Михайло Коцюбинський - На камені

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Mihaylo_kocyubinskiy_na_kameni.docx)Mihaylo_kocyubinskiy_na_kameni.docx46 Кб1775
Скачать этот файл (Mihaylo_kocyubinskiy_na_kameni.fb2)Mihaylo_kocyubinskiy_na_kameni.fb2111 Кб1205

Михайло Коцюбинський

НА КАМЕНІ

Акварель

    З оди­но­кої на ціле та­тарське се­ло кав'ярні ду­же доб­ре вид­но бу­ло і мо­ре, й сірі піски бе­ре­га. В од­чи­нені вікна й двері на дов­гу, з ко­лон­ка­ми, ве­ран­ду так і пер­лась яс­на бла­кить мо­ря, в нескінченність про­дов­же­на бла­кит­ним не­бом. Навіть душ­не повітря літньої дни­ни прий­ма­ло м'які си­няві то­ни, в яких та­ну­ли й розп­ли­ва­лись кон­ту­ри да­ле­ких при­бе­реж­них гір.

    З мо­ря дув вітер. Со­ло­на про­хо­ло­да при­над­жу­ва­ла гос­тей, і во­ни, за­мо­вив­ши собі ка­ву, тис­лись до вікон або сіда­ли на ве­ранді. Навіть ха­зяїн кав'ярні, кри­во­но­гий Ме­мет, пильно сте­жа­чи за пот­ре­ба­ми гос­тей, ки­дав сво­му мо­лод­шо­му бра­тові: «Дже­пар.., он ка­ве… бір ка­ве!»1 А сам ви­хи­ляв­ся в двері, щоб одітхну­ти вог­ким хо­лод­ком та зня­ти на мить з го­ле­ної го­ло­ви круг­лу та­тарську ша­поч­ку.

    Поки чер­во­ний од за­ду­хи Дже­пар роз­ду­вав у ко­мин­ку жар та пос­ту­ку­вав рон­дельком, щоб вий­шов доб­рий кай­мак2, Ме­мет вдив­ляв­ся у мо­ре.

    - Буде бу­ря! - обізвав­ся він, не обер­та­ючись. - Вітер дуж­чає. Он на човні зби­ра­ють вітри­ла!

    Татари по­вер­ну­ли го­ло­ви до мо­ря.

    На ве­ли­ко­му чор­но­му бар­касі, що, зда­ва­ло­ся, по­вер­тав до бе­ре­га, справді зви­ва­ли вітри­ла. Вітер на­ду­вав їх, і во­ни ви­ри­ва­ли­ся з рук, як ве­ликі білі пта­хи; чор­ний чо­вен на­хи­лив­ся і ліг бо­ком на бла­китні хвилі.

    - До нас по­вер­тає! - обізвав­ся Дже­пар. - Я навіть пізнаю чо­вен - то грек сіль привіз.

    Мемет теж пізнав греків чо­вен. Для нього це ма­ло ва­гу, бо, опріч кав'ярні, він дер­жав крам­нич­ку, та­кож єди­ну на все се­ло, і був різни­ком. Зна­чить, сіль йо­му потрібна.

    Коли бар­кас наб­ли­зив­ся, Ме­мет по­ки­нув кав'ярню і по­дав­ся на бе­рег. Гості поспіши­ли ви­хи­ли­ти свої філіжан­ки і ру­ши­ли за Ме­ме­том. Во­ни пе­ре­тя­ли кру­ту вузьку ву­ли­цю, обігну­ли ме­чет і спус­ти­лись ка­ме­нис­тою стеж­кою до мо­ря. Синє мо­ре хви­лю­ва­лось і кипіло на бе­резі піною. Бар­кас підска­ку­вав на місці, хлю­пав, як ри­ба, і не міг прис­та­ти до бе­ре­га. Си­во­ву­сий грек та мо­ло­дий най­мит-дан­га­лак, струн­кий і дов­го­но­гий, ви­би­ва­лись із сил, на­ля­га­ючи на вес­ла, од­нак їм не вда­ва­ло­ся розігна­ти чо­вен на бе­ре­го­вий пісок. Тоді грек ки­нув у мо­ре кот­ви­цю, а дан­га­лак по­чав швид­ко роз­зу­ва­ти­ся та за­ка­су­ва­ти жовті шта­ни ви­ще колін. Та­та­ри пе­ре­мов­ля­лись з бе­ре­га з гре­ком. Си­ня хви­ля ски­па­ла мо­ло­ком біля їх ніг, а відтак та­ну­ла і шипіла на піску, тіка­ючи в мо­ре.

    - Ти вже го­то­вий, Алі? - крик­нув грек на дан­га­ла­ка.

    Замість од­повіді Алі пе­ре­ки­нув голі но­ги че­рез край чов­на і ско­чив у во­ду. Зруч­ним ру­хом він підхо­пив у гре­ка мішок з сіллю, ки­нув собі на пле­че і побіг на бе­рег. Йо­го струн­ка фігу­ра в вузьких жов­тих шта­нях та синій куртці, здо­ро­вий, зас­ма­ле­ний морським вітром вид та чер­во­на хуст­ка на го­лові пре­гар­но од­би­ва­лись на тлі бла­кит­но­го мо­ря. Алі ски­нув на пісок свою но­шу і знов ско­чив у мо­ре, за­ну­рю­ючи мокрі ро­жеві лит­ки в лег­ку й білу, як зби­тий білок, піну, а далі ми­ючи їх у чистій синій хвилі. Він підбігав до гре­ка і му­сив ло­ви­ти мент, ко­ли чо­вен опус­кав­ся врівень з йо­го пле­чем, щоб зруч­но бу­ло прий­ня­ти важ­кий мішок. Чо­вен бив­ся на хвилі і рвав­ся з кот­виці, як пес із лан­цю­га, а Алі все бігав од чов­на на бе­рег і на­зад. Хви­ля здо­га­ня­ла йо­го та ки­да­ла йо­му під но­ги клуб­ки білої піни.

    Часом Алі про­пус­кав зруч­ний мент, і тоді ха­пав­ся за бік бар­ка­са, і піднімав­ся ра­зом з ним до­го­ри, мов краб, приліпле­ний до ко­раб­ле­во­го об­лав­ка.

    Татари схо­ди­лись на бе­рег. Навіть у селі, на плас­ких да­хах осель, з'явля­ли­ся, нез­ва­жа­ючи на спе­ку, та­тар­ки і виг­ля­да­ли звідти, як куп­ки квіток на гряд­ках.

    Море де­далі втра­ча­ло спокій. Чай­ки зніма­лись із оди­но­ких бе­ре­го­вих скель, при­па­да­ли грудьми до хвилі і пла­ка­ли над мо­рем. Мо­ре по­темніло, зміни­лось. Дрібні хвилі зли­ва­лись до­ку­пи, мов бри­ли зе­лен­ку­ва­то­го скла, не­помітно підкра­да­лись до бе­ре­га, па­да­ли на пісок і роз­би­ва­лись на білу піну. Під чов­ном кле­котіло, кипіло, шу­му­ва­ло, а він підска­ку­вав і пли­гав, не­мов нісся ку­дись на білог­ри­вих звірах. Грек час­то обер­тав­ся на­зад і з три­во­гою пог­ля­дав на мо­ре. Алі прудкіше бігав од чов­на на бе­рег, весь заб­риз­ка­ний піною. Во­да при бе­резі по­чи­на­ла ка­ла­му­ти­тись і жовк­ну­ти; ра­зом з піском хви­ля ви­ки­да­ла зо дна мо­ря на бе­рег каміння і, тіка­ючи на­зад, во­лок­ла їх по дну з та­ким гур­ко­том, на­че там щось ве­ли­ке скре­го­та­ло зу­ба­ми й гар­ча­ло. Прибій за якої півго­ди­ни пе­рес­ка­ку­вав уже че­рез каміння, за­ли­вав при­бе­реж­ну до­ро­гу і підби­рав­ся до мішків з сіллю. Та­та­ри му­си­ли відсту­пи­ти на­зад, щоб не за­мо­чи­ти капців.

    - Мемет! Нур­ла! По­можіть, лю­ди, а то сіль підмо­чить! Алі! Йди ж ту­ди! - хрипів грек.

    Татари за­во­ру­ши­лись, і по­ки грек тан­цю­вав з чов­ном на хви­лях, з нудьгою по­зи­ра­ючи на мо­ре, сіль опи­ни­лась у без­печ­но­му місці.

    Тим ча­сом мо­ре йшло. Мо­но­тон­ний ритмічний гомін хвиль пе­рей­шов у бу­хан­ня. Спо­чат­ку глу­хе, як важ­ке са­пан­ня, а далі сильне і ко­рот­ке, як да­ле­кий стріл гар­ма­ти. На небі сірим па­ву­тин­ням сну­ва­ли хма­ри. Роз­гой­да­не мо­ре, вже бруд­не й тем­не, нас­ка­ку­ва­ло на бе­рег і пок­ри­ва­ло скелі, по яких по­то­му стіка­ли патьоки бруд­ної з піною во­ди.

    - Ге-ге! Бу­де бу­ря! - кри­чав Ме­мет до гре­ка. - Ви­тя­гай на бе­рег чов­на!

    - Га? Що ка­жеш? - хрипів грек, на­ма­га­ючись пе­рек­ри­ча­ти шум при­бою.

    - Човен на бе­рег! - гук­нув що­си­ли Нур­ла.

    Грек нес­покійно зак­ру­тив­ся і се­ред бризків і ри­ку хвиль по­чав роз­пу­ту­ва­ти лан­цюг, ув'язу­ва­ти мо­туз­зя. Алі ки­нув­ся до лан­цю­га. Та­та­ри ски­да­ли капці, за­ко­чу­ва­ли шта­ни й ста­ва­ли до по­мочі. Врешті грек підняв кот­ви­цю, і чор­ний бар­кас, підхоп­ле­ний бруд­ною хви­лею, що з ніг до го­ло­ви зми­ла та­тар, по­су­нув до бе­ре­га. Куп­ка зігну­тих і мок­рих та­тар

    галасливо ви­тя­га­ла з мо­ря, се­ред кле­ко­ту піни, чор­ний бар­кас, не­мов якусь морську пот­во­ру або ве­ли­чез­но­го дельфіна.

    Та ось бар­кас ліг на піску. Йо­го прив'яза­но до палі. Та­та­ри обтріпу­ва­лись і ва­жи­ли з гре­ком сіль. Алі по­ма­гав, хоч ча­сом, ко­ли ха­зяїн за­ба­ла­ку­вав­ся з по­куп­ця­ми, він ниш­ком по­зи­рав на нез­най­оме се­ло. Сон­це сто­яло вже над го­ра­ми. По го­ло­му сіро­му вис­ту­пу скелі ліпи­лись та­тарські ха­луп­ки, зло­жені з ди­ко­го каміння, з плас­ки­ми зем­ля­ни­ми покрівля­ми, од­на на одній, як хат­ки з карт. Без тинів, без воріт, без ву­лиць. Криві стеж­ки ви­лись по ка­ме­нистій спа­дині, ще­за­ли на покрівлях і з'явля­лись десь ниж­че прос­то од му­ро­ва­них сходів. Чор­но і го­ло. Тільки на одній покрівлі рос­ла якимсь чу­дом тон­ка шов­ко­ви­ця, а зни­зу зда­ва­лось, що во­на розс­те­ля­ла тем­ну ко­ро­ну на бла­киті не­ба.

    Зате за се­лом, у да­лекій перс­пек­тиві, одк­ри­вав­ся чарівний світ. В гли­бо­ких до­ли­нах, зе­ле­них од ви­ног­ра­ду і пов­них си­зої імли, тісни­лись кам'яні гро­ма­ди, ро­жеві од вечірнього

    сонця або синіючі гус­тим бо­ром. Круглі ли­со­го­ри, мов ве­ле­тенські шат­ра, ки­да­ли од се­бе чор­ну тінь, а да­лекі шпилі, си­зо-бла­китні, зда­ва­лись зуб­ця­ми зас­тиг­лих хмар. Сон­це ча­сом спус­ка­ло з-за хмар у імлу, на дно до­ли­ни, скісні пас­ма зо­ло­тих ни­ток - і во­ни пе­ре­ти­на­ли ро­жеві скелі, сині ліси, чорні важкі шат­ра та засвічу­ва­ли вогні на гост­рих шпи­лях.

    При цій каз­ковій па­но­рамі та­тарське се­ло зда­ва­лось гру­дою ди­ко­го каміння, і тільки ря­док струн­ких дівчат, що вер­та­ли од чішме3 з ви­со­ки­ми кух­ля­ми на пле­чах, ожив­ляв кам'яну пус­те­лю.

    Край се­ла, у гли­бокій до­лині, біг поміж во­лоських горіхів стру­мок. Морський прибій спи­нив йо­го во­ду, і во­на роз­ли­лась поміж де­ре­ва­ми, од­би­ва­ючи в собі їх зе­лень, барвні ха­ла­ти та­та­рок та голі тіла дітво­ри.

    - Алі! - гук­нув грек. - По­мо­жи зси­па­ти сіль!

    За ре­вом мо­ря Алі лед­ве до­чув.

    Над бе­ре­гом висів со­ло­ний ту­ман од дрібних бризків. Ка­ла­мут­не мо­ре ска­женіло. Вже не хвилі, а бу­ру­ни вста­ва­ли на морі, ви­сокі, сер­диті, з біли­ми гре­бе­ня­ми, од яких з лус­ком од­ри­ва­ли­ся довгі ки­тиці піни і зліта­ли до­го­ри. Бу­ру­ни йшли нев­пин­но, підби­ра­ли під се­бе зво­ротні хвилі, пе­рес­ка­ку­ва­ли че­рез них і за­ли­ва­ли бе­рег, ви­ки­да­ючи на нього дрібний сірий пісок. Скрізь бу­ло мок­ро, по­на­ли­ва­но, в бе­ре­го­вих ям­ках ли­ша­лась во­да.

    Раптом та­та­ри по­чу­ли тріск, і рівно­час­но во­да по­ли­лась їм у капці. То сильна хви­ля підхо­пи­ла чо­вен і ки­ну­ла їм на па­лю. Грек підбіг до чов­на і ах­нув: у човні бу­ла діра.

    Він кри­чав од го­ря, ла­яв­ся, пла­кав, та рев мо­ря пок­ри­вав і ціла людність то­го не­ве­лич­ко­го за­ки­ну­то­го се­ла, хоч це йо­го ле­мент. До­ве­лось ви­тяг­ти чо­вен та й прив'яза­ти знов. Грек був та­кий сум­ний, що, хоч за­па­ла ніч і Ме­мет кли­кав йо­го в кав'ярню, не пішов у се­ло і ли­шивсь на бе­резі. Мов при­ви­ди, блу­ка­ли во­ни з Алі се­ред во­дя­но­го пи­лу, сер­ди­то­го бу­хан­ня та сильно­го за­па­ху мо­ря, що прой­мав їх наскрізь. Місяць дав­но вже зійшов і пе­рес­ка­ку­вав з хма­ри на хма­ру; при світлі йо­го бе­ре­го­ва сму­га біліла од піни, на­че вкри­та пер­шим пух­ким снігом.. Врешті Алі, зваб­ле­ний вог­ня­ми в селі, на­мо­вив гре­ка зай­ти в кав’ярню.

    Грек роз­во­зив сіль по при­бе­реж­них кримських се­лах раз на рік і зви­чай­но бор­гу­вав. На дру­гий день, щоб не га­яти ча­су він на­ка­зав Алі ла­го­ди­ти чо­вен, а сам по­дав­ся гірською тро­пою зби­ра­ти по се­лах дов­ги: бе­ре­го­ва стеж­ка бу­ла за­топ­ле­на, і з бо­ку се­ло бу­ло одріза­не од світу.

Сторінка 1 з 3 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 3 > У кінець >>

Пошук на сайті: