Народження Адама – Юрiй Ячейкiн

Я озирнувся i злодiйкувато зiрвав про всяк випадок об'яву з дошки "Мiськдовiдки". Щоб, бува, мене хтось не випередив, поки я бiгатиму до знайомих. Що не кажiть, а йшлося про навкологалактичний рейсi А я з iсторiу знав, що на таку важку подорож ще не наважувався жоден з космiчних вовкiв.

Ото заховав подалi об'яву i швиденько попрямував до капiтана Козира. Цього року вiн у нас у школi читав факультативний курс. У такий спосiб уславлений капiтан Козир заробляв грошi на капiтальний ремонт "гантелi" (так вiн величав свiй зорелiт), якого вельми покалiчив на досi не впорядкованих кiльцях Сатурна.

2. РЕКОМЕНДАЦIт КАПIТАНА КОЗИРА

Капiтан Козир, на безрозмiрному бушлатi якого (на велетенський рiст капiтана важко було знайти робу за розмiром) сяяла зiрка ордена командорiв, зустрiв мене iз зворушливою гостиннiстю.

– Ага! Юнь ще не забувас старих капiтанiв! – заревiв вiн таким густим басом, що заростi хлорели в дiжках похилилися, а скло у вiкнах задеренчало. – Це присмно. Дуже присмно! Прошу сiдати i розповiдати, яка щаслива орбiта вивела вас на траверс мосу халабуди. Гей, Малюче, ще два коктейлi з молока i пасти! Ад екземплюм! [ad exemplum (лат.) – за зразком]

Знаменитий робот Малюк дивився на громоподiбного капiтана Козира закоханими лiхтарями, що йому анiтрохи не заважало iз спритнiстю досвiдченого бармена збивати добiрнi коктейлi. Оцю животворну сумiш капiтан смоктав крiзь товстенний нейлоновий шланг, який менш героучнi натури використовують хiба що пiд час небезпечних протипожежних робiт.

У присутностi цiсу вiдомоу на всiх космiчних трасах людини мене з новою силою огорнули сумнiви. Зараз смiховинна об'ява здавалася менi не варта нiякоу уваги.

– Я слухаю вас, мiй юний друже! – привiтно вибухнув капiтан на повних регiстрах свого неможливого голосу.

– Оце прийшов за порадою, – непевно мовив я.

– На консультацiю! – виправив мене капiтан Козир. – Так називають бесiди з викладачами у вашiй космiчнiй школi?

– Точнiсiнько так! – запевнив я. – Я й кажу: оце iду Хрещатиком i раптом бачу об'яву, про яку досi не можу скласти нiякоу путньоу думки. Не знаю навiть, чи це жарт, чи просто нiсенiтниця…

Я витяг з кишенi аркуш, розгорнув його i подав капiтановi.

– Тисяча москiтних метеоритiв! – загримiв вiн i аж пiдскочив з мiсця. Я поспiхом роззявив рота, щоб не оглухнути, як пiд час артилерiйськоу канонади. – Пiзнаю руку мого друга капiтана Небрехи! Екс ункве леонем! [ex unque Leonem (лат.) – по кiгтю лева, тобто, видно птаха по польоту]. Але звернiть увагу, з якою винятковою скромнiстю капiтан Небреха готус нову карколомну експедицiю. Навiть менi не подзвонив!

– То ви знасте його? – вихопилось у мене.

– Ще б пак! Це один з найуславленiших мiжзоряних вовкiв, якi тiльки ганялися за кометами! Гордiсть корпусу командорiв! Невже ви не чули про нього?

– Анiчогiсiнько, – похнюпивсь я.

Вiд такого ганебного визнання аж у доброзичливого робота Малюка зеленi лiхтарi раптом спалахнули зловiсним червоним кольором.

– Фобос i Деймос! [Фобос i Деймос – супутники Марса, у перекладi з грецькоу – Страх i Жах] – скрикнув капiтан Козир. – Чого тiльки вас у школi навчають? А тим часом, молодий чоловiче, комукому, а вам, випускниковi, слiд було б знати, що не хтось iнший, а саме капiтан Небреха у далекому сузiр'у Волосся Веронiки вiдкрив чудернацьку планету, яка являла собою голову живоу iстоти!

Я понуро мовчав, мов нещасливий школяр на екзаменi, якому дiстався бiлет з моторошним номером тринадцять.

От що значить – сачкувати з лекцiй на пляж…

На мос щастя, капiтан Козир захоплено поринув у спогади.

– Атож, це була повчальна, але дуже небезпечна подорожi Небреха тодi трохи не наклав головою! Тiльки-но вiн почав гальмувати, садовлячи ракету на нiс планети, як вона чхнула, i безпорадну коробку капiтана вiдкинуло, наче комаху. Бачте, яке лихо – у планети на той час була нежить. Та Небреха не з тих слабкодухих туристiв, якi одразу задкують перед непоборними труднощами. Вiн таки дослiдив планету-голову i вивiдав усi уу найпотасмнiшi думки.

– Яким чином? – насмiлився запитати я.

– А дуже просто, – врочисто прогримiв капiтан Козир. – Вiн влетiв планетi в одне вухо, а вилетiв в iнше. На мiй погляд, це генiальний вхiд i вихiд!

– Неймовiрно…

– Але факт! I вкарбуйте собi, юначе, славетний капiтан Небреха не тiльки невтомний мiжгалактичний практик, а й один з найвидатнiших теоретикiв. Це вiн, перший у Всесвiтi, висунув запаморочливу гiпотезу, вiд якоу буквально голова йде обертом. Вiн дiйшов до твердих висновкiв, що планетнi системи – це атоми, а галактики – молекули незбагненне великого макросвiту. Бiльше того, вiн серйозно вважас, що безмежне скупчення зiрок – це просто жарини у неймовiрно великiй люльцi. А щоб усiм довести цю очевидну iстину, капiтан Небреха шляхом цiкавих дослiдiв вивчив прихованi фiзичнi процеси у розжареному попелi власноу люльки i вивiв струнку та непохитну математичну формулу. Не маю сумнiву, що нинi уу вивчали б у всiх вищих учбових закладах, якби викладачi та студенти спроможнi були уу запам'ятати.

Я тiльки знiяковiло клiпав очима. Робот Малюк осудливо позирав на мене.

– Формула Небрехи, – вiв далi капiтан Козир, – така довжелезна, що вiд уу початку i до кiнця можна вiльно вмiстити морську милю з гаком. Словом, поки дочитасш цей математичний ланцюг до кiнця, початок його у пам'ятi неодмiнно заiржавiс. Ест модус iн ребус [est modus in rebus (лат.) – с мiра у речах (Горацiй)]. Так от, молодий чоловiче, якщо капiтан Небреха вiзьме вас на борт свосу коробки, однокурсники вам тiльки позаздрять. Карпе дiсм! [carpe diem (лат.) – зривай день (Горацiй), тобто, не лови гав]

Я негайно схопився на ноги.

– Куди ж ви? – пiдвiвся й капiтан Козир.

– До Небрехи! – вiдповiв я.

Капiтан тiльки скептично знизав плечима.

– А я б не радив отак нерозумно поспiшати, – дружньо зауважив вiн. Про що ви з вашими обмеженими знаннями розмовлятимете з цим кульгавим енциклопедичним словником? Я б на вашому мiсцi передусiм сiв за пiдручники, щоб пiдфарбувати у пристойний колiр численнi бiлi плями вашоу освiти. Тихше удеш – далi будеш. Гей, Малюче, ще коктейль нашому юному друговi! Дiксi! [dixi (лат.) – я сказав, тобто, закiнчив]

3. НЕСПОДIВАНКА ЗА НЕСПОДIВАНКОЮ

У мене була тисяча книг i лише одна нiч. Та для студента-ветерана це не трагедiя.

Я шпарко гортав пiдручники, посiбники, монографiу, i, коли зiйшло сонце, у мене пiд рукою вже не було жодноу книги, в якiй я не встиг би з швидкiстю спринтера пробiгти хоча б передмову. Отже, якось зорiснтуюся. Недарма ж мене вчили на штурмана!

За ранковою кавою я намагався уявити, який на вигляд капiтан Небреха.

Моя збуджена кавою уява послужливо малювала типовий образ мiжзоряного вовка. Кремезний, як дуб, мудрий, як унiверсальний довiдник, хоч i середнього вiку, але вже бiлий, як голуб, вiд космiчних звитяг. Очi чорнi, як терен, брови густi, як вуса, з вуха звисас срiбний пiвмiсяць. Душа у нього щедра, як Всесвiт, а вдача запальна, як у понадновоу зiрки. Живе виключно космосом, а на бiдну Землю дивиться, наче транзитний пасажир, лише як на випадковий притулок. Певно, навiть голитися ходить до перукарнi у скафандрi. Ех, тiльки б мене не випередили…

Ось чому, коли я нарештi ввiйшов у кабiну лiфта готелю "Комета", серце мос шалено калатало. Я ще нiколи так не хвилювався.

Подумати тiльки, за якусь хвилину я вiч-на-вiч розмовлятиму з одним з найвидатнiших зоряних капiтанiв, який зажив всесвiтньоу слави, коли я ще тiльки вперше пишався "дорослими" штанами!

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: