Завантажити материал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Todos_osmachka_duma_pro_zinka_samhorodskoho.docx)Todos_osmachka_duma_pro_zinka_samhorodskoho.docx28 Кб400
Скачать этот файл (Todos_osmachka_duma_pro_zinka_samhorodskoho.fb2)Todos_osmachka_duma_pro_zinka_samhorodskoho.fb232 Кб392

 

Осьмачка Тодось

Дума про  Зінька Самгородського

 

                Сокіл в орла та й питається,

                чим же цей світ прикрашається? ...

                               Народна пісня.

 

                Ми бандітов разобйом,

                на Україну жить пойдьом...

                На Українє добре жить:

                є што шамать, є што піть

                красних дєвушек любіть,

                можна й дєнєжок нажить ...

                               Червоноармійська пісня 1919 р.

 

                Ой хто то йде, ой хто то йде?

                - Білоруси, білоруси ...

                А що вони несуть, а що вони несуть?

                - На цілий світ свою кривду!

                               Янко Купала.

 

                А мої ти куряни свідоми кмети...

                               Слово о Полку Ігоревім.

 

ПІСНЯ ПЕРША

 

Самгородок спав у зелені,

світова зоря втомилася,

в тумані над лісом кублилась;

та об вікна півні голосно

в сонці сталеними дзьобами

із горища ще не стукали,

ще нікого не полохали.

 

Тільки в хаті аж край селища

аж від степу вітровійного,

світло з вікон на подвір'я б'є;

а в подвір'ї старосвіцькому

Міцно кінь до льоху прип'ятий

вибиває ями чорнії

копитами аж по черево;

піна з нього тепла падає,

наче сніг шматками білими,

потім знов і знов змітається

гривою важкою, довгою,

ніби ріками падучими,

що дві скелі обполіскують,

двоє колін коня доброго...

 

Сивоусий козак в хаті, гей,

біля столу обпирається,

в нього шабля аж до чобота

хижо з брязком вигинається,

а револьвер біля пояса

і ґранати три почеплено;

і на спину звисла китиця,

з шапки чорної, козацької,

мов калини ґроно повнеє

із гіллям лягло обтяженим

уздовж грядки чорноземної...

 

Він мовляє словом-погуком

до господарки бентежної:

"Гей, Зіньчихо, жоно сивая,

ти, дружино щировірная,

відчиняй но скриню давнюю

й сорочки давай попранії

у ставку на білім камені,

що його пригнали лебеді

і великі води травневі

із вершини нам до берега,

та й буди дочку єдиную,

ту дитину чорнобривую:

тут я з вами попрощаюся,

Попрощаюся й до гриви знов

коня змученого втечею

припаду холодним розпачем,

і шлях ляже порозбиваний

вже в ліси густі Макіївські"...

 

Важко віко відчиняючи

скрині давньої, дубової,

жінка злякано питається:

"Ой, мій мужу невгамований,

куди спішиш та ще й квапишся,

що до столу не прихилишся

й хліба й соли все цураєшся?..

Може скажеш, може й вимовиш,

який вітер, який птах тобі

ніс коника легконогого

аж на ріднеє родовище,

що убавив навіть щирости

слово добреє промовити

Сторінка 1 з 5 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 3 4 5 > У кінець >>