Основні мотиви лірики М. Зерова
Сучасникам в історії української літератури відкриваються все нові й нові імена інтелігентів-літераторів, справжніх патріотів своєї землі. Вони йдуть до нас із небуття й переходять у безсмертя. Серед багатьох таких імен — ім’я Миколи Зерова, батька українського неокласицизму.
Творча спадщина Зерова значна й багатогранна: він залишив нам вірші, написані в різних жанрах, поетичні переклади, антології, літературно-критичні наукові статті тощо. Творча діяльність М. Зерова розпочалась з перекладів.
«Закоханий у вроду слів»,— так назвав С. Білокінь свою книгу про нього. У 1917 році Микола Костьович починає перекладати Верлігія, Овідія, Горація, а вже через три роки видає одну з кращих своїх праць — «Антологію римської поезії», де порушує питання про роль і місце поета в суспільному житті, роль поезії.
Уже в ранній літературній творчості, політик і літературознавець Микола Костьович Зеров намітив майбутнє української літератури, схилявся до думки про необхідність продовження на новому етапі розвитку й утвердження традицій класичної літератури.
У здобутку поета — класичні вірші-сонети. Цей жанр ми зустрічаємо в лабораторії й інших українських неокласиків: М. Драй- Хмари, М. Рильського, П. Филиповича.
Особливість літературознавчих суджень М. Зерова в тому, що він не був схильний до «чистої лірики». Про це свідчать його репліки, висловлені під час літературної дискусії 1925-1927 рр. У 1922 році поет видає збірку віршів під назвою «Сонети і елегії», до складу якої ввійшло багато оригінальних творів, а збірка «Камена», видана в цьому ж році, засвідчила його зрілим поетом- художником. Твори, що ввійшли до цієї збірки, були написані Зеровим у Баришівці під Києвом.
Свої враження від життя провінційного міста автор передає не тільки у віршах, але й у невеликих оповіданнях.
Зеров був схильний до аналізу, синтезу, філософських роздумів про сутність життя. Осмислюючи роки розрухи, які супроводжувалися вимиранням сіл, хворобами, поет писав:
Блажен, хто «рокові час»
Не відчував на власній шкурі.
І бачив втіхи і краси,
Знав революцію з фасаду…
У «Камені» поет піддає різкій критиці тих, хто не піклується про чистоту вірша, не дбає про його майстерну форму. Особливо не поважає автор тих, хто не розуміється в техніці віршування.
До збірки «Камена» ввійшло 9 перекладів римських поетів. Захопленість давниною нарекла неприємності. Зерова починають звинувачувати у відходженні від радянської дійсності, а сам поет «шукає себе». Він прагне знайти своє «я», своє розуміння трагічної громадянської війни. Краса, розуміння, відданість державі у творчій спадщині М. Зерова домінують над стихією руйнації.
Поет намагається у вічних, іноді біблійних, сюжетах, темах, образах знайти риси сучасності. Сучасності він присвячує певні публіцистичні твори. Писати їх нелегко, бо занадто складний психологічний світ тих, хто поряд із поетом. 1935 рік у житті М.К. Зерова був згубним. У Москві, на квартирі, його арештовують. У Зерова було передчуття цього лиха, і про це свідчить сонет «То був щасливий, десятилітній сон».
Творчість М.К. Зерова не вивчена до кінця. Сучаснику не відомі літературно-критичні та наукові статті. Не всі переклади дійшли до нашого часу. Одним словом, творча спадщина найінтелектуальнішої людини епохи чекає свого дослідника.