Завантажити материал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Anatoly_svidnicky_luboracki.docx)Anatoly_svidnicky_luboracki.docx305 Кб1385
Скачать этот файл (Anatoly_svidnicky_luboracki.fb2)Anatoly_svidnicky_luboracki.fb2702 Кб860
Скачать этот файл (Anatoly_svidnicky_luboracki.pdf)Anatoly_svidnicky_luboracki.pdf5158 Кб1375

               

                — Вставай! — гукнула учителька, — та піди вмийся; до костьола, хамко, підеш.

               

                Знялися всі і пішли. Печержинська дала Масі польську книжку в руки, навчила хреститись по-католицьки і наказала дивитись на старшу між ними панянку, дочку одного благочинника.

               

                — Що, — казала Печержинська, — вона робитиме, і ти роби.

               

                З її прикладу Мася простягла руку до якоїсь посудини, що стояла в костьолі коло дверей, і мазнула собі по чолі. І як здивувалась, почувши мокре! їй і в голову не приходило, що то свячена вода. З тієї ж прикладу Мася і вклякала, і до землі припадала, і усе. Це була перва наука для Масі. Від цього разу вона не споминала церкви ні перед учителькою, ні перед товаришками, хіба сама з собою розмовляючи, та раз перед Оляною її спогадала.

               

                Вийшовши з села з-між простих дівчат, Мася найхутче зійшлась з Оляною і не втерпіла, щоб не поспитати її:

               

                — Чому нас не пускають до своєї церкви, а водять до костьола?

               

                — Бо ви панянки, — відказала Оляна, — то вам сором ходить між хлопи. От спогадайте: коли ви бачили в церкві хоч одного пана, або паню, або панянку? Все лиш мужиків бачили, — самих хлопів. А в костьолі самі пани та шляхта, а мужицького й духу там не видати: бо то віра панська, а то — хамська... Якби не сором, то пани ходили б в церкву.

               

                — А ви, Оляно, якої віри? — поспитала Мася.

               

                — Я простої. Та й не диво, бо я панська піддана, а ви що другого, то вам сором до церкви ходити, а до костьола.

               

                — А чому ж мені дома цього не казали?

               

                — Ге! — озвалась Оляна, — нащо б вас і до учительки везти, якби могли сказати вам все, що треба?

               

                Печержинська підслухала цю розмову і покарала Масю за постої з мужичкою, за розмову «ро chlopsku», а найгірше за те, що, каже, ти мені не віриш, а Оляни пішла допитуватись! То в тебе Оляна розумніша за учительку? А! хамко, ти одна ходиш!

               

                Не раз Мася навколішки стояла, не раз і в руку брала, не раз... та що й казать! Всього було! Було і те, що через ослінчик перегинали за розмову з хлопками, за розмову на своїй рідній мові. Печержинська думала, ще це добре. Всього, кажу, було, нім Мася узвичаїлась по-польськи балакати, по-католицьки молитись — і «Zdrowas Marijo», і «Ojcze nasz» i «Wierze w boga ojca»; з погордою споминати батька-попа, матку-попадю, хлопів, хлопську мову й хлопську церкву. Не багато й пройшло: три місяці, з чимось, а Мася так відмінилась — вже і не пізнати її! Саме тоді різдвяні святки зближались; мати й приїхала взяти доню додому, — приголубить хотіла.

               

                — Ktos idzie! ktos idzie! —закричали панянки, завваживши, як ішла Масина мати через подвір'я. Глянула в вікно Мася та й каже:

               

                — То moja popadia placze sie.

               

                — Jaka popadia? — питають.

               

                — Luboracka, a jaka z! — відказала Мася.

               

                — Niby to matka twoja? — кажуть.

               

                — Ja z mowie, ie moja popadia, — озвалась Мася.