Народження Адама - Юрiй Ячейкiн (сторінка 2)

2. РЕ­КОМЕН­ДАЦIт КАПIТА­НА КО­ЗИРА

Капiтан Ко­зир, на без­розмiрно­му буш­латi яко­го (на ве­летенсь­кий рiст капiта­на важ­ко бу­ло знай­ти ро­бу за розмiром) ся­яла зiрка ор­де­на ко­ман­дорiв, зустрiв ме­не iз зво­руш­ли­вою гос­тиннiстю.

- Ага! Юнь ще не за­бувас ста­рих капiтанiв! - за­ревiв вiн та­ким гус­тим ба­сом, що за­ростi хло­рели в дiжках по­хили­лися, а скло у вiкнах за­дерен­ча­ло. - Це прис­мно. Ду­же прис­мно! Про­шу сiда­ти i роз­повiда­ти, яка щас­ли­ва орбiта ви­вела вас на тра­верс мо­су ха­лабу­ди. Гей, Ма­люче, ще два кок­тейлi з мо­лока i пас­ти! Ад ек­зем­плюм! [ad exemplum (лат.) - за зраз­ком]

Зна­мени­тий ро­бот Ма­люк ди­вив­ся на гро­моподiбно­го капiта­на Ко­зира за­коха­ними лiхта­рями, що й­ому анiтро­хи не за­важа­ло iз спритнiстю досвiдче­ного бар­ме­на зби­вати добiрнi кок­тейлi. Оцю жи­вот­ворну сумiш капiтан смок­тав крiзь тов­стен­ний ней­ло­новий шланг, який менш ге­ро­учнi на­тури ви­корис­то­ву­ють хiба що пiд час не­без­печних про­типо­жеж­них робiт.

У при­сут­ностi цiсу вiдо­моу на всiх космiчних тра­сах лю­дини ме­не з но­вою си­лою огор­ну­ли сумнiви. За­раз смiхо­вин­на об'ява зда­вала­ся менi не вар­та нiякоу ува­ги.

- Я слу­хаю вас, мiй юний дру­же! - привiтно ви­бух­нув капiтан на пов­них регiстрах сво­го не­мож­ли­вого го­лосу.

- Оце прий­шов за по­радою, - не­пев­но мо­вив я.

- На кон­суль­тацiю! - вип­ра­вив ме­не капiтан Ко­зир. - Так на­зива­ють бесiди з вик­ла­дача­ми у вашiй космiчнiй школi?

- Точнiсiнь­ко так! - за­пев­нив я. - Я й ка­жу: оце iду Хре­щати­ком i рап­том ба­чу об'яву, про яку досi не мо­жу склас­ти нiякоу путнь­оу дум­ки. Не знаю навiть, чи це жарт, чи прос­то нiсенiтни­ця...

Я ви­тяг з ки­шенi ар­куш, роз­горнув й­ого i по­дав капiта­новi.

- Ти­сяча москiтних ме­те­оритiв! - заг­римiв вiн i аж пiдско­чив з мiсця. Я поспiхом роз­зя­вив ро­та, щоб не ог­лухну­ти, як пiд час ар­ти­лерiй­ськоу ка­нона­ди. - Пiзнаю ру­ку мо­го дру­га капiта­на Неб­ре­хи! Екс ун­кве ле­онем! [ex unque Leonem (лат.) - по кiгтю ле­ва, тоб­то, вид­но пта­ха по поль­оту]. Але звернiть ува­гу, з якою ви­нят­ко­вою скромнiстю капiтан Неб­ре­ха го­тус но­ву кар­ко­лом­ну ек­спе­дицiю. Навiть менi не под­зво­нив!

- То ви знас­те й­ого? - ви­хопи­лось у ме­не.

- Ще б пак! Це один з най­ус­лавленiших мiжзо­ряних вовкiв, якi тiль­ки га­няли­ся за ко­мета­ми! Гордiсть кор­пу­су ко­ман­дорiв! Нев­же ви не чу­ли про нь­ого?

- Анiчогiсiнь­ко, - пох­ню­пивсь я.

Вiд та­кого га­неб­но­го виз­нання аж у доб­ро­зич­ли­вого ро­бота Ма­люка зе­ленi лiхтарi рап­том спа­лах­ну­ли зловiсним чер­во­ним коль­ором.

- Фо­бос i Дей­мос! [Фо­бос i Дей­мос - су­пут­ни­ки Мар­са, у пе­рек­ладi з грець­коу - Страх i Жах] - скрик­нув капiтан Ко­зир. - Чо­го тiль­ки вас у школi нав­ча­ють? А тим ча­сом, мо­лодий чо­ловiче, ко­муко­му, а вам, ви­пус­кни­ковi, слiд бу­ло б зна­ти, що не хтось iнший, а са­ме капiтан Неб­ре­ха у да­леко­му сузiр'у Во­лос­ся Ве­ронiки вiдкрив чу­дер­наць­ку пла­нету, яка яв­ля­ла со­бою го­лову жи­воу iсто­ти!

Я по­нуро мов­чав, мов не­щас­ли­вий шко­ляр на ек­за­менi, яко­му дiстав­ся бiлет з мо­торош­ним но­мером три­над­цять.

От що зна­чить - сач­ку­вати з лекцiй на пляж...

На мос щас­тя, капiтан Ко­зир за­хоп­ле­но по­ринув у спо­гади.

- Атож, це бу­ла пов­чаль­на, але ду­же не­без­печна по­дорожi Неб­ре­ха тодi тро­хи не нак­лав го­ловою! Тiль­ки-но вiн по­чав галь­му­вати, са­дов­ля­чи ра­кету на нiс пла­нети, як во­на чхну­ла, i без­по­рад­ну ко­роб­ку капiта­на вiдки­нуло, на­че ко­маху. Бач­те, яке ли­хо - у пла­нети на той час бу­ла не­жить. Та Неб­ре­ха не з тих слаб­ко­духих ту­ристiв, якi од­ра­зу зад­ку­ють пе­ред не­побор­ни­ми труд­но­щами. Вiн та­ки дослiдив пла­нету-го­лову i вивiдав усi уу най­по­тасмнiшi дум­ки.

- Яким чи­ном? - насмiлив­ся за­пита­ти я.

- А ду­же прос­то, - вро­чис­то прог­римiв капiтан Ко­зир. - Вiн влетiв пла­нетi в од­не ву­хо, а ви­летiв в iнше. На мiй пог­ляд, це генiаль­ний вхiд i вихiд!

- Ней­мовiрно...

- Але факт! I вкар­буй­те собi, юна­че, сла­вет­ний капiтан Неб­ре­ха не тiль­ки нев­томний мiжга­лак­тичний прак­тик, а й один з най­ви­датнiших те­оре­тикiв. Це вiн, пер­ший у Всесвiтi, ви­сунув за­памо­роч­ли­ву гiпо­тезу, вiд якоу бук­валь­но го­лова й­де обер­том. Вiн дiй­шов до твер­дих вис­новкiв, що пла­нетнi сис­те­ми - це ато­ми, а га­лак­ти­ки - мо­леку­ли нез­багнен­не ве­лико­го мак­росвiту. Бiль­ше то­го, вiн серй­оз­но вва­жас, що без­межне скуп­чення зiрок - це прос­то жа­рини у ней­мовiрно ве­ликiй люльцi. А щоб усiм до­вес­ти цю оче­вид­ну iсти­ну, капiтан Неб­ре­ха шля­хом цiка­вих дослiдiв вив­чив при­хованi фiзичнi про­цеси у роз­жа­рено­му по­пелi влас­ноу люль­ки i вивiв струн­ку та не­похит­ну ма­тема­тич­ну фор­му­лу. Не маю сумнiву, що нинi уу вив­ча­ли б у всiх ви­щих уч­бо­вих зак­ла­дах, як­би вик­ла­дачi та сту­ден­ти спро­можнi бу­ли уу за­пам'ята­ти.

Я тiль­ки знiяковiло клiпав очи­ма. Ро­бот Ма­люк осуд­ли­во по­зирав на ме­не.

- Фор­му­ла Неб­ре­хи, - вiв далi капiтан Ко­зир, - та­ка дов­же­лез­на, що вiд уу по­чат­ку i до кiнця мож­на вiль­но вмiсти­ти морсь­ку ми­лю з га­ком. Сло­вом, по­ки до­читасш цей ма­тема­тич­ний лан­цюг до кiнця, по­чаток й­ого у пам'ятi не­одмiнно заiржавiс. Ест мо­дус iн ре­бус [est modus in rebus (лат.) - с мiра у ре­чах (Го­рацiй)]. Так от, мо­лодий чо­ловiче, як­що капiтан Неб­ре­ха вiзь­ме вас на борт сво­су ко­роб­ки, од­но­кур­сни­ки вам тiль­ки по­заз­дрять. Кар­пе дiсм! [carpe diem (лат.) - зри­вай день (Го­рацiй), тоб­то, не ло­ви гав]

Я не­гай­но схо­пив­ся на но­ги.

- Ку­ди ж ви? - пiдвiвся й капiтан Ко­зир.

- До Неб­ре­хи! - вiдповiв я.

Капiтан тiль­ки скеп­тично зни­зав пле­чима.

- А я б не ра­див отак не­розум­но поспiша­ти, - дружньо за­ува­жив вiн. Про що ви з ва­шими об­ме­жени­ми знан­ня­ми роз­мовля­тиме­те з цим куль­га­вим ен­цикло­педич­ним слов­ни­ком? Я б на ва­шому мiсцi пе­редусiм сiв за пiдруч­ни­ки, щоб пiдфар­бу­вати у прис­той­ний колiр чис­леннi бiлi пля­ми ва­шоу освiти. Тих­ше удеш - далi бу­деш. Гей, Ма­люче, ще кок­тей­ль на­шому юно­му дру­говi! Дiксi! [dixi (лат.) - я ска­зав, тоб­то, закiнчив]

3. НЕС­ПОДIВАН­КА ЗА НЕС­ПОДIВАН­КОЮ

У ме­не бу­ла ти­сяча книг i ли­ше од­на нiч. Та для сту­ден­та-ве­тера­на це не тра­гедiя.

Я шпар­ко гор­тав пiдруч­ни­ки, посiбни­ки, мо­ног­рафiу, i, ко­ли зiй­шло сон­це, у ме­не пiд ру­кою вже не бу­ло жод­ноу кни­ги, в якiй я не встиг би з швидкiстю сприн­те­ра пробiгти хо­ча б пе­ред­мо­ву. От­же, якось зорiснту­юся. Не­дар­ма ж ме­не вчи­ли на штур­ма­на!

За ран­ко­вою ка­вою я на­магав­ся у­яви­ти, який на виг­ляд капiтан Неб­ре­ха.

Моя збуд­же­на ка­вою у­ява пос­лужли­во ма­люва­ла ти­повий об­раз мiжзо­ряно­го вов­ка. Кре­мез­ний, як дуб, муд­рий, як унiвер­саль­ний довiдник, хоч i се­реднь­ого вiку, але вже бiлий, як го­луб, вiд космiчних зви­тяг. Очi чорнi, як те­рен, бро­ви густi, як ву­са, з ву­ха зви­сас срiбний пiвмiсяць. Ду­ша у нь­ого щед­ра, як Всесвiт, а вда­ча за­паль­на, як у по­над­но­воу зiрки. Жи­ве вик­лючно кос­мо­сом, а на бiдну Зем­лю ди­вить­ся, на­че тран­зитний па­сажир, ли­ше як на ви­пад­ко­вий при­тулок. Пев­но, навiть го­лити­ся хо­дить до пе­рукарнi у ска­фандрi. Ех, тiль­ки б ме­не не ви­пере­дили...

Ось чо­му, ко­ли я на­рештi ввiй­шов у кабiну лiфта го­телю "Ко­мета", сер­це мос ша­лено ка­лата­ло. Я ще нiко­ли так не хви­лював­ся.

По­дума­ти тiль­ки, за якусь хви­лину я вiч-на-вiч роз­мовля­тиму з од­ним з най­ви­датнiших зо­ряних капiтанiв, який за­жив всесвiтнь­оу сла­ви, ко­ли я ще тiль­ки впер­ше пи­шав­ся "до­рос­ли­ми" шта­нами!

Я вий­шов з лiфта на два­над­ця­тому по­версi i, весь час звiря­ючись з вказiвка­ми об'яви, вiдмiряв три кро­ки упе­ред, чiтко, як на строй­ових за­нят­тях, по­вер­нув лiво­руч, вiдра­хував уз­довж ко­ридо­ра п'ят­де­сят один крок, по­вер­нув пра­воруч, сту­пив ще чо­тири кро­ки i опи­нив­ся пе­ред две­рима з но­мером 326.

Каш­тан Неб­ре­ха ви­раху­вав тра­су до сво­го но­мера з точнiстю елек­трон­но­го об­числю­вача!

Я кiль­ка разiв гли­боко зiтхнув, щоб зас­по­ко­ути­ся, i чем­но пос­ту­кав у дверi.

- Лас­ка­во про­шу! - про­лунав звiдти спокiй­ний, тро­хи хрип­ку­ватий го­лос.

Я зай­шов до кiмна­ти i од­ра­зу спос­терiг, що тут зав­бачли­во i ре­тель­но го­ту­ють­ся до три­валих космiчних мандрiв.

На пiдлозi ва­ляли­ся на­топ­танi рiзним ту­ристсь­ким на­чин­ням спальнi мiшки та най­мо­дернiшi ска­фан­дри з ма­гази­ну "Спор­тто­вари", де­рев'янi скринi з на­писом "не кан­ту­вати" i зоб­ра­жен­ням ве­ликоу чар­ки, у кут­ку сто­яв на тон­ких ме­тале­вих нiжках чер­во­нобо­кий ка­зан, в яко­му доб­ре ва­рити кар­топлю в мун­ди­рах або не­муд­ру ри­баль­ську юш­ку, а по­ряд ле­жала ста­родав­ня ко­цюба. Та­коу унiкаль­ноу речi нинi не по­бачиш, хiба що у му­зеу пра­давнь­ого по­буту. Вид­но, капiтан лю­бить iнодi по­сидiти на невiдомiй пла­нетi бiля привiтно­го ба­гат­тя i нек­вапли­во во­руши­ти ко­цюбою жа­рини.

Але са­мого ха­зя­уна нiде не бу­ло вид­ко. Тiль­ки по­серед кiмна­ти гой­да­лася якась хи­мер­на хма­ра.

- Капiта­не, де ви? - напiвго­лос­но гук­нув я.

I рап­том з клубiв си­вого ди­му, як со­неч­ко з хмар­но­го не­ба, ви­гуль­кну­ло ро­жеве усмiхне­не об­личчя. Як­би не хваць­ко зак­ру­ченi ву­са i не люль­ка в зу­бах, оця без­до­ган­но круг­ла го­лова цiлком мог­ла б пра­вити за зраз­ко­ву мо­дель яко­усь привiтноу пла­нети, ото­ченоу гус­тою тю­тюно­вою ат­мосфе­рою.

Та я, виз­наю, з неп­ри­хова­ною вiдра­зою ди­вив­ся на оцю не­очiку­вану мо­дель пла­нети курцiв.

От i маю собi кон­ку­рен­та! Бач, та­ки встиг ви­пере­дити ме­не! А я сподiвав­ся, що капiтан за­пише ме­не у своу су­пут­ни­ки без уся­кого кон­курсу.

Тим ча­сом це опу­дало ос­та­точ­но ви­пур­хну­ло з тю­тюно­воу хма­ри i, куль­га­ючи на про­тезi, за­рипiло до ме­не з прос­тягне­ною ру­кою. Ма­буть, на­хаба вирiшив зi мною ще за­това­ришу­вати.

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Yuriy_yachejkin_narodjennya_adama.docx)Yuriy_yachejkin_narodjennya_adama.docx76 Кб1329
Скачать этот файл (Yuriy_yachejkin_narodjennya_adama.fb2)Yuriy_yachejkin_narodjennya_adama.fb2178 Кб1310

Пошук на сайті: