Микола Гоголь - Мертві душі (сторінка 3)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Mykola_gogol_mertvi_dushi.docx)Mykola_gogol_mertvi_dushi.docx2215 Кб3299
Скачать этот файл (Mykola_gogol_mertvi_dushi.fb2)Mykola_gogol_mertvi_dushi.fb23313 Кб3060
Вже більше тижня приїжджий пан жив у місті, роз'їжджаючи по вечірках та обідах і таким чином проводячи, як то кажуть, дуже приємно час. Нарешті він вирішив перенести свої візити за місто і одвідати поміщиків Манілова та Собакевича, яким дав слово. Може, до цього спонукала його інша, більш істотна причина, справа більш серйозна, ближча до серця... Та про все це читач дізнається поступово і в свій час, якщо тільки матиме терпіння прочитати пропоновану повість, дуже довгу, що має потім розгорнутися ширше і просторіше в міру наближення до кінця, який вінчає діло. Кучерові Селіфану був відданий наказ рано-вранці запрягти коней у відому бричку; Петрушці наказано було зоставатися дома, пильнувати кімнату й чемодан. Для читача буде не зайвим познайомитися з цими двома кріпаками нашого героя. Хоча, звісно, вони особи не такі помітні і другорядні аба навіть третьорядні, хоч головні ходи й пружини поеми не на них утверджені й хіба де-не-де торкаються і злегка зачіпають їх, — але автор любить надзвичайно бути докладним в усьому, і з цього боку, незважаючи на те, що сам людина4 руська, хоче бути акуратним, як німець. А втім, це забере небагато часу й місця, бо небагато треба додати до того, що вже читач знає, тобто, що Петрушка ходив у трохи заширокому-коричневому сюртуку з панського плеча і мав, за звичаєм людей свого звання, великий ніс і губи. Вдачі він був більше мовчазної, ніж балакучої; мав навіть благородний нахил до освіти, тобто до читання книг, змістом яких не турбувався: йому було байдужісінько, чи це пригоди закоханого героя, просто буквар, чи молитовник: — він усе читав з однаковою увагою; якби йому підкинули хімію, він і од неї не відмовився б. Йому подобалося не те, про що читав він, а більше саме читання, або, краще сказати, процес самого читання, що от, мовляв, з літер завжди виходить яке-небудь слово, яке часом чорт його знає що й значить. Це читання відбувалося здебільшого в лежачому стані у передпокої, на ліжку й на матраці, що зробився через таку обставину плескуватим і тоненьким, як коржик. Крім пристрасті до читання, він мав ще дві звички, що були його характерними рисами: спати не роздягаючись, так як є, у тому ж сюртуку, і носити завжди з собою якийсь свій особливий дух, власний запах, що відгонив трохи жилим покоєм, так що досить було йому тільки примостити десь своє ліжко, хоч навіть у нежилій доти кімнаті, та перетягти туди шинель і пожитки, і вже здавалось, що в цій кімнаті років з десять жили люди. Чичиков, бувши людиною дуже дратівливою і навіть у деяких випадках вередливою, потягши в себе повітря на свіжий уранці ніс, тільки кривився та струшував головою, примовляючи: "ти, брат, чорт тебе знає, потієш, чи що. Пішов би ти хоч у лазню". На що Петрушка нічого не відповідав і зразу ж намагався узятися до якоїсь роботи, або підходив з щіткою до розвішаного ланового фрака, або просто прибирав що-небудь. Що думав він у той час, коли мовчав, — може, він говорив сам собі: "та й ти одначе хороший, нe набридло тобі сорок разів повторювати те ж саме", - Бог відає, важко знати, що думає дворовий кріпак у той час, коли його повчає пан. От і все, що для першого разу можна сказати про Петрушку. Кучер Селіфан був зовсім інша людина... Але авторові дуже ніяково забирати так довго увагу читачів людьми низького класу, знаючи з Досвіду, як неохоче знайомляться вони з низькими станами. Така вже руська людина: кортить їй дуже зазнатися з тим, хто хоч би на один чин був вищий за неї, і далеке знайомство з графом або князем для неї краще за всякі близькі дружні відносини. Автор навіть побоюється за свого героя, який тільки колезький радник. Надвірні радники, може, і познайомляться з ним, але ті, хто підібрався вже до чинів генеральських, ті, Бог знає, може, навіть кинуть один з тих зневажливих поглядів, які кидає гордо людина на все, що плазує біля ніг її, або, що ще гірше, може, проминуть убійчою для автора неувагою. Та хоч яке прикре те й друге, а все ж одначе треба повернутися до героя. Отож, віддавши потрібні накази ще звечора, прокинувшись уранці дуже рано, вимившись, витершись з ніг до голови мокрою губкою, що робилося тільки неділями, а того дня випала неділя, поголившися так, що щоки зробились, як справжній атлас, гладенькі й лискучі, надівши фрак брусничного кольору з іскрою і потім шинель на великих ведмедях, він зійшов сходами, підтримуваний під руку то з одного, то з другого боку трактирним слугою, і сів у бричку. З гуркотом виїхала бричка із воріт гостиниці на вулицю. Піп, проходячи, скинув капелюх, кілька хлопчаків у замурзаних сорочках простигли руки, примовляючи: "пане, подайте сиротинці?" Кучер, помітивши, що один з них був дуже охочий ставати на зап'ятки, хльоснув його батогом, і бричка пішла стрибати по камінню. Не без радості узріли вони вдалині смугастий шлагбаум, який давав знати, що брукові, як і всякій іншій муці, буде скоро кінець; і ще кілька разів ударившись досить міцно головою об верх, Чичиков покотив, нарешті, по м'якій землі. Та тільки відійшло назад місто, як почалася, нашим звичаєм, всяка всячина по обидва боки дороги: купинки, ялинник, низенькі миршаві кущі молодих сосен, обгорілі стовбури старих, дикий верес і тому подібний непотріб. Зустрічалися витягнуті мотузочкою села, будівлями схожі на старі складені дрова, вкриті сірими покрівлями з різьбленими дерев'яними під ними оздобами на зразок висячих вишиваних рушників. Кілька мужиків як звичайно позіхали, сидячи на лавах перед ворітьми в своїх баранячих кожухах. Баби з. товстими обличчями й перев'язаними грудьми дивилися з верхніх вікон; з нижніх визирало теля або висувала сліпу морду свиня. Словом, картини відомі. Поминувши п'ятнадцяту версту, він згадав, що тут, за словами Манілова, мало бути його село, але й шістнадцята верста уже пролетіла, а села все не було видно, і коли б не два мужики, що трапилися назустріч, то навряд чи довелося,б їм попасти в лад. На запитання, чи далеко село Заманіловка, вужики поскидали шапки, і один з них, що був розумніший і мав бороду клинцем, відповідав: "Маніловка, може, а не Заманіловка?"

—  А так, Маніловка.

— Маніловка! а як минеш ще одну версту, так ото тобі, тобто, так прямо праворуч.

— Праворуч? — озвався кучер.

— Праворуч, — сказав мужик. — Це буде тобі дорога в Маніловку, а Заманіловки ніякої немає. Вона зветься так, тобто її прозвали Маніловка, а Заманіловки тут зовсім нема. Там прямо на горі побачиш будинок, кам'яний на два поверхи, панський будинок, у якому тобто живе сам пан. Ото тобі й буде Маніловка, а Заманіловки зовсім немає ніякої тут, і не було".

Поїхали відшукувати Маніловку. Проїхавши дві версти, натрапили на поворот на путівець, але вже і дві і три і чотири версти, здається, зробили, а кам'яного будинку на два поверхи все ще не було видно. Тут Чичиков згадав, що коли приятель запрошує до себе в село за п'ятнадцять верст, то значить, що до нього є добрих тридцять. Село Маніловка не багатьох могло привабити місцем свого розташування. Будинок панський стояв окремо на белебні, тобто на підвищенні, відкритому для всіх вітрів, яким тільки заманеться повіяти; схил гори, на якому він стояв, був вкритий підстриженим дерном. На ньому були розкидані на англійський штиб дві-три клумби з кущами бузку та жовтої акації; п'ять-шість беріз невеликими купами де-не-де підносили своє дрібнолисте, ріденьке верховіття. Під двома з них було видно альтанку з плоским зеленим куполом, дерев'яними голубими колонами й написом "храм самотніх роздумів", трохи нижче ставок, укритий зеленню, що, зрештою, невдивовижу в аглицьких садах російських поміщиків. Під цією горою, і почасти на самому схилі, темніли вздовж і впоперек сіренькі рублені хати, які герой наш, невідомо з яких причин, ту ж хвилину почав рахувати й нарахував понад дві сотні; ніде між ними ані деревця, чи якої-небудь зелені; скрізь визирали самі тільки бруси. Краєвид оживляли дві молодиці, що, мальовничо підібравши спідниці й підтикавшись з усіх боків, брели по коліна в ставку, тягнучи за дві дерев'яні жердини подертий волок, де заплуталось два раки та блищали спіймані плітки; молодиці, здавалось, були між собою в сварці, і за щось перекидалися лайкою. Віддалік осторонь темків якимсь нудно-синюватим кольором сосновий ліс. Навіть сама погода дуже до речі прислужилась: день був і не ясний, і не похмурий, а якогось світло-сірого кольору, який буває тільки на старих мундирах гарнізонних солдатів, цього, зрештою, мирного війська, хоча трохи нетверезого в недільні дні. Для довершення картини не бракувало й півня, провісника мінливої погоди, який, незважаючи на те, що голова продовбана була аж до самого мозку дзьобами інших півнів у відомих справах залицяння; горлав дуже голосно і навіть лопотів крилами, обсмиканими, як старі рогожки. Під'їжджаючи до двору, Чичиков помітив на ґанку самого хазяїна, що стояв у зеленому шалоновому сюртуку, приставивши руку до лоба, як зонтик над очима, щоб роздивитися краще на під'їжджаючий екіпаж. В міру того, як бричка наближалась до ґанку, очі його веселішали і посмішка розсувалася більше й більше.

"Павле Івановичу!" скрикнув він нарешті, коли Чичиков вилазив з брички. "Насилу ви таки нас згадали!"

Обидва приятелі дуже міцно поцілувались, і Манілов повів свого гостя в кімнату. Хоч час, протягом якого вони проходитимуть сіни, передпокій і їдальню, трохи закороткий, але спробуємо, чи не встигнемо як-небудь ним скористуватись і сказати дещо про господаря дому. Тут автор мусить признатися, що такий задум дуже трудний. Далеко легше змальовувати характери великого розміру: там просто кидай фарби з усієї руки на полотно, чорні пекучі очі, навислі брови, перерізаний зморшкою лоб, перекинутий через плече чорний або червоний, як жар, плащ, і портрет готовий; але ось оці всі панове, яких багато на світі, які з вигляду дуже схожі між собою, а тимчасом як придивишся, побачиш багато невловимих особливостей — оці панове страшенно трудні для портретів. Тут доведеться дуже напружувати увагу, поки примусиш перед собою виступити всі тонкі, майже невидимі риси, і взагалі далеко доведеться заглиблювати вже удосконалений в науці випитування погляд.

Пошук на сайті: