Ох, коли б хто знав, як тяжко… – Віктор Забіла
Ох, коли б хто знав, як тяжко Так на світі жити, Як мені тепер прийшлося, Бозна-що й робити. Полюбив я дівчиноньку, І мене дівчина. \”Дуже люблю\”, — побожилась,
От і празника діждались… – Віктор Забіла
От і празника діждались, Веселяться люди! А мені, мабуть, ніколи Радощей не буде. Дивлюсь на все, як без очей, Бо щастя не маю; Я і в будень, я
Осінній вітер – Віктор Забіла
ОСІННІЙ ВІТЕР Не так уже сонце світить, Не так воно й гріє; І вітерок не тепленький, Холодний вже віє. Не весняний, що од серця Тугу як би зносить,
Нащо, тату, ти покинув… – Віктор Забіла
Нащо, тату, ти покинув Мене сиротою? Чому мене не взяв малим В могилу з собою? І я б вічним сном у землі Спав, а не журився б; Не
Маруся – Віктор Забіла
МАРУСЯ Жала дівка жито в полі, Сама й зажинала, Не бачилась довго з милим, Бачити бажала. Не дуже то пильнувала, Усе оглядалась, Бо милого козаченька Вона сподівалась. Уже

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: