Народження Адама - Юрiй Ячейкiн (сторінка 10)

Чи не кра­ще шля­хом свiдо­мого ек­спе­римен­ту вип­ра­вити фа­тальнi по­мил­ки ево­люцiу? Чи не кра­ще ство­рити якiсно но­ву пер­спек­тивну iсто­ту i кан­чу­ком дум­ки прис­ко­рити уу роз­ви­ток?

А на пла­нетi с всi умо­ви для жит­тя сй­модiючих штуч­них створiнь, що са­мов­доско­налю­ють­ся на ос­новi хiмiчно­го син­те­зу бiлкiв з амiно­кис­лот за до­помо­гою i уп­равлiнням кис­лот нук­ле­уно­вих. От, ска­жу я вам, це бу­дуть мо­лодцi! Менi так i кор­тить у темпi мо­го дру­га капiта­на Неб­ре­хи - за пiво­бер­та пла­нети нав­ко­ло осi - злiпи­ти зра­зок: ав­то­ном­ну дов­годiючу аналiтич­ну ма­шину, ско­роче­но АДА­Ма. I тодi ево­люцiя по­котить­ся ви­моще­ним мо­сю дум­кою би­тим шля­хом, не звер­та­ючи на ви­пад­ковi манiвцi.

Але, як ба­чите, я досi нiчо­го не роб­лю. Тiль­ки мар­ную до­рогоцiнний час, тiша­чись у сво­уй ху­дожнiй май­стернi. Знас­те, ви­точую з наймiцнiших ка­менiв скуль­птурнi ав­то­пор­тре­ти на доб­ру згад­ку май­бутнiм ха­зя­ям пла­нети. Оце у джунглi од­но­го з ма­терикiв я вже на­кидав ти­сячi кам'яних куль. Всi во­ни копiя я!..

...Конс­трук­тор жур­ли­во за­мовк i навiть при­пинив гой­да­тися.

Це бу­ло мо­торош­не повiдом­лення. Ад­же ко­ли вiн i далi роз­ва­жати­меть­ся ли­ше влас­ни­ми ав­то­пор­тре­тами, людс­тво нiко­ли не ви­ник­не на Землi, i нам з капiта­ном нi до ко­го бу­де по­вер­та­тися. Уся на­ша нав­ко­лога­лак­тична по­дорож ви­явить­ся мар­ною.

Оче­вид­но, такi ж три­вожнi дум­ки ви­рува­ли i в го­ловi Неб­ре­хи, бо вiн ви­ринувз тю­тюно­воу хма­ри i стур­бо­вано за­питав:

- Що ж галь­мус ва­шу бла­город­ну спра­ву, конс­трук­то­ре?

- Так! - рiшу­че пiдтри­мав я капiта­на. - Чо­му ви зволiкас­те? Май­бутнс людс­тво вам нiко­ли не по­дарус ць­ого зло­чин­но­го бай­ди­куван­ня! А що ска­жуть кам'янi муд­рецi та од­ноклiтиннi iнте­лек­ти?

- Рiч у то­му, - су­мови­то вiдповiв 4пi-ер-квад­рат, - що я нiяк не при­думаю вда­лоу ес­те­тич­ноу фор­ми. Не бу­ду ж я лiпи­ти ро­зум­них па­вукiв або мис­ля­чих вось­ми­ногiв? Фу! По­гань яка! Прав­да, бiлко­вого АДА­Ма мож­на бу­ло б ви­гото­вити за влас­ним об­ра­зом та по­добою, але це зна­чить нак­ли­кати на цивiлiзацiу га­лак­ти­ки ЗС-295 май­же не­поп­равне ли­хо...

- Що ж вас стра­шить, мiй смiли­вий ко­лего? - поцiка­вив­ся капiтан Неб­ре­ха.

- Ба­чите, каш­та­не, - ми­лос­ти­во по­яс­нив 4пi-ер-квад­рат, - га­лак­ти­ка ЗС-295 пе­ребу­вас на ве­личезнiй вiдстанi вiд Чу­маць­ко­го Шля­ху. Свiтло пробiгас й­ого за п'ять з дев'ять­ма ну­лями рокiв. До то­го ж га­лак­тичне скуп­чення рiзних зiрок ри­не усе далi в бе­зоднi Всесвiту з швидкiстю сто со­рок сiм ти­сяч кiло­метрiв на се­кун­ду. От­же, що­секун­ди вiдстань страхiтли­во зрос­тас.

- То й що з то­го? - не зро­зумiв й­ого я, чим зас­лу­гував осуд­ли­вий пог­ляд капiта­на Неб­ре­хи.

- А те, мiй юний дру­же, - з при­тис­ком вiдповiв наш гiсть, - що ко­ли моу зем­ля­ки вдру­ге завiта­ють на цю пла­нету, спли­ве стiль­ки ча­су, що ви­соко­технiчна мiсце­ва цивiлiзацiя вже са­ма бу­де ске­рову­вати ево­люцiй­ний роз­ви­ток на iнших пла­нетах. I я по­бо­ююся, що тодi спа­лах­не впер­та на­уко­ва су­переч­ка на те­му - хто ко­го сот­во­рив? I навiть на­перед не ска­жеш, хто ко­го пе­рек­ри­чить. Один та­кий ви­падок у нашiй прак­тицi вже був. Ми вже нав­ченi гiрким досвiдом! Ад­же це факт, що кулi з Кра­бови­доу ту­ман­ностi вва­жа­ють нас сво­уми кiбер­не­тич­ни­ми вит­во­рами i ти­ця­ють нам пiд нiс своу iсто­ричнi хронiки! Яке на­хабс­твоу Але нашi iсторiог­ра­фи, хоч нiяк не знай­дуть в архiвах вiдповiдноу довiдки, об­сто­юють про­тилеж­ну дум­ку, бо вже сто мiль­ярдiв рокiв не втра­ча­ють надiу оту довiдку знай­ти... А без довiдки хiба хто вiрить ко­му?

Атож, це бу­ла вель­ми по­важ­на при­чина.

Я пригнiче­но мов­чав, нiби отой при­рече­ний брон­то­завр. Навiть реп­тилiя з уу трь­ома моз­ка­ми нiчо­го путнь­ого не при­дума­ла для сво­го по­рятун­ку, де там ду­мати менi. Все в го­ловi сплу­тало­ся, мов скуй­ов­дже­не во­лос­ся.

"Як же так? - по­чав розчiсу­вати я своу дум­ки. - Iсную я вза­галi чи не iсную? Як­би 4пi-ер-квад­рат не ство­рив АДА­Ма, ми б з капiта­ном Неб­ре­хою не ви­руши­ли у ман­дри. А оскiль­ки це ста­лося, зна­чить, конс­трук­тор та­ки зро­бив дiло. По­рядок!"

I я з по­божнiстю по­чав ди­вити­ся на нь­ого, тер­пля­че че­ка­ючи по­рятун­ку.

Та до­помо­га прий­шла зовсiм з iншо­го бо­ку.

- Конс­трук­то­ре, - ти­хо мо­вив капiтан Неб­ре­ха, - чи по­добасть­ся вам мiй ран­го­ут, або, як ви ка­жете, фор­ма? Чи не су­пере­чить во­на ва­шим ес­те­тич­ним пог­ля­дам?

- Капiта­не, - оз­вався 4пi-ер-квад­рат, з на­соло­дою ог­ля­да­ючи з усiх бокiв по­каз­ну пос­тать Неб­ре­хи, - бiльш дос­ко­налоу, бiльш вмо­тиво­ваноу, бiльш врод­ли­воу фор­ми менi не знай­ти! О, я вiддав би усi своу па­тен­ти, аби бу­ти ав­то­ром та­коу незрiвнян­ноу iсто­ти, як ви, мiй га­лак­тичний дру­же!

- Тож дер­зай­те, конс­трук­то­ре! - на­полiг капiтан Неб­ре­ха.

4пi-ер-квад­рат ма­ло не впав. Та че­рез не­дос­ко­налiсть й­ого фор­ми й­ому не вда­лося на­оч­но про­демонс­тру­вати свiй гра­нич­ний по­див. Вiн тiль­ки за­хитав­ся з бо­ку на бiк.

- Як? - за­волав вiн. - Нев­же ви ладнi ста­ти мо­ум на­тур­щи­ком?

- Так!

- I вас не ля­кас жах­ли­ва пер­спек­ти­ва дис­ку­тува­ти на те­му, хто ко­го сот­во­рив?

- Анiтро­хи!

- Але ж май­бутнi по­колiння пiдда­дуть сумнiву всi вашi до­кази!

- Хай пiдда­ють...

- Капiта­не, хо­чете вiрте, хо­чете не вiрте, а ви - ге­рой! Ва­ша смiливiсть не мас меж!

- Я весь до ва­ших пос­луг, ко­лего, - ще раз пiдкрес­лив капiтан Неб­ре­ха. - Вiд вусiв до про­теза!

- Ой-ой-ой! - зой­кнув конс­трук­тор, на­че й­ого нес­подiва­но чи­мось штрик­ну­ли. - Все про­пало, капiта­не! Я ж зовсiм за­був про ваш про­тез! От як­би ви мiцно сто­яли на двох но­гах...

Й­ого свiтла по­вер­хня зно­ву по­темнiла. З усь­ого бу­ло вид­но, що 4пi-ер-квад­рат огор­нув без­надiй­ний роз­пач.

Та цiсу вирiшаль­ноу митi зна­мени­тий зо­реп­ла­вець на­оч­но довiв, що вiн по пра­ву зас­лу­говус всесвiтнь­оу сла­ви нес­хибно­го ко­ман­до­ра, лю­дини з тон­ким ро­зумом i ши­роким свiтог­ля­дом.

- Але ж мiй штур­ман хо­дить на двох но­гах! - заг­римiв вiн.

- Пра­виль­но! - зрадiв конс­трук­тор. Вiн за­ся­яв, мов ки­тай­ський лiхта­рик. - Капiта­не, ви - са­ма мудрiсть!

- Ура! - чим­дуж за­гор­лав я.

А ти­тани дум­ки схо­пили­ся з мiсця i зав­зя­то пiшли у ти­повий космiчний та­нок.

Неб­ре­ха, пих­ка­ючи люль­кою, по­вагом стри­бав нав­ко­ло осi про­теза, а 4пi-ер-квад­рат обер­тався нав­ко­ло нь­ого по кла­сич­них орбiтах, як вiдда­на пла­нета ко­ло сво­го житт­сдай­но­го свiти­ла.

Ех, як­би менi фо­то­апа­рат!

На­рештi енергiй­ний конс­трук­тор зу­пинив­ся i, вiдса­пу­ючись, мо­вив:

- А те­пер до дiла, друзi моу. Я не­гай­но ж на­варю у тер­мо­камерi добiрних бiлкiв, щоб на зав­тра все бу­ло го­тове до ек­спе­римен­ту. Бу­вай­те, ко­леги!

I вiн хут­ко по­котив­ся до вер­толь­ота.

А ко­ли вер­толiт роз­та­нув у бла­китнiй бе­зоднi, капiтан Неб­ре­ха стом­ле­но присiв на ко­лоду.

- Ска­жи менi. Ази­муте, що ста­лося б з людс­твом та й з на­ми, як­би я спо­кусив­ся на шап­ку-не­видим­ку i все­видю­ще око? Я б за нь­ого не зас­та­вив i пуч­ки тю­тюну...

Так! Як i зав­ше, мiжзо­ряний бу­валець не схи­бив i на во­лоси­ну!

11. З ВО­ЛОСИ­НИ У БЕ­ЗОД­НЮ

Ав­жеж, ба­гать­ох див я тодi на­дивив­ся. р що при­гада­ти.

Узя­ти хо­ча б на­шу дав­ню су­переч­ку що­до ча­су, у який ми за­летiли. Хоч як це див­но, а ми з капiта­ном обид­ва не по­мили­лися. А, ко­ли ви пам'ятас­те, Неб­ре­ха з са­мого по­чат­ку вва­жав, що ми за­летiли у ми­нуле, а я га­дав, що у май­бутнс. I от масш! Ми й справдi за­летiли у си­ву дав­ни­ну, але на власнi очi по­бачи­ли май­бутнс. Ад­же лю­ди теж ко­лись нав­чать­ся штуч­но ство­рюва­ти мис­ля­чих iстот. Ко­ли не вiри­те, пос­пи­тай­те кiбер­не­тикiв.

Од­нак на­ша при­года ма­ло не скiнчи­лася для людс­тва трагiчно. Успiх ек­спе­римен­ту конс­трук­то­ра 4пi-ер-квад­рат висiв бук­валь­но на во­лосинi, хоч ця во­лоси­на i ма­ла виг­ляд надiй­но­го якiрно­го лан­цю­га. А все че­рез те, що капiтан Неб­ре­ха впер­ше за час мандрiв за­барив­ся, хоч i не з сво­су ви­ни.

Та роз­повiм, як во­но бу­ло.

Ра­нок не вiщу­вав нiяких прик­ростей. Нi капiта­новi, нi менi. А нам то­го дня обом доб­ря­че пе­репа­ло.

Нас пiдняв на но­ги вже знай­омий гуркiт вер­толь­ота, i, ко­ли в об­шивку ко­роб­ки з бряз­ко­том вп'яв­ся магнiт, ми вже встиг­ли по­одя­гати ска­фан­дри.

Круг­ло­видий конс­трук­тор ви­сунув­ся з вер­толь­ота i ра­до привiтав­ся:

- Доб­ро­го iсто­рич­но­го ран­ку!

- Са­лют! - вiдгук­ну­лися ми.

Тодi 4пi-ер-квад­рат ски­нув мо­тузя­ну дра­биня­ку i мо­вив:

- Про­шу на борт, друзi моу. Час не ждеу У ме­не все го­тове для ек­спе­римен­ту.

Тут ми й вско­чили у пер­шу ха­лепу.

Я вид­ря­пав­ся на борт сприт­но, мов мав­па, а от капiтан за­лишив­ся на землi. Вiн без­по­рад­но туп­цю­вав уни­зу i да­рем­но рив про­тезом грунт. Та це й­ому анiтро­хи не до­пома­гало.

Ось ко­ли я зро­зумiв, чо­му конс­трук­тор вирiшив сот­во­рити АДА­Ма за мо­ум об­ра­зом та по­добою. Як­би вiн злiпив ав­то­ном­ну дов­годiючу аналiтич­ну ма­шину за об­ра­зом та по­добою капiта­на Неб­ре­хи, лю­ди нiко­ли не ка­тали­ся б на ве­лоси­педах i не зво­дили б хма­рочосiв. Ад­же од­но­ногим осо­бам схо­ди про­типо­казанi, а лiфти, самi знас­те, над усе по­люб­ля­ють ви­ходи­ти з ла­ду.

Хви­лини спли­вали за хви­лина­ми, i конс­трук­тор по­чав не в жарт панiку­вати.

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Yuriy_yachejkin_narodjennya_adama.docx)Yuriy_yachejkin_narodjennya_adama.docx76 Кб1328
Скачать этот файл (Yuriy_yachejkin_narodjennya_adama.fb2)Yuriy_yachejkin_narodjennya_adama.fb2178 Кб1310

Пошук на сайті: