Григорій Сковорода - Байки Харківські

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Grigoriy_skovoroda_bayki_harkivski.docx)Grigoriy_skovoroda_bayki_harkivski.docx53 Кб1638
Скачать этот файл (Grigoriy_skovoroda_bayki_harkivski.fb2)Grigoriy_skovoroda_bayki_harkivski.fb286 Кб1555

 

 

Григорій Сковорода

Байки Харківські

Люб'язний приятелю! 

На  сьомiм  десятковi нинiшнього столiття, полишивши  вчительську посаду й усамiтнившись у лiсах, полях, садах, селах, хуторах та пасiках, що лежать довкруж Харкова, навчав я себе доброчинству i повчався з Бiблiї;  до  того  ж,  добропристойними  iграшками  бавлячись, написав півтора десятка байок, ще не маючи з тобою знайомостi. А цього року в селi Бабаях [2]примножив їх до половини. Помiж тим, як писав решту, здавалося менi, що ти завжди присутнiй, схвалюєш мої думки i разом до них зi мною причащаєшся. Дарую ж тобi три десятки байок — тобi й тобi подiбним.

Батькiвська кара має в гiркотi своїй солодощi, а мудра iграшка приховує в собi силу. Нерозумну  пиндючливiсть  зустрiчають  за  зовнiшнiстю,  випроваджують за смiхом, а розумний жарт поважний вiнчає кiнець. Немає смiшнiшого, як розумний вигляд з порожнiм нутром, i немає нiчого веселiшого, як смiшне обличчя  з прихованою  дiльнiстю. Згадайте  прислiв'я: "Красна хата не вуглами, а пирогами”.

Я й сам не люблю мiнливих масок тих людей i справ, про якi можна сказати малоросiйською приказкою: "Стучить,  шумить, гримить...  А що там? Кобиляча  мертва голова  бiжить". Кажуть великоросiяни: "Летала высоко, а села недалеко", — про тих, що багато та красно говорять, а слухати нiчого. Не любi менi ця порожня зарозумiлiсть і пишна пустеля, а миле те, де зверху нiчого, а всерединi — щ о с ь, зовнi брехня, а всерединi iстина. Така вже рiч, i людина звалася в еллiнiв<....>, картинка, зверху смiшна, а всерединi красою велична[3].

Друже мiй! Не зневажай байкарства![4]Байка i притча — одне й те ж. Не за гаманом суди скарб — правдивим судом осуджуй. Байка тодi буває погана й бабська, коли в простацькiй та смiшнiй шкаралущi своїй не ховає зерна iстини i схожа на червоточний  горiх. Вiд  таких байок вiдводить Павло свого Тимофiя[5](1 до Тим., гл. 4, ст. 7). І Петро заперечує не просто байки, але байки з хитрощами, якi, окрiм прикрашеної оболони, сили Христової не мають. Інодi в покидьках ховається коштовний камiнь. Будь ласка, затям собi цi Павловi слова, щоб люди "на юдейськi байки не зважали, анi на накази людей, що вiд правди вiдвертаються"[6]. Як обряд без сили Божої — порожнеча, то й байка така без iстини. Коли ж вона з правдицею — хто посмiє назвати її неправдивою?  "Для чистих усе чисте, а для занечищених та для невiрних не чисте нiщо, але занечистилися i розум їхнiй, i сумлiння" (До Тита, 1-15). Цим хворим, позбавленим страху Божого, а з ним i  доброго смаку, будь-яка їжа здається гидкою. Не їжа гидка, а споганенi в них розум та сумлiння.

Цей потiшний i фiгурний рiд писань був найкращий для стародавнiх мудрецiв. Лавр i взимку зеленiє. Так мудрi i в забавках розумнi, i в брехнi iстиннi. Істина їхньому гострому зоровi не здаля бовванiла, як простацьким розумам, а ясно, мов у  свiчадi, виставлялася,  i вони, забачивши вiдразу живу її подобу, уподобили її у рiзноманiтнi тлiннi фiгури.

Жоднi фарби не передають приваби троянди, лiлеї, нарциса настiльки точно, наскiльки прегарно в них з'явлена невидима Божа iстина — тiнь небесних i земних образiв. Звiдси народились iроглiфiка, емблематика[7], таїнства, притчi, байки, подобизни, приказки... І не дивина, що Сократ[8], коли його внутрiшнiй янгол — керманич у всiх його справах — повелiв писати вiршi, тодi вiн вибрав Е з о п о в i  б а й к и[9]. І як кожна вправно показана картина здається неукам брехнею, так i тут виходить.

Сонце всiх планет i цариця Бiблiя з тайнотворених фiгур, притч та подобизн утворена. Вся вона лiплена з глини i зветься у Павла "буйством". Але в цю глину вдихнуто дух життя, а в тiм буйствi ховається мудрiсть усього смертного. Зобразити, приєднати, уподiбнити — означає те саме.

Прийми ж, люб'язний приятелю, дружнiм серцем вiд твого друга цю небезсмаковиту думок його воду. Не мої це думки, не я їх вигадав, бо iстина безначальна. Але люблю — з тим i мої, люби — i будуть твої. Знаю, що твiй плотський бовван рiзниться вiд мого опудала, але двi рiзнi посудини хай наповняться одним лiкером, хай будуть єдина душа i єдине серце. В цьому й полягає справжня дружба i єднiсть думок. Все не наше, все загине — i самi боввани нашi. Однi лише думки завжди з нами, одна лише iстина вiчна, а ми в нiй, як яблуня в своїм зернi, затаїмося.

Будьмо ж дружнi! Прийми i споживай з Петром мої чотириногi звiрi, змії та птицi. Хай тебе Бог благословить! З ним не зашкодить i трута поганська. То лише образи, що криють, як полотном, iстину. Споживай, доки споживєш з Богом чого кращого.

Люб’язний приятелю! Твій вірний слуга,

любитель священної Біблії

Григорій С к о в о р о д а 1774 року в селі Бабаях,

напередодні П’ятидесятниці

 

 Байка 1. Пси

 

У селi в господаря жило два пси. Довелося якось повз ворота проїжджати незнайомцевi. Один пес вискочив, погавкав, доки чоловiк не зник iз очей, i повернувся до двору.

Що це тобi дало? — спитав другий собака.

У всякому разi не так нудно, — вiдповiв той.

Але ж не всi,— сказав розумнiший, — переїжджi такi, щоб їх обов'язково мати за ворога нашого господаря. Коли б так, то б i я повинностi своєї не залишив, хоч iще з минулої ночi в мене пошкоджено вовчими зубами ногу. Собакою бути — це рiч непогана, а от брехати на кожного — зле.

С и л а.

Розумний чоловік знає, що ганити, а дурний ляпає без розбору.

 

 Байка 2. Ворон і чиж

 

Неподалець озера, з якого визирали жаби, сидiв на гiлцi й висшвував Чиж. Поблизу нього каркала собi й Ворона та, бачачи, що  Чиж не полишає спiвати, сказала:

— Чого ще й ти сюди пнешся, жабо?

— А чому це ти мене жабою звеш? — спитав Чиж Ворону.

— Тому, що ти такий же зелений, як та жаба.

— Коли я жаба, — мовив на те Чиж, — тодi ти сама справжнiсiнька жабера за внутрiшньою своєю сутнiстю, бо спiв твiй зовсiм схожий на жаб'ячий.

С и л а.

Серце i звичаї людськi мають свiдчити, хто вiн такий, а не зовнiшнi якостi. Дерево по плодах пiзнається.

 

Байка 3. Жайворонки

 

Ще в давнi часи, коли черепахи в орлiв лiтати вчилися, молодий Жайворонок сидiв недалеко вiд того мiсця, де одна зi згаданих черепах, за розповiддю мудрого Езопа, своє лiтання щасливо з великим шумом та грюком скiнчила на каменi. Жайворонок злякався i, тремтячи всiм тiлом, дiстався до свого батька.

— Батечку! Бiля тiй гори, мабуть, сiв орел, про якого ти менi розповiдав колись, що то найстрашнiша й найсильнiша з усiх птиця...

— А чому тобi так здалося, синку? — спитав старий.

— Батечку! Коли вiн сiдав, я такої швидкостi, шуму i грому нiколи ще не бачив.

— Коханий мiй синку, — сказав старий. — Ти маєш молоденький розумець. Знай, друже мiй, i завжди спiвай отаку пiсеньку:

Не той орел, що високо лiтає,

А той, що легко сiдає...

С и л а.

Багато хто не за призначенням починає велике дiло, та погано кiнчає. Всякiй справi а печаттю добрий намiр i кiнець.

 

Байка 4. Голова і тулуб

 

Тулуб, одягнутий  у розкiшну,  франтовиту, з  дорогими прикрасами одiж, величався перед Головою i дорiкав їй тим, що на неї й десятої частини не припадає того багатства, яке має вiн.

— Слухай-но, дурню! Коли може помiститися твiй розум у черевi, то затям, що так робиться не через велику твою вартiсть, а тому, що годi тобi обiйтися таким малим, як це можу я, — вiдказала Голова.

Фабулка ця для тих, хто честь свою на самiй пишнотi поклали.

 

 Байка 5. Чиж і Щиглик

 

Чиж, вилетiвши на волю, зустрiвся з давнiм своїм приятелем Щиглем, i той спитав його:

— Як ти, мiй друже, звiльнився? Розкажи менi!

— Дивом,— вiдповiв полонянин. — Багатий турок приїхав посланником у наше мiсто i, прогулюючись задля цiкавостi по торговицi, зайшов у наш пташиний ряд, де нас бiля чотирьохсот висiло в клiтках одного господаря. Турок довго дивився зi спiвчуттям, як ми одне перед одним виспiвували, i спитав нарештi:

— А скiльки хочеш грошей за всiх?

— Двадцять п'ять карбованцiв, — вiдповiв той.

Турок, не кажучи й слова, заплатив грошi, звелiв подавати собi по клiтцi й випускав нас на волю, тiшачись i задоволено позираючи, як ми розлiталися.

— А що ж тебе, — спитав товариш, — замануло в неволю?

— Солодкий харч та гарна клiтка, — вiдповiв щасливець, — але тепер, доки житиму, дякуватиму Боговi такою пiсенькою:

Краще вже сухар з водою,

Анiж цукор iз бiдою.

С и л а.

Хто не любить клопоту, мусить навчитися жити просто й убого.

 

 Байка 6. Годинникові колеса

 

Колесо годинникової машини спитало у Другого:

— Скажи менi, а чого ти гойдаєшся не так, як ми, а в iнший бiк?

— Мене, — вiдповiло Друге, — так зробив мiй майстер, i цим я не лише не заважаю, але ще й допомагаю, аби годинник мав єдиний шлях по сонячному колу.

С и л а.

З рiзними природними нахилами i життєвий шлях рiзний.

Одначе всiм їм один кiнець — чеснiсть, мир i любов.

 

Байка 7. Орел і Сорока

 

Сорока Орловi мовила:

— Скажи менi, як тобi не набридне безперервно вихором крутитися на просторих небесних висотах — чи вгору, чи вниз, наче хиляєшся гвинтовими сходами?..

— Я нiзащо б на землю не спустився,— вiдповiв Орел, — коли б плотськi потреби не приневолювали мене до того.

— А я нiзащо б не вiдлiтала з мiста, — сказала Сорока, — коли б Орлом була.

— Я теж так робив би, — мовив Орел, — коли б лише був Сорокою.

С и л а.

Хто народжений до того, щоб бавитися вiчнiстю, тому приємнiше жити в полях, гаях i садах, анiж у мiстах.

 

Байка 8. Голова і Тулуб

 

— Як би ти жила, — спитав Тулуб Голову, — коли б з мене не витягувала для себе сокiв життя?

— Достеменно, — вiдповiла Голова, — але в нагороду тобi моє око як свiтло, а я допомагаю порадою.

С и л а.

Народ повинен володарям своїм служити i годувати їх.

 

Байка 9. Мурашка і Свиня

 

Свиня з Мурашкою сперечалися, хто з них багатший. А Вiл був свiдком i побiчним суддею.

— Чи ж багато у тебе хлiбного зерна? — спитала з гордовитою посмiшкою Свиня. — Ану-бо, з'яви, шановна панi...

— В мене повнiсiнька жменя найчистiшого зерна.

Як тiльки сказала це Мурашка, зареготали раптом щосили Свиня та Вiл.

— Хай буде нам за суддю пан Вiл, — проказала Свиня. — Вiн двадцять з лишком рокiв правив у великiй славi судiйство, i можна сказати, що вiн промiж усiєї своєї братi наймайстернiший юриста i найгострiший арифметик та алгебрик. Його благородіє зможе нашу суперечку легко вирiшити. Окрiм того, вiн досить управний, здається, в латинських диспутах.

Вiл після таких слiв, мовлених мудрою звiриною, вiдразу скинув на рахiвницю i за допомогою арифметичного множення зробив таке визначення:

— Оскiльки бiдна Мурашка тiльки одну жменю зерна має, як сама призналася об тiм без принуки, i, окрiм зерна, бiльше нiчого не споживає, а, проти того, у панi Свинi в цiлий кадуб, у якому жмень є триста з третиною, через те за всiма правилами здорового розрахунку...

Сторінка 1 з 5 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 3 4 5 > У кінець >>

Пошук на сайті: