Павло Загребельний - Попіл снів (сторінка 24)

— Порожняком ганяємо? — залізаючи до кабіни, загримів Гречаний. — Пального на Україні немає, а ти порожняком? Повжик, залазь до кузова!
— Так витрясе ж мене звідти, пане старшина! Ми якось втулимося всі в кабіні.
— Втулимося, втулимося… Ну, залазь… А ти, значить, порожняком?
— А я що? — закричав водій. — Директор радгоспу каже, щоб їхав, я й поїхав. А що ж мені — не їхати?
— Давай їдь та пошвидше, а то розвів тут мітинги та демонстрації! До райвідділу! Знаєш?
— Ще б я не знав, — бурмотів шофер. — Хто б же знав, як уже б і я ото не знав…
Черговим по райвідділу був лейтенант, але Гречаний про субординацію не дуже дбав.
— Лейтенант! — закричав він ще з порогу. — Яка в нас тривога слідующа після атомної?
— А ти що? Так узяв з вечора, що тебе тільки тривогою опохмелиш? — насмішкувато глянув на нього лейтенант.
— Шутки в сторону! — підходячи до чергового і кладучи перед ним свій синій кулак, сказав Гречаний. — Давай бий по селектору тривогу! По станції, по всьому насєльонному пункту, по всіх шосе. Государственний преступник височайшої категорії! Оце бачив? Повжик, поясни лейтенанту!
Повжик стояв і дрібно тремтів, як осичина. Лейтенант перевів погляд з одного на іншого і натиснув клавішу селектора.28
Тітка Явдоха не відпускала: побудь та побудь, дід заночував у Києві в сестри, а на ніч приїде, посидите, поговорите, а завтра вихідний, поїдеш уже з неділі, нікуди воно не дінеться…
Він пообіцяв, що повернеться, і таки вирвався… Якась сила гнала його, кликала, вела…
Вночі, вже, мабуть, передсвітом, несподівано приснилася доктор Аля. Ніби знов довбається йому в черепі, але не в понурому мовчанні анестезійного мороку, а в золотому ласкавому сяйві, в розмовах, радощах, захватах. «Чуйко! Що я бачу! Що у вас в голові? Ви бачите — тут саме золото! Золоті трибки, золоті шестерні, яка краса, яке чудо! Невже ви не бачите? Ви дозволите доторкнутися до вашого золота бодай пальчиком? Ледь-ледь, ви й не помітите… Не будете заперечувати, Чуйко? Чом же ви мовчите?» Чи він сказав їй щось чи не сказав, дав згоду чи не дав, хто ж то знає… Не міг бачити, що там у нього в голові, але таке сяйво оточило його і така золотиста музика залунала довкола, що він засміявся від радості.
Прокинувся від того, що сміється крізь сон. Сів на постелі і не міг стриматися від сміху. І до ранку вже не заснув і знав, що не зостанеться в тітки.
Якась сила вела його, й кликала, і сказала йому, що доктор Аля вже нікому не заподіє шкоди, не принесе лиха, і він з радістю підкорився тій силі.
Мабуть, трохи передав куті меду з тим дурним старшиною і з сонними ледарями-шоферами в білих «Волгах», але не міг стриматися.
Водій «газика», не питаючи, віз Чуйка, мабуть, просто до вокзалу, а може, до якоїсь особливої чайної, яку знав тільки він, — хоча хіба не однаково!
Чуйко заплющив очі і плив у золотих хвилях, згадуючи Галку, згадуючи, як він цілував її, як вона цілувала його і стогнала від пристрасті, і…
— Вокзал! — заявив Миколаєнко. — Показати вам бухвет чи ви й самі?
— Тут уже я сам, — заспокоїв його Чуйко. — Спасибі, що підвіз. Тепер коти до свого старшини.
— Ну, ви ж його й!.. І як ви ото так? Весь кулак побуряковів!..
Чуйко помахав йому рукою, ввійшов у вокзал, але одразу й вийшов крізь ті двері, що вели на перон. Біля другої платформи стояла електричка.
— Куди? На Київ? — спитав Чуйко залізничника в червоному кашкеті.
— На Київ, та не їде.
— Що таке?
— Якась аварія, мабуть. Тільки що по селектору скомандували дати «червоний» на всі виїзні і в'їзні світлофори…
Десь завила сирена, тоді ще одна… Черговий по станції глянув на небо.
— Вроді як тривога… При Брежнєві отак дурачилися, а при цих ще й не було…
Він озирнувся: майор десь зник. Ну, ясна річ, воєнний чоловік знає, що треба робити по тривозі. Черговий теж знав…
А Чуйко вже спокійно обходив платформи, електрички, переступав через блискучі рейки, йшов туди, куди вела його золота сила, що народилася в ньому вночі і не зникала, не покидала його, вела, кликала, несла, мов на крилах.
Сирени вили дедалі дужче й тривожніше, десь кричали люди, здається, пролунало навіть кілька вибухів чи пострілів. А може, то гуркали, зіштовхуючись, вагони порожняка…
Чуйко не здивувався, побачивши перед собою високе склепіння депо, поворотний круг, тяжкий електровоз на ньому… Він ніколи не був у депо, не знав, що там, які приміщення, як розташовані, але йшов, ніби ведений невидимим променем, відчинив двері кімнати чергового по депо, привітався і, не чекаючи відповіді, спитав:
— Де тут у вас вішалка?
І одразу й сам побачив вішалку. В кутку, дерев'яна, на три ріжки, два були зайняті, один вільний. Чуйко спокійно зняв шинель, повісив її, тоді зверху повісив кашкет.
Черговий заніміло стежив за діями цього незвичайного майора.
— Гей, товаришу майорі — схаменувшись, гукнув він до Чуйка, коли той уже виходив з кімнати. — Куди ж ви отак без нічого? Холод же ж!29
В машині Галка згадала назву села. Курінь. Може, Василь пожартував? Бо хіба може так називатися село? Винокур заспокоїв жінок: однаково ж треба їхати спершу до військкомату. Будуть на станції — там про все можна розпитати.
До станції вони не доїхали. На шосе стояв БТР, автоматники зупиняли весь транспорт. Винокур вийшов з «Волги», звернувся до старшого:
— В чому справа?
— ЧП. Наказано нікого не пропускати.
— Я саме з цього приводу, — Винокур показав посвідчення.
— А з вами хто?
— З прокуратури.
— Можете їхати. Але обережно. Там уже стріляють.
Винокурові треба було на переїзд, але там доведеться затримуватися ще довше, він спрямував машину не до вокзалу, а в бік залізничного висілка і несподівано опинився зовсім близько від депо, і тут постріли вдарили так близько і так гучно, що їх не глушило навіть шумом двигуна.
— Зупини машину! — крикнула Оксана. — Що це таке? Що вони роблять? Зупини! Стій! Валерію! Галко! Що ж це?
Галка всю дорогу сиділа заплющивши очі, згадувала, як цілував її Василь, і з жахом думала, що вже ніколи він більше її не поцілує. І ніхто так не поцілує, та й вона сама…
І коли зчинилася стрілянина, і машина стала, і Оксана рвала ручку дверцят. Галка не здивувалася, бо вже знала й до того, вже була готова до…
Вона помогла Оксані відчинити дверцята, обидві вискочили з машини, побігли по снігу. Винокур біг за ними, постріли били з-за депо, довкола депо, з усіх боків, постріли поодинокі, тоді чергами, тоді…
І тут вони побачили Чуйка. Постріли били в нього, але кулі не влучали, вривалися в землю, били об булижник, в рейки, рикошетували, з моторошним виттям летіли в безвість. А Чуйко спокійно стояв посеред тих куль, чомусь без шинелі, простоволосий, усміхнений, оповитий якимсь ніби золотим серпанком і згори, з-під сіреньких зимових хмарок опускався просто на нього легкий стовп золотистого світла. Постріли стали ближчими і злішими, вже загалалайкали ті, що стріляли, хоч ще не було їх видно, і тоді світляний стовп зродив із себе прозору півкулю, півкуля обережно накрила Чуйка, все в ній заграло золотими блискітками, ніби якась золота метелиця, сині вогні вдарили по всьому обводу півкулі в сніг, у землю, і на тих синіх вогнях півкуля, ледь схитнувшись, стала повільно, прямовисно підійматися в небо, в той світляний стовп, з якого зродилася і разом з яким за мить зникла в безвісті.
Постріли захлиналися в безсилій люті.
— Куди стріляють, ідіотики! — вилаявся Винокур. — Тільки переводять народне добро!
Втрьох вони першими наблизилися до того місця, звідки щойно злетіла півкуля, яка забрала майора Чуйка. На снігу не було ніяких слідів од вогню. Тільки ледь помітне кружало, ніби хтось впустив на мить величезний обруч хула-хуп, та одразу й підібрав його. І Чуйкових слідів теж не було на снігу. Може, то його дух був? А дух не лишає слідів.
Винокур спробував кроками виміряти діаметр кола.
— Ти ж усе затопчеш! — осудливо глянула на нього Оксана.
— Затопчу? Що? Може, ви захочете провадити слідство? Тут усі ваші прокуратури, Оксанонько, на щастя, безсилі. Поглянь. Дев'ять метрів. Розмір місткостей з космічної кераміки, якими хотіла відгородитися від загроз доктор Аля. Може, справді існує космічний океан Бруно?[7]
Галка слухала, про що говорять Оксана і Винокур, і ніяк не могла збагнути, про що ж мова, і навіщо, і взагалі — до чого це все?
Василь стояв ось тут ще хвилину тому, вона бачила його так, як оце бачить п'ять пальців своєї руки, він був перед нею, а тепер його нема і не буде, і вона сама бачила, як він…
Галка стояла заплющивши очі, бліда як полотно, вся напружена, ось-ось перерветься, ось її пройняло, мов синя блискавка, золота метелиця, яка забрала Василя, заграла і затанцювала в її душі, і Галка відчула, що почала вірити в Бога.

Конча-Озерна,1992

ПІД ЗАГРОЗАМИ

Вважається, що похмуре середньовіччя в Європі настало після завоювання Риму варварами в 476 році нашої ери, та вже задовго до цього трагічного року пролунали сповнені зневіри й розпачу слова одного з великих мислителів християнського світу блаженного Августина: «Я більше не мрію про зірки».Півтори тисячі років після падіння Риму людство вибудовувало нову цивілізацію, завдяки фантастичним досягненням людського розуму вже не в мріях, а насправді сягнуло до зірок, і знов, як на початку нової ери, в кінці другого тисячоліття ми опиняємось перед загрозою втрати ідеалів, страшної нервозності, занедбання знань, нехтування розумом. Занадто обмежене, однобоке розуміння політиками ролі й цінності науки й техніки, які сформували наше життя й нашу культуру, призвело до вибуху популярності найрізноманітніших псевдонаук, знахарства, містицизму, магії.Нині мовби повторюється вавилонське стовпотворіння, змішання мов, релігій, ідеологій, у всьому світі зродилася хвороблива цікавість до всіляких сміхотворних, а то й відверто безглуздих вірувань, які, коли б були правильними, принаймні свідчили про можливість проникнути в таємниці будови Всесвіту, але які, будучи неправильними, засвідчують тільки нашу розумову неохайність, відсутність твердих переконань і марну трату людської енергії на речі, які навряд чи зможуть полегшити життя. Тут можна б назвати астрологію, яка стверджує, що зірки, які знаходяться на відстані сотень трильйонів кілометрів і сходять в мить мого народження, цілковито визначають мою судьбу: «таємницю» Бермудського трикутника; всі повідомлення про літаючі тарілки; віру в древніх астронавтів; фотографії духів; пірамідологію (аж до того, ніби єгипетські піраміди збудовано інопланетянами); сайентологію; аури і фотографії кириліан; емоційне життя і музичні смаки кімнатних рослин; безкровну хірургію філіппінців; ідеї пласкої і порожнинної Землі; сучасні пророкування, переміщення предметів на відстані; астральні розрахунки, легенди про Атлантиду (які в незалежній Україні набули «національного» забарвлення); спіритизм; віра в акт творіння, тобто в те, що люди були сотворені Богом або богами, попри всю нашу глибинну подібність з тваринами — чи то буде хімія, чи фізіологія мозку.Всі ці атаки на людський мозок відбуваються на рівні підсвідомості, архетипів, первісних структур нашого мислення і приймаються нами добровільно, але ця, сказати б, добровільність мимоволі повинна була зродити спокусу впливати на розумову діяльність свідомо, примусово, брутально, що й намагалися так чи інакше робити протягом тисячоліть жерці, шамани, ідеологи, інквізитори, диктатори. До людської душі добиралися вже давно, тепер на черзі людський мозок. Урядам, політикам, генералам уже не досить просто маніпулювати свідомістю і поведінкою мас — їм кортить залізти в мозок кожного громадянина, щоб керувати не тільки його діями і настроєм, але й думками. Власне, про це моя повість.Я закінчив роботу над нею в квітні 1992 року, а в одному з червневих номерів московської газети «Комсомольская правда» було вміщено статтю, яку я подаю нижче, як одне з свідчень можливої правдоподібності всього того неймовірного, про що йдеться в повісті:«Купіть устаткування для стеження за сусідами.Попервах тека, на якій виведено: «Шизофренія на грунті КДБ», з'явилася в прокуратурі Москви. Кілька місяців там ретельно вивчали цю проблему, але, зрозумівши, що підстави для передбачень «Комсомолки» надто серйозні, передали в лютому документи до прокуратури Росії.В кінці березня група опромінюваних була запрошена до заст. начальника відділу по нагляду за органами безпеки М. Яковлєва. Після півторагодинної бесіди він сказав, що «проблема існує і прокуратурі необхідний час для аналізу одержаної інформації». 12 травня прокуратура послала письмовий запит міністрові безпеки Росії Баранникову.Вітчизняні психіатри, здається, визнали, що не кожна скарга на опромінення може бути підставою для діагнозу «шизофренія». Визнали з величезним запізненням, коли багато-багато «хворих», побідкавшись — чи то в вузькому колі, чи в листі на ім'я Генерального секретаря, — що їхні помешкання навмисно піддаються електромагнітному (СВЧ) опроміненню, вже були звільнені, дискриміновані в правах, упосліджені.Тільки про одну таку історію ми розповіли в своїх публікаціях 19 жовтня і 30 листопада 1991 року.— На ці статті надайшло понад чотириста відгуків, — розповідає герой публікацій, підполковник КДБ у відставці В. К. — До цього я знав про опромінення 10 родин. Пошта розкрила очі на справжній масштаб цього «всесоюзного» експерименту, що триває ще й сьогодні. Впевнений, що потік листів до «КП» — краплина в морі. З 10 знайомих мені московських родин до редакції звернулася лише одна. Хтось ще боїться, інші втратили надію, ще інші очікують наслідків публікацій.«34 роки тому я працювала на заводі в особливо режимному цеху контролером виробів, що генерують електромагнітні СВЧ-поля. Виготовлення виробів було нове. Після розробки в Московському інституті радіотехнічної апаратури їх дали нашому заводові на освоєння.Генераторами були магнетотрони з сантиметровою довжиною хвилі, потужністю 8 ват спрямованої дії. Магнетотрон стояв під робочим столом, на відкритій підставці, без захисту, сантиметрів за 30 від ніг. Стеля ж, стіни і вікна в кімнаті були екрановані.До речі, за даними протоколу виміру рівня електромагнітного поля на змодельованому робочому місці (від 22 листопада 1989 року) допустиме добове навантаження перевищувалося в 160 разів — і це на одному стенді, а в нас їх було 8.Вперше я звернулася з своїми скаргами до поліклініки, коли мені було 25 років. Поставили діагноз: «облітеруючий ендартеріїт». Тоді були «синдром Рейне», «хвороба Бюргера». Діагнози ставилися один за одним, а причину виявити ніхто не хотів і не хоче й досі. Виявляється профзахворювання — закрита область охорони здоров'я.Мене багато разів посилали на консультацію до психіатрів. Але ті писали: психічного захворювання немає. Скликають консиліум в міськздороввідділі, вмовляють лягти в психосоматичне відділення на лікування. А з яким діагнозом я звідти вийду? Т. Ж.Перм…»«Починаючи розробляти 20 років тому проблему КВЧ-терапії, ми домовилися, що відкриття в цій галузі ніколи не будуть використані на шкоду людині. Попередження генерала К. Кобеця про наявність у ОМОНу психотронних генераторів свідчить про те, що психотронна зброя вже створена. Опинившись в руках у зловмисників, вона може бути небезпечнішою за атомну бомбу, бо спроможна подавити волю людини…Звертаємося до Президента Б. М. Єльцина, до демократичних організацій світу з вимогою заборонити використання психотронних генераторів як зброї.М. Кацман, керівник наукового центру «Гіппократ», заслужений лікар РРФСР, кандидат медичних наук: Я. Пантюхін, керівник наукового центру СВЧ «Біотехніка», гол. інженер НДІ «Гідрохім»; Б. Михалевський, доктор технічних наук, професор Ростовського держуніверситету; В. Русаков, зав. кафедрою хірургії РОДНДІ, доктор медичних наук; В. Балязин, зав. кафедрою нейрохірургії РОДНДІ, доктор медичних наук».Колишній директор ЦРУ Уільям Кейсі незадовго до своєї смерті згодився розповісти американському журналістові і письменникові Ларрі Коллінзу про все, крім експериментів над мозком. «З його мовчання, — каже письменник, — я виніс упевненість в існуванні сенсаційного небезпечного досьє».Контроль над мозком, останньою невивченою областю людського організму, відкриває тривожні перспективи. Як вважають в паризькому НДІ, очолюваному відомим неврологом Прошантцом, «це не тільки означає, для прикладу, можливість створення досконалого детектора брехні, але водночас дає можливість маніпулювати свідомістю, тобто вторгатися в святая святих людського організму. Подолання цього порога відкриє жахливі перспективи, скажімо, створення надлюдини або недорозвинених людей, керованих, на взірець ляльок-маріонеток, магнітними імпульсами».Як говориться в недавній доповіді секретних служб Пентагонові, Радянський Союз має зброю, здатну «психологічно дезорієнтувати противника…» Ніхто не знає, що це означає насправді. Однак Коллінз, не торкаючись, між іншим, висунутих деякими вченими гіпотез про те, що ніби були «телекерованими» Джон Хінклі, який здійснив замах на життя Р. Рейгана, і терористи-самогубці на Близькому Сході, які сідали за кермо напханих вибухівкою автомобілів, дає зрозуміти, що в Москві далеко просунулися в поглибленому вивченні діяльності мозку. Це підтверджує, окрім усіх інших, колишній офіцер КДБ Микола Хохлов, якого Коллінз зустрів у фінансованій ЦРУ лабораторії парапсихології в Сан-Бернардино. Суть сказаного Хохловим така: «В СРСР досягли вирішального етапу, який можна зрівняти з 30-ми роками для досліджень в галузі атома».«…Проваджувані за броньованими дверима секретних лабораторій експерименти по «перетворенню людської свідомості», про які Коллінз не став говорити, тим часом лишаються таємницею». (Журнал «Панорама». Італія 1989).Достоту відомо, що багато країн, в тому числі й наша, розробляють так звану зброю третього покоління, куди експерти зачислюють і психотронну.Достоту відомо, що вчені, часто на військові та інші спецзамовлення, досліджують, як діє СВЧ-випромінювання на живе, клітину, «на поведінкові функції людини (створення біороботів)» (з «Переліку даних, заборонених для публікації», 1990 рік).Достоту відомо, що радянська репресивна система вдосконалювалася з року в рік, і правонаступник КДБ — МБР — досі вважає за краще мовчати, бо багато з його ешелонів, попри всі понаддемократичні заяви нових вождів, діють і далі.Нарешті, навіть в останні місяці з допомогою приладів спеціалістами зафіксовано інтенсивне спрямоване випромінювання в десятку московських квартир, мешканці яких давніше скаржились на опромінення.Можливо, серед жертв опромінення знайдуться справді хворі, а може, такі, що стали ними після психотронного насильства протягом багатьох років.Недавно утворена московська ініціативна група по екології житла укладає картотеку людей, опромінюваних, згідно з їхніми заявами, у власних квартирах. Сьогодні в списку сотні адрес.І нарешті аргумент, для мене особисто найвагоміший: в неофіційних бесідах ряд співробітників КДБ і Міністерства оборони підтвердили, що історія В. К. цілком вірогідна.До речі.Химерна об'ява з'явилася недавно в «АіФ»:«Продам унікальний пристрій, з допомогою якого можна стежити за життєдіяльністю сусідів (бачити й чути)» С.-Петербург».В. Умнов».«Комсомольська правда» 9 июня 1992 р.Щодо об'яви з «Аргументів і фактів» я міг би нагадати читачам про американський фільм «Слівер» (з відомою кінозіркою Шарон Стоун), який недавно йшов на наших екранах. Там оте обладнання «для стеження за життєдіяльністю» вже не тільки рекламується, а діє в одному з наймодерніших американських хмарочосів.Можуть сказати: то в Москві, а то в Америці, ми ж сьогодні живемо в незалежній демократичній Україні, де нічого схожого немає і не може бути. Я міг би нагадати, що живемо не просто в незалежній Україні, а на уламках страхітливої імперії, тому не завадило б час від часу поглянути собі під ноги.В Давньому Єгипті при дворі фараона серед тисячних натовпів челяді числився слуга, якого, користуючись сучасною термінологією, можна б назвати: трепанатор фараонового черепа. Він зобов'язаний був супроводжувати фараона повсюди: на урочистих палацових церемоніях, в храмах, у військових походах. Коли фараон помирав (природною смертю, в битві або від ворожого замаху), його смерть треба було засвідчити на державному рівні, щоб спадкоємець мав законне право сісти на трон. Для цього трепанатор фараонового черепа повинен був пропиляти в голові вмерлого володаря отвір, поглянути в те віконце на мозок і сказати: справді вмер фараон чи ще живий. Коли фараон був уже справді мертвий, то традиція і державний правопорядок торжествували, коли ж ще жив, то від такої варварської операції вмирав уже остаточно, і знов торжествували вищі державні настановлення, спрямовані на збереження вічності влади фараонів і самого єгипетського царства.Тисячоліття минули, а охочих зазирнути в мозок (тепер уже не тільки до фараона, а мало не до кожного з нас!) не поменшало. І хай не втішає нас той факт, що Москва далеко, Америка ще далі, а Єгипет у безвістях часів, — небезпеки і загрози не знають відстаней.

П. ЗАГРЕБЕЛЬНИЙ15 лютого 1994 р.


Примітки

1 Насправді статуя Леніна в залі була, але через погане освітлення співрозмовники її не помітили.

2 З роману А. Бєлого «Петербург». Цитувати до кінця доктор Аля не була зацікавлена, бо вся фраза у А. Бєлого звучить так: «Она была дама, а в дамах нельзя будить хаоса: в етом хаосе скрыты у дамы все виды жестокостей, преступлений, падений, все виды неистовых бешенств, как все виды на земле еще не бывалых геройств; в каждой даме таится преступница, но, совершись преступление, кроме святости, ничего не останется в истинно дамской душе». 

3 Сингулярність — царина простору-часу, в якій порушуються всі відомі закони фізики і кривизна простору-часу стає безкінечною.

4 Слова В. І. Леніна.

5 Знесилена, але не задоволена (лат.).

6«Дев'ятка» — Дев'яте управління колишнього КДБ, яке охороняло членів Політбюро.

7 Коли погодитися з теорією форм, яку запропонувала доктор Аля, і взяти до уваги асиметричність, характерну для всіх природних утворень, то перше асиметричне число в десятиричній системі буде три. Комбінація з трьох трійок дає ідеальний модуль, який багатьма древніми народами вважався священним числом (цей модуль покладено в основу християнської космогонії, славнозвісний пекінський Храм Неба теж споруджено за цим модулем).

Сторінка 24 з 24 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 > У кінець >>

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Pavlo_zagrebelniy_popil_sniv.docx)Pavlo_zagrebelniy_popil_sniv.docx217 Кб3191
Скачать этот файл (Pavlo_zagrebelniy_popil_sniv.fb2)Pavlo_zagrebelniy_popil_sniv.fb2800 Кб3576

Пошук на сайті: