Слiдство веде прокуратор - Юрiй Ячейкiн (сторінка 6)

Тим ча­сом прис­лужни­ки внес­ли до пор­ти­ка ма­сив­ний, гiдний са­ну нес­подiва­ного вiзи­тера стiлець з твер­дою й пря­мою спин­кою: iудеу чо­мусь люб­лять сидiти в нез­ручнiй, за­дерев'янiлiй позi. Та хай! Хоч би й на цвя­хи сiда­ли. Хи­мернi мiсцевi зви­чау та упо­добан­ня адмiнiстрацiю Ри­му не об­хо­дили.

Як i в'язень Iсус На­зарей, ми­нулорiчний пер­шосвя­тен­ник Ан­нан, тесть те­перiшнь­ого - Кай­афи, виг­ля­дав у пор­ти­ку чу­жорiдним тiлом, хоч яв­ляв со­бою зовсiм iнший соцiаль­ний тип. В'язень був тут тем­ною пля­мою, свя­тен­ник - за­над­то пiстря­вою. В'язень сту­котiв по мар­му­ру де­рев'яни­ми пiдош­ва­ми, свя­тен­ник вiддзво­нював дрiбни­ми срiбни­ми бу­бен­ця­ми, на­шити­ми по всь­ому й­ого фан­тастич­но бар­висто­му вбран­ню. На гру­ди зви­сав три­колiрний омо­фор - оз­на­ка, що вiн по­ходить з ро­ду бла­жен­но­го Левiя. До по­яса був прип­ну­тий роз­ши­тий бiсе­ром мiше­чок з па­лич­ка­ми-жез­ла­ми для же­реб­ку­ван­ня.

Ан­нан вiддзво­нював сво­уми бу­бен­ця­ми, мов цiла ота­ра, аж по­ки не доп'яв­ся до крiсла. У нь­ому вiн ук­ляк не­поруш­не, i бу­бенцi вга­мува­лися. Про­кура­тор та й­ого дру­жина мов­чки ту­пили очi на це роз­цяць­ко­ване опу­дало з ледь при­хова­ною зне­вагою.

Свя­тен­ник теж по­зирав на ла­тинян з та­мова­ною вiдра­зою.

Цей рим­ля­нин з неп­ристой­но ко­рот­ким во­лос­сям, з го­лим об­личчям, з й­ого нiби сте­саним но­сом, що не­зугар­не про­дов­жу­вав лiнiю ло­ба, з й­ого вузь­ким, на­че щiли­на, ро­том i важ­кою, мов ка­меню­ка, ще­лепою виг­ля­дав пот­ворно.

А й­ого дру­жина?

Хiба цю де­белу, як ве­жа, iсто­ту з хо­лод­ни­ми ри­сами об­личчя i по­туж­ною ста­турою ра­тобор­ця мож­на вва­жати жiнкою? ту б три­мати в гуртi тяг­ло­воу ху­доби - ось де цiй рим­лянцi мiсце! Хiба уу мож­на порiвня­ти з сврей­ськи­ми жiнка­ми - га­рячи­ми, мов во­гонь, тендiтни­ми, як iграш­ки, нiжни­ми, на­че квiти? рврей­ки дозрiва­ють на два­над­ця­ту вес­ну, ко­ли ду­ша ще не ура­жена грiхом, а плоть - хтивiстю. У своу два­над­цять ве­сен во­ни й­дуть, мов агнцi не­порочнi на зак­лання, пiд шлюб­ний вiнець не­вин­ни­ми створiння­ми...

А ла­тинян­ки? З ухнiми тре­нова­ними фiзич­ни­ми впра­вами ру­чись­ка­ми, що годнi за­люб­ки звер­ну­ти шийнi м'язи або при­души­ти....

Вiд цих ду­мок Ан­нан аж гид­ли­во зат­ру­сив фар­бо­ваною чер­во­ною ца­повою бо­родою.

- За на­шими зви­ча­ями не мiсце не­чистiй жiнцi се­ред чис­тих чо­ловiкiв! не стри­мав­ся вiн. - Реб­ро [за сврей­ськи­ми племiнни­ми ска­зан­ня­ми, бог сот­во­рив жiнку з реб­ра чо­ловiка] - нiкчем­на час­ти­на цiло­го.

В опук­лих очах Клавдiу Про­кули бла­кит­тю па­лах­ну­ли кри­жанi блис­кавки. Про­те грiм не вiдповiв на об­ра­зу. Во­на, три­ма­ючи свос сло­во, тiль­ки ви­мог­ли­во зве­ла хо­лоднi очi на Понтiя Пiла­та.

- Зви­чау слiд ша­нува­ти, - су­хо заз­на­чив про­кура­тор. - Це ша­нуван­ня му­сить бу­ти взас­мним. Хто до ко­го прий­шов?

Ан­нан збаг­нув, що, ко­ли й на­далi доз­во­ляти­ме собi дра­тува­тися, й­ому за­лишить­ся тiль­ки пiти з ць­ого не­чес­ти­вого до­му го­ув-iновiрцiв. Та хiба для ць­ого вiн пе­рес­ту­пив порiг римсь­коу гос­по­ди?

- Я нiко­ли не бу­вав у Римi, - по­зад­ку­вав вiн. - На жаль, вашi зви­чау менi невiдомi. Прик­ро, як­що я у свос­му невiданнi ко­гось об­ра­зив. Про­те тiшу се­бе со­лод­кою надiсю, що ви про­бачи­те тем­но­му стар­цевi й­ого ми­мовiль­ну про­вину.

- Мас­те щось повiдо­мити? - ру­ба за­питав Понтiй Пiлат.

Ан­нан вва­жав, що оця гру­ба пря­мота, при­таман­на усiм рим­ля­нам, нiчим не вiдрiзнясть­ся вiд бру­таль­ноу не­вихо­ваностi. Та чи мож­на дорiка­ти не­чес­тивцевi, ко­ли за ним сто­уть нез­ламна си­ла?

Ста­рець втом­ле­но зап­лю­щив повiки, пе­реби­ра­ючи по­дум­ки, що i як мас ска­зати. Вiн прий­шов сю­ди з сди­ною ме­тою - ура­зити спе­сиво­го рим­ля­нина i за рiшен­ням Си­недрiону при­муси­ти й­ого до стра­ти то­го вов­ка, що при­надив­ся до хра­мовоу ко­шари. Без­карно! Та як вес­ти мо­ву, щоб не нак­ли­кати гнiву? У ко­шику смокв мо­же та­ути­ся змiя з уу от­руй­ним жа­лом. Так! З цим не­чес­ти­вим пе­сиго­лов­цем слiд об­ра­ти улес­ли­ву мо­ву, в якiй схо­васть­ся змiуне жа­ло. Тим-то надiйнiше во­но вра­зить...

- Слав­ний i гiдний усiля­коу по­честi про­кура­тор Пiлат! - пиш­но роз­по­чав вiн. - Бла­га вiсти­на до­лину­ла до сми­рен­них рабiв Все­вишнь­ого гос­по­да на­шого Iахвi [iм'я бо­жес­тва пра­давнiх сврей­ських ско­тарiв; нинi вiн - бог iуда­уз­му]. Схоп­ле­но мер­зенно­го грiшни­ка - Iсшу­ша На­зарея, який так гли­боко за­непав до са­танинсь­коу бе­зоднi, що зне­важив ду­хот­ворний Дiм гос­поднiй. А ви, рим­ля­ни, пок­ла­ли край й­ого без­чинс­твам на шля­хах Iудеу. Осан­на! Хва­ла тобi, гос­по­ди, що навiв ти ка­раль­ну дес­ни­цю на за­пек­ло­го зло­чин­ця!

Клавдiю Про­кулу по­чало ба­вити це од­верто де­магогiчне ли­цедiй­ство.

- Але зга­дай, Понтiю Пiла­те: наш свя­тий Си­недрiон зав­жди вiрнопiдда­не до­пома­гав iмперськiй владi по силi сво­уй. За­питай­мо се­бе: хто спри­яв про­кура­торовi Квiрiнiю, ко­ли вiн про­вадив пе­репис на­селен­ня для на­веден­ня ла­ду в опо­дат­ку­ваннi? Ми - сми­реннi ра­би божi i вiрнi слу­ги римсь­ко­го це­заря.

"А те­пер за ци­ми спис­ка­ми зди­рас­те "на храм" де­сяти­ну з при­буткiв", сар­кастич­но до­дав по­дум­ки Понтiй Пiлат.

- Або те­бе, про­кура­торе, ося­яла щас­ли­ва дум­ка - спо­руди­ти ак­ве­дук з мiсце­востi Ал-Ар­рув до рру­сали­ма, який зав­жди страж­дав вiд нес­тачi пит­ноу во­ди. Хто ж до­помiг тобi не­корис­ли­вими й слух­ня­ними будiвни­чими? Ми сми­реннi ра­би божi i вiрнi слу­ги це­заря.

З па­токи слiв ви­суну­лося жа­ло. Ан­нан на­гадав Пiла­товi, як вiн бу­ло нак­лав ру­ку на хра­мову каз­ну, щоб ма­ти кош­ти на будiвлю склад­ноу спо­руди. Од­нак про­кон­сул Сiрiу Вiтеллiй за на­казом з Ри­му звелiв по­вер­ну­ти свя­тен­ни­кам хра­мовi кош­ти. На­томiсть вiдiрва­ли вiд ра­ла ра­та­ув i ремiсникiв вiд май­сте­рень, якi без­коштов­но му­сили вiдбу­ти будiвель­ну по­виннiсть. Ви­ник­ли за­вору­шен­ня i до­вело­ся ка­рати. Не­нависть до Ри­му зрос­ла. Чи мiг це пе­ред­ба­чити ко­рот­ко­зорий в полiтицi Вiтеллiй? А те­пер цей свя­тен­ник хи­зусть­ся сво­сю про­вокацiй­ною "до­помо­гою". Та за­раз на це зух­валь­ство не­ма чим вiдповiсти...

- I те­пер Си­недрiон ух­ва­лив усiля­ко до­пома­гати тобi у справi зат­ри­мано­го Iсшу­ша На­зарея. Одак, за зви­часм, в ос­таннiй день пас­хи, яка наб­ли­жасть­ся, ти му­сиш ви­яви­ти ми­лосер­дя вла­ди, вiдпус­тивши на во­лю найбiль­шо­го зло­чин­ця. Ми пос­при­яс­мо тобi у ць­ому! Ми, левiти, а за на­шим сло­вом й ти­сячi про­чан сми­рен­но про­сити­мемо те­бе вiдпус­ти­ти з-пiд вар­ти Iсшу­ша...

- Iсшу­ша? - не стри­мав сво­го по­диву Понтiй Пiлат.

Ан­нан на­солод­жу­вав­ся якусь мить й­ого по­дивом, а тодi з ефек­тною глум­ливiстю до­вер­шив:

- Так, Iсшу­ша Вар-Ав­ву, нiчно­го рiзу­на iз сек­ти "кин­джаль­никiв", якi ще без­со­ром­но на­зива­ють се­бе "си­нами ца­ря не­бес­но­го". Ць­ого Ва­рАв­ву ра­зом з дво­ма й­ого поплiчни­ками ув'яз­не­но в узи­лищi Пре­торiу [у в'яз­ницi су­ду]. Чи мо­же бу­ти бiль­шим ми­лосер­дя вла­ди, ко­ли во­на звiль­нить нiчно­го ду­шогу­ба, на кин­джалi яко­го кров без­не­вин­но убiснних?

- А як бу­ти з На­заресм? - стри­мано за­питав про­кура­тор.

- Ць­ого - розiп'яти, - ска­зав Ан­нан. - За ва­шим римсь­ким зви­часм, - i, нiби мiж iншим, до­кинув: - Прин­цепс Тiберiй не лю­бить, ко­ли провiнцiй­на вла­да роз­дму­хус за­вору­шен­ня, а не га­сить ух у за­род­ку.

- За­вору­шен­ня? - су­воро за­питав Пiлат. - По­яснiть, про яке за­вору­шен­ня й­деть­ся.

- Про те бунтiвне свавiлля, яке по­род­жус На­зарей. Це ду­же не­без­печний i лу­кавий ан­ти­дер­жавний зло­чинець. Наш храм вчить вiру­ючих: уся­ка вла­да вiд бо­га. Гань­би­ти вчен­ня хра­му - пiдва­жува­ти вла­ду це­заря. Цей зло­чин за едик­та­ми се­нату ка­расть­ся смер­тю. То­му й радiс Си­недрiон у свос­му вiрнопiдда­ному ек­стазi, що бунтiвни­ка i пiдбу­рюва­ча На­зарея уже схоп­ле­но! I свiдок доб­рий с - Iуда iз Карiота.

Без­си­ла лють огор­ну­ла Понтiя Пiла­та. Вiн по­чував се­бе ошу­каним. Вiн га­нив се­бе за те, що в писi сво­уй ви­явив­ся не пiдго­това­ним до цiсу су­тич­ки. Сприт­но обiй­шли й­ого свя­тен­ни­ки! Пог­ро­жу­ють за­вору­шен­ням се­ред про­чан, якi су­нуть на пас­хальнi свя­та звiдусiль де­сят­ка­ми ти­сяч. А у нь­ого пiд ру­кою - ли­ше двi ко­гор­ти.

Жа­люгiдна жмень­ка пе­ред на­тов­па­ми ек­заль­то­ваних фа­натiв. Ко­ли що прос­то за­кида­ють камiнням...

Ан­нан мру­жив­ся на нь­ого, мов кiт на сме­тану.

Але Понтiй Пiлат ще мав чим дош­ку­лити цинiчним свя­тен­ни­кам з хра­му бо­жого!

- До ме­не дiй­шли чут­ки, - су­воро мо­вив вiн, - що у храмi зне­важе­но осо­бу це­заря. Ви нех­тусте мо­нета­ми з зоб­ра­жен­ня­ми прин­цепса. Об­ра­за осо­би це­заря ка­расть­ся смер­тю!

Об­личчя Ан­на­на розквiтло осяй­ною усмiшкою. Вишкiри­лись чорнi корiнцi зубiв.

- Але ж ми ро­бимо це, - з об­разли­вою пос­тупливiстю мо­вив вiн, - з лас­ка­вого доз­во­лу са­мого прин­цепса Тiберiя.

- Де цей дозвiл, у ко­го?

- У те­бе, про­кура­торе, - ска­лив­ся чор­ни­ми корiнця­ми Ан­нан. - Ад­же сво­го ча­су ти одер­жав на­каз не дра­тува­ти вiру­ючих... А-в на­шому храмi не­ма зри­мих зоб­ра­жень навiть са­мого Все­вишнь­ого.

Це був нищiвний i бо­лючий удар. Го­лов­не - про­кура­тор сам се­бе пiд нь­ого пiдста­вив. Понтiй Пiлат вмить зро­зумiв, на що на­тякас чор­но­ротий Ан­нан. Вiн зга­дав, як й­ого вiй­ськовi за­гони увiй­шли до рру­сали­ма з зоб­ра­жен­ня­ми прин­цепса на бой­ових дер­жа­ках з римсь­ки­ми ор­ла­ми. Вiн на­казав тодi вивiси­ти щи­ти з зоб­ра­жен­ня­ми це­заря на стiни па­лацу Iро­да Ве­лико­го. Свя­тен­ни­ки зчи­нили ней­мовiрний га­лас. I от з Ри­му надiй­шов на­каз "не дра­тува­ти" вiру­ючих. Прин­цепс Тiберiй не по­люб­ляс мо­рочи­тись за­вору­шен­ня­ми в провiнцiях...

У роз­мовi з Ан­на­ном Понтiй Пiлат заз­нав пов­ноу по­раз­ки.

Ко­ли свя­тен­ник пiшов, Клавдiя Про­кула стур­бо­вано за­пита­ла:

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Yuriy_yachejkin_slidstvo_vede_prokurator.docx)Yuriy_yachejkin_slidstvo_vede_prokurator.docx63 Кб1234
Скачать этот файл (Yuriy_yachejkin_slidstvo_vede_prokurator.fb2)Yuriy_yachejkin_slidstvo_vede_prokurator.fb2140 Кб1096

Пошук на сайті: