Аналіз
«Подвійне коло» Яновський
Яновський «Подвійне коло» аналіз — визначення теми, ідеї, жанру, головних героїв, розкриття сюжету, критика «Подвійне коло».
Сюжет «Подвійне коло»:
У серпні 1919 року в бою під Компаніївкою зійшлися брати Половці.— Козацтва головного отамана Петлюри перемогло загін добровольчої армії генерала Денікіна, у якому перебував Андрій Половець. Врешті-решт він опинився в полоні у свого брата, петлюрівця Оверка.— Андрій промовляє до Оверка батькові слова «тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду». Оверко відповідає, що «рід — це основа, а найперше — держава, а коли ти на державу важиш, тоді хай рід плаче, тоді брат брата зарубає», і таки вбиває рідного брата.— Потім у смертельному двобої сходяться той же Оверко й махновець Панас із молодшим братом Сашком.— Оверко в свою чергу нагадує братам батьківські слова про рід і згоду, але Панас каже, що «рід у державу вростає, в закон та обмеження, а ми анархію несем на плечах, нащо нам рід, коли не треба держави, не треба родини, а вільне співжиття».—Панас убиває брата, але не кидає його на полі бою, а намагається поховати обох вбитих братів по-людськи.— Загін інтернаціонального полку на чолі з червоногвардійцем Іваном вискакує з лісу і бере у полон Панаса й Сашка.— Панас згадує свої дитячі роки, батьків і стріляє собі прямо в голову.— Іван промовляє слова, які символізують радянську епоху: «рід розпадається, а клас стоїть», і весь світ за них, і Карл Маркс».— Комісар Герт робить висновок, що брати були одного роду, але не одного класу.
Символіка назви новели:
- Бій іде «по колу», перемагають червоні;
- Кожен із братів згадує заповіт батька тільки перед смертю, забувши, що тільки-но заперечував його у попередній розмові.
Особливості новели «Подвійне коло»:
- Новела має типові риси драматичного твору: єдність місця, часу, дії (усі події відбуваються протягом одного дня в степу під Компаніївкою);
- Фрагменти громадянської війни підкреслені тим, що по різні боки барикад стоять рідні брати (Оверко Половець — петлюрівець, Андрій — денікінець, Опанас, Сашко — махновці, Іван — більшовик) — різні ідеології;
- Умовна присутність батьків (на 1-му плані — битви братів, на задньому — те, що про це думають батьки);
- Велика увага приділена погоді, яка реагує на злочини (автор натякає: Бог гнівається за кровопролиття, порушення моральних законів);
- Автор не зосереджує уваги на ході битв: його цікавить тільки результат баталій і словесна дуель між братами.
- Причина трагедії Половців у різних політичних переконаннях, нетерпимості, сваволі й жорстокості.
Риси романтичного стилю в новелі «Подвійне коло:
- Незвичайні герої в незвичайних обставинах;
- Зв’язок із фольклором — народними думами й піснями, пісенність, ритмізована проза;
- Романтичний пейзаж.
Критика «Подвійне коло»
Я не знаю, хто ще так, як Яновський, змалював громадянську війну в Україні як трагедію народу.
Бій під Компаніївкою, у якому схрещують шаблі п’ять братів Половців, — це модель усієї громадянської війни.
Сила родових інтересів зіткнулася із силою інтересів класових. Під ударами шабель брати падають один за одним, і кожна нова смерть наче перекреслює батькову приповідку: «Тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду», за якою — тривалий моральний досвід людського співжиття.
А що натомість? Натомість з уст спочатку комісара Герта, а потім червоного командира Івана Половця чуємо нову істину: «Рід розпадається, а клас стоїть».
Рід розпадається… Отже, руйнуються самі основи життя — і що з того, що клас «стоїть»? Пишучи свій твір у 1933-1935 рр., Яновський прагнув надати словам комісара Герта й Івана Половця сили пафосу, але об’єктивно, понад наміри автора, його талант закарбував трагічну правду життя з його невблаганно-моторошною логікою братовбивчого соціального зіткнення, коли загальнолюдське відступає перед залізно-класовим, і як наслідок — кров, кров, кров…
У «кадрі» — уся родина Половців: п’ятеро братів, які воюють під різними прапорами, батько Мусій… Немає тільки матері Половчихи. Але чому?! Тому, що якби вона з’явилася, то плакала б над кожним із синів, і її «надкласові» сльози були б однаково солоні. Вона оплакувала б загибель свого роду, і ті материні сльози заважали б авторові із силуваним пафосом підсумувати в 1933 р.: «Рід розпадається, а клас стоїть» (В. Панченко).