Сергій Жадан - Депеш Мод (сторінка 6)

Головне, що вони все правильно порахували, в таких випадках щось десь не додумаєш — обов'язково попадеш, тут все не так просто, коли починаєш робити свій бізнес, щось там продавати, спершу подумай, хай ти навіть безпрограшними на перший погляд фішками займаєшся, все одно краще перестрахуйся. Одна річ якщо маєш справу, скажімо, з акціями або з перерахуваннями, ну, коротше, якщо бабки тобі до рук не трапляються, тут ще за тебе хтось може все порахувати, тільки й маєш виконувати, і що там від тебе вимагається, і не займатись розпіздяйством на робочому місці. Інша річ, якщо працюєш із живими бабками, з чорним, блядь, налом, і за тобою не стоїть контора, якщо опиняєшся сам на сам, без жодних посередників, з живою грошовою масою, ось тоді краще подумати, інакше де-небудь обов'язково влетиш, це вже без варіантів. Скільки разів доводилось бачити, коли нормальні загалом люди хапались за відверто лажові речі, відповідно горіли разом із рештками фінансового благополуччя і суспільної поваги, бізнес середньої руки така стрьомна штука, що лише один невірний крок — і вже маєш паяльник в задниці, таке ось первинне нарощування капіталу в умовах посттоталітарного суспільства.

Вони й мені спочатку пропонували вступити в долю, але я чомусь відмовився, не знаю, щось мене насторожило, навіть не знаю що — зовні все виглядало серйозно, мій друг Вася Комуніст, хороший хлопець, рідкісної душі похуїст, у якийсь момент заламався жити на водці з чаєм з постійними перебоями і все порахував, виходило ніби складно: вони скидаються на чотирьох, їдуть у Росію, купують там на всі бабки два ящики водяри, якщо купити в нас долари і поміняти їх в Росії, вони якраз вигравали на курсі, тим більше якщо береш оптом, ну, два ящики — це не опт, але кого це хвилює. В Росію і назад вони добираються електричками, на квитках економлять, в дорозі харчуються все тією ж водярою, привозять її назад і сплавляють на вокзалі за подвійну ціну, потім знову їдуть в Росію і купують чотири ящики водяри, так само привозять її назад і так само сплавляють, це займе трохи часу, але за пару ночей на Південному вокзалі міста Харкова можна продати будь-що, навіть душу, якщо вона в тебе є, після цього починалось найцікавіше — вони їдуть ще раз, востаннє, і на всі бабки купують вісім ящиків водяри, перевозити її дещо ризиковано, але спробувати можна, в разі чого відкупитись від митників можна буде тією ж таки водярою, хоч і шкода.

І ось, — говорили вони мені, — у нас виходить по два ящики водяри на рило, уявляєш? Ну, — кажу, — і що? І ми — говорили вони з придихом — їх пробухуємо!!! Що, всі вісім ящиків? Так! Не подужаємо, — кажу. Хуй, — говорить Вася Комуніст, — дні за три подужаємо, точно подужаємо. Я уявив собі ці три дні й відмовився.

Вася справді вміє такі речі серйозно провернути, я його розумію в принципі, що йому втрачати, це його шанс бодай кілька днів не мати перебоїв з продовольчим кошиком, який у його випадку майже виключно складається з різної лікеро-горілчаної продукції, власне горілчаної, причому тут лікери. Він набирає скаутів, підмовляє Моряка, Моряк погоджується досить швидко — чому б і не поїхати, говорить, у місті йому робити немає чого, ним навіть міліція не цікавиться, тому що живе Моряк без прописки, як і належиться справжньому морському вовку, вночі переховується в душі, вдень відсипається, про його існування взагалі мало хто знає, дембель в маю, одним словом, ще до них пристають два якихось чувака, невідомого соціального походження й адміністративного підпорядкування, Вася цілу ніч з середи на четвер проводить серед них агітаційну роботу, говорить, що в Росії зараз можна майже за безцінь скупити будь-що, хоч танки через кордон переганяй, але танків вони не хочуть, вони хочуть водяри, тож план усім подобається, я б теж погодився, я вже казав, ну, та не склалось. І ось на ранок вони таки зриваються їхати за своїми примарними синіми птахами демпінгового алкоголю, скидаються в кого скільки є, але у них не вистачає навіть на морозиво.

Потрібно щось продавати. Хтось із компанії притягує фотоапарат, ось, каже, фотоапарат, а не шкода? питають його, нє, все гаразд, каже він, все одно фотографувати немає чого, справді, погоджуються всі, що тут фотографути, сам Вася дістає звідкись заниканий бінокль, я, наприклад, не знав, що в нього є бінокль, хоча ми друзі, така штука. Ну, і лишається тепер комусь весь цей непотріб продати. В принципі, — думає Вася, — продати можна було б Моряку, він лох, він би купив. Але Моряк в долі. Можна продати Какао, Какао теж лох, і він не в долі. Але Какао не тільки не в долі — він взагалі зник, його вже кілька днів ніхто не бачив. І тут хтось згадує про Ваху, правильно, — каже Вася, — Ваха — грузин, грузини люблять оптику, правда? — недовірливо перепитує хтось із компанії, ну, звичайно, — каже Вася, — звичайно: всі грузини люблять оптику, і вони йдуть до Вахи і знаходять його в одному з його кіосків, говорять, типу, Ваха, оптику візьмеш?

Але Ваха цього прохолодного червневого ранку з головою дружить не зовсім, він по вуха зав'яз у власному канабісі, що його він курить звечора у власному знову ж таки кіоску разом із наложниками, тож у Вахи починаються страхи, яку оптику, камандір? — питається він, — чому оптику? Вася дістає з пакета старий бінокль без шворок і майже невживаний апарат «ФЕД 5» у рипучому шкіряному футлярі, ось, каже до Вахи, бери, не пожалкуєш, товар хороший. Ваха далі стрьомається і з кіоску не виходить, сидить там разом із наложниками і дивиться на Васю крізь тісну амбразуру, але Вася йому дружньо посміхається і решта скаутів теж посміхаються, хоч і дещо напружено, і Ваха раптом думає — бля, думає він, бля, що я роблю, чому я тут сиджу, котра зараз година, що це за мудаки стоять переді мною і головне — чому вони з біноклем?!! Але якісь голоси щось йому там нашіптують, і він таки вилазить назовні й бере у свої неслухняні руки оптичний прилад, його відводять трішки вбік, щоби він мав на що подивитись, на вулиці порожньо, повітря навколо кіосків пахне канабісом та дощем, Ваха дивиться в бінокль і зі священним трепетом розглядає заповнені тихі автостоянки, кінцеву тридцять восьмого, кількох проституток на перехресті, і далі по колу — недороблену дев'ятиповерхів-ку, яку мурують зеки, розйобаний соціалізмом універсам, трамвай двадцятку, що виповзає звідкись із мочарів, і так повернувшись навколо власної осі, він раптом впирається озброєним оком у власний, знову ж таки, кіоск і перед його затуманеним поглядом раптом чітко постає напис «ЧП ВАХА», ні хуя собі, думає він, це ж я, і тут його кінцево впирає…

Продавши оптику і отримавши на руки непогану, як на їхні скромні скаутські потреби, суму, друзі тут-таки, над тілом напівпритомного Вахи, купують у його наложників два літрових кайзери і прямо так їдуть на вокзал, аби сісти на першу ранкову електричку до города Бєлгорода, вони дещо збуджені й галасливі, серед запашного літнього ранку, під свіжими небесами, відчайдушні шукачі радості і пригод, збоку вони справді схожі на туристів, чи навіть краще на прочан, які ось їдуть собі на прощу до города руської слави Бєлгорода і не беруть з собою нічого зайвого, крім двох літрових кайзерів та студентських квитків, а враховуючи, що до Бєлгорода кайзери вони вип'ють, то й взагалі нічого зайвого, справжні тобі прочани.

11.00

В Бєлгороді вони вирішують спочатку подивитися місто, все-таки цікаво, як тут люди живуть, потім взяти те, що їм належиться і вечірньою електричкою повернутись назад, часу в них вдосталь, поспішати їм немає куди, тож вони виходять через зариганий вокзал города руської слави і відразу натрапляють на магазин із великою кількістю алкоголю всередині. Нє хуй в цьому Бєлгороді дивитись, — говорить Вася і заходить всередину. Йому ніхто не заперечує.

«Що вам, синочкі?» — питається продавщиця. «Мамаша, мамаша, — говорить Вася Комуніст, — нам водочки». «Скільки?», — питається продавщиця. «Два», — говорить Вася. «Пузиря?» — діловито питається вона. «Ящика», — каже Вася. «А вам, синочкі, по шістнадцять годков уже єсть?» Компанія дружно дістає студентські квитки з державною символікою своєї республіки. Після чого брами падають і водяру їм продають.

«Добре було б її трахнуть», — говорить Моряк вже на вокзалі. «Чувак, — нервово відповідає Вася, — ти тут бізнесом займаєшся чи блядством?» Риторичне питання в принципі.

14.00

На зворотньому шляху їх побив наряд. Загалом вони самі винні, попустились, маючи на руках таке добро, розслабились і закурили просто у вагоні, а оскільки вагон був майже порожній, то наряд навіть не мав вибору, мовчки підійшов і надавав дубинками по спині. Скаути мовчали і, щоби не виказати болю й розпачу, думали про щось хороше, а оскільки воно — це хороше — знаходилось зовсім поруч, під лавою, то думалося їм легко й екзекуцію вони перенесли з гідністю. Хоча наряд, очевидно, розраховував на якийсь збройний спротив, вони вже кілька годин тут катаються туди-сюди, їх по-своєму можна зрозуміти, катаєшся ти занюханою електричкою вздовж державного кордону і навіть помахатись немає з ким — навколо одні спекулянтки, з ким тут махатись, вони й скаутів били радше за інерцією, так — аби форму не втратити, хоча легше від цього нікому не було.

«Підараси, — говорить Вася, коли наряд зникає, — краще йшли б на завод, в цех». «Правильно, — говорить Моряк, — в ливарний цех». Всі погоджуються — правильно, в ливарний цех, в ливарний цех, ливарний цех це круто.

18.00

На вокзалі, вже в Харкові, вони знаходять гуцулів, які другий місяць пробиваються звідкись з-під Костроми, із заробітків, і сидять кілька діб на харківському вокзалі, бабки просадили, тож тепер не знають куди їм краще поїхати — назад під Кострому, ще бабок заробити, чи все-таки додому, оскільки не сезон, вони вирішують їхати все-таки додому, дістають з общака рештки бабок і купують у скаутів один із ящиків водяри, водяра у скаутів дешевша, ніж всюди на вокзалі, тож гуцули й беруть відразу ящик, хто його знає, як воно далі складеться, краще не ризикувати з цим.

У Васі з компанією раптом з'являється купа грошей. Двоє безіменних чуваків відразу вимагають все розділити, але Вася каже їм — хуй, робимо як домовились, чуваки наполягають, Моряк в цій ситуації відверто не знає як себе поводити, в його житті при ньому ще ніхто й ніколи бабок не ділив, тож чуваки вирішуть що він теж за Васю і просто набити їм пики не наважуються, добре, говорять вони, тоді женіть нам водяру, хуй вам, — Вася дотримується якихось своїх комуністичних принципів і ділитись не хоче, тоді чуваки внахалку лізуть до торби, беруть звідти по флакону в руку, себто скільки це виходить — чотири флакона, і валять звідти, фотоапарат повернете, — говорять вони на прощання і зникають в підземному переході. «Чого це вони?» — питається Моряк, йому ситуація не подобається, така прикольна компанія була, водяру пили, про життя говорили, ніхто його — Моряка — не ображав, і раптом на тобі. «Бачиш, — каже Вася Комуніст, — як гроші людей псують». «Мене не псують», — говорить Моряк. «У тебе їх і немає», — відповідає Вася Комуніст і йде далі продавати водяру.

Але продаж якось гальмується, платформи порожні, всі хто хотів поїхати, очевидно вже поїхав, Вася не вигадує нічого кращого, як знову піти до гуцулів, а гуцули вже п'яні настільки, що погоджуються знову взяти водяру, добре, кажуть вони, й беруть у Васі ще кілька флаконів, після цього Вася ще спритно впихає пляшку якійсь бабусі, котра на щось безнадійно очікує, біля неї товчеться онук, років семи, власне внук і радить бабусі взяти флакон, беріть, каже, в дорозі пригодиться, бабуся його сварить, але до поради прислухається і флакон бере, тож у Васі лишається зовсім небагато.

З сусідньої платформи за ними вже тривалий час стежать троє серйозних чуваків в адідасівських костюмах, вони підходять до Васі з Моряком, затискають їх в коло, і говорять — хто ви такі?

Вася починає пояснювати. Чуваки слухають, потім їм це, очевидно, обридає, і вони говорять, знаєте, це ми так спитали, що називається — для годиться, насправді нам все одно, хто ви і звідки, і скільки вас тут, ми вам ось що хотіли сказати: якщо ми вас ще раз тут побачимо — ми вас закопаємо десь між першою і другою платформами, так щоби щовечора над вашими могилами тривожно гудів київський фірмовий, але поки що ми цього робити не будемо (після цього переляканий Вася трішки попускається, переляканий Моряк — ні), тут загалом ми торгуємо всім алкоголем, це, якщо можна так сказати, наша земля, і ви нам тут не потрібні (і Вася, і Моряк раптом гостро це відчувають), і ми ось тут із вами поговорили, бачимо, що ви справді не конкуренти, схоже, ви просто дебіли (обоє подумки з цим погоджуються), тому на перший раз ми вас чіпати не будемо, але в якості компенсації («ой», думає Моряк. Вася перелякано мовчить) ми у вас візьмемо водяру. Але не всю, ось такі ми благородні розбійники, щоб ви знали. Вони залізають у торбу і беруть звідти по флакону, а, говорять, ще одне — ми б вас взагалі не чіпали, але ви водяру надто дешево продаєте, збиваєте ціну, ясно, дебіли?

Вася і Моряк вибігають в підземний перехід і там віддихуються. «Підараси, — Вася береться за старе, — їх би в цех». Але Моряка ідея вже не приколює, пішли додому, — починає він, хуй, — каже Вася, ще п'ять флаконів лишилось, продамо і поїдемо, уб'ють, — говорить Моряк, та перестань, — каже Вася, що ти боїшся, зараз швидко все сплавимо, купимо хавки і додому, давай, не бійся, ні, — говорить Моряк, не хочу, — боюсь. Ладно, — не витримує Вася Комуніст, — хрін з тобою. Ось тобі за роботу, давай вали: він дістає дві пляшки і дає їх Моряку. Моряк вагається лише якусь мить — значить так, — думає він, — зранку в мене не було нічого. Зараз у мене дві пляшки. Очевидно, що я в плюсах, — вирішує він і забирає чесно зароблену водяру. Все, давай, — говорить Вася, вдома побачимось. «Да, справді дебіл», — думає він, дивлячись вслід компаньйону, чия втомлена військово-морська туша зникає в темряві переходу. На вулиці теж темніє, з'являються перші зорі, і птахи ховаються від дощу в приміщенні вокзалу. «Якщо зараз поїхати додому, — думає Моряк, — можна зачинитись в душі і до ранку все випити». Так він і робить.

21.00

Пошук на сайті: