Образи в творі
«Подвійне коло» Яновський
«Подвiйне коло» — це назва першої новели роману Ю. Яновського «Вершники». Трагiчнi подii описанi в нiй: п’ять братiв Половцiв зустрiчаються на кривавих дорогах громадянської вiйни. Пiдiймає руку брат на брата, бо хоч i одного роду, та до рiзних берегiв прибились вони: Андрiй командував загоном Добровiльної армiї Денiкiна, Оверко воював у кiннотi Петлюри, Панас i Сашко були махновцями, а Iван — бiйцем Червоноi Армiї.
Головні герої «Подвійне коло»:
- брати Половці — денікінець Андрій; петлюрівець Оверко; махновці Панас і чотирнадцятирічний Сашко, червоний командир Іван;
- Мусій Половець — їхній батько
- червоний комісар Герт
Брати Половці родом з Дофінівки
Образ Андрія «Подвійне коло»
Андрій — командував загоном Добровольчої армії генерала Денікіна; привіз батькові Мусію бінокль з турецького фронту; за Мать-Росію; підпрапорщик російської армії, поверхетроковий вояка за веру, царя і отечество; герой Саракамиша й Ерзерума. Серед синів Половців Андрій відзначався холоднокровністю, погордою, невмінням принижуватися.
Проклинаю тебе моїм руським серцем, ім’ям великої Росії Матінки, од Варшави до Японії, од Білого моря до Чорного…
Слова, що зриваються з вуст Андрія, вражають ненавистю до рідного брата і рідної землі. Батьківщиною йому стала Росія-матінка, а рідному братові він кидає в обличчя образливе: «Мазепа проклятий», «петлюрівське стерво»… Останні спогади Андрія Половця про те, як галичан бив у Карпатах до смерті. Отож перед нами — запеклий шовініст.
Він знехтував батьківським заповітом, кинувши злісно: «Проклинаю тебе моїм руським серцем, ім’ям великої Росії-матінки, проклинаю ім’ям брата і згодою роду, проклинаю й ненавиджу в мою останню хвилину» У нашого народу слово у великій пошані. Ним можна вселити віру в людину, воскресити її, а можна вразити в саме серце гостріше, аніж мечем. Слово-прокляття — це один з найбільших гріхів людини. Тому думаю, що в Андрія не зосталося, напевне, нічого святого в житті, якщо він проклинає рідного брата, навіть згадавши мудрі батькові слова про святість роду..
Усе-таки після згадки Оверка про рідну Дофінівку, старого батька Мусія Половця та після питання «Що тобі пригадується?» — старший брат відповів: «…батько Половець та його старі слова: тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду». В останню хвилину життя він не ідеологічні лозунги викрикує, згадує рідний дім і батьків. Підсвідомо він розуміє, що рід, це основа людського життя.
Хочу також звернути увагу, що Андрій – людина відважна, георгіївський кавалер з часів Першої світової війни, де за проявлений героїзм його було удостоєно чину офіцера й возведено у дворяни.
Андрій — носій російського шовінізму, людина, яка, не маючи жодних уявлень про історію України, завчено повторює насаджені йому монархією фрази.
Образ Оверка «Подвійне коло»
Оверко — під жовто-блакитним прапором; командував купою кінного козацтва Симона Петлюри; мазепа проклятий; бавився шликом, як дівчина косою; петлюрівське стерво; по „Просвітах» в Одесі на театрі грав та вчительську семінарію пройшов.
„Рід наш великий, голови не щитані. Рід — це основа, а найперше держава, а коли ти на державу важиш, тоді рід нехай плаче… Рід перевернеться, а держава стоятиме. Навіки амінь».
1.Слова Оверка перед смертю брата Андрія нагадують плач у думах чи похоронне голосіння, що свідчить про певні душевні переживання цього доброго від природи сина Половців: «Роде, мій роде, прости мені, роде, що я не милую згоди. Рід переведеться, держава стоятиме. Навіки амінь».
2.Здається, після таких слів Оверко не спроможеться на вбивство, але ж Андрій уже сам спонукає до трагічної розв’язки: «Проклинаю тебе моїм руським серцем, ім’ям великої Росії-матінки, од Варшави до Японії, од Білого моря до Чорного, проклинаю ім’ям брата і згодою роду, проклинаю й ненавиджу в мою останню хвилину…» Аж ці слова викликають у Оверка приступ нестримного гніву: «Та рубайте його, козацтво! — скрикнув Оверко».
3.Серед братів цей Половець відзначався ясним розумом і прагненням до знань:».. .Той артист і грав з греками у «Просвіті» та читав книжки, написані по-нашому. На дядькові гроші закінчив учительську семінарію, рибалка з нього був ніякий, а й його жалко, не чути за нього давно…» Така атестація дає нам можливість збагнути ейфорію, можливо, й першої Оверкової перемоги (над загоном Андрія), і його палку промову на захист незалежності України.
Оверко – людина освічена, громадянсько свідома особистість, прагне побудувати незалежну Українську державу. На жаль, використовуючи для цього зброю.
Образ Панаса «Подвійне коло»
Панас — під чорним прапором — махновський душогуб; вільний моряк батька Махна; колишній моряк торговельного флоту й контрабандист; важкий і дебелий, довге волосся; застрелився сам.
„Рід наш рибальський, на морі бувальський, рід у державу вростає, в закон та обмеження, а ми анархію несемо на плечах, нащо нам рід, коли не треба держави, не треба родини, а вільне співжиття?»
1. Нечесно й підступно поводить себе Панас на полі бою, у чому й сам зізнається: «…А я сиджу собі в лісочку й чекаю, доки вони кінчать битися».
2. Першим власноручно вбиває рідного брата, хоч і пам’ятає пророчі батькові слова про силу роду. На відміну від Оверка, який власноручно не вбивав Андрія, Панас особисто розстрілює Оверка.
3. Але в душі анархіста не повна пустка Розуміючи, що життя Оверка в його руках, махновець пропонує брату пристати до них, потім сам ховає братів.
4. Рідній люблячій матері він і надалі завдавав болючих ударів: забрав з собою на війну неповнолітнього Сашка, привчив його убивати й навіть катувати.
Панас людина, яка не визнає порядку, законів, держави. Це ж– просто бандит з великої дороги, для якого анархістська ідеологія – гарне прикриття його чорних справ.
Образ Івана «Подвійне коло»
Іван — під червоним прапором кінного інтернаціонального полку; сухорлявий: служить революції, Інтернаціоналу; наймит Леніна й комуни, комісарська морда.
На перший погляд цей персонаж Івана здається позитивним. У дійсності — це найстрашніший фанатик з братів. Навіть одна фраза свідчить про його зневагу до родини, до рідної крові: «…Рід розпадається, а клас стоїть, і весь світ за нас, і Карл Маркс». Іван – комуніст-фанатик, для нього має значення тільки його світле майбутнє, ради цієї примарної цілі він готовий покласти не лише рідних братів, а півсвіту, що й довела подальша історія.
„Рід наш роботящий, та не всі в роді путящі. Є горем горьовані, свідомістю підкуті, пролетарської науки люди, а є злодюги й несвідомі, вороги й наймити ворогів. От і бачиш сам, що рід розпадається, а клас стоїть, і весь світ за нас і Карл Маркс».
1.Іван теж здатний на підлість. Він пропонує полоненим махновцям або приєднатися до його загону, або йти додому, до мирної праці. Оскільки серед махновців переважали сини заможних і середніх селян, більшість вибрали друге, наївно повірили більшовикові й жорстоко за це поплатилися — Іван наказав кулеметникам розстріляти тих, яким тільки що гарантував життя і волю, а така підлість зі сторони червоних командирів у ті часи була нормою.
2.Заслуговує схвалення Іванове бажання врятувати від розстрілу хоч Сашка. Але комісар Герт, якому надана вся влада в загоні й з яким мусить рахуватися Іван, скептично ставиться до того, що Сашко ще дитина, а тому малому перед смертю таки прийдеться пройти страшну катівню революційного трибуналу:
3.Іван — не людина з камінним серцем, його глибоко зачепила смерть рідних, що передано словами: «І Іван Половець загубив трьох своїх братів».