Михайло Старицький - Не судилось (СКОРОЧЕНО) (сторінка 3)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Mychailo_starickiy_ne_sudylos_SKOROCHENO.docx)Mychailo_starickiy_ne_sudylos_SKOROCHENO.docx34 Кб3923
Скачать этот файл (Mychailo_starickiy_ne_sudylos_SKOROCHENO.fb2)Mychailo_starickiy_ne_sudylos_SKOROCHENO.fb256 Кб6838
Катря (кидається матері в ноги). Мамо! Не проклинайте мене!

 

Дзвонариха (відпихає). Щоб ти своїх дітей не діждала бачити! Щоб вони насміялися над тобою, заплювали тебе: Щоб ти не знала ні щастя, ні радості! Щоб моя смерть на твою голову впала!

 

Аннушка. Так її! Так її!

 

Катря (плазує за матір'ю, хапає за ноги). Мамо! Мамо! Не проклинайте!

 

Дзвонариха (скажено). Щоб ти вмерла без покаяння! Щоб тебе, як собаку, закинули! (Пхає Катрю ногою, та з криком «Ай!» падає на спину; зомліла).

 

ЯВА 7 Ті ж і Дмитро.

 

Дмитро (трохи п'яненький, влітає в хату на те саме, коли мати, проклинаючи, пхнула Катрю). Геть звідціль! Іроди! Дияволи! (Кидається до Катрі й піднімає її). Вбили-таки! (Кладе, на лаву). Ти матір'ю звешся? Над твоєю дитиною безневинно знущаються ідоли, а ти ще проклинати її! Будь ти сама проклята, каторжна!

 

Дзвонариха (наеіжено). Ха-ха-ха! Весілля! Ха-ха-ха! Мати в шапці! Піду приданок скликати... Ха-ха-ха-ха! (Вибігає).

 

Дмитро (до Аннушки). Це ти, гадюко, привела? Пропадай же!

 

Аннушка. Ой! Рятуйте! В'яжіть його!

 

Дмитро кидається на Аннушку, давить за горло та кричить: «Калавур!»

 

Кілька хлопців сунулись обороняти, беруть ззаду Дмитра за руки. Той як струснувся,— хлопці одскочили.

 

Дмитро (кидається на того, що з мазницею). Тебе мені й треба було, щеня! (Кидає об землю).

 

Аннушка. Калавур! (Вибігає).

 

Хлопці (разом кидаються на Дмитра, щоб зв'язати). Крутіть його!

 

Дмитро (борюкається). Роздавлю, пси смердючі! (Далі, вислобонивши праву руку, виймає з-за халяви ножа). Ей!.. Зараз падлом запахне!

 

Хлопці (побачивши ніж — урозтіч). Не руште його! Ніж! (Вибігають).

 

ЯВА 8

 

Дмитро й Катря.

 

Дмитро (озирається). Втекли, дияволи! Щастя ваше! Попадетеся ще! (Підходить хутко до Катрі). Боже мій! Нежива? Катрусю, Катрусю! (Ховає за халяву ножа; сіпає її за руку, ворушить голову). Не ворушиться... бліда, як з воску білого вилита! Катрусю! (Нахиляється). Дихає ще... (Більше сіпає, рукою тримає за чоло). Дихає... бліда, а тіло як вогонь... Господи! Чим би рятувати її? (Кидається по хаті, бере кухоль води й прискає або примочує голову; сливе кричить). Катре! Катре! Прочунься, прокинься, на Бога!

 

Катря (тихо відкриває очі, підвівши голову, непритомно обводить ними хату, а далі стихає). Не безчестьте мене!! Не проклинайте! Змилосердуйтесь! (Хоче на коліна падати. Далі всю сцену веде безсилим шепотом).

 

Дмитро (придержує її). Господь з тобою, Катре! Опам'ятайся! Ніхто тебе не проклинає, нікого й у хаті нема!

 

Катря. Нема?

 

Дмитро. Нікогісінько; тільки я.

 

Катря (кладе йому безсило руки на плечі й пильно дивиться в вічі). Хто ти?

 

Дмитро. Дмитро.

 

Катря. Дмитро?.. Який Дмитро?

 

Дмитро. Дмитро. Катруню! Невже не пізнаєш мене?

 

Катря (проводить рукою по чолі). А!! Дмитро? Дмитро... згадала!

 

Дмитро. Що з тобою, зоре моя?

 

Катря (очунюється). Дмитре, ти?.. Ох, як мені тяжко! Пече мене... дай хоч краплину води!

 

Дмитро піддержує Катрю й напуває водою.

 

Не можу думок зібрати... тут страшне щось скоїлося... банітували, проклинали мене?!

 

Дмитро. Заспокойся! Не згадуй! Не варт вони всі й мізинця твого!

 

Катря (ламаючи руки). Дмитре! Брате мій! Що вони зі мною зробили?..

 

Дмитро. Тебе ж окривдили та ще й банітують!! Дитино моя, нещасна моя!

 

К а т р я. Де ж та правда?

 

Дмитро. Де хотіла ти правди, моя безталаннице? В кого ти шукала 'її? Споконвіку неправдою живуть! Насміятися, натішити свою пельку неситу — то так! А жалощів — у їх печінках не було звіку!

 

Катря. Що вони зі мною зробили? Оплювали, як послідню!

 

Дмитро. Горлице моя підбита! Нащо так сталося? (Обнімає Катрю й страшно ридає).

 

Катря. Прости мене, Дмитре! Занапастила я тебе! Бачиш, як караюся!..

 

Дмитро (палко). Забудь його! Забудь оте все!.. Вийди за мене! Хай мені мозок усохне, коли я згадаю що! Хай мені рот заціпить, коли я й словом одним попрікну! А всякому, хто тільки писне про тебе,— я вирву падлючого язика!

 

Катря. Ох! Тобі треба дівки чесної...

 

Дмитро. Хто каже, що ти нечесна? Хто сміє? Ти нещасна, мучениця!

 

Катря. Так, мучениця... вже все перемучене...

 

Дмитро. Ти молодесенька,— ще все перемелеться... Коли несила, то й не люби мене; я тільки доглядатиму тебе, як свою рідну дитину, дивитимуся на тебе, горе ділитиму!

 

Катря. Як мені тебе шкода, Дмитре! Не судилось!! Глянь на мене — я труп... мені... о-ох! (Хапаючись, звисає на стіл, а потім на лаву).

 

Дмитро. Порвалася... остання порвалася! Де ж ворог мій? Де катюга неситий той, проклятий? Ще досі його носить земля? Іще неопматують чортяки його смердючого серця? Ні, годі! Досить тобі жирувати! Знайду тебе! Зубами перерву твоє горло... ногами розтопчу, як гадину! (Скажено вибігає).

 

Катря. Не бий!.. Не бий! (Сунулася бігти й упала на лаву). Ой!.. Обороніть! Обо-о-ро-ніть!.. Пробі!..

 

За вікном чути гомін. Катря не може крикнути, а тільки стукає в вікно.

 

Голос Михайла. Та чого ж їй треба! Катря. Він... він... прийшов! (Підводиться). Голос Михайла (під вікном). Адже ж заміж іде! Катря (почувши). А! Й ти знущаєшся? Годі ж! (Хапає несамовито пляшку й всю випиває).

 

ЯВА 9

 

Михайло й Катря

 

Катря, спотикаючись, кидається до Михайла. Спочатку веде розмову, рвучи слова, а далі, під впливом атропіну, розпалюється і навіть підживляється на силах, поки трутизна не підрізує їх в кореиі. Михайло, ввійшовши, стоїть яку хвилину коло дверей.

 

Катря. Михаиле!.. Світе мій!.. Доле моя!.. Ой, піддерж, бо впаду...

 

Михайло. Що з тобою? (Трошки чуло бере Ті за руку).

 

Катря. Прийшов-таки... пожалував...

 

Михайло. Ти слаба? На тобі лиця нема!

 

Катря. Ні, ні! В мене вже нічого не болить... Я така рада, така рада, що тебе бачу... Господи, яка я щаслива, аж серце мало з грудей не вискочить!

 

Михайло. Та як же? А Харлампію що ти казала?

 

Катря. Харлампію? Зараз, зараз.., тільки постой.., я Харлампія не бачила...

 

Михайло. Як не бачила? Так це він брехав,— що ти заміж ідеш і за мною не жалієш ні крапельки?

 

Катря (пригадує). Не бачила... не бачила... Мене щось лаяло... Господи, все забула!.. Тебе? Ні, ні!.. Тебе не забула... не забуду,— мій ти, мій! (Хоче обняти й, похитнувшись, трохи не впала).

 

Михайло, Що з тобою, Катре?

 

Катря. Нічого, нічого... то в мене щось у очах потемріло. Доведи мене до скамійки... Мені так весело, що ти зі мною!

 

Михайло. Так ти мене любиш, Катрусю?.. Так то набрехав ірод той? (Веде її, обнявши, до скамійки, що коло столу).

 

Катря. Чи люблю тебе?.. Аж зотліла!.. Не бійся, не бійся! Плакати більше не буду... не засмучу тебе сльозою. Я така щаслива, така щаслива, що ти коло мене... в мене все аж кипить у грудях від... щастя... Сідай тут до мене ближче, близесенько!

 

Михайло (зрушений, обнімає). Голубко моя, серденько! Ти вся тремтиш! Рученятка в тебе холодні, як лід, а з лиця аж пашить...

 

Катря. Ні, ні! Я здорова... (Дивиться на нього пильно). Який ти гарний, соколе мій! Світе мій, який гарний!

 

Михайло. Зіронько моя! (Хоче обняти).

 

Катря (бере за руку). Постой, постой! Дай я на тебе надивлюся, дай надивлюся... щоб ніколи не забути... Брівоньки мої шовкові! Очі мої ясні та прекрасні! Вустоньки мої любі та милі! (Цілує і в очі, і в уста, і припадає до Михайла). Не забуду вас!

 

Михайло (палко пригортає Ті). Доле моя! Щастя моє! Я тебе кохаю так, як ніколи в світі! Всі вони брешуть!

 

Не хочу я знати — ні батька, ні матері! З твоєї хати не вийду! Ніхто не розлучить уже нас.

 

Вікна в хаті починають з цього часу світитися червоним вогнем, котрий до кіндя дії розжеврюється більше.

 

К а т р я (якось непевно). Любиш? Ой!.. Кольнуло щось під серце!.. Дай мені до твоєї щоки притулитися...

 

Михайло (з страшною тривогою). Катре! Ти слаба! В тебе гарячка? (Цілує її руки і гріє їх духом).

 

Катря. Ні, ні!.. Не рушся... мені відлягло. Господи, як хороше, яке щастя! Я не переживу його... (Важко дихає). Тепер уже не... відірве... ніхто мене... до самої смерті. Діждалася-таки і я долі!

 

Михайло (з жахом). Ти слаба! В тебе губи посиніли... Я побіжу за лікарем...

 

Катря. Ні, ні! Не пущу тебе! (Пригортається). Раю мій! Осьде ти!.. (Яку хвилину сидить у щасливім забутті, а далі раптом зривається з місця). Ой, смерть моя! Давить мені під серце!

 

Михайло (піддержує її). Господи! Що з нею?

 

Катря (ламаючи руки). Ой, давить... давить... дух забиває... Рятуйте мене!!

 

Михайло (хапає кухоль води). Напийся води... Тітко Горпино! Хто там?

 

Катря (впускає кухоль; виривається, кидається на авансцену). Рятуйте! Михаиле... я випила... трутизну оту в шкляночці... серце... ох!..

 

Михайло. Атропін? Пропав я!.. (Рве на собі волосся й кричить несамовито). Хто там? Гей! Сюди! Рятуйте! Отруїлась!..

 

Катря (вчепилася за Михайла, не пускає його). Не тікай! Не тікай! Христа ради!.. (З криком). Я не хочу вмирати!.. Не хочу! (Непритомно ридає). Таке щастя!.. Не віднімайте від мене!! Я жити хочу! Михаиле, рятуй мене!

 

Михайло (примочує їй водою голову, прискає). Катре моя! Що ти наробила? І через мене, проклятого!.. Гей! Сюди! (Держить Катрю, що б'ється в його руках, і стукає в вікно, аж вибиває шибку). Хто в Бога вірує!

 

ЯВА 10

 

Ті ж і Пашка.

 

Пашка (вбігає). Що тут таке?

 

Михайло. Катря отруїлась...

 

Пашка (сплеснувши руками). Лишенько моє! Там Дмитра ловлять... Панський двір горить... Мати її божевільна бігає!

 

Михайло. Біжи зараз! Клич лікаря, фельдшера... Кожна хвилина дорога... Рятуйте! Пашка. Я за Павлом... він тут. Михайло. Клич його, Христа ради, зараз!.. Пашка побігла.

 

Катря. Ой! Дай мені чим дихати... вогнем пече мене... каменюкою давить... Смерть? Уже смерть! (Тиснеться до Михайла і божеволіє). Гуде! Ух, гуде як!.. То виють уже... по мою душу летять... Не дай мене, Михаиле! Нічого не бачу! Де ти? Де ти? Ой страшно!

 

Михайло (ридає). Я тут, Катрусю! Боже мій, зглянься!

 

Катря (опускаючись на руках). О-ох! Як же тяжко!.. Ой!.. Несила... не можу вже більше... відпустіть мене!.. Смерть... смерть... (Несамовито кидається на коліна). Мати Божа!.. Прости мені... не дай моєї душі!.. (Хитається).

 

Михайло (кидається, піддержує). Катрусю! Життя моє!! Опам'ятайся!.. Павло прибіжить зараз!!! Вирятує!!

 

Катря (б'ється на руках у Михайла). Холод під серце підступає... туман застилає очі... Михаиле! Де ти? Не зникай! Ой!! (Витягується на руках у Михайла. Тим часом чути за вікном голоси й тупотню).

 

Михайло (спускає її на долівку). Катре! Катре! (Припадає до серця). Не б'ється? Вмерла!! (Відскакує в непритомнім жаху на авансцену праворуч і стоїть каменем).

 

ЯВА 11

 

Ті ж, Дмитро, соцькі й люди.

 

Дмитро (вбігає на останнім слові). Вмерла? Добив-таки! (На хвилину остовпів над трупом; тимчасом соцькі й люди вриваються в хату).

 

Дмитро (вихоплює ножа й кидається до Михайла). Здихай же, кате!!

 

Соцькі й люди (кидаються на Дмитра і крутять йому руки). В'яжіть його!!

 

Дмитро (борсаючись). А! Іроди! Не діждете! (Б'є себе ножем; але як руки йому не вільні, то тільки ранить).

 

Соцькі. Віднімайте ножа! Сцена така: праворуч — Михайло, скам'янілий; ліворуч — група а Дмитром; посередині — труп Катрі.

 

ЯВА 12

 

Ті ж і Павло.

 

Павло (відчиняє раптом двері, з жахом зиркнувши округ). То така, паничу, ваша поезія"?

 

Завіса.

Сторінка 3 з 3 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 3 > У кінець >>

Пошук на сайті: