Завантажити материал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Anatoly_svidnicky_luboracki.docx)Anatoly_svidnicky_luboracki.docx305 Кб1385
Скачать этот файл (Anatoly_svidnicky_luboracki.fb2)Anatoly_svidnicky_luboracki.fb2702 Кб860
Скачать этот файл (Anatoly_svidnicky_luboracki.pdf)Anatoly_svidnicky_luboracki.pdf5158 Кб1375
                — Ты почему в класс не ходишь? — спитав учитель.

               

                — Нету сапогов, — відказав Антосьо тоненько.

               

                — А уроки знаешь? Антосьо мовчить.

               

                — Знаешь? говори! — гукнув учитель.

               

                — Не знаю, — відказав Антосьо чуть тільки чутно.

               

                — Ты же почему не выучил? Высечь!

               

                — Господин учитель! — закричав Антосьо, — я вже буду, ей-богу, буду!

               

                Та його не слухали. Відбув своє. Учитель і каже:

               

                — Стой там на коленях!

               

                Став Антосьо ще й на коліна, та й думає собі:

               

                — Щоб був знав, не прийшов би; хай би сключали, Ковинський же не боїться, що сключать. Як підходить учитель:

               

                — Люборацкий! — гука. Встав Антосьо.

               

                — Почему ты не учишься?

               

                Антосьо мовчить.

               

                — Ты же сирота?

               

                — Сирота, — відказав Антосьо.

               

                — Сирота и не учишься! на кого же ты надеешься?

               

                — Он с Ковинским в косточки играл, когда мы пришли к нему в квартиру, — сказали ті, що привели Антося.

               

                — Ты с Ковинским сошелся? Ты знаешь, что такое Ковинский?... Зараза!

               

                Як почав, як почав вговорювати, то Антосьо те згадав і заплакав. А в сінях чути: — гу! гу! — то б'ють.

               

                — Ковинського! Ковинського! — почали ученики.

               

                — Слышишь? — каже учитель.

               

                — Слышу, — відказав Антосьо.

               

                — То и тебе будет. Считай!

               

                Налічили і сорок, і п'ятдесят, і шістдесят.