Народження Адама - Юрiй Ячейкiн (сторінка 11)

- Капiта­не! - бла­гав вiн. - Хутчiш, капiта­неу Ви, як досвiдче­ний хiрург, рiже­те ме­не без но­жа! Не­щас­на ево­люцiя! У ме­не ж про­холо­нуть бiлки! За­сох­не моз­ко­ва плаз­ма! Ви­парусть­ся сумiш з бiлих i чер­во­них куль­ок, що мас жи­вити пор­та­тив­ний мо­тор­чик!

Вiн у вiдчау вип­нув кiль­ка кiнцiвок i за­ходив­ся гам­се­лити ни­ми по влас­но­му пiвнiчно­му по­люсу, нiби жа­дав ви­бити з се­бе но­ве генiаль­не конс­трук­тивне рiшен­ня.

Та як­би не капiтан Неб­ре­ха, ми, мож­ли­во, й досi шу­кали б вихiд з цiсу нес­подiва­ноу скру­ти.

- Гей, на вер­толь­отi! - грим­нув капiтан, за­дер­ши го­лову. - Ану, по­пус­кай­те за­пас­ний якiр! Май­на!

4пi-ер-квад­рат ма­ло не знеп­ри­томнiв вiд та­коу нез­ро­зумiлоу ко­ман­ди. Самi по­думай­те, нам слiд яко­мога швид­ше знiма­тися з яко­ря, а капiтан Неб­ре­ха чо­мусь ви­магас ки­нути ще дру­гий якiр! На щас­тя, я вже звик ви­кону­вати капiта­новi на­кази без роз­думiв.

Не ва­га­ючись анi се­кун­ди, я ски­нув за­пас­ний магнiт. Це й уря­тува­ло ево­люцiю. Капiтан Неб­ре­ха мит­тю впiй­мав й­ого i при­кипiв до ро­гали­ка усiм ту­лубом, як му­ха до ли­пуч­ки. Доб­ре, що вiн був у ме­тале­вому ска­фандрi.

- Вiра! - гук­нув мiжзо­ряний вовк.

А ко­ли вiн опи­нив­ся на бор­ту, то, вiдса­пу­ючись, про­казав:

- Да­лебi! Як­би я, конс­трук­то­ре, вiдда­вав пе­рева­гу но­вомод­ним син­те­тич­ним ска­фан­драм, вашi бiлки, бе­зумов­но, про­кис­ли б. Та, як ба­чите, я пе­реко­наний при­хиль­ник ста­рих залiзних тра­дицiй.

- Ва­ша прав­да, - зму­шений був по­годи­тися з оче­вид­ним фак­том 4пi-ер-квад­рат, - але ми, капiта­не, од­на­ково при­муд­ри­лися зга­яти над­то ба­гато ча­су. По­ки пiднiме­мо якiр, по­ки вий­де­мо на орбiту... Ех!

I вiн роз­пачли­во змах­нув усiсю дю­жиною кiнцiвок.

- У ме­не ж не­ма свiжо­го ма­терiалу! - зас­тогнав не­обач­ли­вий конс­трук­тор. - Я ж пок­лав у тер­мо­каме­ру все до крих­ти!

Та цiсу фа­таль­ноу митi космiчний бу­валець зно­ву по­казав усю свою ви­нахiдливiсть i рiшучiсть.

По­ки 4пi-ер-квад­рат з ре­тельнiстю за­коренiло­го вче­ного лiчив за­губ­ленi хви­лини, а я три­мав пе­ред ним похiдну рахiвни­цю, капiтан Неб­ре­ха ки­нув­ся до аварiй­но­го стен­да, схо­пив со­киру i од­ним по­махом роз­ру­бав якiрний лан­цюг, що три­мав нас на землi.

Що тут ста­лося!

Мо­гутнс по­ле зем­но­го тяжiння з та­кою ша­ленiстю ки­нуло нас у не­бо, нiби хотiло роз­плю­щити зух­вальцiв об не­бес­ну твердь. I справдi, як­би ота твердь дiй­сно iсну­вала, вiд нас за­лиши­лося б кри­ваве мiси­во.

Ми злiта­ли на ат­мосфернi по­вер­хи, мов на ре­ак­тивно­му лiфтi. Во­ни змiню­вали один од­но­го що­секун­ди.

Тро­пос­фе­ра!

Стра­тос­фе­ра!

Ме­зос­фе­ра!

Iонос­фе­ра!

Бац! - i ми вже в ко­лишнiй зонi май­бутнiх су­пут­никiв!

Аж тут я при­гадав про­рочi сло­ва капiта­на Неб­ре­хи що­до навiгацiй­них особ­ли­вос­тей цiсу ан­тигравiтацiй­ноу ди­вовижi.

- Конс­трук­то­ре! - зой­кнув я. - Ще тро­хи, i ми опи­нимось аж у рай­онi Аль­фи Цен­тавра! Не­гай­но вми­кай­те гвин­ти!

Але од­ра­зу вжа­хано по­думав, що у без­повiтря­ному прос­торi ми з од­на­ковим успiхом кру­тили б пе­далi вод­но­го ве­лоси­педа.

Втiм, все скiнчи­лося лег­ким пе­реля­ком.

Вер­толiт ви­явив­ся прис­то­сова­ним до та­ких нес­подiва­нок, бо, крiм авiацiй­них дви­гунiв, мав ще ре­ак­тивнi, щоб поб­ли­зу не­бес­них тiл до­лати вiдво­рот­ну си­лу тяжiння.

Та го­лов­ний пе­реляк був ще по­пере­ду.

12. ЗА ОБ­РА­ЗОМ ТА ПО­ДОБОЮ

Чи вар­то опи­сува­ти всi ди­вовижнi при­нади дис­коль­ота? Ад­же ко­лись лю­ди самi поч­нуть мон­ту­вати подiбнi озiу, i док­ладний опис ух бу­де вмiще­но в чис­ленних технiчних довiдни­ках. А ще, му­шу чес­но виз­на­ти, я тих див не ду­же й роз­ди­вив­ся, бо ми поспiша­ли до ла­бора­торiу, мов на по­жежу. А потiм, самi пе­реко­нас­те­ся, менi бу­ло не до спос­те­режень.

Вiдзна­чу тiль­ки, що всi примiщен­ня дис­коль­ота бу­ли без­до­ган­ноу сфе­рич­ноу фор­ми, от­же, у­яв­лення про сте­лю, пiдло­гу та стiни од­ра­зу зни­кало. Орiснту­вати­ся у цих по­меш­каннях бу­ло не­мож­ли­во, i я нiяк не мiг утя­мити, де ми сту­пас­мо - по стелi чи по пiдлозi. Га­даю, прав­да, що мар­шрут був комбiно­ваний.

От про са­му ла­бора­торiю роз­повiм док­ладнiше.

Во­на теж бу­ла круг­ла, як на­дув­на ку­ля. З про­тилеж­них бокiв уу за­виса­ли двi бiлi ша­фи, що над­то на­гаду­вали хо­лодиль­ни­ки. Мiж ша­фами - прим­хли­ве пле­тиво рiзно­коль­оро­вих дротiв. Ку­ди не кинь оком, на по­лицях сто­яли спо­лученi по­суди­ни, в яких пуль­су­вала жи­ва рiди­на. З колб i ре­торт пiднiма­лись у повiтря рiзкi ви­пари.

4пi-ер-квад­рат зап­ро­пону­вав менi, як но­воб­ранцевi на ме­дич­но­му ог­лядi, роз­дя­гати­ся, а потiм у са­мих плав­ках зай­ти до однiсу з шаф!

У шафi бу­ло тем­но, хоч в око стрель. Але теп­ло. I, го­лов­не, нiчо­го зi мною не ро­бить­ся. Стою собi i знiчев'я чу­ха­юсь.

Я вже зовсiм бу­ло приз­ви­ча­ув­ся до нез­ви­чай­но­го ек­спе­римен­ту, ко­ли чую го­лос конс­трук­то­ра:

- Мiй юний дру­же, - пи­тас вiн, - ти го­товий?

- Ще нi, - вiдповiдаю, - ще ди­хаю.

- Та я не про те.

- А про що?

- Чи го­товий ти до ек­спе­римен­ту?

Он во­но як! Ви­ходить, вiдтво­рен­ня ще й не по­чина­лося. Ви­ходить, й­ого тiль­ки по­чина­ють, i менi, як ув'яз­не­ному, на­да­ють ос­таннс сло­во. Аж не­пере­лив­ки ста­ло. Та я пе­ребо­ров своу по­бо­юван­ня.

- Го­товий! - ка­жу.

Щось ззовнi за­гупа­ло, нiби капiтан Неб­ре­ха вип­ро­бував про­тезом мiць ша­фи, а тодi ста­ло ти­хо-ти­хо, як бу­вас уночi пе­ред ран­ком.

I рап­том зно­ву за­лунав нап­ру­жений го­лос конс­трук­то­ра:

- Ува­га, ува­га, ува­га! П'ять! Чо­тири! Три! Два! Один!

Я вiдчув, як нез­римi про­менi про­шили мос тiло. Свiдомiсть по­волi зга­сала, нiби цiпенiла. Я по­ринув у цiлко­витий мо­рок без ду­мок i сно­видiнь. Я за­синав, це точ­но. Тiль­ки за­синав, як кiнь, на но­гах. Та, ко­ли по­дума­ти, сон у вер­ти­каль­но­му по­ложеннi за умов сфе­рич­ноу ла­бора­торiу мав чис­то вiднос­ний ха­рак­тер. Усе за­лежа­ло бук­валь­но вiд точ­ки зо­ру. Як­би на ме­не ди­вили­ся з про­тилеж­но­го бо­ку, то зда­лося б, нiби я задрiмав до­гори но­гами.

Скiль­ки я спав, не знаю. Вiдчут­тя бу­ло та­ке, нiби я скле­пив i роз­кле­пив очi. А ко­ли роз­кле­пив, зно­ву по­чув го­лос конс­трук­то­ра:

- Один! Два! Три! Чо­тири! П'ять!

Дверi ша­фи вiдчи­нились, i я, по­тягу­ючись, що аж у кiстках хрумтiло, вий­шов.

I що ви ду­мас­те? Тiсу ж митi з про­тилеж­ноу ша­фи, теж по­тягу­ючись, ви­вали­лася моя копiя, но­вос­пе­чений АДАМ.

Так, це бу­ло чу­дове ви­дови­ще! Як­би я заз­да­легiдь не знав, що це зви­чайнiсiнь­ка кiбер­не­тич­на ма­шина, я б нiко­ли не ска­зав, що вiн був штуч­ним створiнням. Кра­сень вий­шов хоч ку­ди! Чу­батий, ру­ки-но­ги на мiсцi i го­лову мас на в'язах! Добрi кос­мо­нав­ти ко­лись по­вирос­та­ють на Землi, ад­же АДАМ з дня сво­го на­род­ження го­дува­тиметь­ся космiчною пас­тою i спа­тиме на обе­рем­ку хло­рели.

Я з радiсним хви­люван­ням сту­пив до нь­ого i дружньо поп­лескав по пле­чу.

- Ну, як ся масш?

Вiн теж з не­чува­ною для ма­шини доб­ро­зич­ливiстю поп­лескав ме­не по пле­чу i теж привiтно за­питав:

- А ти як, чу­дове створiння?

Хоч ме­не тро­хи збен­те­жила й­ого фамiль­ярнiсть, та комплiмент зро­бив свос дiло. Та й що вiзь­меш з не­вихо­вано­го кiбе­ра, яко­му вiд на­род­ження ми­нуло кiль­ка хви­лин? Й­ому ж нiхто ще не чи­тав лекцiй на мо­раль­но-ви­ховнi те­ми.

- Мо­лод­ця! - по-то­варись­ки ляс­нув я й­ого по жи­вотi.

- З те­бе бу­дуть лю­ди! - ляс­нув вiн ме­не.

Я ве­село посмiхнув­ся i лас­ка­во вип­ра­вив й­ого пер­шу у життi по­мил­ку:

- Не з ме­не, а з те­бе бу­дуть лю­ди, АДА­Ме.

- Що?! - рап­том визвiрив­ся вiн. - Який я тобi АДАМ? Я штур­ман Ази­мут, на­хабо! Ба­чите штуч­ку, не встиг вилiзти з ша­фи, як по­чинас шах­ра­юва­ти!

- Це хто вилiз з ша­фи? - обу­рив­ся я. - Я вилiз з ша­фи? Це ти, не­чемо, вилiз з ша­фи! А справжнiй штур­ман - це я, не­щас­на копiс!

- Са­моз­ва­нець! - за­вере­щав вiн.

- Узур­па­тор! - за­волав я i схо­пив­ся за шта­ни, щоб одяг­ти­ся i тим са­мим пок­ласти край ць­ому ди­кому не­поро­зумiнню.

Але цей нев­дячний штуч­ний хулiган так штур­хо­нув ме­не в гру­ди, що я ма­ло не по­летiв шке­реберть. Ах, так! Я вiдки­нув шта­ни вбiк, щоб не за­важа­ли, пiдхо­пив знавiснiло­го кiбе­ра i май­стер­ним прий­омом пе­реки­нув й­ого че­рез стег­но. Та вiн став на мiсток i вип­ручнув­ся з мо­ух обiймiв.

Си­лу вiн мав не­людсь­ку. Пев­но, конс­трук­тор не по­жалiв й­ому на м'язи бiлко­вого мiси­ва. Та я теж не пiдда­вав­ся. Ми ка­чали­ся по всiй сферi, мар­но на­мага­ючись пок­ласти один од­но­го на ло­пат­ки.

Бу­ла мить, ко­ли вiн сiв на ме­не коп­ки i, ла­ма­ючи менi шию, злiсно си­чав:

- Я тобi не ево­люцiя! Я тобi вмить при­щеп­лю гарнi ма­нери!

Та нас­тупноу митi вiн сам пла­зував пiд мо­ум колiном, а я нав­чав й­ого уму-ро­зуму :

- Нiкчем­на копiрко, штанiв тобi за­кор" тiло? Бу­деш ши­кува­ти, до­потоп­ний мод­ни­ку, у ца­повiй шкурi!

Аж врештi-решт ми обид­ва зап­лу­тали­ся у чис­ленних дро­тах, мов у па­вутиннi, i ви­муше­ний се­анс кла­сич­ноу бо­роть­би за­вер­шився внiчию.

- Капiта­не! - прох­рипiв Лже­ази­мут. - Скажiть, капiта­не, хто з ва­ми при­летiв? Я чи оця пiдла пот­во­ра?

- Конс­трук­то­ре! - рев­нув я. - Ва­ша генiальнiсть, скажiть на­рештi, ко­го ви сот­во­рили? Оць­ого на­хаб­но­го й­оло­па чи ме­не?

- Неб­ре­хо!

- 4пi-ер-квад­рат!

Але з од­на­ковим успiхом ми звер­та­лися б до стiн, яких в ла­бора­торiу, влас­не, й не бу­ло. Конс­трук­тор роз­губле­но тiпав­ся, а капiтан Неб­ре­ха зо­серед­же­но шкря­бав по­тили­цю.

- Ех, конс­трук­то­ре, - з до­кором мо­вив зна­мени­тий зо­реп­ла­вець, - тре­ба бу­ло поз­на­чити Ази­мута хо­ча б хрес­ти­ком...

На це 4пi-ер-квад­рат ли­ше скор­ботно зiтхнув:

- Це нiчо­го не да­ло б, капiта­не. Во­ни обид­ва по­вихо­дили б з шаф за­тав­ро­ванi хрес­та­ми. Хто ж мiг по­дума­ти, що во­ни схоп­лять­ся i ми ух пе­реп­лу­тас­мо? А за­раз во­ни од­на­ковоу мiри Ази­мути i ав­то­номнi дов­годiючi аналiтичнi ми­шини... То­тожнi, як двi краплi Н2О.

Ну? Пiдкла­ли-та­ки менi сви­ню у виг­лядi АДА­Мау А мо­же, це я сви­ня? Та не мо­же ць­ого бу­ти? Яка ж я сви­ня, ко­ли пам'ятаю Ази­муто­ву, тоб­то влас­ну бiог­рафiю до най­мен­ших дрiбниць? Хто чи­тав на Хре­щати­ку капiта­нову об'яву, я чи оцей брех­ли­вий бла­зень? Хто пив кок­тейлi з мо­лока i пас­ти у капiта­на Ко­зира? Хто зав'язав ко­цюбу у вуз­лик на згад­ку? Хто, на­рештi, про всяк ви­падок пок­лав у рюк­зак гамiвну со­роч­ку? Ех, як­би я за­хопив уу сю­ди!

- Капiта­не! - по­дав у цей час свiй брид­кий го­лос нiкчем­ний узур­па­тор. У мос­му рюк­за­ку ле­жить на сподi гамiвна со­роч­ка. При­везiть уу, i ми од­ра­зу огов­тасмо ць­ого штуч­но­го ви­род­ка!

- Че­кай-че­кай! - роз­судли­во вiдповiв й­ому капiтан Неб­ре­ха, ви­бач­ли­во по­зира­ючи на ме­не. - Це, хлоп'ята, не дiло. Ви ж чу­ли, що за­раз ви обид­ва Ази­мути i вод­но­час АДА­Ми. Самi виннi, що пе­реп­лу­тали­ся. Як вас те­пер вiдрiзни­ти, же­ребок ки­нути?

Та ме­не вiд цiсу про­позицiу взяв дрож. А рап­том же­ребок ви­паде не на мою ко­ристь? Рап­том я за­лишу­ся у шкiдли­вому для здо­ров'я то­вариствi при­рече­них чу­довиськ, а оцей сприт­ний прой­дисвiт по­летить з капiта­ном до нор­маль­них лю­дей? Що ро­бити, що менi ро­бити? Не пок­ла­дати­ся ж на слiпий ви­падок! Дум­ка би­лася, як без­помiчний птах у клiтцi.

- Ва­ша генiальнiсть, - зак­ви­лив я до 4пi-ер-квад­рат, - ви ж Ве­ликий Шу­кач По­милок! Бла­гаю вас, знайдiть, будь лас­ка, влас­ну по­мил­ку!

Та конс­трук­тор тiль­ки нiяко­во од­вернув­ся вiд ме­не на всi сто вiсiмде­сят гра­дусiв.

Все. Кiнець. До­лю вирiшу­вати­ме жа­люгiдний же­ребок. Бiдо­лаха Ази­муте! Не­дар­ма те­бе брав сумнiв, чи ви­руша­ти тобi у цю зло­щас­ну по­дорож. Та лiпше б ти до ско­ну во­див ван­тажнi ра­кети на Мiсяць.

Аж тут до­ля зно­ву всмiхну­лася менi.

Капiтан Неб­ре­ха рап­том ляс­нув се­бе по лобi i радiсно ви­гук­нув:

- Ази­мути, с прек­расний вихiд! I як це я, ста­рий ду­рень, од­ра­зу не змакiтрив?

- Який? - в один го­лос за­пита­ли ми.

Надiя на по­ряту­нок зно­ву за­жеврiла в мос­му серцi. З капiта­ном Неб­ре­хою нiде не про­падеш!

- Чи пам'ятас­те ви, хто з якоу ша­фи по­вихо­див? - за­питав Неб­ре­ха.

- Ще б пак! - га­ряче за­пев­ни­ли ми.

- Чу­дово! - пож­вавiшав капiтан. - То по­вер­тай­те­ся ко­жен у свою ша­фу, а ми, я i вель­ми­шанов­ний ко­лега, виз­на­чимо, хто з вас хто.

4пi-ер-квад­рат не­гай­но роз­вернув­ся на сто вiсiмде­сят гра­дусiв i у зах­ватi зап­лескав у се­мипалi до­лонi.

- Генiаль­ноу - ви­гук­нув вiн. - Нiчо­го ро­зумнiшо­го i простiшо­го не при­дума­ти, хоч су­ши го­лову до кiнця свiту!

- Тодi, хлопцi, гай­да по ша­фах! - на­казав капiтан Неб­ре­ха.

Нi ме­не, нi АДА­Ма не до­вело­ся двiчi зап­ро­шува­ти. Мить - i ми за­чини­лися у ша­фах.

От ко­ли iсти­на взя­ла го­ру. Щой­но я опи­нив­ся у шафi, як по­чув зво­руш­ли­вий го­лос конс­трук­то­ра.

- Ази­муте, - ска­зав 4пi-ер-квад­рат, а я з присмнiстю вiдзна­чив, що вiн знех­ту­вав при­дур­ку­ватим АДА­Мом i звер­тасть­ся вик­лючно до ме­не, - не­обхiдно з дуб­лю­вати ек­спе­римент, аби поз­бу­тися усiля­ких прик­ростей. Чи зго­ден ти на дуб­ляж?

- Не май­те сумнiву, конс­трук­то­ре, - вiдповiв я.

- Ти го­товий?

- Го­товий!

- Тодi по­чинай­мо. Ува­га, ува­гау Ува­га! П'ять! Чо­тири! Три! Два! Один!

Я зно­ву вiдчув на­валу нез­ри­мих про­менiв i по­ринув у сон без сно­видiнь. Та ось з цiлко­вито­го мо­року вип­ливли чiткi сло­ва 4пi-ер-квад­рат.

- Один! Два! Три! Чо­тири! П'ять!

Дверi ша­фи про­чини­лися, i я вис­триб­нув, го­товий вiдчай­душ­не бо­рони­ти свос чес­не iм'я i одяг. Та у ць­ому не бу­ло жод­ноу пот­ре­би. Дуб­ляж дав блис­кучi наслiдки.

З про­тилеж­ноу ша­фи ви­валив­ся не на­хаб­ний кiбер, а над­зви­чай­но сим­па­тич­ний хло­пець, що без уся­ких пре­тензiй ре­пету­вав чу­довою iншоп­ла­нет­ною мо­вою:

- Уа-уа-уа-уа-уа!..

Отож! Я поп­ря­мував до штанiв, од­нак з пiдоз­рою озир­нувся: а що, як хит­рю­га при­кидасть­ся. Втiм, моу по­бо­юван­ня бу­ли безпiдставнi. АДАМ без­турбот­но длу­бав­ся у носi i з непiдроб­ною нас­на­гою пус­кав з ро­та буль­баш­ки...

...Ко­ли ми з Неб­ре­хою по­вер­ну­лися до рiдноу ко­роб­ки, я зва­жив на своу жахнi при­годи i мо­вив:

- Капiта­не, як на мiй пог­ляд, нам уже час ви­руша­ти у зво­рот­ний путь, до нор­маль­них лю­дей. Знас­те, у конс­трук­то­ра не­ма ма­терiалу для по­даль­ших ек­спе­риментiв. Рап­том вiн зно­ву нап­лу­тас i по­мил­ко­во ви­лучить у ме­не реб­ро? А я вам ви­роб­ни­чоу трав­ми нiко­ли не ви­бачу!

- Що ж, ти. Ази­муте, масш рацiю, - спрок­во­ла оз­вався Неб­ре­ха. - Тож го­туй ко­роб­ку до стар­ту!

Нiко­ли ще на­кази капiта­на не вик­ли­кали у ме­не та­кого за­дово­лен­ня!

Нас­тупно­го дня ви­руша­ли. Схвиль­ова­ний 4пi-ер-квад­рат, що при­був зi сво­ум ма­шин­ним поч­том нас про­вод­жа­ти, кру­тив­ся нав­ко­ло ра­кети, мов дзи­га. АДАМ про­ходив пiдго­тов­чий курс лазiння по де­ревах. Вiн гой­дав­ся на вiтах i де­гус­ту­вав ме­зозой­ськi фрук­ти.

Хви­лини че­кан­ня, хви­лини про­щан­ня. Ос­таннi по­бажан­ня, щирi по­тис­ки рук, дзвiнкi поцiлун­ки...

Капiтан Неб­ре­ха i не­забутнiй 4пi-ер-квад­рат си­пали муд­ри­ми по­рада­ми, що до­жили аж до на­шого ча­су:

- Мий­те ру­ки пе­ред обiдом! - iз зво­ложе­ними очи­ма на­поля­гав слав­ний капiтан Неб­ре­ха.

- Пе­рехо­дячи ву­лицю, по­дивiть­ся лiво­руч, а потiм пра­воруч, - роз­чу­лено нашiпту­вав 4пi-ер 2.

- Кинь­те ку­биш­ку, за­ведiть ощад­книж­ку!

- Пий­те пи­во з ра­ками!

А ко­ли рев­ну­ли дви­гуни i ко­роб­ка, одiрвав­шись вiд грун­ту, за­вис­ла на мить не­поруш­но, капiтан да­леко­го мiжзо­ряно­го пла­ван­ня Неб­ре­ха ви­сунув­ся в iлюмiна­тор i вос­таннс об­да­рував ви­дат­но­го конс­трук­то­ра справжнь­ою пер­ли­ною муд­ростi:

- Конс­трук­то­ре, не да­вай­те АДА­Мовi ус­ти не­митi пло­ди!

Капiтан Неб­ре­ха, пев­но, весь час ниш­ком сте­жив, яке вра­жен­ня справ­ляв на ме­не де­таль­ний звiт Ази­мута.

Тiль­ки-но я пе­регор­нув ос­танню сторiнку по­жов­кло­го фолiан­та, як вiн за­ува­жив:

- Не май­те сумнiвiв. Ази­мут усе точ­но вик­лав, 4пi-ер-квад­рат скопiював й­ого з май­стернiстю генiаль­но­го ху­дож­ни­ка. Пiдроб­ка бу­ла над­то дос­ко­налою, щоб уу ви­явив будь­який ек­сперт. Навiть я не го­ден був вiдрiзни­ти оригiнал вiд копiу. I от iнодi менi спа­дас ди­ка дум­ка: а що, ко­ли справжнiй Ази­мут зо­палу пе­реп­лу­тав ша­фи i я замiсть сво­го вiрно­го штур­ма­на вивiз з ме­зозоя ав­то­ном­ну дов­годiючу аналiтич­ну ма­шину? Ад­же спо­чат­ку Ази­мут вель­ми скеп­тично ста­вив­ся до ме­не, а зго­дом рап­том по­чав бук­валь­но обож­ню­вати! Це ми­моволi на­водить на певнi роз­ду­ми...

Зна­мени­тий зо­реп­ла­вець сум­но зiтхнув, узяв люль­ку, та впер­ше не за­палив, а за­мис­ле­но стис­нув у до­лонях.

- Ав­жеж, при­пущен­ня не з прис­мних, - са­мок­ри­тич­но виз­нав вiн. - Але мог­ло бу­ти на­бага­то гiрше. Страш­но по­дума­ти, що як­би я тодi за­барив­ся з нав­ко­лога­лак­тични­ми ман­дра­ми ще на день, конс­трук­тор, мож­ли­во, на­робив би не­поп­равних дур­ниць. Так, як­би я вчас­но з ним не зустрiвся, то за­раз на мiсцi капiта­на Неб­ре­хи, ма­буть, сидiла б хваль­ко­вита са­ламан­дра з про­тезом замiсть хвос­та!

 

Сторінка 11 з 11 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 > У кінець >>

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Yuriy_yachejkin_narodjennya_adama.docx)Yuriy_yachejkin_narodjennya_adama.docx76 Кб1328
Скачать этот файл (Yuriy_yachejkin_narodjennya_adama.fb2)Yuriy_yachejkin_narodjennya_adama.fb2178 Кб1309

Пошук на сайті: