис­та­чило б навiть пiдки­нути су­час­ний зо­релiт хоч до зо­ни штуч­них су­пут­никiв, але мою пор­та­тив­ну ко­роб­ку во­на мог­ла за­кину­ти аж на край Всесвiту. Хо­ча я не лю­битель ман­дру­вати та­ким ро­бом. Нiчо­го не ба­чиш, нiчо­го не вiдчу­васш... Мить - не встиг­неш зап­лю­щити i роз­плю­щити очi - i ти вже на мiсцi. Зни­кас уся­ка ро­ман­ти­ка мiжзо­ряних мандрiвок. Але самi по­думай­те, що я мав ро­бити?

Са­ме тодi я впер­ше i вос­таннс по­годив­ся з працiвни­ками Му­зею космiчних мандрiв на ду­же не­вигiдний для ме­не то­варо­обмiн, Во­ни вже тодi по­люва­ли на мою космiчну ко­лекцiю, бо, крiм сла­вет­но­го ро­бота Ма­люка, яко­го капiтан "Ко­зир спи­сав з бор­ту за над­то грай­ли­ву вда­чу, во­ни нiчо­го путнь­ого не ма­ли.

Так от, на свою до­потоп­ну гар­ма­ту во­ни вимiня­ли каз­ковi речi. Мо­жете менi повiри­ти. До­сить ска­зати, що я не пош­ко­дував пе­ра жар-птицi, ки­лима-лiта­ка, чобiт-ско­роходiв i, го­лов­не, ска­тер­ки-са­моб­ранки. Чи вар­то зга­дува­ти, що в му­зеу не­гай­но ска­сува­ли бу­фет i скла­ли щiль­ний графiк ог­ля­ду ек­спо­натiв з пта­шино­го поль­оту, нiчних ек­скурсiй з чарiвним пе­ром жар-птицi i швидкiсних пробiгiв по му­зею у чо­ботах-ско­рохо­дах? Та за такi скар­би я на ухнь­ому мiсцi вiддав би де­сять гар­мат!

То­го ж дня я на­бив ко­роб­ку мiлiмет­ро­вим жа­ростiй­ким дро­том, на­че це бу­ла не спор­тивна, а ван­тажна ра­кета, i зак­лав ко­роб­ку в гар­ма­ту.

Ази­мут теж не пiдвiв: ко­ор­ди­нати з упе­ред­женням на тиж­день ви­раху­вав учас­но. Зап­рогра­мува­ли гар­ма­ту на пев­ний квад­рат зо­ряно­го не­ба й уве­черi стар­ту­вали. Мить - i ми вже на мiсцi. Вiд та­коу нес­подiва­ноу змiни навiть мо­торош­но ста­ло. Щой­но нав­ко­ло бу­ла рiдна теп­ла зем­ля, аж гульк - уже космiчна хо­лод­не­ча. На­че хто тобi за комiр си­понув су­хого ко­лючо­го снiгу.

Ну, хоч ми й ви­пере­дили свiтло, але ро­боти ще бу­ло до бiса. Рiч у то­му, що ми анiчогiсiнь­ко не ба­чили. Во­но й зро­зумiло, ад­же свiтло­ва мо­за­ука за час сво­су по­дорожi роз­по­роши­лася на де­сят­ки квад­ратних свiтло­вих мiсяцiв, а нам тре­ба бу­ло змон­ту­вати уу на якiй­сь сотнi квад­ратних метрiв.

Отут i зна­добив­ся жа­ростiй­кий дрiт. Один кiнець й­ого ми вто­пили у кип­лячi над­ра по­над­но­воу зiрки, а дру­гий прик­ле­пали до за­коцюб­ло­го вiд хо­лоду по­над­ста­рого кар­ли­ка. Рiзни­ця тем­пе­ратур ство­рила бiля ко­роб­ки та­ке над­по­туж­не си­лове по­ле, що всi ту­тешнi свiти­ла по­чали обер­та­тися нав­ко­ло нас, а промiння по­тяг­ло, як магнiтом. Це бу­ло не­забутнс ви­дови­ще, справ­жня свят­ко­ва ка­русель!

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Yuriy_yachejkin_divovizhni_prigodi_kapitana.docx)Yuriy_yachejkin_divovizhni_prigodi_kapitana.docx212 Кб1630
Скачать этот файл (Yuriy_yachejkin_divovizhni_prigodi_kapitana.fb2)Yuriy_yachejkin_divovizhni_prigodi_kapitana.fb2337 Кб1901

Пошук на сайті: