Завантажити материал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Ivan__Nechuy-Levitskiy-Starosvitski_Batyushki_Ta_Matushki_Povist.docx)Ivan__Nechuy-Levitskiy-Starosvitski_Batyushki_Ta_Matushki_Povist.docx452 Кб2876
Скачать этот файл (Ivan__Nechuy-Levitskiy-Starosvitski_Batyushki_Ta_Matushki_Povist.fb2)Ivan__Nechuy-Levitskiy-Starosvitski_Batyushki_Ta_Matushki_Povist.fb2624 Кб2526

 

Іван Нечуй-Левицький

Старосвітські батюшки та матушки. Повість-хроніка

 

    Широко роз­ки­ну­лось се­ло Вільша­ни­ця, не­да­ле­ко од Росі, по зе­ле­них гор­бах та до­ли­нах. Се­ред се­ла в до­лині лиснів дов­гий ста­вок. Ко­ло са­мої греблі про­ти мли­на на при­гор­ку сто­яла ста­ра ду­бо­ва церк­ва з п'ятьма ба­ня­ми, а ко­ло неї, не­на­че вгніздив­шись в гус­то­му виш­ни­ку, сто­яла ще старіша за церк­ву, при­сад­ку­ва­та, ши­ро­ка дзвіни­ця з стовп­чи­ка­ми навк­ру­ги. Про­ти церк­ви че­рез до­ро­гу бу­ла осе­ля вільша­ницько­го свя­ще­ни­ка; за ста­рим до­мом зе­ленів ста­рий са­док. І при­гор­ки, й довгі до­ли­ни, й зе­лені ле­ва­ди в вер­бах по­над став­ком - усе зе­леніло й лисніло на ве­се­ло­му сонці, а білі чисті ха­ти скрізь біліли в сад­ках, ніби чи­ясь ве­ред­ли­ва ру­ка, гра­ючись, роз­ки­да­ла їх в по­етич­но­му без­ладді по гор­бах та до­ли­нах.

    На південь за по­ло­ги­ми ле­ва­да­ми та сіно­жа­тя­ми, за ку­па­ми вільхи та вер­бо­ло­зу, про­ти синього не­ба яс­но вирізу­ва­лась ла­ма­на сму­га го­ря­но­го бе­ре­га Росі. По го­рах та за­па­ди­нах мріли ліси; поміж ліса­ми ніби то­ну­ли в срібній імлі то там, то там се­ла, бли­ща­ли хрес­ти на білих ба­нях цер­ков, мріли на при­гор­ках білі ха­ти. Ви­со­кий бе­рег, опо­ви­тий про­зо­рим ту­ма­ном, мрів в да­ле­чині, не­на­че по­етич­ний міраж в про­зо­ро­му синьому небі.

    Дія діялась в двад­ця­тих ро­ках ХІХ віку. Бу­ло літо. Вже зай­шли жни­ва. Вже нас­тав га­ря­чий робітній час. Сто­яла го­ди­на, ще й до то­го був бу­день, - а в дворі й за дво­ром в свя­ще­ни­ка стов­пи­лась си­ла на­ро­ду: в Вільша­ниці тільки що по­хо­ва­ли ста­ро­го свя­ще­ни­ка, Пет­ра Мос­са­ковсько­го. Уся гро­ма­да зійшлась в йо­го двір на по­ми­нальний обід.

    Усе ши­ро­ке подвір'я суспіль бу­ло зас­тав­ле­не не сто­ла­ми, а дош­ка­ми, пок­ла­де­ни­ми на пеньках та око­рен­ках. Впо­довж цих до­шок сиділи долі дов­ги­ми ряд­ка­ми па­рафіяни покійно­го па­нот­ця. За подвір'ям стов­пи­лась си­ла дітей, хлопців та дівчат і заг­ля­да­ла в двір че­рез тин. Діти по­ви­ла­зи­ли на тин і обсіли йо­го, не­на­че го­робці. На го­роді па­ла­ло троє ба­гаттів, а кру­гом їх веш­та­лись мо­ло­диці, сно­ви­га­ли ба­би. В ле­генько­му ди­му од ба­гат­тя бу­ло вид­но з де­ся­ток здо­ро­вих золійників та горшків з уся­кою стра­вою для обіду. Не­за­ба­ром мо­ло­диці по­ча­ли на­си­па­ти в здо­рові мис­ки та ян­до­ли стра­ву й ста­ви­ли по дош­ках; другі ви­но­си­ли з ха­ти в ряд­нах і розк­ла­да­ли по сто­лах пок­ра­яний на скиб­ки хліб та книші. Ко­ло самісінько­го по­ро­га дов­ги­ми ряд­ка­ми посіда­ли за обід старці та стар­чи­хи сли­ве з усіх ближ­чих сіл. На­ро­ду бу­ло си­ла. Місця для всіх не ста­ва­ло: одні ряд­ки, по­обідав­ши, вста­ва­ли, другі сіда­ли на­томість. Після чо­ловіків сіда­ли мо­ло­диці та ба­би.

    Прислуговуючі най­мич­ки та мо­ло­диці на­си­лу нас­та­ча­ли стра­ви. Тут обіда­ло все се­ло, обіда­ли про­хожі, проїжджачі; старці пос­хо­ди­лись з усієї око­лиці… Горілка ви­хо­ди­ла відра­ми, та й ще не мож­на бу­ло нас­та­чи­ти на всіх.

    Чотири си­ни небіжчи­ка от­ця Пет­ра - два свя­ще­ни­ки, один ди­якон і один дяк - з здо­ро­ви­ми пляш­ка­ми в ру­ках хо­ди­ли поміж сто­ла­ми і підряд час­ту­ва­ли усіх.

    Найщедріше час­ту­ва­ли во­ни па­рафіян сво­го па­нот­ця, бо зна­ли, що гро­ма­да за­раз по обіді поч­не ви­би­ра­ти зас­туп­ни­ка на місце ста­ро­го покійно­го па­нот­ця. А їм усім од­на­ко­во ба­жа­лось зай­ня­ти батько­ве місце в рідно­му, здо­ро­во­му й ба­га­то­му селі.

    На причілку, в хо­лод­ку, під ви­со­ки­ми че­реш­ня­ми, бу­ли по­нак­ри­вані сто­ли для ду­хо­венст­ва та значніших па­рафіян-гос­по­дарів. Невістки покійни­ка віта­ли гос­тей.