Його знову рвало, щось колотилося в ньому темне й страшне, судомило все тіло, так ніби він уже конав. І ні слова, ні стогону, ні звуку, і це було найстрашніше. Може, коли б Галка не була медиком, то тут Чуйкові й кінець. Надто вже просякнув його організм таємничими імпортними препаратами, щоб ось так одразу, без відповідної підготовки і перехідного періоду перейти на споживання натурального українського продукту, популярно званого самогоном. А може, справа й не в цій диявольській суміші, яка утворилася тої ночі в Чуйковому організмі: адже ніхто на цілому світі не знав, не відав ні того, з якою силою вражено Чуйків мозок космосом, ні того, що витворяла з цим мозком доктор Аля.
Галка не переймалася надто високими матеріями. Народний досвід плюс елементарні медичні знання — цього, як вона вважала, досить, щоб помогти Василеві, бо хіба ж він перший і хіба останній, кому «не пішла» випивка і кого доводиться рятувати жінці.
І вона все зробила як треба, обмила, роздягла Чуйка, вклала в постіль, поклала грілку до ніг, поїла міцним чаєм, тоді відваром трав, тоді наколотила вже чогось лікарняного. Чуйка вже не вивертало, як жіночі колготки, але й не скажеш, що він уже здолав напад немочі. Лежав як мрець, спав чи не спав, дихав чи не дихав, очі розплющені, але невидющі, Галчин голос ніби й чує, але не відгукується, не показує й знаку. Горе, та й годі!
Галка впіймала на обійсті курку, зарізала, поставила варитися, може, хоч бульйон піде Василеві на користь, для грубки вибирала тільки березові дрова, від них менше диму, та й дим не такий ядучий, як від соснових, вона провешталася цілий день (хоч того дня як курці клюнути!), вже й стемніло, вже ніч, від утоми Галка ніг під собою не чула, а толку? Василь як лежав чи то живий, чи то мертвий, так і лежить, не їсть, не п'є, не дихає, ото тільки ніби зворухнуться йому губи, коли Галка зволожує їх трав'яним одваром, і то вже радість, та тільки що ж то за радість.
Коли вже настала глибока ніч, Галці стало страшно. Завтра зранку треба заступати на чергування в санаторії, колоти льотчикам вітаміни, а як вона покине Василя? Та чи й доживе він до ранку? А що, коли вмре отут, у її постелі?
Галці стало страшно. Страшно за Чуйка, який може вмерти від незнаної хвороби, і допомогти Галка йому нічим не може, навіть покликати лікаря не зважиться, бо ніхто не повинен знати, що Чуйко тут, у неї. Страшно за Чуйка (вже мертвого), Галці страшно було ще й тому, що вона нікому не зможе довести, хто він, і що, і як попав до неї, і з якої причини вмер. Адже в нього ніяких документів, він з'явився не знати звідки, втік невідомо від кого…
Страшно й гірко було Галці і за своє розсмикане життя в убогості, самотності й безнадії. Була ще молода, гарна, розумна, чоловіки кружляли довкола неї, як оси коло меду, але приходили й відходили, і жоден не приходив удруге, і нікому було поскаржитися або хоч поплакати, бо у відповідь буде тільки знизування плечима і поблажливе пояснення: «Що вдієш? Льотчики! А в них служба. Куди пошлють, туди й летить».
Чуйко був єдиний, що прилетів до неї вдруге. Вона так зраділа тоді в їдальні, коли танцювала з підполковником Вовою і побачила Василя, що вся ніби стала скляною і боялася зробити бодай один необережний рух, щоб не розбитися.
А тепер виходить, що Василь повернувся до неї тільки для того, щоб умерти. Яка ж вона нещаслива!
Спала Галка сидячи на стільці біля ліжка (так звикла спати на санаторних чергуваннях) і не випускаючи з своєї руки Чуйкової руки.
З його руки не било смертним холодом, отже, Чуйко був іще живий.15
Живий чи мертвий, Чуйко міг і далі спокійно перебувати там, де він був. Його могли знайти вже в перші два дні після втечі — врятувала, як ми знаємо, логіка. Тепер дні покотилися далі, і небезпека теж мовби покотилася кудись далі й далі від Чуйка, так ніби про нього зовсім забули.
Забути могли: надто багато справ було в молодої Української держави. Та не це було причиною.
Причина визначалася способом буття, успадкованим повнолітніми громадянами незалежної держави України від держави-імперії, що звалася Радянським Союзом.
Самий же той спосіб буття звався коротко: план. «Я наших планов люблю громадье!» — вигукував поет. Плани любили вожді й дрібненькі партійні керівнички, директори заводів і маршали, комсомольці й директори театрів, завмаги і двірники. Все робилося заради плану, власне, вже й ніхто нічого не робив путнього, а тільки виконував план.
Радянського Союзу вже не було, комуністичної партії не було, Горбачов заявив, що припинив виконання обов'язків Президента, геронтократи з Політбюро, які ще вчора ладні були примусити навіть шлюбні пари спати разом тільки за кремлівськими планами, тихо сиділи на урядових дачах в очікуванні (запланованих!) пайків, а всемогутній план, вгніздившись у головах нещасних громадян, і далі зводив нанівець усі людські зусилля, розумного робив дурним, найблагородніші наміри — пшиком.
Генерал міліції Іван Трохимович Кущ, віддавши розпорядження про майора Чуйка, тут же дав команду всім службам розробити детальний план операції, тоді скликав у себе нараду відповідальних працівників, де план було обговорено, виправлено, доповнено і дано завдання скласти новий план, який треба було узгодити, затвердити і розіслати на місця, тобто в області, де, в свою чергу, так само візьмуться за складання вже власних планів, які пошлють нижче: в райони й міста, де знов…
Валерій Винокур, узгодивши з начальством попередній план дій, узявся за детальну оперативну розробку, яку треба буде узгодити, затвердити й розіслати по областях, де так само візьмуться за детальні оперативні розробки, щоб…
Прокурор Повх, не діждавшись Оксани, подзвонив генералові Кущу.
— Куди ви поділи мою співробітницю?
— Хіба майор Винокур не повідомив? Ми з ним домовилися, щоб він…
— А що мені з його повідомлень? Треба возбуждать кримінальну справу по факту зникнення офіцера, а хто буде возбуждать, коли ви мою співробітницю зоставили в заложниках!
— Не в заложниках, а для діла. Так було треба.
— А хто мені буде возбуждать? — знов завів свою занудливу пісню прокурор Повх, але Іван Трохимович вже не став слухати.
— Пробач, — сухо сказав він, — у мене починається нарада саме з цього питання.
І поклав трубку.16
Галка забула про всі Чуйкові перестороги. В нього вже там, на танцях, мабуть, почалася гарячка, ото він і наговорив на себе. І рідну матір, і якогось генерала вбив, і може бозна-чого накоїти, як не держати його за руку, відійти від нього хоч на мить… Як же не відходити, коли чоловік мовби мертвий? Сидіти біля нього, поки захолоне?
Як жінка Галка, звісно, розгубилася, але як медик узяла себе в руки. Чуйко лежав так тихо, ніби й не дихав. Галка притулила вухо до його грудей — серце билося. Пульс, щоправда, якийсь дивний: 46. Знайшла термометр, поміряла температуру: 35,4. На цілий градус нижче норми. Отже, не гарячка. А що ж воно таке? Сусідки часто прибігали до Галки зміряти кров'яний тиск. Тому вона завжди тримала вдома стетоскоп. Поміряла тиск у Чуйка, апарат показав 90 на 60.
Ніщо не вказує на загрозу, а чоловік ніби мертвий! Насилу діждавшись ранку, Галка мало не першим автобусом добралася до санаторію, взяла в дівчат з лабораторії приладдя для аналізу крові, вернулася додому, обережно покапала в пробірочки Василевої крові (для загального аналізу, на формулу, на цукор), підтопила грубку, вернулася до санаторію і, вже коли були готові аналізи, пішла до терапевта Олени Гордіївни, показала їй аналізи, розповіла про стан, в якому перебуває Чуйко. Приховала, хто він, назвала двоюрідним братом, що приїхав з Сумщини.
— Це не мій хворий, — спокійно сказала Олена Гордіївна, — у нього все в нормі.
— А температура? На цілий градус нижче!
— Мрія всіх медиків світу. Коли б удалося знизити середню температуру на один-два градуси, люди могли б жити триста або й п'ятсот років.
— Дівчата сказали, що в крові щось там невідоме…
— Кров ідеальна. А якісь домішки — то або з пробірки, або ще щось стороннє… Ваш брат — в нормі.