Олесь Бердник - Зоряний корсар (сторінка 23)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Oles_berdnyk_zoryanyj_korsar.docx)Oles_berdnyk_zoryanyj_korsar.docx446 Кб4464
Скачать этот файл (Oles_berdnyk_zoryanyj_korsar.fb2)Oles_berdnyk_zoryanyj_korsar.fb21227 Кб4806
      Дощ раптово перестав. З дахів злетіла зграя білих та сизих голубів, радісно хлюпалася в прозорій, ще нескаламученій калюжі. Над каштанами спалахнула веселка. Люди сипонули на вулицю. Галя зупинилася, підняла обличчя вгору. Григір зиркнув на неї. Вона милувалася райдугою.

      — Отже, не все в світі погано? — тихо озвався вій.

      — Ця краса ще більше підкреслює гидь людську, — заперечила дівчина.

      — Навіщо ж тоді ви працюєте в лікарні?

      — А чому б там і не працювати? — здивувалася вона.

      — Лікувати гидь людську? — В тон їй запитав Григір.

      — Ми лікуємо тіло, — сухо сказала дівчина. — Все інше — справа самої людини. А прегарні слова — полова. Невже й ви….

      — Що?

      — …полюбляєте їх?

      — О ні. Але мені здалося, що ви занадто траурно дивитеся на світ.

      — Не траурно, а справедливо. Коли бачу блощицю, то не називаю її метеликом. Не люблю фантастів за це. Вигадують прекрасне майбутнє, рожеві планети, осяйних людей. Де вони візьмуться, з кого? Нема ніякого розуміння причинності. З поросяти не виросте лев, з курки орел.

      — Ви не любите фантастики?

      — Оптимістичну — ненавиджу. А серйозну люблю.

      — А які ваші улюблені книги?

      — Ви будете сміятися.

      — А все-таки?

      — Конан-Дойль. Пригоди Шерлока Холмса.

      — Правда? — зрадів Григір. — Тоді ми з вами однодумці. Я змалку люблю ці книги. А що вам у них подобається?

      — Сам Шерлок, — замріяно сказала Галя, дивлячись на щебетливих дітей у сквері. — Справжній лицар.

      — Чому лицар?

      — Аякже. Одразу поспішає на поміч скривдженим. Про себе не думає. Зневажає небезпеку. І разом з тим знає ціну світові.

      — Як? — Не зрозумів Григір.

      — Хіба ви забули? Він скептик. Він знає, що люди підлі, нікчемні, заздрісні, брудні. А все-таки допомагає їм. Бо жаліє. Прекрасний герой.

      — Криміналіст? — Ніби запитуючи, озвався Бова.

      — То й що? — 3 викликом заперечила дівчина. — Нема брудної роботи. Аби на благо. Лікареві доводиться щодня мати справу з брудом. І педагогові. А тим більше — криміналістам.

      — Це правда.

      — Ага, згодні. Та що я кажу, ви ж юрист. І добре знаєте про все це. Слухайте, Григоре, — зненацька підскочила Галя, — а чому б вам не стати Шерлоком? Га? Це тобі не прокурор чи адвокат. Цікаво, інтригуюче. Погоня, переслідування, розкриття таємниці…

      Хлопець відчув, як щоки починають палахкотіти. Чи вона щось знає, чи так, випадково? Що робити? Як вийти з ідіотського становища? Змовчати? Пізніше може статися катастрофа. Сказати — не знати, як вона зреагує!

      — Я про це вже думав.

      — Серйозно?

      — Так.

      — Це чудово! Тоді ви зможете написати розповіді про новітнього Шерлока. Бо сучасні детективи нецікаві. Поверхово, без психології.

      — Треба ж мати талант.

      — А ви пробували?

      — Вірші. А прозу — ні.

      — Я теж вірші пишу, — призналася Галя. — Тільки нікому не читаю.

      — Чому?

      — Нема подруг. Хіба своїй бабусі, так їй нецікаво. Недавно написала великого вірша.

      — Про що?

      — Про любов, — зітхнула Галя.

      — Прочитайте мені? — попросив Григір,

      — Спочатку ви мені.

      — Гаразд. Тільки який з мене поет? Так, графоманство.

      — Все’дно. Важлива не форма, а зміст. Коли читають друзям, все звучить інакше, ніж зі сцени.

      — Це правда. Тільки де ж читати? Прямо на вулиці?

      — Можна й на вулиці, — сказала вона. — Звернемо вбік, праворуч. Ця вулиця веде до зоопарку. Там тихо.

      — Згода. Тільки спочатку зайдемо в кафе. Посидимо, пообідаємо. Я свої примітиви прочитаю вам за столиком, а ви — про любов — на вулиці. Домовилися?

      — Домовилися, — ласкаво всміхнулася дівчина.

      Вони зайшли до кафе. Сіли за крайнім столиком на відкритій веранді. Підкотилася повненька офіціантка, витягла з кишені блокнот, запитливо глянула на гостей.

      — Обідати не буду, — попередила Галя. — Так що-небудь.

      — Каву, — сказав Григір, — тістечка, яблука.

      Дівчина схвально кивнула головою. Офіціантка відійшла. Григір подивився в очі своїй супутниці, радісно усміхнувся.

      — Чому ви смієтесь? — здивувалася вона.

      — Мені дивно…

      — Що?

      — Минуло менше години, а здасться — пропливли роки.

      — І мені так здається, — прошепотіла вона. — Гарно. Ніколи так не було. Хіба що в дитинстві. Як мати мене пестила.

      Григір завмер. Прикрив очі повіками. Знову між ними щось небезпечне, ламке, як кришталь. Дівчина дивиться па нього просто, безпосередньо, ніби на хмаринку в небі. Чому ж він такий тривожний? Чому тягнеться за ним проклятий хвіст?

      Офіціантка принесла каву і тістечка.

      — Читайте ж ваші вірші, — сказала вона. Він глянув у блакитні очі.

      — Що ж вам читати?

      — Що хочете.

      — Гаразд. Тільки не смійтесь. Форма недосконала. Так собі — ритмічна проза. Мініатюри.

      — Ми ж домовилися, Григоре…

      — Про космічну вітчизну, — сказав хлопець.

      — Що це означає? — здивувалася Галя.

      — Невже не розумієте? Ми ж не лише Землею сформовані. Від Землі у нас дуже небагато — прах, матеріал біологічної машини. А розум, чуття, дух сформовані космосом. Зорями, небом, вітром, блискавицею, хмарами, піснями, казкою, що передається з віків…

      — Збагнула, — лагідно усміхнулася дівчина. — Це дуже правильно. Та я гадала, що ви в це вкладаєте ще більш втаємничене значення.

      — Може, й вкладаю, — загадково мовив хлопець. — Проте заждіть, послухайте…

Ми не діти Землі,

ми посланці небес.

Вже еони минули, як прийшли ми з безмежжя,

сповнені творчої сили.

Свій вогонь віддали

первозданній і дикій планеті.

Скільки мук і страждань,

скільки дивних містерій?!

Меркне спогад про рідну країну,

частокіл лабіринту все вище,

втома павутину плете

з ілюзорних туманних видінь.

Гуллівер розіп’ятий ліліпутськими нитками

на тривимірній сфері планети.

Інколи сняться йому чаруючі сни,

закликають летіти у невимірну глибінь!

І тоді Гуллівер посилає вві сні

міжпланетні ракети,

ніби пташок паперових.

О смішні і наївні видіння!

Прометею! Трусони скелю матерії,

до якої тебе прикував нещадний закон,

громом обізвися до братів — закутих титанів!

Ми ж прийшли — згадайте — з ясного безмежжя.

Ми — його діти!

Чому ж, коли ми забули про велич вітчизни?

Про її неосяжну красу?

Зупиніться, хто юний духом,

хто старий духом,—

зупиніться і згадайте славне минуле

згадайте казкову блакить

свого прекрасного царства,

де народилися ми,

де ми зростали під лагідним поглядом

Великої Матері!

І вставайте!

На світанку вставайте, —

молоді й сильні,

відважні й непохитні!

Умийтеся сонячними променями

і починайте нове життя!

І починайте нове життя у невимірності волі,

бо земне існування твоє, Гуллівер,—

то лише мить сновидіння…

      — Дуже цікаво, — сказала дівчина.

      — Справді? — зрадів Бова.

      — Справді. Але звідки у вас такі ідеї? Роздвоєність людської сутності, прагнення у невимірність…

      — О, мені часто сняться химерні сни. — сказав хлопець. — Ніколи не збагнеш, звідки вони, чому?

      — Я люблю слухати сни, — замріяно мовила Галя. — Є такі сни, у яких би хотілося жити.

      — О ні, — заперечив хлопець. — Я не бажаю жити навіть у найкращих сновидіннях. Я хочу вибирати шлях свідомо, а не бути маріонеткою сну.

      — А може, ваша свідомість — теж сон. І ваше вольове рішення — теж марення підсвідомості, — похмуро сказала Галя.

      — Ну, це вже щось зловісне, — засміявся хлопець.

      — Не стану сперечатись, а то ви втечете од мене. Краще прочитайте ще що-небудь. Мені дуже до вподоби, як ви читаєте.

      Григір полегшено зітхнув.

      — Тоді ще послухайте жартівливу мініатюру. Про ребро.

      — Про яке ребро?

      — Адамове ребро. Ось послухайте…

Господи, колись з ребра Адама Єву ти створив.

Яка нікчемна втрата для Адама. Зате який

здобуток! Яблуко пізнання Добра і Зла, любов

одвічна, глибини мук і втіх!

Господи, молюсь до тебе щиро — візьми у

Пошук на сайті: